«Як ви переживаєте кризу? Так, як минулого року». Як «Наш Формат» перебудовує бізнес Кириченка, тримає нон-фікшн і живе без офісу
Аудіо версія БІЗНЕС

Режим читання збільшує текст, прибирає всю зайву інформацію зі сторінки і дозволяє зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.
Слухайте з будь-якого місця
Кожен вересень український книжковий ринок їде по колу: Чернівці, Львів, ВДНГ. Два роки тому в цьому графіку була ще одна зупинка — Kyiv Book Fest, який «Наш Формат» закривав 8 вересня 2024-го. Відтоді видавництво втратило засновника, двічі пережило прильоти по своїй інфраструктурі й перейшло на роботу без офісу. Фестиваль у цей список не повернувся. Медіа шукають у цій історії спалені тиражі («А, книжки не втратили? Тоді ладно», — розвертаються та йдуть десятки редакцій), проте щоденна математика компанії упирається в зовсім інше: маржинальність, перегляд портфеля та відмову від збиткових проєктів.
Журналістка Vector Дарія Прудіус купує ювілейне перевидання Форда «Моє життя та робота», передмову до якого фаундер встиг начитати сам, і говорить із CEO бренду «Наш Формат» Анастасією Нікітіною:
- як перебудовують компанію після смерті засновника;
- чому видавничий бізнес стає дедалі дорожчим;
- навіщо видавництву власний магазин, застосунок і студія;
- у скільки обійшлися два фестивалі і чому третього не буде;
- як друкувати тиражі, коли типографії горять, а склади ніхто не страхує.
«Ті самі люди ходять з однієї компанії в іншу»
CEO бренду «Нашого Формату» Анастасія Нікітіна працює з книжками вже 20 років. За цей час вона лише тричі змінювала компанію — і щоразу залишалася в тому самому книжковому середовищі.
Починала у братів Капранових. У 2005 році прийшла у відділ книжкової дистрибуції, де працювала 10 років — пройшла шлях від продажів і комерції до е-комерсу та маркетингу. У 2012-му почала розвивати їхній інтернет-магазин. Посаду зараз згадує приблизно як «провідна співробітниця».
Про братів Капранових говорить із вдячністю людини, яка бачила український книжковий ринок ще до його нинішнього вигляду: «Вони, по суті, були першими, хто відстоював українську книжку і багато чого зробив для становлення українського книговидання», — каже Нікітіна.
У 2015 році вона вирішила йти на книжкову біржу. Написала заяву, домовилася про перехід — і саме тоді біржа закрилася. У компанії повідомили, що її посада більше не потрібна. Після десятиліття в одному місці це стало моментом, коли довелося заново відповісти собі, навіщо вона взагалі працює в книжках.
«Є люди, які легко змінюють роботу, легко змінюють сферу, або працюють у продажах, і їм в принципі не важливо, що саме продавати. У мене було усвідомлення, що я 10 років займаюся книжками. Тобто це відчуття приналежності до цього ринку», — згадує вона.
Наступною на кар’єрній сходинці стала мережа «Буква», де Нікітіна працювала закупівельницею. Там Анастасія вперше подивилася на книжковий ринок з іншого боку: не видавця чи дистрибуції, а з боку великої роздрібної мережі з десятками магазинів і власною логікою роботи з видавництвами.
У 2017 році Нікітіну покликали в «Наш Формат» тодішні топменеджери Антон Мартинов та Ілона Замоцна. З ними вона вже була знайома по ринку — як, зрештою, і більшість людей у цій індустрії.
«Книжкова бульбашка і сфера — це кругообіг людей у книжковій справі. Одні й ті самі люди ходять з однієї компанії в іншу, але кудись не попадаєш — то звідси дуже важко піти», — каже Нікітіна.
У «Нашому Форматі» вона спочатку знову повернулася до закупівель, а вже за пів року перейшла в е-комерс і стала провідною маркетологинею: оновлювала інтернет-магазин, займалася email- та контент-маркетингом. Наприкінці 2019-го Мартинов продав свою частку Владиславу Кириченку, який почав активніше занурюватися в операційну роботу.
Навесні 2020-го Нікітіна повністю очолила інтернет-магазин, а в жовтні того ж року стала виконавчою директоркою. Відтоді вони з Кириченком працювали в тандемі: він — директор, вона — виконавча.
Свій перехід Анастасія пояснює не конкретною посадою чи компанією, а відчуттям, що робота більше не дає їй рухатися вперед: «Мені важливо завжди, що та робота, яку я роблю, мені має бути цікавою, я маю на ній розвиватися».
Схоже, саме це пояснює і її кар’єрну траєкторію: за 20 років у книжковому бізнесі вона змінила компанію лише тричі. Для неї перехід — це не втеча з попереднього місця, а наступний крок у тій самій кар’єрі.
Навіть робочі звички в неї сформувалися під цю постійну готовність перемикатися. У сумці завжди ноутбук, телефон і робочий щоденник. Ноутбук, каже, з’явився не стільки через любов до продуктивності, скільки через досвід останніх років: «Тебе завтра могли закрити вдома на блекаут, і ти мусиш мати його з собою».
А от найкращі ідеї, за її словами, приходять не в офісі, а в дорозі, відрядженні чи відпустці, коли мозок нарешті отримує простір для стратегічних думок. У столиці ж його постійно забиває операційка: «У Києві я не можу стратегічно думати. Тут мозок постійно перевантажений».
Цінності у кабінеті
Владислав Кириченко помер 20 січня 2026 року, у 57 років, від онкології. Про діагноз він відкрито комунікував близько двох років — і команді, і публічно. Попри це всередині компанії до останнього не сприймали це як неминучий фінал.
«Ми всі вірили, що цього ніколи не станеться, тому що онкологія — це така хвороба, за якої хочеться вірити, що лікування допоможе і все мине», — каже Нікітіна.
Кириченко не передавав справи поступово й не виходив з операційки. А в останні місяці життя сам запустив реструктуризацію компанії, знаючи, що завершувати її доведеться команді без нього.
Причини реструктуризації, каже, були практичні: галузь переживає кризу, а нові співвласники вимагали чіткішого фінансового обліку та розподілу відповідальності. Сам бізнес залишився в родині Кириченка — у його дружини та чотирьох дітей. Юридично ж частки в реєстрі розподілені між дружиною Ольгою Смазаловою, донькою Дариною та ГО «Реформація», яка отримала 10%. Наразі структура компанії відповідно до розподілу часток власності та діяльності складається з трьох основних компаній.
У цій новій вертикалі Нікітіна опинилася на стику двох частин бізнесу. За нею залишився бренд — B2C, диджитал, інтернет-магазин, роздріб і застосунок. Видавництво ж отримало окрему CEO Лілію Кобець і поступово має стати автономним, зокрема фінансово.
Тепер видавництво має працювати як окрема, автономна частина бізнесу, а вона залишається на стратегічному рівні — відповідає за розвиток бренду, маркетинг і рішення, які стосуються його майбутнього.
«Ми якраз реструктуризуємося до того, що видавництво все ж таки є цілком самостійною ланкою. Я залучаюся до якихось стратегічних речей, до речей, які стосуються розвитку бренду. Не залучаюся в операційний процес фактично», — каже вона.
Водночас за Нікітіною залишилася та частина роботи, яку раніше тримав Кириченко: вибір книжок на майбутнє, купівля прав і те, як ці книжки вписуються в розвиток бренду. Ще за два тижні до смерті він сам сидів на нараді, де команда обирала нові книжки.
Тому листок, який Нікітіна знайшла в його кабінеті вже після смерті, досить точно пояснює, що стояло за цими рішеннями. Кириченко від руки записав кілька слів про те, яким має бути «Наш Формат»: доброта, консерватизм, професійність, порядність та низка інших цінностей. Поруч — Генрі Форд і «філософія Тойоти».
За словами Нікітіної, Кириченко роками бурчав, що команда не використовує ці слова у своїй комунікації. Сам список Нікітіна побачила вперше — вже після його смерті. «Каже: “Я ж вам стільки разів це говорив і писав”. Ну, якось ми з цим погоджувалися, намагалися використовувати, нам здавалося, що ми використовуємо», — згадує вона.

Для «своїх» Кириченко придумав окреме визначення — «форматні люди». Це могли бути не лише співробітники: достатньо було читати книжки «Нашого Формату» і поділяти їхні цінності. «Настя, мені не цікаво робити просто комерційне видавництво», — повторював він їй із перших днів.
Його довгий горизонт видно зараз у каталозі. Торік «Наш Формат» випустив ювілейне перевидання «Моє життя та робота» Генрі Форда — у новому перекладі й з передмовою, яку Кириченко встиг начитати для аудіоверсії. А «Ключові показники менеджменту» Волша — базову книжку з фінансів, якої до того не було українською, — він публічно обіцяв видати ще на Форумі видавців 2015 року. Книжку випустили два роки тому.
Але на запитання, що вона робитиме інакше за Кириченка, Нікітіна не відповідає прямо. Замість власної відмінності вона описує спадкоємність.
«Я не можу сказати, що директор бренду — це людина, яка керує замість Кириченка. Ні. Тобто в мене є певний ряд функцій управлінських, є досвід роботи нашої команди, але задача все ж таки про те, що це наш цілісний бренд, і ми рухаємося згідно того вектору, який заклав Влад», — каже вона.
«Наш Формат» входить у топ-10 українських видавництв і посідає перше місце в нон-фікшні. Розмивати цей фокус після смерті засновника команда не збирається. Складніше з іншим — компанія одночасно має зберегти його спадок, але не перетворитися на музей власної історії.
«Нам важливо бути самобутніми, нам важливо бути лідерами ринку, тобто не видавництвом пам’яті Владислава Кириченка. Хоча це також важливо», — каже Нікітіна.
Обидва вектори вона вважає сумісними. Питання лише в тому, чиїм голосом компанія говоритиме через кілька років — і на це відповіді поки немає ні в неї, ні в рукописному листку.


Пів мільйона за книжку
Видання одного тиражу книжки — близько 500 000 грн. У цю суму Нікітіна включає права, переклад, коректуру й редактуру, верстку, обкладинку та друк накладу у 2000 примірників. Цифру називає приблизною, радше для розуміння масштабу, ніж як точну калькуляцію.
У середньому нон-фікшн в Україні виходить накладом близько 1500 примірників. 10 000 першим накладом — це вже супербестселер із чергою передзамовлень, і трапляється таке рідко.
На цьому тлі показово виглядають сумарні наклади бестселерів каталогу — тобто надруковані примірники за всі роки, а не продані копії:
- «Есенціалізм. Мистецтво визначати пріоритети» Ґреґа Маккеона — 90 000;
- «Моє життя та робота» Генрі Форда — 35 000;
- поетична збірка «Вірші з бійниці» Максима «Далі» Кривцова — 21 500;
- «Мене не зламати» Девіда Ґоґґінса — 13 000;
- «Жінка в мені» Брітні Спірс — 10 000;
- «Ніколи не спиняйся» Ґоґґінса — 6000.
Попит на нон-фікшн просто не той, що на художню літературу: «Нон-фікшн це відчуває раніше, ніж художка. Це той жанр, який важче видавати, і важко читати, важко продавати», — каже Нікітіна.
Дохід за перше півріччя 2026-го — 84,3 млн грн. Якщо друге півріччя не провалиться, компанія вийде приблизно на той самий рівень, що й у 2024-му, коли її виторг перевищив 170 млн грн. Тобто в кризу «Наш Формат» не падає, але й не росте. Виторг за 2025-й компанія не назвала, тож проміжну точку між цими двома роками побачити неможливо.
Антикриз без скорочень
Антикризова стратегія «Нашого Формату» при цьому виглядає нетипово для галузі, яка другий рік говорить про кризу.
«Всі кажуть: “Як ви переживаєте кризу?” Я всім кажу: “Так, як минулого року”. Питають: “Чи ви когось не звільнили? Чи ви не скоротили видавничий план?” Ні, ми не скоротили видавничий план».
Змінилося інше — принцип відбору. Ризикованих проєктів у плані стало менше, і почалося це ще торік: «Ми дуже обережно вибрали книжки, і це ми робили і в минулому році. У нас в плані достатньо книжок видати в цьому році і вже куплених 60 книжок на наступний рік».
Скорочувати людей теж не бачать потреби: роздутого штату в компанії немає. Разом з інтернет-магазином, видавництвом і брендом у «Нашому Форматі» близько 50 штатних співробітників плюс позаштатні перекладачі та фрилансери. HR у компанії немає і ніколи не було — вакансії закривають керівники підрозділів, а Нікітіна підключається до співбесід на керівні позиції та в e-commerce.
Свій магазин, застосунок і студія
Якщо видавничий бізнес зараз змушений обережніше вибирати книжки, то диджитал для «Нашого Формату» працює інакше. Після реструктуризації він став окремим бізнесом у структурі бренду, і саме цим напрямом Нікітіна керує особисто.
Інтернет-магазин для видавництва — не просто ще одна точка продажу. Новий тайтл з’являється на сайті ще на етапі укладення договору, задовго до друку, і за передзамовленнями команда бачить, скільки людей готові його чекати.
Продають там не лише власні книжки. У магазині є асортимент інших українських видавництв — зокрема «Віхоли» та «Лабораторії» — і англомовні видання. Близько 70% продажів припадає на нон-фікшн: і «Нашого Формату», і чужий, дорослий та дитячий.
За даними YouControl, у 2024 році виторг інтернет-магазину становив 10,3 млн грн за загального виторгу компаній понад 170 млн грн. Нікітіна цю цифру не підтверджує, але власної не називає. «Вони брали, скоріш за все, комбіновані продажі загалом», — каже вона. Втім, поділилася, що він дає 34% усіх проданих книжок, і цей показник однаковий за 2024 і за 2025 роки.
Аудіо — ще один напрям, який «Наш Формат» отримав разом із самим брендом. У 2006 році Кириченко викупив аудіовидавництво «Книга вголос» і перейменував його на «Наш Формат». Паперове видавництво з’явилося пізніше.
Певний час компанія майже не записувала книжки самостійно: був довгий ексклюзив із ABOOK. Потім повернулися до власного виробництва. Мотив Кириченко пояснював команді просто: якось зайшов у кімнату доньки й не знайшов там жодної аудіокнижки українською.
Тепер власна студія записує близько трьох книжок на місяць. Одна коштує в середньому 50 000 грн — менше, ніж надрукувати паперовий наклад. Але й попит у рази менший: у світі аудіо приносить близько 5% від обсягу паперових продажів, електронні книжки — близько 10%, і український ринок приблизно вкладається в цю пропорцію. Збитковим напрям Нікітіна не називає, але окремим бізнесом він теж не став.
То який сенс тримати його? «Це окремий слухач, я би так сказала. Це може бути читач, якому нема коли, який весь час в русі, в дорозі, якому нема коли читати, але він хоче споживати контент. Це актуально в контексті інклюзивності, особливо в нашому воєнному часі».
З електронними книжками своя специфіка:
- Ціноутворення: найбільше запитань викликає ціна: читачі регулярно цікавляться, чому мають платити майже як за паперову, якщо фізичного примірника немає. Нікітіна пояснює, що цінність і собівартість редакційної роботи тут такі самі — книжка просто не надрукована, а видана в цифровому форматі.
- Права та роялті: при цьому роялті за електронну книжку приблизно вдвічі вище, ніж за паперову. Є й інша причина, через яку електронні книжки часом зникають із продажу: «Наш Формат» купує права на обмежений період, і після його завершення книжку доводиться прибирати з каталогу. Читачам це теж щоразу треба пояснювати.
- Захист від піратства: у липні 2025 року запустили власний застосунок із захищеною читалкою (вартість розробки не розголошують). Разом із ним змінилася й модель продажу: раніше читач купував файл, тепер — доступ до книжки в застосунку, а завантаження файлів із сайту закрили. Для видавництва це насамперед спосіб боротися з піратством — іншого рішення вони поки не знайшли.
Фестиваль, який коштував дорожче
У 2023-му, коли після початку великої війни більшість ще боялася повертати великі публічні події, Владислав Кириченко прийшов до Нікітіної з ідеєю. «І такий: “Настя, будемо робити фестиваль”. Я кажу: “Владе, ви що, який фестиваль? Ну, це ж маса роботи”».
Він бачив у ньому одразу дві речі: благодійний фестиваль і галузевий форум — формати, яких тоді в Україні фактично не було. Для «Нашого Формату» це ще й мав бути маркетинговий інструмент: книжковий фестиваль збирає аудиторію, привертає увагу до видавництва і дає продажі. Але заробити на ньому не було головною метою.
На підготовку дали собі три місяці. Перший Kyiv Book Fest пройшов у вересні 2023-го в ТРЦ Gorodok Gallery біля «Почайної». За чотири дні він зібрав 25 000 відвідувачів, 90 видавців, 170 подій і 109 автограф-сесій. «Наш Формат» вклав у фестиваль 800 000 грн і на цю ж суму вийшов у мінус. Водночас увесь виторг із вхідних квитків пішов на друк 10 000 статутів і посібників для військових. Кириченко, за словами Нікітіної, бачив у цьому сенс навіть попри фінансовий мінус: «Простіше було просто книжки військовим передати, ніж ці гроші, оце треба було заморочуватися».
Другий Kyiv Book Fest, 5–8 вересня 2024 року, вже більше нагадував галузеву подію. Окрема команда з двох людей займалася програмою форуму, до партнерства долучилися Український дім книги, Бібліотечна асоціація з Оксаною Бруй та Інститут книги. За чотири дні провели 40 подій. Кошторис склав до 3 млн грн на 20 000 відвідувачів. Провести вдалося майже беззбитково.
Мета була зібрати 1,5 млн грн, фактично вдалося 1,2 млн. ГО «Реформація» спрямувала ці гроші на 5000 книжок для бібліотек п’яти військових вишів.


Для видавців другий фестиваль виявився слабшим за перший: заробили менше. Втім, Нікітіна з оцінкою «невдалий» не погоджується. Вона дивиться на фестиваль через програму, відвідуваність і появу галузевого форуму, якого до Kyiv Book Fest ніхто не робив, а комерційну просадку пояснює досить просто. У 2023 році фестиваль опинився у вільному вікні, а наступного року його поставили за два тижні до «Книжкової Країни». Плюс сама локація біля «Почайної» програвала ВДНГ, якщо йшлося про сімейну аудиторію.
«Ми розуміли, що коли у людини є вибір між двома фестивалями на місяць, вона буде обирати більш комфортний», — каже Нікітіна.
Із вереснем теж є проблема. В ньому вже стоять Meridian Czernowitz, «Форум видавців» і «Книжкова Країна». Видавці не можуть одночасно возити свої команди на всі майданчики, тож ще один фестиваль у тому самому місяці означав би не нову аудиторію, а боротьбу за тих самих людей. «Наш Формат» не хоче будувати фестиваль лише тому, що в нього вже є досвід і впізнаваність: «Тут важливо не просто робити, а робити якісно, не створювати конкуренцію партнерам. Ну от, я за дружні ринки», — каже Нікітіна.
За оцінкою Нікітіної, ще два роки тому пристойний фестиваль коштував щонайменше 3 млн грн — і це дуже скромний бюджет. Тепер без партнерів і державних грантів на культуру повертатися до нього вона не готова.
Найдорожча ціна провести фестиваль — залученість команди. В останній місяць підготовки близько 13–14 штатних людей фактично випадають зі своїх основних процесів, до них додаються фрилансери на SMM і галузеву програму. Після фестивалю команді потрібен час, щоб відновитися, а далі одразу починається сезон продажів.
Тому у 2025 році Kyiv Book Fest не проводили (ресурси пішли на те, щоб «Наш Формат» пережив кризу, а сам Кириченко на той момент уже тяжко хворів), і у 2026-му фестивалю теж не буде. Попри запит ринку, платити за проєкт ресурсом і грошима видавництво зараз не готове.


Знову переїзд
У ніч на 16 серпня балістика прилетіла в Оболонський район. Згорів книжковий ринок біля «Почайної», дісталося «Лабораторії» — і офісу «Нашого Формату» за кілька кроків від метро. У кількох кабінетах вибило частини стін, пошкодило стелю і розтрощило меблі. Людей в офісі тієї ночі не було, але від приміщення, за словами Нікітіної, лишилися самі стіни.
Найгірше — таймінг. Старого офісу компанії вже не вистачало, тому поруч орендували ще одне приміщення і готували його під розширення. Ремонт доробляли буквально в ті самі дні, коли прилетіло. Загалом команда випала з поточних процесів приблизно на тиждень — у сезон, коли видавництва вже готуються до осінніх продажів.
При цьому основні операційні процеси швидко відновили. «Паралельно склад працював, кол-центр працював, книгарня працювала. Ми нон-стопом, в принципі, все це зробили», — каже вона. Збір на відновлення компанія не відкривала: замість краудфандингу попросили читачів просто купувати книжки.
Офісу як такого зараз немає, тож команда перейшла на гібридний формат: частина людей працює з дому, для спільних нарад збираються окремо. Для «Нашого Формату» це вже третя перебудова робочого процесу за шість років.



Це вже другий удар по інфраструктурі компанії трохи більш ніж за рік. 4 липня 2025-го прилетіло у склад: вибило фасад, пошкодило перекриття, частина книжок згоріла або зіпсувалася під час гасіння пожежі. Тоді «Нашому Формату» довелося перенести склад на 1000 кв. м із розбитого приміщення. Ліфти то працювали, то ні, компанія мала простій і касові розриви, а повністю відновила роботу лише через півтора місяця. Загалом збитки 2025 року склали близько 5 млн грн (простій і релокація складу), хоча одразу після прильоту втрати оцінювали у $30 000–100 000. Цього разу лише оренда, логістика та переїзд, за оцінкою Нікітіної, коштуватимуть близько пів мільйона гривень.
Тож після двох ударів по складу й офісу логічно постає питання: чому не винести хоча б склад подалі від Києва — наприклад, у Закарпаття?
Нікітіна каже, що видавці так і роблять, просто не афішують це — і, на її думку, правильно. Але така модель працює лише тоді, коли компанія може дозволити собі резервні майданчики. Харківський «Ранок», наприклад, після обстрілів продовжив роботу завдяки додатковим складам в інших містах.
Із друкарнями все складніше. Там дороге обладнання, тому його релокація фактично означає будівництво нового виробництва. «Наш Формат» не прив’язаний до однієї друкарні — працює з трьома-чотирма. Вибирають між ними не стільки за ціною, скільки за термінами: одна може взяти наклад лише через два місяці, інша, наприклад, у Білій Церкві, — надрукувати за місяць, а книжка потрібна ще швидше. Великих друкарень в Україні небагато, обладнання в них схоже, а замовлення перетинаються у всіх видавців.
Тому повністю убезпечити ланцюг виробництва не вдається. «Немає в Україні безпечної точки, яка на 100% гарантуватиме того, що туди не прилетить», — каже Нікітіна. При цьому склади видавців, каже, практично не застраховані: «Або дуже дорого, або просто за це не беруться».
Після останніх атак держава теж почала шукати рішення. Минулого тижня Мінкульт і Мінекономіки зібрали видавців, щоб проговорити проблеми галузі. Один із варіантів, який зараз розробляють, — державне страхування для Києва та Київської області. Поки що механізму немає.
За два тижні після серпневого обстрілу в «Наш Формат» прийшли десятки редакцій. Запитання в усіх було одне — наскільки пішли у мінус.
«”А, ви книжки не втратили? Тоді ладно”, — розвертаються і йдуть, таке теж бувало», — переказує Нікітіна. Друге і останнє, що встигають спитати: про очікування допомоги від держави.
«У нього все було біле і чорне»
Найгучніший скандал в історії компанії стався у травні 2020-го, і Нікітіна тоді працювала в «Нашому Форматі» вже три роки, а за пів року після конфлікту очолила видавництво як виконавча директорка.
Тоді з компанії пішов увесь топменеджмент: керівниця видавництва, керівниця маркетингу, головна бухгалтерка. Лишився фіндиректор — і, за словами Нікітіної, саме тому обвалу не сталося. Через два місяці шестеро колишніх співробітниць оголосили про створення «Віхоли». Сьогодні інтернет-магазин «Нашого Формату» продає їхні книжки, а зі співзасновницею Ілоною Замоцною Нікітіна знайома ще з часів до конфлікту.
Формальним приводом стала книжка російської науковиці Анчі Баранової «Коронавірус. Інструкція з виживання», яку Кириченко наполіг видати. Але Ольга Дубчак, тодішня головна редакторка «Нашого Формату» і майбутня співзасновниця «Віхоли», публічно казала: причина не в книжці, а у «приниженні, образах і знеціненні» команди. Йшлося про допис, у якому засновник порівняв підлеглих з індиками.
Нікітіна розповідає це інакше. Індики, нібито, були справжні: Кириченко захоплювався агропроєктами, і того ранку він показував команді відео, як птахи реагують на звук. Увечері вийшов допис з алегоріями, який частина команди прийняла на свій рахунок.
Сам Кириченко в інтерв’ю Sensormedia алегорій не приховував: поведінка індиків, казав він, нагадувала йому поведінку профспілки «Нашого Формату».
Але найцікавіше Нікітіна каже далі — і це вже не захист. За її версією, допис був способом завершити співпрацю.
«Я думаю, що він скоріше просто більше ініціював те, щоб якось завершити цю співпрацю, ну, от таким от складним, важким способом».
Антикризових комунікацій не було в принципі. «Неможливо налагодити антикриз у таких умовах», — визнає вона. Коли команда приходила сперечатися, Кириченко відповідав, що це його особиста сторінка і він має право на свою думку. Іноді приймав заперечення, іноді засмучувався, що з ним не згодні. Публічно захищати його заяви не міг ніхто.
«Владислав людиною був непростою, але він був дуже щирим, ну, по життю. У нього все було біле і чорне», — каже Нікітіна.
На пряме запитання про звинувачення в сексизмі, які роками супроводжували його публічні висловлювання, вона не відповідає нічого конкретного — говорить, що з багатьма речами можна було не погоджуватися, і повертається до розмови про щирість. На запитання, який конфлікт був найважчим, відповісти не змогла взагалі. Найважчим називає не скандал, а те, що після виходу топменеджменту роботу довелося будувати наново.

Що лишається
За всю історію «Наш Формат» видав лише одну поетичну збірку — «Вірші з бійниці» Максима «Далі» Кривцова. Це не вкладалося у звичні правила видавництва: комерційного сенсу книжка не мала, усі гроші від продажу пішли на благодійність. Вона вийшла у грудні 2023-го, а через місяць автор загинув на фронті, так і не встигнувши її Апрезентувати. Чому «Наш Формат» узяв її в план, Кириченко пояснив заздалегідь:
«Якщо буде хтось питати, чому ми видали вірші Максима, а не видали решту, ну кажіть, що Максим форматний, та й всьо».
Кириченко залишив «Нашому Формату» свій «формат». Тепер завдання Нікітіної і команди — зробити так, щоб він працював без нього і залишався частиною бізнесу, а не лише його спадком.
Більше про це
OTOY заснував компанію з Андрієм Федорівим, — ексклюзивне інтервʼю про роль СЕО, задачі, та ідентичність артиста
Будь-яку статтю можна зберегти в закладки на сайті, щоб прочитати її пізніше.
Знайшли помилку? Виділіть її і натисніть Ctrl+Enter
Партнерські матеріали

Продукт із мільйоном користувачів | CEO FitMe by Gismart про зростання, децентралізацію та лідерок
Дивитися випуск
Підписуйтеся і будьте в курсі найважливішого




