Хто працює в космосі — 4 компанії, що використовують орбіту як фабрику
Режим читання збільшує текст, прибирає всю зайву інформацію зі сторінки і дозволяє зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.
Будувати бізнес у космосі складніше, ніж запускати ракети. Орбіта вже давно перестала бути лише місцем лише для досліджень, сьогодні там намагаються виробляти матеріали, тестувати ліки, будувати інфраструктуру і налагоджувати логістику між Землею та космосом.
Журналістка Vector Олена Коваль розібралася, хто саме на цьому заробляє, як виглядають їхні бізнес-моделі та чому компанії витрачають мільйони доларів, щоб перенести частину економіки за межі планети. Таких компаній є понад десяток, ми розповідаємо про чотири найцікавіші, за версією редакції.
Redwire — проєктування та 3D-друк
Компанія створює інфраструктуру, яка дозволяє працювати на орбіті. Вона будує «внутрішню начинку» космічної економіки: сенсори орієнтації, сонячні панелі, модулі для досліджень. Це менш помітний бізнес, ніж запуски, але саме він формує довгострокову вартість.
Її продукти — це базові елементи будь-якої місії. Стартрекери та сонячні сенсори визначають положення апаратів у просторі. Сонячні батареї та розгортувані конструкції забезпечують живлення супутників і станцій. Авіоніка та блоки керування — «мозок» наукових місій, зокрема для програми європейської Next Generation Gravity Mission. Без цих компонентів не працює ні комерційний супутник, ні державна місія, ні МКС.
Компанія зробила ставку на in-space manufacturing — виробництво в умовах мікрогравітації. Ідея проста: у космосі матеріали поводяться інакше. Без гравітації можна створювати більш однорідні сплави, чистіші кристали та структури, які на Землі деформуються під власною вагою. Це відкриває доступ до продуктів із вищою доданою вартістю.
Тому Redwire працює з 3D-друком на орбіті та модулями для досліджень на МКС. Там вона будує модель майбутнього ринку, коли виробництво частини товарів винесуть за межі Землі. У партнерстві з біотек-компаніями Redwire розробляє середовища для експериментів у мікрогравітації — сегмент, який напряму пов’язаний із комерціалізацією космосу.
Паралельно компанія заходить у глибокий космос. Через підрозділ Deep Space Systems вона працює над місячними програмами NASA, включно з Commercial Lunar Payload Services. Redwire проєктує апарати, системи та сенсори для посадкових модулів, наприклад, камери SentinelCam, які забезпечують навігацію під час посадки.
Фінансово це виглядає як класична історія growth-компанії з космічної галузі. У 2024 році виторг становив $304,1 млн (+24,7% за рік), у 2025 — $335,4 млн (+10,3%). Окремі квартали показують ще швидше зростання: +50,7% у третьому і +56,4% у четвертому 2025 року. Основні драйвери — нові контракти в оборонному секторі, сонячні батареї та орбітальне корисне навантаження.
Але за цим стоять також збитки. У 2025 році чистий збиток компанії сягнув $226,6 млн, а скоригований EBITDA залишився негативним на рівні −$50,3 млн. Це означає, що навіть при зростанні доходів бізнес ще не генерує позитивного операційного кешфлоу.
Водночас юніт-економіка поступово покращується. Валова маржа у третьому кварталі 2025 року становила 16,3%, а скоригована — 27,1%. Це може означати, що продукти стають ефективнішими, а виробництво — контрольованішим.
Головний актив Redwire зараз — майбутній попит. На кінець 2025 року портфель замовлень становив $411,2 млн, а співвідношення замовлень до відвантажень — 1,5 у четвертому кварталі. Тобто компанія отримує більше нових контрактів, ніж закриває.
При ліквідності у $130,2 млн Redwire фактично купує собі час, щоб довести, що виробництво в космосі — не експеримент, а наступний крок у боротьбі за прибуток.
Varda — більш ефективні ліки
Varda Space Industries будує бізнес навколо продукту, який неможливо отримати на Землі у тій самій якості. Це factory-first-модель у космосі — виробництво і повернення на Землю високовартісних матеріалів у фармацевтиці. Перша місія компанії відбулася у лютому 2024 року.
Varda створює автономні орбітальні капсули, які фактично працюють як мікрозаводи. Їх виводять на орбіту, там вони виконують виробничий цикл у мікрогравітації, а потім повертають назад у форматі компактних капсул. У центрі першої комерційної ніші — кристалізація малих молекул лікарських препаратів. У невагомості такі структури формуються чистіше і стабільніше, ніж на Землі, що потенційно впливає на ефективність і якість ліків.
Наприклад, це актуально для препарату від ВІЛ, в якому гравітація створює недосконалості притягує молекули вниз, і через це пацієнтам доводиться приймати більші дози ліків. В умовах мікрогравітації препарат кристалізується ідеально, у результаті стає більш потужним.
Ідея бізнесу тут змінює класичну логіку космічної економіки. Модель Varda ближча до контрактного фармвиробництва, ніж до аерокосмічного стартапу. Спочатку компанія заробляє на R&D-циклах та експериментах: фармацевтичні партнери оплачують місії, щоб перевірити, чи дає мікрогравітація перевагу конкретним активним фармацевтичним інгредієнтам (API).
Далі модель розширюється у більш довгий фінансовий ланцюг. Якщо результати підтверджують перевагу космічного виробництва, компанія переходить до ліцензійних угод і контрактів, прив’язаних до етапів клінічних досліджень. У фінальній стадії це може перетворитися на регулярне виробництво API у космосі як окремий високомаржинальний сегмент фармацевтичного ринку.
Окремий елемент бізнес-моделі — капсула повернення. Крім того, що вона доставляє продукцію на Землю, то ще й може використовуватися як платформа для гіперзвукових випробувань. Це відкриває другий напрям монетизації — оборонні контракти, де потрібні дані про поведінку об’єктів на високих швидкостях входу в атмосферу.
У квітні 2024 року Varda залучила $90 млн у раунді серії B. У грудні того ж року підписала контракт на $48 млн з Дослідницькою лабораторією ВПС США. Станом на червень 2025-го, компанія отримала загальне фінансування у $145 млн.
На цей момент Varda провела три тестові місії — за підтримки NASA та ВПС США. Вона запускала експериментальні капсули, щоб перевірити повний цикл — від орбітального виробництва до контрольованого повернення і посадки.
Наступний фінансовий етап Varda планує у 2027–2028 роках. Саме тоді компанія очікує перейти від R&D-моделі до регулярних виробничих контрактів, якщо фармацевтичні партнери підтвердять клінічну цінність «космічно вироблених» сполук.
Space Forge — матеріали для електроніки
Компанія Space Forge намагається перетворити орбіту на регулярний виробничий конвеєр. Її ставка — модель «мікрогравітація як сервіс», де космос стає «заводом» для створення матеріалів, які неможливо або економічно невигідно виробляти на Землі.
Основний продукт — платформа ForgeStar. Це повністю автономні, багаторазові супутники, які працюють як орбітальні фабрики. Вони виводяться на орбіту, виробляють матеріали в умовах мікрогравітації, вакууму та екстремальних температур, а потім повертаються на Землю. Ключова частина моделі — саме повернення. Супутник не одноразовий, його можна відновити і запускати повторно, що значно знижує вартість виробничого циклу.
Фокус Space Forge — матеріали нового покоління. Передусім це широкозонні та надширокозонні напівпровідники — нітрид галію, карбід кремнію та алмазоподібні структури. Такі матеріали у майбутньому можуть використовувати у телекомунікаційних системах, електронних пристроях та комп’ютерах. Їхня цінність — в якості кристалічної структури, яку в умовах мікрогравітації можна контролювати точніше.
Бізнес-модель компанії побудована навколо концепції виробництва як сервісу. Space Forge продає доступ до виробничого процесу в космосі. Клієнти фактично аутсорсять окремі етапи створення матеріалів на орбіту, залишаючи решту ланцюга постачання на Землі. Це дозволяє інтегрувати космічне виробництво у вже наявні промислові ринки без повної перебудови інфраструктури.
Додаткову економіку створює модель багаторазового використання. Платформа ForgeStar повертається в атмосферу, здійснює контрольовану посадку і проходить відновлення. Це формує циклічну логіку виробництва: один апарат може проходити кілька місій, що потенційно переводить космічне виробництво з експерименту в регулярний процес.
Фінансово Space Forge залишається ранньою deeptech-компанією. Загалом отримала $50 млн фінансування, зокрема у 2025-му вона залучила $30 млн для розробки ForgeStar-1 від Інноваційного фонду НАТО та інших партнерів.
Компанія вже провела окремі етапи виробництва на орбіті, наприклад, генерацію плазми та первинні процеси роботи з напівпровідниковими матеріалами. Наступна ціль — регулярні місії, спочатку щомісячні, а в довготривалій перспективі — щотижневі виробничі цикли у космосі.
Catalyx — логістика в космосі
Catalyx Space будує ще один рівень космічної економіки — повноцінну логістику між Землею та орбітою. Компанія хоче зробити доступ до мікрогравітації настільки ж простим, як запуск завдання в «хмарі»: з передбачуваним запуском, виконанням і поверненням назад на Землю.
У центрі її моделі — Autonomous Space Labs і капсули REX, які повертаються. Це невеликі орбітальні лабораторії, які працюють як хостинг-платформа для клієнтських експериментів. Усередині можна запускати дослідження у біотехнологіях, матеріалознавстві, напівпровідниках та edge-AI системах. Але ключова відмінність від більшості космічних проєктів — повний цикл «туди і назад». Каталізатори процесу повертаються на Землю разом із результатами: зразками, компонентами або чутливим обладнанням.
Бізнес-модель Catalyx описує космос як інфраструктуру space-as-a-service, де компанія контролює весь логістичний ланцюг. Вона бере на себе запуск, інтеграцію корисного навантаження і роботу супутника на орбіті. Клієнт отримує доступ до даних через єдину цифрову систему, як у звичайному SaaS-продукті. Але найбільш критичний елемент — це контрольоване повернення результатів. Саме він робить модель комерційною, без нього космос залишається квитком в один бік.
Для цього компанія розробила власну платформу Cosmotron — супутниковий базовий блок, який стандартизує запуск і роботу місій. Паралельно створили капсула REX, яку вже тестували через випробування на падіння, для цього команда використовувала літак. Її завдання — забезпечити повернення з орбіти та зробити такі місії повторюваними.
Ключовий ринковий фокус — галузі, де швидкість циклу експериментів має грошову цінність. Це фармацевтика, напівпровідники, оборонні технології та наукові лабораторії, які працюють з обмеженими зразками.
Catalyx — одна з наймолодших компаній у цьому сегменті, її заснували у 2024 році. Загальне фінансування становить $7,2 млн, включно з останнім seed-раундом на $5,4 млн у 2025 році.
Перші технічні етапи вже стартували. Запуск демонстраційного супутникового bus Cosmotron запланований на 2026 рік, тоді як капсула REX проходить підготовку до орбітальних випробувань.
У ширшому контексті Catalyx намагається закрити те, чого не вистачає більшості космічних моделей — передбачуваний, повторюваний і двосторонній обіг між Землею і космосом. І якщо ця модель запрацює, космос перестане бути серією місій і стане логістичною системою.
Чи стане космос новою фабрикою світу
Поки що космічна економіка виглядає як набір дорогих експериментів із відкладеним результатом. Компанії витрачають мільйони доларів, щоб довести одну просту річ: у космосі можна не лише літати, а й заробляти.
Проте є ризик, що якісь гіпотези можуть не спрацювати, а економіка — не зійтися. Виробництво на орбіті дороге, повернення — складне, а попит — ще не до кінця сформований.
І все ж гроші в цю галузь заходять не випадково. Ймовірно, це ставка на майбутній дефіцит — чистіші матеріали, нові ліки, швидші цикли розробки. Якщо принаймні частина цих обіцянок справдиться, космос стане ще одним рівнем глобальної економіки.
Поки що це виглядає як ранній інтернет — складний, дорогий і не до кінця зрозумілий. Але якщо ці компанії доведуть свою модель, ми можемо опинитися у світі, де орбіта — це ще одна виробнича зона.
Більше про це
Приберіть за собою орбіту. Як і чому стартапам доводиться боротися з космічним сміттям
Будь-яку статтю можна зберегти в закладки на сайті, щоб прочитати її пізніше.
Партнерські матеріали
