«Автономна республіка Катя»: Катерина Кузьменко, Smartass, про незалежність від тиску чужої думки
Будь-яку статтю можна зберегти в закладки на сайті, щоб прочитати її пізніше.
Режим читання збільшує текст, прибирає всю зайву інформацію зі сторінки і дозволяє зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.
Як ви думаєте, як виглядає антропологія українського лідерства?
Головна редакторка Vector Юлія Ткач запустила авторський проєкт «Як ви думаєте». В розмовах з українськими підприєм(и)цями розкодовує їхні думки.
«Ми побачили запит на формат, де можна зрозуміти, як людина думає — в тих чи інших умовах. Що для неї є константою? Як вона балансує між ефективністю та людяністю? Що робить, коли страшно, але дуже хочеться рухатися далі? Саме з цього народилася ідея зробити розширення рубрики на сайті “Як ви думаєте?” у новий формат живої розмови».
Партнер перших епізодів — продуктова IT-компанія United Tech, застосунки якої входять у топ App Store і працюють на мільйонів користувачів у всьому світі. Команда з понад 400 професіоналів у full-ремоут-форматі працює в ніші сошіал-нетворкінг та стримінг — ніша, яка вже рухається до обʼємів у понад $200 млрд.
У першому епізоді ми дізнавалися про те, як думає Анна Завертайло, співвласниця Honey & «Завертайло».
Героїня другого випуску — Катерина Кузьменко, співзасновниця та керівна партнерка мережі фітнес-клубів Smartass.
Тут публікуємо коротку і адатовану текстову версію розмову. Повний епізод можна переглянути на YouTube.
Юлія: Якби можна було донести всьому світу якийсь один маловідомий факт про тебе, який би ти хотіла щоб всі знали — що б це було?
Катерина: Мабуть, це те, що Катя Кузьменко — екстравідповідальна людина, яка має абсолютно незалежне критичне мислення. Тому що з цим часто стикаються мої колеги, і це з, одного боку, дуже прикольно в контексті підприємництва — я завжди ставлю все під сумнів і ставлю багато запитань.
Але в контексті роботи зі мною, мабуть, це не дуже класно, тому що я ставлю багато запитань і лізу абсолютно всюди, і складається враження, ніби я все критикую. Я запитую «чому так», збираю якомога більше інформації, і потім приймаю рішення. Але просто щось пустити отак-от за течією навряд чи я зможу.
Можливо, це говорить про те, що я досі недостатньо хороший менеджер, тому що, мабуть, хороший менеджер вміє абсолютно делегувати. Але попри те, що в мене фантастично самостійна і класна команда, все одно іноді я такі, знаєш, ін’єкції роблю з запитаннями.
Юлія: Ти сказала «незалежна» — незалежна від чого? Від думки інших чи від якихось трендів?
Катерина: Я думаю, що від усього. Ми всі насправді залежні від трендів, а незалежно — в принципі від тиску чиєїсь думки. Колись навіть в особистому житті мене називали «Автономна Республіка Катя», тому що в принципі на мене було складно впливати. І, з одного боку, це така випрацьована і набута риса, з іншого боку, вона далася мені нелегко. Тому що безумовно хочеться довіритися, безумовно хочеться просто розслабитися та відпустити. Але насправді якщо ти займаєшся підприємництвом — ти маєш бути оцим незалежним елементом, який весь час ставить все під сумнів.
Юлія: В одному з твоїх інтерв’ю ти якось сказала, що вважаєш себе недостатньо емоційною людиною. Ти про себе говориш як про «дохлий оселедець». Як ти переживаєш критичні моменти в житті — неважливо, перемога це чи невдача? Як ти собі даєш час насолодитися цим моментом?
Катерина: Розкажу спершу, чому я назвала себе оселедцем. У мене в голові — просто феєрверк. Мені здається, що коли я щось розповідаю, я настільки емоційна, а потім коли я передивляюся якийсь запис — воно не виглядає так. Тому на контрасті того, як я себе сприймаю, виходить трошки інакше.
А щодо перемог — у мене насправді є проблема з тим, щоб радіти якимось перемогам. Тому що настільки великий темп того, що ми створюємо в компанії, що у нас немає змоги зупинитися і сказати: «Гей, ми молодці».
Ми такі: зробили — побігли далі, зробили — побігли далі. Навіть оцієї фіксації «ми зробили» — її немає. І тому у мене таке середнє плато, де в принципі у мене все завжди добре. Я десь чула думку в подкасті The Diary of a CEO, де він брав інтерв’ю у жіночки, яка в CIA працювала, і вона розповідала про те, що ми всі маємо прагнути до того, щоб у нас не було оцих амплітуд емоційних — ми маємо прагнути до оцього середнього. Ну, я, в принципі, магістр у цьому питанні.
Юлія: А звідки в тебе взялось це — ти з дитинства така?
Катерина: Я якраз сьогодні обговорювала зі знайомим, бо вранці була у лікаря — заміряли мені пульс, робили кардіограму. І виявилося, що мій пульс 49. При тому, що я була роздратована — вранці була переписка на голодний шлунок, ми там щось з’ясовували якісь відносини з колегами. Плюс мене затримали на прийом, і я заходжу та кажу, що ну сорі, 40 хвилин так не підходить. І мені в цей момент починають це все заміряти — і кажуть: «У вас пульс 49, у вас спокійний стан».
Я кажу: «У мене не спокійний стан, я роздратована». Вони: «Ну прикольно, а що ви робите для цього?» І от я розумію, що мабуть це все ж таки спортивні тренування, які призводять до того, що серце, коли ти звикаєш багато тренуватися, в спокійному стані просто перебуває в режимі енергозбереження. А ще я думаю, що життя підприємця настільки тренує твій емоційний стан, що тебе вже нічого не може вибити з цього стану.
Юлія: Ти була в саббатикал — чому, як ти зрозуміла, що тобі треба?
Катерина: Коли ти без кінця запускаєш клуби і весь час серед людей — тобі потрібно просто побути одній. Окрім цього, раніше я часто подорожувала сама, але це завжди були якісь дестинації, де ти все одно серед людей. А тут я поїхала прям in the middle of nowhere — я була прям сама-сама. Був запит на те, щоб зробити особисту стратегічну сесію: з одного боку — щодо розвитку мережі, з іншого — щодо себе персонально. З усім розібралася. І, якось мені здається, що я недостатньо амбітні цілі собі поставила, тому що майже все вже реалізувалося — а квартал ще не закінчився.
Юлія: Якими були перші гроші, які ти заробила — не перша робота, а саме перші гроші?
Катерина: Це були модельні активності. Соромно чи ні — тому що в якийсь момент один з моїх партнерів в особистому житті казав про те, що це сумнівне заняття. Тому що дійсно, коли ти береш участь у різних заходах, особливо виїзних, є історія з тим, що групу симпатичних молодих дівчат потім запрошують кудись проїхатися — на яхту, вечерю, ще кудись. І в мене ніколи не стояло питання «чи їхати чи ні» — я завжди їхала додому спати. Просто не спадало на думку, що можна якось інакше. Насправді є велика кількість людей, які їдуть — і тому складається таке враження, що це сумнівна професія. Але я пам’ятаю, що коли я в свої 15–16 починала цим займатися, моя мама казала, що це теж непоганий вид першого заробітку, тому що немає роботи, за яку можна було б соромитися.
Партнерські матеріали
