Ми вже не купуємо музику, але досі хочемо власне житло. Чи справджується прогноз про світ, де люди все орендують
Режим читання збільшує текст, прибирає всю зайву інформацію зі сторінки і дозволяє зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.
У 2016 році данська політикиня описала світ 2030-го, у якому люди майже нічим не володіють, зате отримують усе потрібне як послугу. До цього майбутнього залишилося чотири роки, і дещо з описаного вже стало буденністю. Наприклад, близько 70% доходів світової музичної індустрії тепер приносить стримінг, а не диски чи касети.
Журналістка Vector Олена Коваль зібрала цікаві дані, щоб перевірити, чи справджується такий сценарій і від яких речей ми вже готові відмовитися на користь оренди та підписок. А ще з’ясувала, чи може змінитися це співвідношення до 2030 року.
«У 2030-му я нічим не володію». Як з’явився прогноз про кінець власності
Уявіть звичайну квартиру середини 2000-х. У вітальні стоїть телевізор, поруч — відеомагнітофон або DVD, на полицях лежать диски. Музику слухають із магнітоли, фотографують на окремий фотоапарат, для роботи за комп’ютером сідають за стіл. В Україні 2006 року мобільний телефон був у 41% громадян, персональний комп’ютер — менш ніж у 9%. Відеоплеєри, відеомагнітофони, DVD-програвачі та цифрові фотоапарати були приблизно у кожному п’ятому домогосподарстві.
Ця картина швидко змінювалася. До середини 2010-х мобільний телефон перетворився на майже універсальну річ, а у 2016 році він був у понад 90% українців. Подібний процес відбувався у США: у 2006 році мобільний телефон мали 66–73% дорослих, наприкінці 2016-го — вже 95%, причому 77% мали смартфон.
У ЄС паралельно стрімко поширювався домашній інтернет. Доступ до нього мали 49% осіб у 2006 році, а вже за чотири роки — 70%.
Проте змінювався не тільки набір техніки. Ще на початку 2000-х значна частина контенту також була фізичною власністю. Щоб мати альбом улюбленого виконавця, треба було придбати CD. Щоб зберегти фільм — касету або DVD. У США на початку 2000-х компакт-диски домінували на музичному ринку. Але до 2016 року фізичні носії приносили вже лише 22% доходів американської музичної індустрії. Того ж року стримінг уперше забезпечив більшість її доходів — 51%. Тобто за одне десятиліття почався перехід від полиці з власними дисками до бібліотеки, доступ до якої існує, поки працює сервіс.
Водночас, велика власність зникати не поспішала. Наприклад, у США власниками житла у 2005 році були 68,9% домогосподарств. Через 10 років показник знизився до 63,7%, хоча на нього вплинула й житлова криза кінця 2000-х.
Тож до середини 2010-х одночасно існували дві тенденції — люди накопичували дедалі більше персональної техніки, але в окремих сферах уже вчилися платити за доступ замість фізичного продукту.
На цьому тлі у листопаді 2016 року данська політикиня Іда Аукен опублікувала для World Economic Forum есе «Welcome to 2030. I own nothing, have no privacy, and life has never been better» «Я нічим не володію, не маю приватності, і життя ще ніколи не було кращим» . Вона перенесла читача ще на 14 років уперед — у місто 2030-го, мешканці якого майже нічим не володіють. У героїні немає власного будинку, автомобіля, побутової техніки й навіть одягу. Продукти перетворилися на послуги: транспорт можна викликати за кілька хвилин, а потрібне кухонне обладнання доставляють додому лише тоді, коли людина збирається ним скористатися.
Навіть шопінг у цьому світі майже зникає. Замість купівлі речей люди вибирають те, що хочуть використати просто зараз, а частину рішень за них ухвалюють алгоритми. Порожній простір у квартирі теж не простоює, поки господині немає вдома, її вітальню можуть використовувати для ділових зустрічей.
Аукен описувала не прогноз у звичному сенсі й не обіцяла, що саме таким обов’язково стане 2030 рік. Це був сценарій майбутнього, доведений майже до крайності. Причому авторка залишила в ньому й неприємні наслідки. Героїня фактично втратила приватність, її дії постійно реєструються, а частина людей узагалі не змогла пристосуватися до нового технологічного устрою.
Минуло 10 років від публікації цього тексту, ми все ще купуємо квартири, машини, телефони та пральні машини. Але полиця з DVD вже виглядає значно екзотичніше. Погляньмо, від володіння якими речами ми справді встигли відмовитися — і що прийшло їм на зміну.
Музика і фільми на стримінгах — своєрідна оренда
У 2005 році американці витратили $22,8 млрд на купівлю DVD, VHS та іншого домашнього відео. 20 років потому продажі фізичних дисків у США скоротилися до $870 млн. Водночас загальні витрати на домашні розваги у 2025 році сягнули $62,2 млрд — значною мірою завдяки стримінговим сервісам. Тобто за 10 років цей ринок зріс більш ніж утричі.
Схожа історія сталася з музикою. Ще у першій половині 2000-х музична колекція займала фізичне місце вдома. Тепер десятки мільйонів композицій поміщаються в одному застосунку, хоча жодна з них користувачеві фактично не належить. У 2025 році стримінг забезпечив 69,6% світових доходів індустрії записаної музики, а кількість користувачів платних стримінгових підписок сягнула 837 млн. У США того ж року було 106,5 млн платних акаунтів, а загальний дохід від стримінгу становив $9,47 млрд.
Це, мабуть, найочевидніший приклад того, як змінилося саме поняття покупки. Платячи Spotify чи іншому стримінгу, користувач купує доступ до каталогу на певний час. Припиняється підписка — зникає й доступ. Те, для чого 20 років тому потрібні були десятки дисків, тепер можна отримати за одну щомісячну оплату.
Україна рухається тим самим шляхом. Наприклад, найбільший український стримінговий сервіс Megogo за підсумками першого півріччя 2024 року мав 703 000 передплатників. Тож для сотень тисяч українців фільм чи серіал уже давно не окрема покупка, вони платять за можливість вибирати контент із бібліотеки сервісу.
Ця модель поступово переходить і на книжки. Тут межа між власністю та доступом поки менш однозначна: цифрову книжку можна придбати окремо, а можна отримати доступ до каталогу за підпискою. Український «Абук», наприклад, поєднує обидві моделі. У 2025 році його користувачі придбали понад 150 000 цифрових книжок, із них 120 000 — аудіокнижки та 30 000 — електронні видання.
Але для такого переходу річ навіть не обов’язково має бути цифровою. Один із найнаочніших прикладів стоїть на тротуарах українських міст. Щоб проїхати кілька кілометрів на електросамокаті, його не потрібно купувати, зберігати вдома, заряджати чи ремонтувати. Достатньо відкрити застосунок і заплатити за поїздку. У 2024 році самокатами Bolt в Україні скористалися 1 млн осіб. А наступного року це було вже на 5% більше.
І це не локальна звичка. У США шеринг велосипедів і самокатів виріс із міського експерименту до сотень мільйонів поїздок. У 2025 році користувачі здійснили 150 млн поїздок на спільному мікротранспорті. Особливо швидко зростав шеринг електросамокатів, за рік кількість поїздок збільшилася на 29%.
Принцип тут схожий на Spotify або Netflix, хоча замість цифрового контенту людина отримує фізичний транспорт.
Квартира й машина: чи готові ми орендувати те, що традиційно хотіли мати своїм
З музикою чи фільмами відмовитися від власності відносно легко, з квартирою все складніше. Вона дає місце для життя, коштує десятки тисяч доларів і може бути активом. Тому тут сценарій Іди Аукен про світ, де люди нічим не володіють, поки що помітно розходиться з реальністю.
У ЄС у 2024 році 68% людей мешкали у власному житлі й 32% — в орендованому. Причому Німеччина була єдиною країною ЄС, де орендарів було більше за власників — 53%. Для порівняння, у Румунії у власному житлі мешкали 94% населення, у Словаччині — 93%.
У США теж немає лінійного переходу до оренди. У 2005 році власниками житла були 68,9% домогосподарств. Після житлової та фінансової кризи показник опустився до 63,7% у 2015-му, але згодом частково відновився — у 2025 році становив 65,2%. Тобто за 10 останніх років співвідношення власників і орендарів особливо не змінилося.
На перший погляд, в Україні відбувся значно різкіший зсув. За опитуванням Cedos, у 2021 році у власному житлі мешкали 95% респондентів, а житло у приватних осіб орендували 5%. У 2024-му показники становили вже 79% і 14% відповідно. В обласних центрах орендарів ще більше — 24%.
Але називати це переходом українців від власності до моделі «користуватися замість володіти» було б некоректно. Між двома опитуваннями почалася повномасштабна війна, мільйони людей змінили місце проживання, а частина втратила доступ до власних домівок.
З автомобілями ситуація ще виразніша. Попри існування Uber, Uklon, каршерингу і автомобільних підписок, приватна машина нікуди не зникла. У 2026 році в США близько 92% домогосподарств мають доступ щонайменше до одного автомобіля, а особистий автотранспорт забезпечує приблизно 87% усіх поїздок. Типова американська родина має взагалі два автомобілі — така ситуація у 38%.
Проте між «купити автомобіль» і «не мати автомобіля» виникло багато проміжних моделей. Одна з найпоширеніших — лізинг. У першому півріччі 2025 року обсяг нового лізингового бізнесу в Європі становив майже 203 млрд євро, а автомобільний сегмент за рік зріс на 5,9%. В Україні лізинг поки займає невелику частину автомобільного ринку. У 2025 році через нього придбали 6863 автомобілі — приблизно 7% ринку. За рік кількість таких авто зросла на 3%.
Ще далі від класичного володіння відійшов райдхейлінг. Тут користувачеві вже не потрібен конкретний автомобіль навіть на місяць чи рік — потрібна лише поїздка з точки А в точку Б. Масштаб такої поведінки видно на українському Uklon. У 2025 році користувачі здійснили через сервіс 135 млн поїздок і разом проїхали понад 915 млн км.
Утім, 135 млн поїздок на Uklon не означають, що українці масово відмовляються від власних машин. Людина цілком може мати автомобіль і водночас викликати таксі після вечірки або дорогою на вокзал. Так само лізинг часто є способом профінансувати користування автомобілем із подальшими зобов’язаннями, а не повною відмовою від ідеї особистого авто.
До 2030-го залишилося чотири роки. Чи справджується сценарій Аукен
Якщо сприймати текст Іди Аукен як мисленнєвий експеримент, а не буквальний прогноз, частину описаного нею майбутнього ми вже отримали. Найближчими до нього виявилися музика та кіно, тут доступ до величезної бібліотеки справді значною мірою замінив фізичну колекцію. Проте з дорожчими речами сценарій працює гірше.
І навряд чи ситуація радикально зміниться до 2030-го. Наприклад, Harvard Joint Center for Housing Studies прогнозує, що у США частина власників житла до 2035 року залишиться практично на нинішньому рівні — близько 66%. Натомість автомобіль може дедалі частіше ставати послугою. За одним зі сценаріїв Deloitte, до 2035 року користування приватним авто без володіння ним — передусім через лізинг і підписки — може становити 57% у п’яти великих європейських країнах і 38% у США. Водночас безпосередньо на автомобільні підписки припадатиме значно менша частка нових машин — 16% і 13% відповідно.
Тож замість світу, де люди нічим не володіють, поки вимальовується простіша гібридна модель. Ми можемо мати власну квартиру й автомобіль, але платити щомісяця за музику, фільми та книжки, брати самокат на десять хвилин і викликати чужу машину на одну поїздку. Власність не зникає — просто перестає бути єдиним способом отримати потрібну річ чи послугу.
Поки підписка працює, різницю легко не помітити, але вона стає очевидною, коли сервіс змінює ціну, прибирає потрібний фільм із каталогу чи просто припиняє існувати. Тоді виявляється, що питання мати чи користуватися — це ще й питання про те, хто зрештою вирішує, до чого у нас буде доступ завтра.
Більше про це
Від квартири на 30 років до кави на кілька платежів. Скільки коштує життя в кредит в Україні, США та Європі
Будь-яку статтю можна зберегти в закладки на сайті, щоб прочитати її пізніше.
Партнерські матеріали
Продукт із мільйоном користувачів | CEO FitMe by Gismart про зростання, децентралізацію та лідерок
Дивитися випуск
