3200 грн для простого громадянина та сотні тисяч для судді: що можна купити на соцвиплати в Україні та Європі
Режим читання збільшує текст, прибирає всю зайву інформацію зі сторінки і дозволяє зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.
В Україні ВПО може отримувати 2000 грн допомоги на місяць, тоді як середнє довічне утримання судді у відставці перевищує 100 000 грн. Держава щороку визначає в гривнях, скільки коштує базове життя людини, — і від цього числа залежить, чи стане втрата роботи, здоров’я або працездатності ще й квитком у бідність.
Журналістка Vector Олена Коваль дізналася, скільки життя насправді можна купити на соціальну виплату в Україні та Європі, скільки людей, що працюють, утримують цю систему і чому грошей одним вистачає на оренду й продукти, а іншим — лише на частину базових витрат. А ще розібралася, які гарантії держава залишає для тих, хто сам ухвалює рішення про державні гроші.
Кому держава платить за статус, а кому — після перевірки доходів
Уявімо двох українців із однаковим доходом — 10 000 грн на місяць на члена сім’ї. Вони живуть в одному місті й витрачають приблизно однаково, проте один має статус ВПО. Він може отримувати ще 2000 грн (40 євро, всі валютні цифри у тексті представлені станом на 17.09.26 р.) щомісяця, а людина без цього статусу — ні. Схожі ситуації виникають і з іншими виплатами: одинока мати має окрему допомогу, якої не передбачено для повної сім’ї з таким самим доходом на дитину. Українська соціальна система побудована навколо категорій та юридичних статусів: пенсіонер, ВПО, ветеран, людина з інвалідністю, одинока мати, малозабезпечена сім’я.
Під час війни до системи додалися великі групи ВПО, ветеранів, родин загиблих, постраждалих від вибухонебезпечних предметів і мешканців прифронтових територій. Місце проживання теж може визначати право на гроші: у 2026 році вразливі родини в зоні до 50 км від фронту або кордону можуть отримати 19 400 грн (399 євро) зимової допомоги.
У частині європейських країн логіка інша. Наприклад, у Німеччині працездатний дорослий без дітей після вичерпання страхових виплат може претендувати на базову підтримку 563 євро на місяць, а держава окремо покриває прийнятні витрати на оренду й опалення та медичне страхування. У Франції людина без достатніх доходів може отримувати RSA — 651,69 євро, до якого за певних умов додається житлова допомога. Тобто сам факт, що людина працездатна й не належить до спеціальної соціальної категорії, ще не залишає її без базової фінансової підтримки.
Європа при цьому теж далека від єдиної моделі. Польща робить акцент на сім’ях: програма 800+ виплачує 800 злотих (188 євро) щомісяця на кожну дитину незалежно від доходу родини. У Німеччині Kindergeld становить 259 євро на дитину.
Ще одна відмінність ховається у витраті, яка часто з’їдає значну частину місячного бюджету, — житлі. Українська підтримка тут переважно допомагає сплачувати комунальні послуги. У Німеччині система базової підтримки може покривати прийнятну оренду та опалення, а у Франції малозабезпечені орендарі можуть отримувати приблизно 50–300 євро житлової допомоги.
Один працює — інший отримує пенсію. Чому Україна не може просто підняти соцвиплати
Соціальні виплати впираються у просту арифметику: скільки людей наповнюють систему і скільком вона має платити. В Україні ця пропорція майже один до одного. У 2025 році на приблизно 10,7 млн людей, що працюють, припадало 10,2 млн пенсіонерів. У Польщі одного пенсіонера забезпечують близько двох платників внесків, у Франції — 1,8.
Німеччина, Франція та Польща мають приблизно вдвічі більше платників внесків на одного пенсіонера, вищі доходи населення та ширшу податкову базу. У Німеччині, наприклад, лише внесок до пенсійного страхування становить 18,6% зарплати й ділиться між працівником та роботодавцем. У Польщі пенсійний внесок сягає 19,52%. В Україні роботодавець сплачує ЄСВ у розмірі 22%, з якого фінансують пенсійне та інші види соціального страхування.
Та навіть багатші європейські країни не мають необмеженого соціального бюджету. Франція очікує, що до 2070 року кількість платників внесків на одного пенсіонера скоротиться приблизно до 1,3. Щоб утримувати рівень пенсій, країна планує підвищувати внески та стимулювати людей довше залишатися на ринку праці. Тобто щедріші виплати оплачуються цілком конкретними речами: податками, соціальними внесками та реформами пенсійної системи.
В Україні до цієї демографічної арифметики додається війна. У 2026 році на соціальну підтримку громадян через Мінсоцполітики передбачено 468,5 млрд грн, а бюджет Пенсійного фонду перевищує 1,26 трлн грн. При цьому 197,6 млрд грн Пенсійний фонд отримує з держбюджету. Сам бюджет залишається дефіцитним і потребує понад 2 трлн грн зовнішнього фінансування.
Є ще одна проблема, яка вже безпосередньо впливає на розмір допомоги. Багато українських виплат рахують від офіційного прожиткового мінімуму — 3209 грн (близько 65 євро) на місяць. Водночас розрахункова вартість базових потреб працездатної людини у червні 2026 року становила 12 282 грн (близько 250 євро). Для людини, яка втратила працездатність, — 7570 грн (близько 155 євро).
Що можна купити на соціальну виплату
Сума у 500 євро в Україні та Німеччині виглядає однаково лише в банківському застосунку. Щойно людина йде до супермаркету, аптеки чи платить за квартиру, можливості цих грошей стають різними. Ціни між країнами суттєво відрізняються, тож номінальні виплати мало говорять про рівень підтримки. Для цього й існує показник купівельної спроможності, він дозволяє оцінити, скільки товарів і послуг реально можна придбати за певну суму.
Тож уявімо чотирьох людей: безробітного, людину з інвалідністю, самотню матір із дитиною та пенсіонера. Поселимо їх у Києві, Берліні, Варшаві та Парижі й подивимося, що залишиться від державної підтримки після базових витрат.
Історія перша. Безробітний
Українець, який втратив роботу і має достатній страховий стаж, у 2026 році може отримувати максимум 8647 грн — близько 177 євро допомоги з безробіття. Мінімальна сума — 3900 грн або близько 80 євро. Це тимчасова страхова виплата, а її розмір залежить від попередньої зарплати та стажу.
Якщо наш герой отримує максимальні 8647 грн і винаймає однокімнатну квартиру в Києві самостійно, на саму оренду йому потрібно близько 18 000 грн. Навіть максимальна допомога покриє приблизно половину нижньої межі оренди. Продуктовий кошик на місяць коштуватиме ще близько 8000–9000 грн. Тобто виплати вистачить приблизно на продукти — або на частину квартири. Поєднати обидві витрати без інших доходів уже не виходить.
У Берліні число на рахунку значно вище — 563 євро базової допомоги. Проте й життя дорожче: скромна однокімнатна квартира може коштувати близько 1080 євро, а продукти для однієї людини — 320 євро на місяць. Якби німець мав виживати лише на свої 563 євро, становище теж було б складним.
Різниця проявляється в тому, що держава оплачує понад цю суму. Jobcenter окремо покриває прийнятну оренду та опалення — у наведеному для Берліна розрахунку це 449 євро оренди для однієї людини. Медичне страхування також бере на себе держава. Якщо квартира дорожча за встановлений ліміт, різницю доведеться доплатити зі своїх 563 євро.
Це важлива поправка до популярного порівняння «у них безробітному дають 563 євро, а в нас — 177». Німець за свої гроші купує дорожчі продукти й платить значно вищу ринкову оренду. Водночас частину найбільшої статті його бюджету — житло — бере на себе соціальна система. Українська максимальна виплата не покриває навіть середню оренду однокімнатної квартири у столиці.
Історія друга. Людина з інвалідністю
В Україні мінімальні пенсійні та соціальні стандарти для людей, які втратили працездатність, залишаються значно нижчими за фактичну вартість базового життя. KSE Institute наводить фактичний прожитковий мінімум на рівні близько $228, тоді як мінімальна пенсія становила близько $57, а медіанна — $104. Понад половина пенсіонерів отримує щонайменше вдвічі менше за фактичний прожитковий мінімум.
У Франції доросла людина з інвалідністю, яка відповідає критеріям програми AAH, може отримувати максимум 1041,59 євро на місяць. Додатково існує житлова допомога — у розрахунку для Парижа це приблизно 100–200 євро.
1041 євро звучать дуже переконливо поруч з українськими виплатами, доки не відкриваємо паризькі оголошення про житло. Скромна однокімнатна квартира коштує приблизно 1800 євро на місяць, продукти — ще 400 євро. Навіть після житлової допомоги людина, яка орендує квартиру сама, матиме дефіцит приблизно 1159 євро вже після двох витрат — житла та їжі.
Історія третя. Мати з дитиною
У Берліні самотня мати з дитиною 3–6 років може отримувати 563 євро на себе, 471 євро на дитину та 250 євро Kindergeld — разом 1284 євро. Прийнятну оренду та опалення Jobcenter покриває окремо. За оренди житла за 1080 євро і продуктового кошика для двох за 500–600 євро життя залишається дуже ощадливим, однак система забирає з плечей родини значну частину вартості житла.
Розгляньмо історію на реальному прикладі. DW розповідає про Джесіку — матір трьох дітей із берлінського Геллерсдорфа. Вона має дві професійні кваліфікації, проте після розлучення багато років залишалася без роботи й жила на соціальну підтримку. Згодом Джессіка влаштувалася на повний робочий день — і її доступний дохід виявився нижчим, ніж за часів отримання допомоги, зокрема через втрату частини соціальної та житлової підтримки.
Цей випадок показує іншу сторону щедрішої системи: держава може страхувати людину від падіння доходів, але перехід від допомоги до роботи іноді створює різкий фінансовий провал.
Історія четверта. Пенсіонер
Для українця головною перевагою може виявитися те, чого взагалі немає у графі «соціальні виплати», — власна квартира. Якщо оренду платити не потрібно, навіть дуже низька пенсія передусім іде на продукти, комунальні послуги та ліки. Середня пенсія в Україні — 7237 грн (140,7 євро), проте таку суму мають меншість. Кожен четвертий пенсіонер отримує 3500 грн (68 євро).
У Франції малозабезпеченому пенсіонеру система ASPA у 2026 році гарантує до 1043,59 євро на місяць, а за відповідності критеріям він може отримувати ще близько 100–200 євро житлової допомоги. Але паризька однокімнатна квартира коштує 1800 євро. Після житлової допомоги та мінімальних витрат на їжу модель усе одно дає дефіцит приблизно 260–560 євро щомісяця.
Тож відповідь на запитання «де соціальні виплати більші?» майже нічого не пояснює. Значно корисніше запитати: яку частину базового життя вони оплачують?
За цим критерієм європейська картина теж далека від історії про комфортне життя на допомогу. У Парижі людина на соціальних виплатах часто не може самостійно винаймати звичайну квартиру. У Берліні ситуацію суттєво змінює окреме покриття житла, проте навіть там сім’ї мають економити на базових речах. Наприклад, родина берлінця П’єра Голлберга — шестеро людей, серед яких дружина з важкою інвалідністю, — жила на соціальну підтримку й мала лише 10 євро на день на продукти для всієї сім’ї.
Українська проблема має ще один масштаб. Світовий банк фіксує, що середня соціальна виплата скоротилася приблизно з 4500 грн на початку 2024 року до 3000 грн наприкінці 2025-го, тоді як подорожчання продуктів, комунальних послуг і медичних витрат продовжувало зменшувати реальну купівельну спроможність домогосподарств.
Коли держава допомагає тим, хто ухвалює рішення про допомогу
З високопосадовцями арифметика інша. Держава може компенсувати їм житло, забезпечувати службовою квартирою або виплачувати спеціальне довічне утримання після завершення кар’єри.
Юридично все це не можна записати в соцвиплати. Компенсація робочих витрат депутата і допомога малозабезпеченій родині мають різне призначення. Та фінансуються вони з публічних коштів — і показують, яку фінансову страховку держава створює для різних груп.
Один із показових українських кейсів — історія колишнього судді Верховного Суду Олександра Прокопенка. Квартиру в Києві площею 127 кв. м із машиномісцем спочатку надали як службове житло. Згодом її вивели зі службового фонду та приватизували на ім’я матері судді. А 16 травня 2026 року, за три дні до повідомлення Прокопенку про підозру у справі про корупцію у Верховному Суді, квартиру переоформили на його сина — детектива НАБУ Богдана Прокопенка. Її задекларована вартість становила 1,6 млн грн. Станом на вересень 2026 року розслідування щодо екссудді триває, а НАБУ проводить службове розслідування щодо свого детектива.
Службові квартири для посадовців існують і в Європі. Різниця — за загальним правилом після завершення повноважень таке житло потрібно звільнити, воно залишається державною власністю.
В Україні правила теж змінили: у 2025–2026 роках приватизацію службового житла для більшості категорій заборонили, хоча ті, хто розпочав процедуру раніше, отримали можливість її завершити. Тож сама службова квартира для судді чи міністра — звична європейська практика. Значно цікавіше, чи може тимчасова державна гарантія зрештою перетворитися на приватний актив.
Українським народним депутатам без житла в Києві або 30-кілометровій зоні від столиці компенсують оренду квартири чи готелю. У 2025 році це було 650 грн на добу, або приблизно 18 200–20 150 грн на місяць. Компенсацією скористалися 114 депутатів. За перше півріччя 2026 року на неї витратили 9,46 млн грн.
Подібні гарантії мають європейські парламентарі. Польському депутату можуть компенсувати 4700 злотих одноразово на житло у Варшаві. У Франції за певних умов депутат може отримувати 177,96 євро на місяць на житло.
Контраст із героями попереднього розділу очевидний. Для малозабезпечених людей житлова допомога залежить від доходів і покриває лише частину витрат. Для парламентаря житло розглядають як витрату, необхідну для роботи, тому діють окремі й значно вищі ліміти.
Особливі гарантії після завершення політичної кар’єри теж далеко не український винахід. У Німеччині депутат Бундестагу отримує 12 330 євро на місяць із липня 2026 року та ще 5467 євро неоподатковуваної компенсації витрат, з якої можна оплачувати, зокрема, друге житло в Берліні.
За кожен рік у парламенті депутат накопичує пенсійне право в розмірі 2,5% зарплати. Після одного чотирирічного терміну це близько 1123 євро пенсії на місяць. Система фінансується з податків і не потребує звичайних пенсійних внесків депутата. За підрахунками німецьких медіа, пересічному працівникові для пенсії такого рівня знадобилося б близько 28 років внесків.
В Україні особливо помітний контраст у пенсіях. Середнє довічне грошове утримання судді у відставці в січні 2026 року становило 112 390 грн на місяць. Для порівняння, середня українська пенсія у червні 2025 року була 6544 грн. Різниця — приблизно у 17 разів. Зафіксована максимальна виплата судді сягала 390 000 грн.
Окремі пенсійні правила для суддів існують і в Європі. У Німеччині пенсія суддів та інших держслужбовців за 40 років служби може сягати 71,75% останньої зарплати, а середня пенсія держслужбовця становить близько 3416 євро брутто — приблизно втричі більше за середню виплату у звичайній державній пенсійній системі.
Замість висновків
Соціальні виплати добре показують, кого держава вважає відповідальним за власне виживання, а кого — бере під свою опіку. Коли допомога не покриває базових потреб, людина мусить шукати те, чого немає в законі про бюджет: родичів, підробіток, власне житло, заощадження. Фактично частину соціальної функції держави непомітно перебирають на себе сім’ї. І що слабша ця приватна «подушка», то дорожче людині обходиться бідність.
Розмір соцвиплат показує, який рівень життя держава фактично гарантує різним людям. Для одних вона передбачає фінансову подушку, здатну зберегти звичний рівень життя. Для інших — виплату, якої бракує навіть на базові потреби. Інвалідність, старість чи втрата роботи можуть дуже швидко перетворити людину на бідну — і українська система поки слабко захищає від такого сценарію.
Більше про це
Від квартири на 30 років до кави на кілька платежів. Скільки коштує життя в кредит в Україні, США та Європі
Будь-яку статтю можна зберегти в закладки на сайті, щоб прочитати її пізніше.
Партнерські матеріали
