До 115 з конфіскацією. Навіщо потрібні рейтинги успішних людей та чому їх критикують

Останніми місяцями стало популярним мемом відшукувати провальних підприємців у авторитетних рейтингах на кшталт 40 до 40 Fortune чи 30 до 30 Forbes. Основна причина — гучні судові справи Елізабет Голмс та Сема Бенкмана-Фріда. Останні якраз отримали широку популярність як люди з обкладинок видань та учасники рейтингів. Тепер вони негативно впливають на бренди медіа, які про них писали. У своїй колонці шеф-редактор Vector Дмитро Кошельник розповідає, чому критикують рейтинги та як вони впливають на бажання досягти успіху.

Як складають рейтинги

Почати варто з того, що якість рейтингів залежить від укладачів та методики. Відповідно — перше питання, яке варто поставити собі: хто склав список та як він це зробив. Це допоможе зрозуміти, чому певні люди та/або компанії в нього потрапили. 

2021-го ми писали великий матеріал про те, як складаються списки найбагатших людей Bloomberg та Forbes. Тому цього разу розглянемо лише 30 до 30 Forbes та 40 до 40 Fortune. Тим більше хочеться сфокусуватися саме на рейтингах, які мають обмеження за віком учасників.

30 до 30 

Американський Forbes запустив рейтинг 30 до 30 у 2011-му під керівництвом Рендалла Лейна. Останній ставив питання, які, мабуть, найбільш точно пояснюють головний критерій відбору в цей список: «Хто перевинаходить світ? Кого вам варто найняти на роботу сьогодні? На кого ви працюватимете за 20 років?». В Україні цей рейтинг виходить з 2020-го.

У 30 до 30 входять не лише підприємці чи засновники стартапів, але й діячі мистецтва, спортсмени, лікарі, вчені тощо. Наприклад, 2022-го український Forbes пояснював: «Суть проєкту “30 до 30” — знайти та показати суспільству молодих людей, котрі впливатимуть на майбутнє своїх галузей. У цьогорічній тридцятці ті, хто захищає нас сьогодні й здобуватиме перемогу завтра, ті, хто будуватиме нову Україну після перемоги. Саме вони — вірогідні творці нової української економіки, освіти та архітектури, вони розширюватимуть межі вітчизняного культурного простору».

Американський Forbes розповідає, що для пошуку кандидатів для списку, автори та редактори переглядають тисячі заявок (ви можете номінувати себе або іншу людину), а також звертаються до галузевих джерел та минулих учасників за рекомендаціями. Кандидати оцінюються співробітниками Forbes та групою незалежних експертів за різними чинниками. Зокрема, фінансування, доходи, соціальний вплив, масштаб, винахідливість та потенціал. 

40 до 40

Інший відомий рейтинг, який базується на досягненнях до певного віку — 40 до 40 від Fortune. Ось як в Fortune описали його в 2022-му:

«Щорічний список Fortune 40 до 40 привертає увагу до впливових особистостей, які формують бізнес у 2022 році. Засновники, керівники, інвестори та активісти з цьогорічного списку створюють та використовують можливості. Вони розширюють можливості та надихають інших. Вони досліджують нові методи лікування хвороб, від яких страждають мільйони. Вони об’єднують людей. Вони розвивають свої успіхи як спортсмени та артисти. Вони є першопрохідцями у своїх галузях. І навіть створюють нові». 

Як і в 30 до 30, їх номінують сторонні люди. Крім інформації на кшталт, імені, звань, компанії, галузі, укладачі просять також невелике обґрунтування вибору саме цієї людини. Fortune розглядає отриманих номінантів та відбирає кандидатів на основі досліджень журналістів.

У підсумку, «30 до 30» та «40 до 40» фактично «вимірюють температуру» в індустріях на момент публікації, визначають нинішніх трендсеттерів, людей з потенціалом та тих, хто досяг певного прориву за минулий рік.

Потрапляння в рейтинг означає, що відповідна редакція чи організація дослідила людину та вирішила, що вона гідна долучитися до нього. Ніхто не гарантує, що кожен учасник рейтингу досягне видатних результатів та виправдає сподівання. Але це свідчить, що в них бачать потенціал. 

Чому більшість хоче потрапити до такого рейтингу 

«З кожним Днем народження у мене все менше шансів потрапити у 30 до 30», — напів жарт, який я кілька разів чув від різних знайомих з технологічної та креативної сфери. Таким чином рейтинг став своєрідним мірилом особистих досягнень до певного віку. 

Мотивація потрапляння до нього може бути різною, наприклад:

• Фіксація досягнень та визнання — авторитет видання та прізвища минулих учасників на кшталт Марка Цукерберга дає відчуття, що й у людини такі ж шанси досягти подібного успіху. І що вона банально не прожила певну кількість років дарма.
• Можливість отримати ширший нетворкінг та нові можливості — поява людини у престижному рейтингу може звернути увагу потенційних інвесторів, клієнтів, партнерів тощо. 
• FOMO (Fear of missing out або синдром втрачених можливостей). Якщо ви до 30 чи до 40 не потрапите в рейтинг Forbes чи Fortune відповідно, то більше не матимете такого шансу. Звичайно, ми нібито знаємо, що у фокусі мають бути реальні результати, а не умовні рейтинги. Проте коли в усіх соцмережах знайомі чи конкуренти хваляться подібними досягненнями, вони виглядають аж надто привабливо. І відмовити собі в бажанні опинитися у авторитетному списку може бути складно. 

Бажання потрапити в рейтинг може бути зумовлене сукупністю цих факторів або й іншими. Усе залежить від людини.

Чому заговорили про проблеми рейтингів

Найбільше дістається рейтингу 30 до 30 американського Forbes. Імовірно, через те, що він отримує ширше медіависвітлення по всьому світу. Інтернет-користувачі помітили, що деякі учасники цього рейтингу в різні роки опинилася в епіцентрі гучних скандалів та розслідувань. Зокрема, мова про:

• Засновницю фінтех-стартапу Frank Чарлі Джевіс (увійшла в 30 до 30 у 2019-му). 2021-го вона продала Frank банківському холдингу JP Morgan за $175 млн. Проте врешті ця історія успіху перетворилась на скандал. Виявилося, що Джевіс фальсифікувала кількість клієнтів Frank перед угодою з JP Morgan. Їх мало бути 4,3 млн, а виявилося менш як 300 000. Наразі Джевіс загрожує тривале ув’язнення.
• Сема Бенкмана-Фріда (2021-й). Драматична історія занепаду «четвертої найбільшої у світі» криптобіржі та її засновника — уже неодноразово розказана в медіа. Тому не будемо на ній зупинятися. Наразі Бенкману-Фріду загрожує до 115 років ув’язнення.
• Керолайн Еллісон (2022-й). Колишня очільниця хедж-фонду Alameda Research Бенкмана-Фріда. Визнала себе винною у шахрайстві. Їй загрожує 110 років ув’язнення.
• Мартіна Шкрелі (2012-й). Підприємець, відомий спекуляціями у сфері фармацевтики. У 2010-х його називали «найненависнішою людиною Америки». У березні 2018 року Шкрелі отримав сім років в’язниці, а ще йому довелося виплатити приблизно на $7,36 млн для покриття збитків від шахрайства. Варто зазначити, що Forbes називав Шкрелі одним з найгірших CEO 2015 року.

До речі, засновниця Theranos Елізабет Голмс не була учасницею 30 до 30. Проте вона, наприклад, долучилась Forbes Under 30 Summit у 2015-му. Якщо вам здалося, що перелічені вище люди потрапляли у рейтинги лише Forbes, то помиляєтесь. Наприклад, Голмс увійшла до Fortune 40 under 40 у 2014-му, як і Бенкман-Фрід — у 2021-му. 

Жодний рейтинг не застрахований від того, щоб у майбутньому хтось з учасників не потрапив в скандал або зазнав гучної невдачі.

Журналісти чи запрошені експерти можуть перевірити інформацію про кандидата на момент підготовки рейтингу, але вони не бачать майбутнього.  

Також «30 до 30» та «40 до 40» іноді звинувачують в суб’єктивності та відданню переваги особистим вподобанням. Проте такі закиди є щодо будь-яких відомих, визначних чи авторитетних винагород. Пригадайте, наприклад, щорічні суперечки щодо лауреатів премії «Оскар» у кінематографі, «Золотого м’яча» у футболі чи переможців «Євробачення». 

Якщо вже критикувати рейтинги, то не тому, що в них потрапляють потенційні Голмс та Theranos, а через перегони за досягненнями в молодому віці загалом.

Фетишизація успіху в молодості

На цю проблему звернула увагу колумністка Guardian Арва Махдаві. Прив’язані до віку рейтинги допомагають продавати нам певне бачення успіху, сфокусоване на досягненнях у молодості. Необхідність якомога швидше зробити щось видатне тисне на молодих та амбіційних людей, змушує їх шукати лайфхаки та короткі шляхи.  

Насправді це вина не стільки самих укладачів рейтингу, скільки нашої культури успішності загалом. Звичайно, до її поширення долучились численні міфи, які розповсюджують в «глянцевих» історіях в медіа, книгах та біографічних фільмах. 

Так, Марк Цукерберг заснував Facebook у 19 років, а Cтів Джобс Apple — у 21. Проте вік не був ключовим фактором, який визначив їх успіх.

На момент створення компаній у них уже був певний досвід, який можна було використати. Цукерберг, наприклад, ще в школі став одним з розробників музикальної програми Synapse Media Player. Microsoft та AOL пропонували йому $1 млн на подальший розвиток проєкту та роботу. Тобто, він мав відповідні навички для роботи над власними проєктами на кшталт Facebook. При цьому бурхливий розвиток соцмережі та отримання ангельських інвестицій тісно пов’язаний з першим президентом компанії — Шоном Паркером. Останній встиг заснувати стартапи Napster та Plaxo (в обох втрапив в гучні скандали) та мав виходи на інвесторів.

Щодо Джобса, то у нього був дійсно талановитий інженер-кофаундер Стів Возняк, який на момент запуску працював у HP. До того ж Джобс сам був дотичний до технологічної сфери. Зокрема, працював у компанії-виробнику відеоігор Atari. Засновник останньої Нолан Бушнелл допоміг Apple отримати першого інвестора. 

Ні Джобс, ні Цукерберг не працювали у сферах, які прямо впливають на життя та здоров’я людини. Зате комп’ютерна галузь та соцмережі стрімко розвивались в період створення Apple та Facebook відповідно. З таким набором навичок, зв’язків та умов підприємці дійсно могли швидко досягти значного прогресу та успіху.

Протилежна ситуація з тією ж Елізабет Голмс. Вона кинула факультет хімічної інженерії у Стенфорді на другому курсі навчання — у 19 років. На той момент Елізабет подавала певні надії у своїй галузі. Голмс ще на першому курсі потрапила до лабораторії професора Чаннінга Робертсона. Туди зазвичай допускали лише старшокурсників. Також вона проходила практику в Інституті геному Сінгапуру.

Цього було недостатньо, щоб запустити власну компанію у сфері медичних технологій та створити працюючий інноваційний пристрій для отримання 240 видів аналізів з кількох крапель крові. Навіть теоретична можливість подібного винаходу від студентки-другокурсниці виглядає сумнівною.

Проте розуміємо ми це зараз. У 2014-му році, коли Голмс увійшла в Fortune 40 до 40, її винахід не видавався чимось неможливим, а паралелі з Джобсом — смішними. Ні, всі бачили талановиту молоду підприємицю, яка «перевинаходить світ». Це, зокрема, допомогло їй підняти $1,4 млрд інвестицій. Участь в престижному рейтингу лише додавала Голмс впливу та авторитетності, бетонувала її образ «Джобса в спідниці». Фінал цієї історії всім відомий. 

Подібні історії (до розкриття шахрайства, звісно ж) мотивують інших молодих людей діяти швидше. І тут може стати привабливим створити імідж інноватора, щоб швидко отримати певне визнання, замість дійсно «винаходити майбутнє». При достатньому вмінні будувати бренд та позиціонувати себе є шанси потрапити в авторитетний рейтинг навіть при дуже прискіпливій перевірці.

Список особистих досягнень поповниться новими стрічками, учасник отримає зовнішнє підтвердження своєї цінності. А як же компанія? Тут все залежить від більш реалістичних речей на кшталт здатності реалізувати продукт та масштабуватися. У кращому випадку — вийде успіх рівня Facebook, в гіршому — мем, де учасника престижного рейтингу судять за шахрайство.

Є й інша крайність, про яку у своєму пості на Medium за 2020 рік розповіла підприємиця Лорен Берк. Вона увійшла у 30 Under 30: Law & Policy американського Forbes у 2012-му. На думку Берк, проблема подібних списків у тому, що вони заохочують тип мислення, який призводить до сильного вигорання, марнування ресурсів, руйнування себе та спільноти.

«Абсурдно, у 36 (майже 37) років, суспільство змушує мене відчувати, що я вже не в розквіті сил та мій час минув. Будучи дитиною 80-х та епохи Forbes 30 до 30, я настільки насолоджуюся зовнішнім схваленням, що воно стало для мене як наркотик, залежності від якого досі намагаюся позбутися», — пояснює Берк. 

Вона розповіла, що більше не прагне статей у авторитетних виданнях та потрапляння в рейтинги. Проте все ще відчуває, що без них недостатньо робить, її робота недостатньо гідна та й сама вона «недостатня». 

Замість висновків

У кінці таких текстів часто хочеться запропонувати радикальне рішення на кшталт відмови від рейтингів чи надмірно «глянцевих історій успіху» з участю в них. Проте ситуацію диктують не медіа, а ринок. Поки про це буде цікаво читати, видання готуватимуть такий контент. Якщо навіть хтось різко відмовиться від складання рейтингів, то на його місце прийде інший. Так працює індустрія. 

Логічним виходом також виглядає — не фокусуватися на вікові. Та й є відповідні дані. Наприклад, 2018 року видання Harvard Business Review опублікувало дослiдження про те, що середній вік успішного засновника, у якому він створив свою компанію — 45 років. І ні це не означає, що потрібен ще й рейтинг 45 до 45. Те ж дослідження показує, що підприємці старшого віку мають вищий рівень успіху, ніж молодші. Ефективність підприємницької діяльності різко зростає з віком і досягає піку наприкінці п’ятдесятих років. Тобто якщо в свої скільки б це не було, ви не побудували успішний бізнес (але мрієте), то маєте всі шанси. 

Зі спортом складніше, але й у ньому вистачає історій, коли не надто успішні гравці ставали великими тренерами чи менеджерами. Яскравий приклад — уже легендарний португальский тренер Жозе Моурінью.

Проте навіть рішення відмовитись від відбору за віком швидше за все не розв’яже проблему. Так, зникне необхідність встигнути до 30 чи 40 років. Але у всесвіті соцмереж та міфів про швидкий красивий успіх усе одно залишиться бажання підкреслити його відповідним рейтингом чи званням. Усе, майже як у школі, тільки замість погоні за умовною золотою медаллю — гарне фото та коротка розповідь про ваш вплив на світ, яку прочитають партнери, конкуренти та друзі. Зізнайтеся, захотілося?