Дискримінація за громадянську позицію. Як війна змінила критерії добору кандидатів та вплинула на HR
Будь-яку статтю можна зберегти в закладки на сайті, щоб прочитати її пізніше.
Режим читання збільшує текст, прибирає все зайве зі сторінки та дає можливість зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.
В Україні дев’ятий рік триває війна. Але після початку повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року змінилося все — цінності, сенси та ринок праці.
Цікаву думку про майбутнє наймання співробітників висловила співзасновниця Green Country English School Наталія Лотоцька. У своєму дописі жінка зазначила, що тепер прискіпливіше ставитиметься до наймання нових співробітників і співпраці — питатиме людей, що вони робили під час війни, а також вивчатиме їхні соцмережі: що постили чи говорили про війну на своїх сторінках тощо. Vector вирішив дізнатися думку рекрутерів і HR-спеціалістів щодо майбутнього наймання та запитів до кандидатів — чи стане волонтерство обов’язковим рядком у резюме та як перевірятимуть позицію кандидати.
Що ти робила / робив під час війни?
Наталя Лотоцька написала, що обов’язково питатиме людей, що вони робили під час війни. Крім того, обов’язково переглядатиме соцмережі. Там жінка дізнаватиметься, чи людина робила дописи на підтримку України, чи просто викладала гарні світлини з відпочинку. Пряма мова з допису:
«Я буду питати та гортати стрічку фб. Адже навіть якщо ти не можеш волонтерити, надсилати кошти, надавати житло, воювати — ти все одно можеш розмістити кілька дописів з інформацією про те, що ти з України, що на твою країну напали, що у нас зараз геноцид.
Це інформування дуже потрібна світові, бо він не завжди на відстані може роздивитися що там у нас. І коли іноземці подивляться на сторінку моїх друзів, де будуть лише фотографії з їхніх мандрівок — вони вирішать, що у нас спецоперація, яка зачепила лише невеличку частинку України та виключно військові об’єкти<…>».
Варто зазначити, що у коментарях до допису користувачі розділилися на тих, хто абсолютно підтримує позицію Лотоцької, та тих, хто з нею не згоден. Незгодні найчастіше пишуть, що:
- Ті, хто багато волонтерять або навіть воюють, часто роблять це тихо. Люди не звикли активно висвітлювати свою діяльність у соцмережах, тому й зараз не бачать у цьому потреби.
- Частина волонтерів принципово лишають свою діяльність поза публічною площиною. Але можуть з ранку до вечора переганяти автомобілі військовим чи допомагати з поселенням людям, які виїхали із зон активних бойових дій.
- Часом «патріотичними дописами» діляться ті, хто насправді сидить на місці. І взагалі може ніколи не донатити, а лише встановлювати патріотичні аватарки у Facebook та репостити картинки.
- На жаль, для частини населення війна стала великою фізичною та психологічною травмою. Багато українців на собі відчули, що таке ПТСР, важко переживають розлуку з рідними або не можуть адаптуватися до нової реальності. Напевно, засуджувати цих людей за дії чи бездіяльність теж не варто.
Звісно, варто пам’ятати, що кожна людина інтерпретує прочитане по-своєму. Але виникає інше питання: чи взагалі компанії змінили свій підхід до наймання працівників? Як часто вони дійсно використовуватимуть діяльність кандидатів у період війни як ключовий чинник оцінки тієї чи іншої кандидатури?
Компаніям і кандидатам дійсно потрібні спільні цінності
Є теми, в яких неможливо зберегти нейтральний статус і лишитися осторонь. І війна проти твоєї країни — саме з таких. Вона є однією з найскладніших форм кризи. Тому в такі темні часи принципово, з ким бути в одній «зв’язці» з погляду цінностей.
Перемога, свобода, українська ідентичність стали національними цінностями. Навряд чи дописи в соцмережах стануть ключовим чи єдиним критерієм під час наймання — як і раніше, добір включатиме оцінювання знань, навичок та особистих якостей. Проте компанії, для яких збіг за цінностями важливий, під час війни та після неї, безумовно, зважатимуть на позицію кандидатів. Професійні скіли та досвід важливі, проте якщо немає метчу на рівні цінностей — команда не здатна пройти складне випробування пліч-о-пліч.
Коли росія розпочала повномасштабну війну проти України, безліч компаній, міжнародних та локальних, зайняли принципову проукраїнську позицію, навіть ціною великих збитків.
Компанії, які проявили себе саме так, стали опорою для команд під час війни. Вони поставили на перше місце людей, а не короткострокові бізнес-інтереси. Тому сьогодні прагнуть наймати фахівців зі схожим типом мислення. Адже саме такі люди допоможуть бізнесу подолати кризу.
Але варто розуміти, що не лише роботодавці питатимуть у кандидатів «Що ви робили під час війни?», а й навпаки. Криза випробовує репутацію та бренд.
Так, ринок праці стає ринком роботодавця. Проте актуальність залучення талантів це аж ніяк не зменшить. Кандидати також зважатимуть на те, як роботодавець проявив себе у найважчі часи — чи підтримував країну, армію та команду.
Ми вже спостерігаємо нові тенденції в комунікації з кандидатами. Усе частіше вони цікавляться не тільки специфікою проєкту та умовами. Їм дійсно важливо знати, як компанія наближає перемогу України та які ініціативи підтримує. Чи допомагає вона ЗСУ, чи долучається до інформаційного спротиву. Також для багатьох принципово постало питання співпраці компанії з російськими бізнесами та замовниками. Ще питають, як компанія поводиться з мобілізованими співробітниками — чи надає підтримку, зберігає частково дохід, робоче місце тощо.
З іншого боку роботодавці стали гнучкішими у ставленні до пошукачів. Наприклад, компанії можуть із розумінням ставитися до прохання фахівця про відтермінування виходу на роботу чи віддалену зайнятість. Звісно, з’явилися додаткові нюанси в найманні чоловіків. Адже в Україні під час воєнного стану є обмеження щодо виїзду за кордон, а відтак і (не)можливість релокації в інші країни.
Крім того, у комунікаціях із кандидатами стало більше людяності та емпатії. Рекрутери вчаться проводити співбесіди з людьми, травмованими війною. З одного боку, оцінювати психологічний стан і готовність пошукачів виконувати обов’язки — як представники бізнесу. І водночас підтримувати — як люди та українці, яким будь-які стани земляків (відчай, тривога, злість) зрозумілі та близькі.
Сьогодні мовчання сприймається неоднозначно
Перевірка соціальних мереж рекрутерами з’явилася не після повномасштабного вторгнення росії. Така практика є вже давно. Але знаю кейс, коли кандидату відмовили на одному з фінальних етапів добору саме через його антиукраїнські висловлювання в соцмережах. Це трапилося вже після 24 лютого.
Сьогодні мовчання сприймається неоднозначно. Звісно, це не означає, що кожна людина повинна цілодобово вести власну боротьбу на інформаційному полі. Але якщо вона активна в соціальних мережах і водночас узагалі не висловлюється щодо війни, тільки показує «успішний успіх» і радісні моменти життя — це може викликати негативні реакції. Але, звісно, це не 100% правило.
Багато людей загалом не активні у соцмережах. Їм не цікаво, не мають часу чи натхнення тощо. Питати їх про мовчання щодо війни — щонайменше дивно. Але й не варто забувати, що сьогодні політична та соціальна позиція кожної людини є важливою. Тому, якщо ви вже присутні в інформпросторі, то поділіться власними думками й про війну. Але соцмережі не мають бути останньою інстанцією.
Рекрутери ж можуть зашити питання про особисту позицію та ставлення до війни у питання інтерв’ю. Так можна чітко отримати відповіді й зрозуміти, чи є у компанії та кандидата спільний погляд на цінності та ідеї.
Наразі ми рекомендуємо рекрутерам і компаніям додати допоміжний етап/питання у добір. Так можна зберегти бюджет і час, а головне — прибрати можливі ризики. Одним із таких фільтрів, звісно, може бути й перевірка особистих соцмереж кандидата.
Тенденції в найманні, які я вже бачу на ринку:
- Компанії, як правило, відмовляються наймати переселенців із росії та білорусі. Крім того, повністю обривають співпрацю з країнами-агресорами.
- У зовнішній та внутрішній комунікації все частіше переходять на українську мову.
- Усе більше компаній зосереджуються на cultural fit. Іншими словами, їм важливо, щоб кожен учасник команди поділяв ідеї та цінності компанії Позиція щодо війни — не виключення.
Багато українців роблять свій вклад, не афішуючи
Дарина Онопрієнко, Head of Talent Acquisition венчурного фонду Flyer One Ventures
Сьогодні величезна кількість українців робить свій вклад у перемогу. Одні організовують збори коштів на придбання військового обладнання, інші купують медикаменти та передають необхідні речі на фронт. Комусь до снаги допомагати сім’ям переселенців гуманітарно, з пошуком нової роботи тощо. А скільки висококваліфікованих лікарів і психологів працюють із українцями абсолютно безоплатно. Усі вони роблять свій вклад для підтримки України. Але про все це українці часто воліють не згадувати у своїх соціальних мережах.
Тому я вважаю, що не можна взагалі судити людину за постами в соцмережах. Тим паче вирішувати, чи брати її на роботу. Хтось може не зробити пост про війну у своєму Instagram, але допомагати іншим. Для багатьох соцмережі не займають великої частини їхнього життя, тому вони там не надто активні. Необхідність публічно висловити свою позицію більше стосується блогерів з великою аудиторією.
Хоча можу сказати з власних спостережень, що більшість роботодавців зараз таки звертають увагу на позицію кандидатів. Поміж етапів інтерв’ю, наразі компанії перевіряють соцмережі кандидатів. Вони хочуть зрозуміти їхню політичну позицію. Якщо їхній вклад у нашу перемогу висвітлюється там, це обов’язково помітять. Проте, вважаю, що соцмережі не повинні бути вирішальним чинником під час наймання.
Замість висновків
Основні моменти, які мусять пам’ятати і рекрутери, й компанії, які обирають нових спеціалістів до себе в команду:
- Кожен по-своєму висловлює громадянську позицію. Хтось може волонтерити й робити щось корисне для країни, але не розповідати про це.
- Усі ми зараз маємо різні фінансові можливості. Одні викладають скриншоти з донатами на 50 000 грн, а комусь соромно розказати про свої 10/20/100 грн пожертви. Але й перше, й друге однаково свідчить про підтримку власної держави. А з маленьких донатів складаються великі суми.
- Ментальне здоров’я дуже важливе. На кожного війна впливає по-різному й могла зачепити чи то більше, чи то менше. Тому світлини з відпочинку або неактивні соцмережі теж можуть бути ознакою переживання власної травми.
- Роздивитися кандидата з усіх сторін. Щоб зрозуміти справжнє ставлення людини до війни, з нею потрібно поговорити. Адже багато патріотичних картинок у соцмережах не завжди свідчать про активну громадянську позицію. Та навпаки, відсутність будь-яких постів не дорівнює байдужості до всього, що відбувається.
