«Стріляємо самі собі в ногу». Ексклюзивне інтерв’ю Катерини Михалко з New Age Defence про 20% збору, нуль дозволів по фаст-треку і Європу без замовників
Режим читання збільшує текст, прибирає всю зайву інформацію зі сторінки і дозволяє зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.
30 жовтня в Києві презентували Drone Security Index (DSI), за допомогою якого можна оцінювати готовність Європи до дронових атак. Утім, найцікавіше того дня говорилося не про європейську готовність, а про український експорт.
Нардеп Єгор Чернєв, член комісії, яка погоджує продаж зброї за кордон, розповів, що серед приблизно 50 заявок на останньому засіданні від нових приватних виробників із власною продукцією було «аж дві, по-моєму». Решта, за його словами, надійшла від державних компаній. Запроваджений у липні експортний фаст-трек станом на середину жовтня не дав жодного дозволу.
Журналістка Vector Дарія Прудіус побувала на презентації DSI, окремо поговорила з CEO New Age Defence Катериною Михалко і з’ясувала:
- навіщо індекс європейської безпеки українським виробникам дронів;
- що не так із постановою №875;
- хто насправді отримує дозволи на експорт зброї;
- і чому в галузі збір за експорт називають «пострілом собі в ногу».
Індекс, який має створити ринок
DSI оцінює, наскільки країни готові до дронових загроз: чи здатні запобігати атакам, виявляти безпілотники, протидіяти їм і відновлюватися після ударів. Першими вже в листопаді 2026 року оцінять Німеччину та Польщу, а наступного року автори планують оцінити ще 16 країн, зокрема Велику Британію, Канаду та держави східного флангу НАТО.
При цьому DSI не задумували як рейтинг, мовляв, відсутність дронових інцидентів ще не означає, що країна здатна захиститися від атаки, пояснив керівник сектору «Оборонна політика» BRDO Тарас Ємчура, який представляв методологію. За даними трекера Sahaidachnyi Security Center, з 2022 року до жовтня 2026-го у 18 країнах ЄС зафіксували 129 дронових інцидентів, хоча співзасновниця та директорка центру, очільниця Офісу підтримки реформ Міноборони Леся Огризко називає ці цифри лише «верхівкою айсберга».
Для України індекс має і практичний інтерес. Як пояснила Катерина Михалко, за результатами оцінювання європейські країни зможуть отримати рекомендації від українських експертів — те, що публічно називають «експортом військового досвіду або експортом дронової індустрії».
Утім, є й прагматичніший розрахунок: навіть якщо Україна відкриє експорт озброєнь, це ще не гарантує українським виробникам покупців у Європі. «Ми розуміємо, що в більшості країн Європейського Союзу немає замовника на дрони […] Відповідно, якщо ми відкриємо експорт, не буде кому і куди експортувати, бо це замовлення має хтось сформувати», — пояснила Михалко.
Індекс має допомогти Європі визначити попит на дрони, у чому зацікавлений і сам New Age Defence, який об’єднує їхніх виробників. Та навіть за наявності покупців українським компаніям потрібні дозволи на експорт. І саме з ними виникла проблема.
Замовлень утричі менше, ніж зброї
Перші дозволи на експорт українські виробники отримали ще в лютому 2026 року, коли Міжвідомча комісія з політики військово-технічного співробітництва та експортного контролю (МКВТС) зібралася вперше за вісім місяців. Постанова №875 мала спростити процедуру для виробників і відкрити окремий механізм експорту готової продукції.
Потреба в ньому виникла не через брак виробничих потужностей, а радше навпаки. За оцінкою CEO Української ради зброярів Ігоря Федірка, у 2025 році український ОПК міг виготовити продукції на $35 млрд, тоді як закупівлі очікувалися на рівні $12–12,5 млрд, через що до 60% потужностей залишалися незавантаженими. У 2026-му ситуація із замовленнями поліпшилася: за даними Міноборони, Агенція оборонних закупівель протягом останніх місяців законтрактувала приблизно у 5,5 раза більше дронів, ніж за аналогічний період торік, хоча наскільки це допомогло завантажити заводи, невідомо.
Утім, незавантажені потужності не означають, що на складах виробників лежать тисячі готових дронів, які нікому не потрібні. «Ми поки що точно не в цій точці. Чому? Тому що держава має обмежені бюджети і не може покрити всі потреби військових», — пояснює Михалко в інтерв’ю Vector. За її словами, закритий експорт роками стримував масштабування: інвестувати в нові потужності без гарантованих замовлень ризиковано. «Якщо будуть замовлення, то компанії будуть масштабуватися».
Михалко, яка три роки очолювала «Технологічні сили України» й послідовно виступала за відкриття експорту, вбачає в ньому можливість завантажити виробництва та збільшити надходження до бюджету. «Ми розуміємо, що надходження від експорту зброї є ключовими, бо у нас інші сектори економіки зараз через російські обстріли сильно просідають», — пояснює вона.
Є й геополітичний розрахунок. «Якщо там армія Британії або США воює українською зброєю, звісно, в України в цій ситуації з’являється вплив, бо ми є постачальниками, ми можемо з ними разом удосконалювати технології», — каже Михалко.
Що прописали в постанові №875
Новий механізм експорту уряд затвердив 1 липня, а вже 8 липня постанова №875 набула чинності. Вона передбачає прискорений розгляд заявок протягом 30 календарних днів, але за дозвіл виробник має сплатити адміністративний збір — 20% вартості готової продукції чи технологій або 30% вартості комплектуючих. Причому підтвердження оплати потрібно подати разом із заявкою, хоча чіткого механізму повернення коштів у разі відмови документ не встановлює.
Є й інші обмеження. Для експорту готової продукції мінімальна сума контракту становить 15 млн грн, тому невеликі тестові партії не відповідають умовам прискореної процедури, хоча для комплектуючих такого порогу немає. Пріоритет залишається за українськими військовими: якщо Міноборони чи інший державний замовник планує закупити відповідну продукцію, це може стати підставою для відмови в експорті або призупинення вже виданого дозволу. У разі відмови держава має протягом 30 днів вжити заходів для укладення контракту з виробником.
Хто насправді отримує дозволи
На папері експорт працює значно краще, ніж може здатися з історії постанови №875. Станом на 15 жовтня МКВТС, за даними Давида Алояна, розглянула понад 450 заявок і погодила 90% із них, але лише 20 погоджень стосувалися експорту готової продукції, тоді як за новою прискореною процедурою не видали жодного дозволу. Більшість звернень, пояснював Алоян, стосувалися гарантійного чи сервісного обслуговування вже поставлених систем.
Цю статистику на презентації DSI доповнив народний депутат і член МКВТС Єгор Чернєв. За його словами, в Україні паралельно діють дві процедури експорту: нова, за постановою №875, якою «ніхто не подається», і попередня, за якою виробники продовжують отримувати дозволи. На останньому засіданні комісії з приблизно 50 заявок погодили понад 40.
Водночас приватний експорт уже є: наприклад, компанія F-Drones 1 липня отримала дозвіл на постачання 2000 ударних дронів F10 для армії США за програмою Drone Dominance — ще за старою процедурою, до набрання чинності постановою №875.
Як розповів CEO компанії Станіслав Хутор, погодження тривало близько двох місяців і вимагало участі кількох державних структур. Водночас у вересні на оборонній виставці MSPO в польському місті Кельце Vector поговорив із Ukrspecsystems, TAF Industries, L7 Simulators, «КОРТ» і Fire Point. Ніхто з них не отримував дозвіл за прискореною процедурою.
Переліки, яких немає
Щоб постанова №875 запрацювала, урядовцям потрібно погодити щонайменше два переліки: країн, до яких дозволено експортувати українське озброєння, і критичних для оборони товарів та технологій, які потребуватимуть додаткового контролю. Перший формує МЗС, другий — Міноборони. «Цей перелік усе ще формують», — пояснював Алоян на початку жовтня, маючи на увазі критичне озброєння.
Ще у вересні Українська рада зброярів заявляла, що механізм так і не запрацював, а виробники продовжують чекати на перелік Міноборони. Михалко також називає його відсутність першою проблемою постанови: «Перше — це переліки, які треба затвердити. Вони передбачені постановою. Наскільки я знаю, станом на зараз вони досі не затверджені».
Водночас Чернєв наполягає, що пріоритет у закупівлях має залишатися за українським військом, але не перетворюватися на безстрокову заборону експорту. Якщо Міноборони не має коштів на продукцію конкретного виробника, «автоматично має відкриватися експорт» до дружніх країн із переліку МЗС, пояснив депутат під час дискусії DSI.
РНБО вже передала уряду пропозиції щодо доопрацювання постанови, підготовлені після консультацій з оборонними асоціаціями. Однак станом на початок листопада документ на порталі Верховної Ради залишався в початковій редакції, а публічного підтвердження затвердження обох переліків знайти не вдалося.
«Стріляємо самі собі в ногу»
Та навіть після затвердження переліків у виробників залишиться інша проблема — вартість самого дозволу. Михалко називає її критичнішою за бюрократичні затримки. «Це не податок у чистому вигляді, це адмінзбір», — пояснює вона, порівнюючи збір з оплатою державних послуг на кшталт оформлення паспорта. Для багатомільярдного оборонного експорту такий механізм, на її думку, не годиться.
Розмір збору (20% для готової продукції і 30% для комплектуючих) ситуацію лише ускладнює. «Я також вважаю його завеликим», — каже Михалко, пояснюючи, що українські виробники ще не налагодили стабільних міжнародних постачань, а додаткові витрати роблять їх менш конкурентоспроможними. «Зазвичай отакі додаткові відсотки ставляться державою, якщо вона хоче стримувати експорт. Якщо ми хочемо стимулювати експорт, це абсолютно неприродний механізм».
Схожі побоювання висловлюють і самі виробники. Керівниця відділу експорту BlueBird Tech Тетяна Ужвій розповіла Kyiv Independent, що 20% збір може поглинути весь прибуток компанії та зробити окремі продукти невигідними для експорту.
Особливо болючими для галузі стали 30% на комплектуючі. Виконавча директорка ТСУ Анастасія Мішкіна наводить приклад, отриманий від виробників: китайський сенсор коштує $150, тоді як собівартість українського аналога — $120. За її словами, додатковий 30% платіж нівелює цінову перевагу української локалізації, яку держава водночас закликає розвивати.
ТСУ пропонує нульову ставку, і Михалко цю ідею підтримує: «Нульовий відсоток не означає, що ці компанії не платять податок». Навіть без додаткового збору виробники сплачують звичайні податки, створюють робочі місця й забезпечують надходження до бюджету, тоді як висока ставка, на її думку, лише скорочуватиме кількість експортних контрактів, а разом із ними й податкові надходження. «І ми таким чином “стріляємо самі собі в ногу”», — каже Михалко. Який відсоток був би прийнятним натомість, вона не уточнила, однак допускає запровадження окремого прозорого податку, коли міжнародні постачання стануть стабільними.
Виробники тим часом наполягають на зміні самих правил стягнення. Українська рада зброярів пропонує нульову ставку, відмову від передоплати та повернення грошей у разі нереалізованого контракту, тоді як Алоян не поспішає погоджуватися на скасування збору: «Треба визначити відсоток зборів, які будуть корисними і ринку, і фронту». Яким саме він має бути, голова комісії не уточнює.
Правила відкриють ринок, але де покупці?
Навіть якщо Україна усуне всі перешкоди для експорту, це ще не означає, що європейські замовники вишикуються в чергу за її дронами. «Уявімо, що навіть правила ідеальні, ідеальне законодавство, компанії масово починають виходити на міжнародні ринки. І питання: чи є там замовник, хто буде купувати ці дрони?» — міркує Михалко. На її думку, європейські армії досі недостатньо інтегрували безпілотники у військові доктрини, не створили відповідних структур і, як наслідок, не сформували системного попиту.
Навіть Німеччина, яку Михалко ставить у приклад, за її оцінкою, витрачає на дрони для власних військових лише 2% оборонного бюджету. Під час презентації DSI вона запропонувала збільшити цю частку «інтуїтивно хоча б 25%».
Водночас до New Age Defence входять, зокрема, німецькі STARK і Quantum Systems, а сам альянс, за словами Михалко, прагне розвивати європейську безпілотну індустрію, від чого мають виграти й українські компанії. Щоправда, є й очевидний комерційний інтерес: більші оборонні бюджети та нові замовники вигідні насамперед самим учасникам альянсу, які за ці ж контракти конкуруватимуть з українськими експортерами.
До того ж європейський замовник уже з’являється, хоча поки частіше обирає власних виробників. У лютому Бундесвер уклав контракти з Helsing і STARK на постачання ударних дронів у межах початкової закупівлі приблизно на 540 млн євро, а у квітні до них приєднався Rheinmetall.
У Польщі ще з 1 січня 2025 року діє Інспекторат військ безпілотних систем, а Литва у травні 2026-го оголосила про створення з’єднання ANBO для централізації безпілотних спроможностей і розвитку далекобійних ударів. Окремих Сил безпілотних систем за українською моделлю ці країни не мають, але відповідні військові структури та закупівлі вже розвивають.
Одним зі шляхів до європейських контрактів може стати програма SAFE, за якою ЄС надає державам-членам до 150 млрд євро пільгових кредитів на оборонні закупівлі. Українські виробники можуть долучатися до таких проєктів за умови, що щонайменше 65% вартості компонентів походить із ЄС, України або країн ЄЕЗ/ЄАВТ. Наприкінці жовтня Єврокомісія оголосила другий раунд програми на 21,3 млрд євро, закликавши уряди активніше закуповувати дрони й протидронові системи спільно з Україною. Втім, гроші отримують держави ЄС, які самі обирають постачальників.
Окрім зброї, Україна може запропонувати європейцям досвід швидких закупівель, вважає Огризко. На дискусії DSI вона пояснила, що замовлення в українських виробників дозволять партнерам випробувати підходи, які вже працюють через децентралізовані закупівлі, Brave1 Market і DOT-Chain. Країна, яка так купує, «по суті тренує… свою закупівельну агенцію», — каже Огризко.
«У Європи зараз криза фактично з тим, що, умовно кажучи, дев’ять жінок за один місяць не народять дитину. У них є гроші, але вони не знають, куди їх вкладати», — пояснює Чернєв (маючи на увазі повільний запуск оборонного виробництва) За три тижні до дискусії він запропонував у Брюсселі голові оборонного комітету Європарламенту розділити закупівлі на два механізми: тривалий — для складного озброєння з повним циклом випробувань, і прискорений — для дронів та інших систем, потрібних військовим уже зараз. .
Утім, Михалко радить не поспішати списувати європейську бюрократію лише як перешкоду. «Вони поважають бюрократію, там дуже складні процедури. І більше того, в деяких країнах вони довели свою ефективність. […] І, можливо, дечому в цій бюрократії нам треба повчитися», — зауважує вона. Та й самі українські виробники, на її думку, не завжди готові до міжнародної конкуренції.
«Деякі думають, що хорошого продукту достатньо, а далі все само собі складеться. Так не буде», — попереджає Михалко. Компаніям доведеться розібратися в місцевому законодавстві й стандартах НАТО чи країн-замовників і зібрати окремі команди під міжнародний ринок. Починати, радить Михалко, варто вже після перших державних контрактів, не чекаючи, поки Україна відкриє експорт.
Що європейські правила можна змінювати швидше, показує Данія, яка створила спеціальні умови для заводу української Fire Point із виробництва ракетного палива. Данська влада передбачила винятки з окремих будівельних, планувальних та екологічних процедур, залишивши чинними вимоги щодо безпечного зберігання вибухових речовин і транспортування ракетного палива. А 21 жовтня державний інвестиційний фонд EIFO оголосив про фінансування данської дочірньої компанії Fire Point на 750 млн крон, або приблизно $113 млн, під державну гарантію.
Утім, навіть після спрощення закупівель українським виробникам доведеться адаптувати продукцію до вимог європейських замовників, зокрема замінювати китайські компоненти дорожчими європейськими або американськими аналогами. «Зараз немає якоїсь такої моделі», — відповідає Михалко на запитання про те, хто має оплачувати цей перехід.
Вона пропонує, щоб ЄС допомагав українським виробникам інтегрувати європейські компоненти в їхню продукцію, однак додає, що поки таких ініціатив не бачила. За нинішніх умов компаніям доводиться самостійно закладати ці витрати у вартість продукції, а в разі використання прискореної процедури експорту до них додасться ще й 20% адміністративний збір.
Не менш важливою Михалко називає передбачуваність правил: «У цій співпраці не мають потім неочікувано з’являтися якісь додаткові відсотки, про які ми не говорили на початку співпраці. Це для європейців дуже важливо», — наголошує вона. І додає, що партнери іноді дізнаються про українські нововведення вже постфактум: «Мені б хотілося, щоб такого просто не ставалося».
Тим часом досвід уже виїжджає
Є ще один український оборонний продукт, для якого постанова №875 практично не передбачає експортного механізму, — військовий досвід. Документ регулює передання товарів і технологій, а з послуг дозволяє лише інструктаж, мінімально необхідний для використання експортованої продукції. Тим часом на дискусії DSI передачу досвіду обговорювали не менше, ніж продаж самих дронів.
«Військово-технічне співробітництво — це завжди вулиця з двостороннім рухом», — каже Тарас Ємчура. Європейські країни суттєво допомагають Україні, тож вона також має ділитися своїми напрацюваннями, адже «не можна бути тільки споживачем допомоги. Нам є що передати».
І його вже передають, хоча не завжди в межах зрозумілої системи. «Тут відбувається це і на рівні якогось такого, я би назвала це сірого, я думаю, всі розуміють, про що я говорю», — розповіла Леся Огризко. За її словами, українські ветерани об’єднуються в команди, виїжджають за кордон і проводять red teaming — випробування оборони з позиції умовного противника, зокрема аудит військових аеродромів та інших об’єктів. Частина обміну відбувається безпосередньо між арміями, частина — через приватні ініціативи, правовий статус яких залишається недостатньо врегульованим.
Навіть у Міноборони та Генштабу, за її словами, немає постійної команди для навчань НАТО чи Об’єднаних експедиційних сил (JEF): делегації щоразу збирають під конкретний захід. Огризко пропонує зберегти обмін досвідом між арміями, а для приватного військового консалтингу написати правила: хто, кому і на яких умовах може передавати українські напрацювання.
Часу на це, переконаний Борис Мартиненко, дедалі менше. «Мені здається, що ми втрачаємо важливий час, поки у нас досвід на шкірі, тому що вся наша суперсила виключно в полі бою», — пояснює він. Якщо масштабна війна розгорнеться в іншому регіоні, наприклад між Індією та Пакистаном, там, за його припущенням, уже за три–п’ять місяців можуть здобути порівнянний досвід, і перевага України перестане бути такою унікальною.
Команд, здатних надавати такий консалтинг, Мартиненко нараховує 15–20, але всі вони досі служать, а злагоджений підрозділ окремими демобілізованими фахівцями не заміниш. Моделі такої роботи, зокрема за участі PwC і Deloitte, він уже опрацьовував разом із Чернєвим.
Черга, якої може не бути
Катерина Михалко не береться називати помилками рішення держави щодо експорту, але до її роботи має конкретні претензії. «Іде п’ятий рік війни, і у нас досі немає стабільної, зрозумілої і передбачуваної системи для експорту», — каже вона. Затримки могли бути виправданими на початку повномасштабного вторгнення, коли всі ресурси спрямовували на фронт, але за майже п’ять років так і не вдалося створити правила, за якими виробники могли б планувати роботу на зовнішніх ринках.
У листопаді New Age Defence та BRDO планують розпочати оцінювання готовності Німеччини й Польщі до дронових загроз, а от українську експортну готовність можна оцінити й без опитувальника: нові правила ухвалили, необхідні переліки не затвердили, адміністративний збір встановили, а виробники продовжують користуватися старою процедурою, поки нова залишається без жодного виданого дозволу.
На кону не лише експортні контракти. Огризко звертає увагу, що коло держав, які забезпечують основну частину міжнародної оборонної підтримки України поступово звужується, тому бойовий досвід може стати додатковим аргументом для продовження співпраці. Але й тут час працює проти України: «І великий знак питання, чи буде до нас ще оця велика черга людей, які хочуть перейняти наш досвід».
Поки держава намагається запустити експорт зброї, Україна вже експортує свій головний козир — бойовий досвід. Без фаст-треку й зайвих погоджень. От тільки на відміну від чиновницьких процедур, його унікальність має термін придатності, а охочі за неї платити не чекатимуть вічно.
Більше про це
Хто і як закуповує дрони для ЗСУ. Як працює DOT-Chain Defence і що він змінює для виробників
Будь-яку статтю можна зберегти в закладки на сайті, щоб прочитати її пізніше.
Партнерські матеріали
