NASA виявила космічні «зіткнення», які могли змінювати клімат Землі
Режим читання збільшує текст, прибирає всю зайву інформацію зі сторінки і дозволяє зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.
Науковці NASA розкрили роль Сонця у формуванні кліматичних умов на Землі протягом мільйонів років. Розповідаємо подробиці.
Що сталося
Навколо Сонячної системи існує величезний захисний міхур — геліосфера, який створюється сонячним вітром, тобто потоком заряджених частинок, що летять від Сонця, і захищає нас від шкідливого космічного випромінювання. Крім того, наша Сонячна система не стоїть на місці, а обертається навколо центру Чумацького Шляху. За 4,6 млрд років свого існування вона проходила крізь зовсім різні космічні зони.
Дослідники з наукового центру NASA SHIELD під керівництвом інспектора Мерав Офер з Бостонського університету провели комп’ютерне моделювання шляху Сонця крізь космос. Науковці виявили, що за останні кілька мільйонів років Сонячна система щонайменше тричі стикалася з велетенськими міжзоряними хмарами холодного газу та пилу. Це траплялося приблизно 2–3, 6–7 та 13–14 мільйонів років тому. Ці міжзоряні хмари тиснули на геліосферу настільки сильно, що захисний міхур стискався до розмірів, менших за орбіту Землі. Внаслідок цього наша планета буквально залишалася без сонячного щита й опинялася під безпосереднім впливом відкритого космосу.
Коли Земля проходила крізь щільні та холодні водневі хмари без захисту геліосфери, це радикально змінювало хімічний склад її атмосфери. Водень з хмари потрапляв у верхні шари повітря, різко збільшуючи кількість водяної пари, що переналаштовувало кліматичну динаміку та могло бути головним тригером стародавніх льодовикових періодів на планеті. Ці теоретичні розрахунки повністю підтверджуються матеріальними доказами геологів. Саме в пластах, датованих періодами згаданих зіткнень, вчені знаходять елементи міжзоряного пилу — як у глибоководних океанічних осадах, так і в антарктичних снігах, і навіть у зразках ґрунту з Місяця.
Чому це цікаво
Інша фундаментальна загадка астрофізики полягає в тому, як Сонце змогло обігріти Землю на етапі її зародження. 3 млрд років тому наше Сонце було молодою зорею і світило на 30% слабше, ніж зараз. За таких умов Земля мала б перетворитися на повністю вкриту кригою пустелю. Проте геологічні дослідження показують, що на планеті вже тоді існували рідкі океани й розвивалися перші форми життя. Ця невідповідність відома в науці як «парадокс молодого слабкого Сонця».
Спостереження за подібними молодими зірками показали, що вони щодня викидають гігантські суперспалахи високоенергетичних частинок. Вчені відтворили стародавню атмосферу Землі в лабораторії й піддали її дії таких частинок. Виявилося, що це бомбардування запускає хімічні реакції, які утворюють закис азоту — парниковий газ, який у 300 разів потужніший за вуглекислий газ у затриманні тепла.
Навіть якщо сонячне ультрафіолетове випромінювання руйнувало більшу частину цього газу, збереження бодай 10% вистачало, щоб прогріти Землю в районі екватора до +5°C (41°F). Це утримувало воду рідкою та рятувало планету від повного замерзання.
Більше про це
Вчені створили AI-модель, яка прискорить моделювання народження найважчих елементів у космосі
Будь-яку статтю можна зберегти в закладки на сайті, щоб прочитати її пізніше.
Партнерські матеріали
