«На війні трагедія переплітається з радістю». Як Олексій Федак і Вадим Рудь змінили IT на ЗСУ
Будь-яку статтю можна зберегти в закладки на сайті, щоб прочитати її пізніше.
Режим читання збільшує текст, прибирає все зайве зі сторінки та дає можливість зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.
Через напад росії на Україну багато людей пішли захищати нашу країну до лав ЗСУ. Є серед них і люди, які раніше працювали в IT. Журналістка Vector Лариса Лавренюк поспілкувалася з Employer Brand Specialist SoftServe Олексієм Федаком і Python-розробником Вадимом Рудем. Вони розповіли, як мобілізувалися, що найскладніше у військовій службі та які уміння й навички з мирного життя допомагають на війні.
У мирний час я працював у компанії SoftServe у Львівському девцентрі. Займався розвитком бренда роботодавця, щоб приваблювати спеціалістів на технічні позиції. Якщо коротко — займався рекламою вакансій.
Також мої обов’язки включали копірайтинг і комунікацію з підрядниками, які створювали контент для наших кампаній.
Перші дні війни
Війна прийшла раптово, як у фільмі. О 7:00 ранку 24 лютого прокинулася моя дівчина, почала говорити із сестрою через телефон: «Та ну, не може бути. Бомблять Франківськ? Ти серйозно?».
Я теж прокинувся та був шокований від почутого. Зрозумів, що всі тривожні новини, які ми читали до 24 лютого, були не просто так. Почалося повномасштабне вторгнення.
Це підтвердили новини на «Українській правді». На вулиці гуділи сирени, у Львові оголошували повітряну тривогу. Ми не знали, що буде далі, зібрали найважливіші речі, вимкнули світло, опалення, спустилися вниз. Там уже були перелякані люди.
Я відкрив повідомлення в телефоні. Побачив, що моя команда SoftServe збирається в офісі. Потрібна допомога, бо евакуюють людей із Києва. Провів дівчину та поїхав в офіс.
У той день громадський транспорт їздив швидше, ніж таксі. На заправках були величезні черги. В офісі всі люди також були в шоці. Ми якось розібралися, що робити. Один хлопець, який був із нами, родом з Охтирки (Сумської області). Він був шокований найбільше: диверсійно-розвідувальні групи росіян уже були в його місті.
Приблизно о 13:00 мені подзвонили з невідомого номера. Запитали, чи я Федак Олексій. Я підтвердив. Попросили найближчим часом з’явитися у військкоматі, де я прописаний. Я відповів: «Так, звісно».
Про мобілізацію
Під час призову я мав невеликий досвід та уявлення про те, що таке армія. Особливих ілюзій не було. До того ж мій батько — військовослужбовець (зараз на пенсії). Я розумів, що це за структура та як вона працює. Попри всі «але», наступного дня з’явився у військкоматі, мобілізувався, став до лав ЗСУ. Це відповідало моїм цінностям, бойовому духу.
Може прозвучати дивно, але Сихівський військкомат у перші дні війни й той, який був до того, — це різні речі. У перші дні війни бойовий дух був дуже піднесеним, люди настільки хотіли відстоювати своє, що у військкомат стояли величезні черги.
Мабуть, половина людей зі мною в черзі була з Києва. Вони приїхали до Львова, евакуювали своїх жінок і дітей і стали до рядів армії.
Чим я займатимусь у ЗСУ, визначили на співбесіді з юристкою (мабуть, цю розмову можна так назвати). Вдалося порозумітися, тож я отримав мобілізаційне призначення в ту локацію, де можу бути корисним — здатним виконувати завдання, не навчаючись на ходу.
Про умови життя та режим роботи
Це війна. Щодня ми виконуємо завдання, які перед нами поставили. Робота займає весь час: із раннього ранку до пізнього вечора.
Спимо більш-менш нормально. Можливо, інколи сну не вистачає, але люди в стані морального піднесення, усі все розуміють. Ми готові недосипати, діставати енергію з надр свого серця, щоб робити все потрібне на високому рівні.
З харчуванням в армії все дуже добре. У нас є їдальня, годують тричі на день, усе смачно. Деколи отримуємо різні «ніштяки» від волонтерів.
Ми всім укомплектовані. Якщо виникає проблема з речами, з’являється якийсь конкретний запит, звертаємося до волонтерів. Вони дуже швидко розв’язують питання: знайдуть, допоможуть, виконують запити в найкоротші терміни.
Про труднощі у військовій службі
Тепер пріоритети в моєму житті розставлені по-іншому, ніж до 24 лютого.
Мабуть, найскладніше, що близькі люди та друзі не поруч. Я не можу їх побачити. Знаю, що з багатьма зустрінуся тільки після перемоги. Якщо це станеться взагалі.
Складно, що в нас немає вихідних. Нон-стоп режим може впливати на робочу продуктивність. Тому намагаюся знаходити способи, щоб відновлювати сили.
Історії та події, які найбільше вразили
З мобілізації мене найбільше вразили три події.
Перша — у черзі в військкоматі. Чоловік, який сидів поруч зі мною, сказав військовому комісару, що він не має із собою військового квитка та документів. Але в нього в машині є автомат. Він приїхав із Києва та хоче повернутися в складі ЗСУ, щоб відвойовувати свій дім.
Інша подія, яку пам’ятатиму завжди, — як бомбили полігон біля Львова. Це було близько від міста, багато людей чули вибухи. Згодом атаки на Львів продовжились. Це моє рідне місто, тож ці моменти були найважчі. Напади, як лотерея: ти не знаєш, чи ракета або її уламки не потраплять у твій дім, чи війна не торкнеться тебе якнайближче. У такі моменти ми найбільше вдячні протиповітряній обороні.
Третя подія — Буча. Тепер ми називаємо «Бучею» всі міста, з яких вийшли російські війська: Бучу, Ірпінь, Гостомель, Бородянку. Звірства окупантів шокують. Ми й уявити не могли, що за кілька кілометрів від нас відбуваються такі жахливі речі.
Про те, що допомагає адаптуватися до служби
Перші дні повномасштабної війни в мене, як і у всіх, були доволі шоковими. Далі ситуація стала більш зрозумілою. Приблизно за місяць я звик до нового режиму сну, харчування та перебування в армії загалом.
Щоб адаптуватися до служби, важливо мати особистісну опору, якорі.
Тут є два моменти. Перше — міцний особистий «тил»: людина чи люди, із якими спілкуємося, які морально нас підтримують. Важливо мати, куди повертатися. Тоді є й за що боротися.
Другий момент — дрібні щоденні «якорі». Наприклад, перекур, кава, телефонна розмова з близькими людьми, занурення в приємні спогади або психологічні вправи, які допомагають «заякоритися», абстрагуватися. Усе це допомагає пристосуватися до нових умов.
Про вміння та навички, які допомагають на службі
Наразі моя робота пов’язана з централізованою інформацією у відповідних підрозділах. Досвід роботи в SoftServe мені багато в чому допомагає. Я розумію, як оперувати інформацією, виконувати завдання, щоби бути максимально корисним.
А ще — важливе вміння відстоювати власну думку. У державних структурах потрібно вміти аргументувати, чому та чи та річ не працюватиме. Звісно, якщо ви самі в цьому впевнені.
Дуже круто, коли креативні навички, які були до війни, можна використовувати в таких непростих ситуаціях. І кожна дрібниця — класно написаний комунікаційний текст, хороша домовленість, плакат, який намалювали дизайнери — усе це збирається в добре побудовану, «бетоновану» історію.
У мене є багато знайомих, які мають навички роботи в ІТ. Тепер вони стали корисними в певних спеціалізаціях в українській армії. Важливо не просто порозпихати людей, щоби заповнити місця. Кожен має робити те, що вміє найкраще, паралельно навчаючись військової справи.
Я працював розробником у різних компаніях — EPAM, Medstar, Blue Cross Blue Shield, BTC-Alpha.
Перші вісім років війни
18 лютого 2014 року я зрозумів: в Україні буде війна. Пішов у військомат, щоби запитати, чи потрібен я в армії. Там не було нікого, лише один товстий майор. Він подивився на мій військовий квиток: я відслужив строкову службу та мав звання сержанта. Проте майор сказав, що з такою військово-обліковою спеціальністю я не потрібен.
Потім я намагався пройти в добробат (добровольчі військові формування). Через п’ять місяців мене призвали до Нацгвардії.
Тоді, 2014 року, я пройшов важкі бої на 32 блокпосту та в селі Кримське.
Після третьої хвилі мобілізації пішов працювати в ІТ, за своєю професією. Проте мене не полишало відчуття невиконаної роботи. Тож 1 листопада 2016 року пішов служити за контрактом у ЗСУ — у 131-й окремий розвідувальний батальйон.
Після річного контракту захворів мій батько. Я рік доглядав за ним і працював. Заробляв гроші, щоб піти на наступний контракт у ЗСУ. Його я підписав з 95-ою окремою десантно-штурмовою бригадою. Був в Авдіїївці, але служити в 95-ій ОДШБр мені не сподобалося.
Далі знову зробив перерву — працював, заробляв гроші. А 7 грудня 2020 року підписав трирічний контракт зі 131-им окремим розвідувальним батальйоном.
Служба після повномасштабного вторгнення
Російське вторгнення застало мене в Балті, дорогою на полігон. Нам поставили завдання: моніторинг Придністровського кордону, і ми її виконали.
Моя роль у ЗСУ — артрозвідка та моніторинг лінії фронту. Забезпечення, яке ми тепер маємо, не порівняти з 2014 роком. Усе є, хоча іноді не вистачає доволі дивних речей: повербанків, олій для генераторів.
Мені пощастило, що я служив на строковій службі, а потім — за контрактом. Бачу, що новачкам складно.
Звісно, коли по тобі б’є танк — страшно та не дуже комфортно. Щоб адаптуватися до військової служби, треба знайти нормальний колектив і розумного командира (як у мене в підрозділі) — тоді все буде ок.
Військові історії та товариші зі служби
Бої за 32 блокпост 2014 року — страшна та дуже трагічна історія. Та була й там смішна ситуація. Після сильних обстрілів уламками побило все: каски, техніку, рації, деякі бліндажі. Уціліла тільки пластикова миска. Така, у яких у селах перуть одяг. Я казав тоді, що під час обстрілів “Градами” треба ховатися під ту миску. Сидіти під нею, наче черепаха під панциром.
Протягом усієї служби я не перестаю захоплюватися нашими людьми. Якби не війна, — ніде у світі не знайшов би таких братів.
Скажімо, мій товариш зі служби Іванович — усе життя був будівельником. І бив ворогів так само як клав цеглу: методично, без емоцій. Просто робота.
Або служив зі мною Тамада. На перший погляд, — несерйозний балабол. Та насправді — розвідник від Бога. Залізти, дізнатися, пронюхати — це його. 60% інформації на штаб ішло від нього.
Ще один колега — Макар. Хлопець із дніпровської шпани. Виріс у такому районі, з якого йдуть у тюрму або в тюрму. Вибір невеликий. Та дід відправив його на строкову службу, а за 10 днів до демобілізації почалася війна. Макар пройшов із 79 десантно-штурмовою бригадою всі гарячі точки. Закінчив університет, став лейтенантом. Я займався з ним математикою. Кращого командира тепер не знайдеш, справжній лідер.
На війні трагедія переплітається з радістю, диво йде пліч-о-пліч зі зрадою. Усе чорно-біле, як у режимі тепловізора «Високий контраст»: он ворог, а тут ти. Ти ще живий, а він має вмерти. Плачеш під час втрати братів і радієш трупу ворога.
Про навички з IT, які допомагають на службі
Звісно, роки служби в армії допомагають мені найбільше. З IT-навичок згодилося знання технічної англійської. Усі натівські документи та мануалки написані нею. І ще, мабуть, трохи допоміг Scrum — фреймворк для керування проєктами.
Коли я підписував контракт 2020 року, звільнився з роботи в ІТ. Після перемоги шукатиму нову. Тепер технології не стоять на місці, тож, мабуть, піду джуном.
