Вирощуємо «єдинорогів» для інших. Денис Довгополий про домінування інноваційних компаній та місце України в новому світі

18 листопада CEO Unicorn Nest Денис Довгополий написав пост у Facebook. У ньому він зазначив, що «якби топ-50 найбагатших людей виділили 5% статків на 10-річні інвестиції в хайтек, то це було б він-він, але в країні не знайдеться і двох десятків команд (та й про десяток я теж сумніваюся), які змогли б побудувати енжин “сід-лейтсід-раунд А з глобальними фондами”».

Публікацією Довгополого поділився старший економіст Ukraine Economic Outlook Михайло Кухар. Також він пояснив, що мав на увазі підприємець. У коментарях до цієї публікації розпочалося обговорення посту Довгополого. За словами підприємця, аудиторія Кухаря показала, що вона далека від IT-галузі та її контексту. Тому Довгополий написав ще один пост, у якому розповів про те, що відбувається у світовій економіці та як це впливатиме на нашу країну. З дозволу автора публікуємо цей текст на Vector.

Давайте почнемо з головної події цього тижня

Grammarly підняли $200 млн при оцінці $13 млрд. Двоє українців увійшли до десятки найбагатших українців, з огляду на оцінку їхніх часток, і посунули майже всіх наших UHNWI UHNWI ultra high net worth individuals, особи з чистими капіталами понад $30 млн . Чому це не так?

1. Перше і найголовніше: отримати оцінку $9 млрд на всіх засновників — не зовсім те, що мати $9 млрд. Всі наші олігархи так чи інакше мають доступ до грошей, а акції стартапу найчастіше locked, і акціонери не можуть їх продавати без дозволу борду. А значить, наш середній UHNWI з капіталом у $100 млн може витратити значно більше грошей у короткостроковій перспективі, ніж три фаундери з оцінкою їхнього капіталу в $9 млрд.
2. Ті, хто розуміє, як працює великий український бізнес, завжди ставить під сумнів оцінку рейтингів. Наші UHNWI переважно тримають абсолютно непрозорі структури, за винятком тих, що торгуються на біржах. Я чув різні оцінки, що всі наші Forbes та інші бачать не більше половини капіталу наших топів, а може й не більше чверті. Ми порівнюємо абсолютно прозору частку в компанії, до якої увійшли топові інвестори, та абсолютно непрозорі структури активів наших UHNWI.
3. Українськість. Запорукою безпеки капіталів наших олігархів є близькість до країни та вибудовування відносин із державою, щоби зберегти та примножити це. Запорукою безпеки як фінансової, так і особистої наших нових мільярдерів є їхня віддаленість від нашої країни, юридичної, фінансової та державної системи.
   Українськість капіталів я оцінював би не як місце інкорпорації, походження і так далі, а саме за тим впливом на українську економіку та суспільство, який можуть дати ці капітали. Я просто впевнений, що у випадку з Grammarly він буде мінімальним. Не тому, що хлопці не хочуть згадувати, а тому що інвестори, тим більше такі як BlackRock, тверезо оцінюють ризики. Максимальна розв’язка з українською юрисдикцією на всіх рівнях (за винятком розроблення, яке тут історично) була однією з частин в угоді.

4. Загалом до списків ХХХ найбагатших українців я маю претензії. Я точно знаю трьох осіб з IT, в оцінці яких той же Forbes втратив один порядок, і ще 5 осіб, які не потрапили до цього списку. І всі вони щасливі, що не потрапили або опинилися в самому низу списку.

Розглянемо в деталях глобальний масштаб

2007 року, коли ми з Дмитром Бондарем організували поїздку українських та російських підприємців у Кремнієву Долину, ми взяли професора з Haas School of Business – UC Berkeley для читання лекції про технологічний бізнес. Там було дуже багато чого цікавого, але я виніс дві цифри:

1. Долину видно всередині економіки за звітами компаній. У середньому в Штатах витрати на R&D у сукупних витратах публічних компаній були на рівні 6-7%, а в Долині цей показник був ближчим до 20%.
2. Станом на 2007 рік 80% компаній, які потрапляли до списку Fortune500, мали технологічне походження — інновації у продуктах, залучення венчурного фінансування тощо. За минулі 15 років ситуація змінилася — усією економікою світу тепер керують інноваційні компанії.

Просто подумайте: щороку в стартапи інвестується ПІВ ТРИЛЬЙОНА ДОЛАРІВ! Це лише те, що можна відстежити у публічному полі. Справжні масштаби бізнесу важко собі уявити.

Економісти оцінюють по-різному, але є думки, що від 1 до 5% всіх інвестицій у світі отримує інноваційний сектор. Припустимо, що математика залишилася такою самою: 99.7% компаній банкрутують, а інші приносять в середньому х15 на проінвестований капітал у 10-річному періоді. Це означає, що із проінвестованих цього року 35 000-50 000 стартапів мільярдними стануть 100-150 компаній. Із них 10-12 стануть декакорнами (з оцінкою від $10 млрд).

За 10 років з хайтека зростуть щонайменше 20 компаній з оцінкою $100 млрд і більше, а якщо збережеться поточний тренд, то ці цифри можна помножити на 5-7. На сьогодні можна констатувати, що традиційна економіка не померла, але її вплив знижуватиметься з кожним роком. Разом із упливом на економіку зростатиме і вплив на політику. Вже через 5 років (і точно через 10) світовий політичний порядок диктуватимуть молоді мільярдери, які не ставитимуть ні в гріш старий капітал і аристократію.

Що відбувається в Україні?

Давайте спустимося до нас. До нашого підвалу. На мою скромну думку, більшість капіталу в нашій країні має три джерела походження:

1. Експлуатація ресурсів (зокрема трудових, землі).
2. Контроль державних і навколодержавних грошових потоків , включно з криміналом, рейдерством і «приватизацією».
3. Заробіток на розриві між соціалізмом та капіталізмом. Хороший приклад – ритейл. Ми перейшли від соціалістичного дефіциту та розподілу до капіталістичного достатку. Той, хто відбудував великий ритейл і зробив доступними блага, нормальні для розвинених економік, збудував великі бізнеси. Окремо стоять бізнеси, що розвиваються, переводячи офлайн в онлайн, як-от ROZETKA та Владислав Чечоткін.

Усі три категорії підприємців чи «підприємців», які стоять біля керма цих проєктів, дуже далекі від інновацій. Вони не розуміють, як це працює і навіщо це. Вони не розуміють, як це можна застосувати у своїх міні-або макроімперіях.

Є окрема категорія, яка дивиться на глобальний ринок та розуміє, що туди треба йти, але не знають як. Найрозумніші з них не вигадують нічого нового, але готові інвестувати у індустрію. Але тут з’являється ще одна проблема: їм страшно інвестувати в high risk, в якому вони не розуміють, а списувати інвестиції в хайтек на збитки в момент інвестицій, як це роблять у Штатах, вони не можуть фізично.

У нас є кілька груп, які беруть в управління чужі гроші під інвестиції в хайтек, — від ICLUB та Startup.Network до вже ближчого для олігархів, але все одно далекого проєкту Олександра Кохановського . Він інвестує у секондаріз уже великих технологічних компаній, у яких ризики вже прийнятні навіть для фондового ринку. Між ними є десятки відтінків сірого: від бутикових до корпоративних та навіть традиційних венчурних фондів.

Але навіть якщо всі наші олігархи вирішать віддати 1% інвестицій у хайтек, у нас немає людей, здатних керувати такою кількістю грошей, як і немає стільки стартапів, які можуть прийняти ці гроші.

Мордор пішов іншим шляхом: у них є вже понад 15 фондів, які інвестують у Штатах та Європі й майже не дивляться на російські стартапи. У нас пастка, з якої немає виходу.

2006 року один із моїх менторів у Долині сказав, що ангела можна вважати ангелом, якщо він тричі втратив гроші та не втратив мотивацію інвестувати. У 2012-2014 році, кандидатів в ангели у нас на ринку було близько 170, з яких із сотнею я зустрівся. Приблизно 20 відмовив — одразу було зрозуміло. На даний момент тест пройшли лише 17, з яких 12 підняли планку щодо ризиків.

Усе прискорилося

Світова економіка та підприємництво не знали таких швидкостей зростання компаній. Усі компанії у першій половині XX століття масштабувалися з допомогою M&A. Прецедентів поза хайтеком, де можна за п’ять років органічно виростити компанію з нуля до виручки до $100+ млн та з трьох людей до 10 000, практично немає. Натомість із 1950-х років Кремнієва долина відточувала цю майстерність і тепер дає просратися традиційним секторам, які вона ламає через коліно. Так, бачимо, як Долина втрачає монополію з року в рік. Мені від цього сумно, я встиг застати золоті часи Долини. З іншого боку, тепер ця культура скрізь — успішних великих кластерів у світі понад 10, і їхня кількість зростає.

Я впевнений, що навіть цифрові трансформації не допоможуть корпораціям протистояти компаніям, які цифрові від народження та не мають застарілого баласту.

Навіть прискорення вдвічі за два-три роки, що жахлива цифра для корпорації, не дозволить їм наздогнати компанії, які працюють у парадигмі 3-3-2-2-2. Останні мають зараз необмежений доступ до капіталу, обсяг якого зростає з року в рік. Що сумно, Україна на 100% складається зі старої економіки, і країна програватиме у глобальній конкуренції з країнами, які затягують нову економіку до себе.

Дефіцит фінансування штовхає наші стартапи за кордон

У нас є багато хороших ініціатив. Я не вірив у те, що держава може щось зробити у цій галузі. Але команда Олександра Борнякова перетворила Ukrainian Startup Fund на найбільшого раннього інвестора в країні, і я оцінюю їхню частку ринку посівних інвестицій у 50%. Але як же цього мало! Окремі, навіть чудові, ініціативи не можуть змінити загальну картину.

У нас є три головні проблеми, з якими я зіштовхнувся на своїй шкурі, піднімаючи гроші в Unicorn Nest:

1. Наші інвестори взагалі не готові брати на себе ризик. Ангели в усьому світі є фундаментом, на якому тримається вся ця конструкція. Вони входять до ризикованих проєктів, і 99% їхніх угод прогорає. Натомість на 1% вони заробляють добре. Але в нашій країні неможливий Рід Хоффман, який вклав у Facebook $500 000, а на IPO вийняв $800 млн. Отже, у нас неможливий і Facebook. Повернімося до Grammarly — вони будували все на свої, без будь-якої зовнішньої підтримки. Так само як і Terrasoft із Катериною Костерєвою та ще десяток українських успішних бізнесів.
2. Ті інвестори, які можуть давати гроші, найчастіше не розуміють правил гри на цьому ринку. І пропонують умови, неприйнятні для підприємців. Долинна філософія — краще мати 1% у великій історії, ніж 30% у компанії, яка не злетить. Наші намагаються грати у ці 30%.
3. Більшість українських потенційних інвесторів є токсичними. Дуже часто у них каламутні джерела походження грошей, вони є ПЕПами PEP politically exposed person, людина, яка виконує значну державну функцію , майже ніхто не декларує свої доходи.

Я нещодавно подивився свою воронку: з 92 охочих проінвестувати в мою компанію 75 не пройшли комплаєнс у Люксембурзі. Я не кажу навіть про моменти, коли в стартапи інвестують люди зі списків санкцій не лише США, а й нашої країни. А коли починаєш гуглити окремих інвесторів, то бачиш, що перші дві сторінки розповідають про кримінальні справи в Європі щодо відмивання грошей.

Повернімося до початку. Через 10 років у топ-100 найбагатших українців буде 50 людей зі світу стартапів. На жаль, вони будуть у топ-1000 найбагатших людей США чи країн Євросоюзу.

Але! Знову про головну новину: у будь-якому стартапі у статутному фонді передбачено пул акцій від 10 до 20% для опціонів співробітників. Про це мало хто говорить, але на ранніх етапах заведено віддавати від 0,01% до 1% раннім співробітникам — грошей платити зарплати немає, а людям треба працювати.

Коли Google вийшов на IPO, одразу 180 людей стали доларовими мільйонерами. Якщо ми подивимося на Grammarly, то будь-яка людина з опціоном 0.07% у компанії зараз доларовий мільйонер.

Скільки їх — складно сказати, але саме такі люди й через 10 років підпиратимуть сотню найбагатших українців у нижній частині, відсуваючи тих, хто просто хапнув трохи грошей або побудував впевнений традиційний бызнес, який не зростає.

У мене в компанії, наприклад, зараз опціони вимірюються відсотками та десятими частками. І я маю двох людей, для яких я докладу всіх зусиль, щоби вони добре заробили на моєму стартапі, — надто давно вони зі мною і надто багато зробили для проєкту.

Я читав багато лекцій для корпорацій та малих high net worth guys. Для них це все чи фільчина грамота, чи високі ризики, чи «у нас свій шлях». Традиційна економіка, брак глобального бачення та нетехнологічна освіта у багатьох UHNWI грає з ними ж злий жарт.

Є ще один факт, який веселий та сумний. Незважаючи на те, що польську венчурну екосистему заливають грошима (вже більше $10 млрд за 15 років), вона не виростила жодної великої компанії для американської економіки, а Україна має більше 10 стартапів з оцінкою від $100 млн, одного юнікорну та одного декакорну. Ну ще до нас приписують GitLab і WhatsApp, але це таке…