Ще один «Дон Кіхот». Як білорус створив застосунок для висміювання путінської пропаганди й чому це викликає дежавю
Режим читання збільшує текст, прибирає все зайве зі сторінки та дає можливість зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.
7 травня нашому шеф-редактору написав у Telegram Андрій Коцевич. Він розповів, що готує реліз інтерактивного журналу «Вовочка», який висміюватиме путінську пропаганду. Vector рідко пише про проєкти, які тільки готуються. Проте на фоні ентузіазму креативної індустрії, щемливого дежавю від подібних починань ризикнули та показали шлях проєкту.
Вийшла історія про сучасного «Дон Кіхота» зі втечею з білорусі через цікавість «органів», купою ідей та бажанням будувати ком’юніті, відсутністю чіткої піар-стратегії та фінансування, але з готовністю стояти за власні принципи та ризикувати.
Хто такий Андрій Коцевич
Андрій Коцевич народився в білорусі та з дитинства захоплювався відеоіграми. З 14 років (зараз йому 20) Андрій почав писати про них. Проте свій шлях в ігровій журналістиці він називає не надто видатним.
Якщо трохи погуглити — можна знайти кілька текстів Андрія та один про нього — на сайті «Віртуальний Брест», датований жовтнем 2020-го. У матеріалі розповідається історія Коцевича, зокрема згадується лікарська помилка, через яку у нього ДЦП. У тексті Андрій наголошує, що не хоче, щоби його жаліли.
У той час Андрій також підпрацьовував у студії Wargaming, писав про ігри та створював свою власну — Devilium. Це інтерактивна книга жахів про героя на ім’я Ерік. Він впадає в кому і подорожує за своїми спогадами та пороками, стикається віч-на-віч із помилками минулого і робить вибір.
Грою займалася команда з України, білорусі та росії. За словами Андрія, проєкт не був комерційно успішним. Він зізнається, що як керівник допустив надто багато помилок. Як пояснює Андрій — гру «вбило» рішення звернутися до закордонного художника-ілюстратора.
«За рік розроблення все було окей. Але на релізі, коли гра лежала в Steam, нашому видавцеві прийшов позов щодо порушення авторських прав на ілюстрації від книжкового видавництва. Виявилося, що автор продав права на них, ще коли гри не було в планах. Мені він про це не повідомив. У результаті проєкт прибрали зі Steam і заборонили його монетизувати», — пояснює Коцевич.
Андрій називає цей досвід класичною історією про перший фейл. Зате вона принесла досвід і заклала фундамент для наступних проєктів.
З чого почався «Вовочка»
Фінальний етап розроблення Devilium припав на серпневі протести в білорусі 2020 року.
«Уранці 14 серпня, я гортав стрічку новин і розмірковував про маразм лукашенка. Тоді мені спала на думку геніальна ідея: чому б не створити інтерактивний журнал про його диктатуру? Автори би висміювали, критикували й демонстрували її жахи всьому світу Кожен випуск розповідав би окрему історію, написану та намальовану у власному стилі різними творцями», — розповідає Андрій.
Так виникла ідея того, що Коцевич називає «абсолютно новим форматом» опозиційного медіа. Він вважає, що це своєрідний літературний гібрид сатиричної політичної телепередачі «Ляльки» (виходила на російських каналах з 1994 до 2002-го) та мультсеріалу Netflix «Кохання, смерть та роботи».
Андрій каже, що концепт «зніс йому дах», але одразу взятися за нього не могли — потрібно було закінчити Devilium. У них були контрактні зобов’язання перед видавцем та не вистачало ресурсів на сторонні проєкти. Словом, ідею відклали на пізніше.
«Пізніше» настало з початком повномасштабного вторгнення рф в Україну. Тільки тепер готували інтерактивний журнал про путінський режим «Вовочка». Його створення зайняло півтора місяця. До нього залучили команду з 14 людей — трьох білорусів та 11 українців. Серед них — три художники, чотири сценаристи, UX-дизайнер, троє програмістів, саунд-дизайнер і сам Андрій, котрий відповідає за просування проєкту.
Разом вони створили геймдев-рух B&Y. Назву можна розшифрувати як Blue and Yellow — кольори українського прапора, а також BY — на честь білоруської частини команди. Мета руху — створити політичний осередок геймдева та робити проєкти, які відкрито підіймають гострі політичні теми.
На початку розроблення Коцевич перебував у білорусі. Він розповідає, що вже через кілька днів знайомий «в органах» повідомив йому, що дуже скоро за Андрієм приїдуть його товариші через цей проєкт. Потім прийшло повідомлення у Telegram, в якому йому рекомендували перестати займатися грою.
Далі був візит дільничного з роз’яснювальною бесідою. Андрію натякнули, що будуть проблеми з законом, якщо він не кине «Вовочку». 30 березня він переїхав до Варшави та продовжив працювати над проєктом
Як працює інтерактивний журнал
Наразі «Вовочка» доступний лише в застосунку на Android, але є плани й на iOS. Працює все як інтерактивна гра. У першому випуску користувача знайомлять зі своєрідною версією біографії путіна — від дитинства в Ленінграді до бункера. Паралельно творці дещо прямолінійно висміюють диктатора та його дії. B&Y не бояться виглядати неетично. Це стосується другого випуску, який на стадії сценарію. Його головний герой — російський генерал-гей, що чіпляється до солдата.
Андрій пояснює причину подібного підходу власними поглядами та необхідністю достукатися до аудиторії. По-перше, йому не подобається, що геймінг втратив дух панку. У розробників є чіткий список того, що можна говорити, а що ні. По-друге, Андрій хоче показати російській опозиції альтернативний підхід до критики та інформаційної боротьби з режимом.
«Опозиція в рф занадто етична, м’яка і ретельно добирає слова. Це, на мій погляд, одна з причин, чому мітинги не мають масового характеру, а якщо й проходять, то мирно.
Російське суспільство треба роздратувати. Їм треба пояснити, що за них ніхто владу в країні не змінить.
Андрій Коцевич
Вони сподіваються на Навального та інших. Але поки народ сам собі не вирішить масово стояти до кінця, кремлівський чорт залишиться при владі. Я зроблю все можливе, щоб посіяти в головах російської аудиторії правильні думки, не обмежуючи себе етикою та іншими моральними рамками — яка взагалі мораль застосовна до цієї псевдоістоти? Я думаю, що силі протесту в РФ зараз не вистачає сміливості, тому ми постараємося їм цю сміливість дати», — вважає Коцевич.
У процесі «читання журналу» користувачі обирають варіанти дій. Це дає їм змогу певним чином впливати на розвиток історії. Гравець не отримує повністю нелінійний сюжет, але він розвиватиметься трохи по-іншому. Наприклад, зустріч із «ленінградськими гопніками». За рішенням гравця путін може не йти на конфронтацію з ними, але за сценарієм все одно спровокує їх, постраждає і вирішить, що треба бути таким же крутим.
Поки процес створення нових випусків журналу не поставлений на потік. Чіткого редакційного графіка немає. Планується, що над кожним новим випуском працюватимуть різні дуети сценаристів і дизайнерів. Тому візуальний стиль, музика та манера викладу історії відрізнятимуться. Проте політичне спрямування збережеться. Водночас автори не збираються зупинятися лише на висміюванні пропаганди. У планах також робити документальні випуски.
У першому подібному випуску дуже хотілося б жорстко, без будь-якої жалості до нервів читача розповісти про Бучу. Інакше ніяк, якщо хочемо достукатися хоча б до одного зі 100 ватних товаришів.
Андрій Коцевич
Дуети добирають за готовністю матеріалу. Сценарист сам генерує ідею випуску на основі того, що хоче сказати. Коли сценарій готовий — його починає відмальовувати охочий художник. Команда B&Y активно шукає та запрошує людей, які бажають творити разом.
«Долучитися може кожен, хто перебуває з нами в одній системі цінностей — виступає проти рашистського режиму, не боїться говорити про це прямо. А ще хоче приносити через відеоігри користь аудиторії та суспільству, ставлячи її вище за інтереси бізнесу», — підкреслює Коцевич.
Ідеалізм і готовність ризикнути
Боротьба з пропагандою
Андрій прагне боротися з російською пропагандою. Наразі може здатися, що вона вже досить сильно висміюється/розбирається медіа, користувачами соцмереж, а також українськими політиками та держорганами.
Проте Коцевич вважає, що нинішні удари по пропаганді надто етичні або не доходять до адресата з українського інфополя в російське. «Потрібно робити це тонко, але жорстко, не боячись перейти межу моралі. Проте не можна скочуватися в тупі образи за прикладом кремлівських пропагандистів. Тут треба розуміти, як маніпулювати почуттями людини та на які речі тиснути», — розповідає він.
На його думку, меми та ті ж тіктоки з політичним підтекстом — прикольні. Проте все це контент без підґрунтя для аналізу, просто частина загального шуму. «Вовочка» ж — платформа, присвячена політиці та побудована для демонстрації позиції творчих людей.
«Вона генерує цікавий матеріал, який бере щось від відеоігор, ЗМІ та літератури. У результаті виходить щось нове, але максимально зрозуміле, розраховане на широку аудиторію. Якщо хочете, «Вовочка» в майбутньому — текстовий Netflix про політику з десятками авторів, жанрів та стилів. Місце, де не бояться говорити прямо. Природно, це майбутнє можливе за умови, що наш формат знайде відгук аудиторії», — наполягає Коцевич.
Без чіткої піар-стратегії та грошей
Андрій також зізнається, що у проєкту немає чіткої піар-стратегії. Молодим командам складно пробитися у топові медіа та до блогерів-мільйонників.
«Ми намагаємося встановити контакти з максимально різними інфлюенсерами. TikTok, Twitch, YouTube-блогери — пишемо всім. Відгук дуже помірний. Окремий подив у мене викликали деякі російські та білоруські опозиційні ЗМІ: ми не отримали жодного зворотного зв’язку. Деякі сказали, що подібний інфопривід — не їхній формат. Я не хочу в жодному разі скаржитися, але скажу чесно: мені подібна реакція не завжди була зрозумілою», — пояснює Андрій.
Пошук фінансування поки теж у планах. Перший випуск створили на ідейній основі. Витратилися лише на купівлю ліцензії розробника Google Play за $25. Спочатку Андрій розглядав різні варіанти монетизації застосунку. Навіть розмірковував над тим, щоб продавати платну підписку за $1, але відмовився від цієї ідеї. Основна причина — сильно підвищить поріг входу аудиторії.
«Якщо контент буде якісним та корисним, то це окупиться і без прямих донатів за підписку. Потім я зрозумів, що передплату можна вводити за бонусний контент або за ранній доступ до нього. Поступово ці думки вилилися в ідею краудфандингу, яку я зараз активно обмірковую», — розповідає Андрій.
Хочеться, щоб основний контент усі отримували безплатно та без реклами. Фінансово ж підтримати розвиток проєкту можна буде на Kickstarter за додаткові можливості
Андрій Коцевич
Крім Kickstarter, який планується після піар-кампанії на заході, Коцевич розглядає ще й створення власного Telegram-каналу. Він буде засобом зв’язку з користувачами та певним внутрішнім медіа. У каналі планують ділитися новинами, влаштовувати опитування та брейншторми, спільно вигадувати сюжети для випусків. Там продаватиметься реклама — в розумній кількості та з жорсткою модерацією.
Замість висновків
«Вовочка» — характерний симптом креативної галузі після повномасштабного вторгнення рф в Україну. Багато творчих людей намагаються долучитися до боротьби з окупантами будь-яким доступним способом — створюють NFT, донатять, роблять проєкти, рекламні кампанії тощо. Така реакція креативної спільноти цілком прогнозована. Кожен робить те, що вміє. Проте важко говорити про ефективність — її зараз неможливо виміряти. Також відчувається розпилення ресурсів: суть проєктів часто повторюється.
Важко спрогнозувати, чи вдасться «Вовочці» знайти свою аудиторію та принести користь у боротьбі з пропагандою. Попереду у проєкту та його творців довгий шлях, на якому доведеться долати труднощі з піаром та фінансуванням. І це серйозні питання, які потребують відповідей більше за ідеалізм і віру. Але сміливці створюють, а критикам залишається шукати недоліки.
Більше про це
Доступна аналогія. Чому люди з усього світу плутають війну в Україні з серіалом
Будь-яку статтю можна зберегти в закладки на сайті, щоб прочитати її пізніше.
