Доступна аналогія. Чому люди з усього світу плутають війну в Україні з серіалом

У пошуках спойлерів до війни

У квітні 2012 року кожен понеділок починався з того, що я заходив у фанатські пабліки «Гри престолів». Там «ловив» спойлери до нової серії та обговорював можливі подальші сюжетні ходи. 

Аналізуючи зараз, чому мені сподобався цей серіал, можу відповісти — він пропонував доволі реалістичний вигаданий світ і продуманих неоднозначних персонажів. А ще навколо нього виникло велике ком’юніті, з котрим було цікаво сперечатися, намагатися провести паралелі між подіями серіалу та певною історичною подією або пояснити певне політичне явище.  

10 років потому користувачі так само щоранку перевіряють новини, а потім вибудовують теорії, сперечаються та вишукують пасхалки. Тільки тепер про реальний світ за тисячі кілометрів — про війну в Україні.

У цьому немає нічого незвичайного. Частина соцмереж і задумувалася як платформа для дискусій. Але є нюанс — значна кількість користувачів не розуміє контексту всього, що відбувається в Україні. А що ж вони знають? Наприклад, факти з біографії володимира путіна та Володимира Зеленського, пропагандистські матеріали про другу армію світу та «багатолітню спільну історію» українців і росіян.

Цього недостатньо, щоби сформувати зважену позицію щодо війни в Україні. Зате на основі розрізнених фактів легко зібрати свою версію реальності. Тож у спробах зрозуміти люди спираються на якісь аналогії подібних ситуацій. Наприклад, у фільмах, серіалах, книгах та іграх. Як варіант, порівнюючи фосфорні бомби з вибухом «дикого вогню» в «Грі престолів».

Унаслідок подібного спрощення вся війна проти України може стиснутися до кількох ключових дійових осіб і статистів, котрі нібито є, але нікому не цікаві. Дуже зручно порівняти битву за Мінас-Тіріт із обороною Києва. Проте навряд чи під час перегляду «Володаря перснів» хто-небудь задумався, що сталося з жителями міста, коли туди увірвалися орки. 

Вітаю, ми в серіалі

Насправді є кілька причин, чому війна в Україні для частини людей зі всього світу перетворилася з трагедії на черговий серіал. Історик Ной Юваль Харарі в книзі «21 історій для 21 століття» пояснює, що люди досягли такого успіху в побудові цивілізації, бо краще за інших тварин уміють співпрацювати. Ця здатність ґрунтується на нашій вірі у вигадки. 

Тому для людства надзвичайно важливі письменники та драматурги, котрі вибудовують лінію поведінки та очікувань щодо певних подій. Наприклад, наше розуміння сучасного успішного капіталізму формується голлівудськими фільмами та попкультурою. Вони допомагають людині повірити, що вона почуватиметься краще з гігантським маєтком та яхтою. 

Або коли ми дивимося «Матрицю», то виробляємо специфічне уявлення про можливе далеке майбутнє — починаємо остерігатися штучного інтелекту, роботів та метавсесвіту. Фільми-катастрофи про падіння метеориту змушують з острахом поглядати в небо. 

А воєнні драми та псевдоісторичні фільми створюють уявлення про те, як виглядають подібні події. Наприклад, про героїзм солдат в Нормандії у «Врятувати рядового Райана» або заколот офіцерів проти Гітлера у «Операції “Валькірія”». Те ж саме з серіалами та картинами з сірою мораллю на кшталт «Гри престолів», де  жодну зі сторін не можна назвати абсолютним добром чи злом.   

Звісно, не можна у всьому звинувачувати фільми та серіали, але такий контент підживлює позицію «не все так однозначно».

Так, у людей з’являються доволі специфічні погляди на політику, війни, розвиток суспільства, майбутнє тощо. Далі у гру вступають соцмережі, де легко знайти однодумців і суперників. Люди обговорюють улюблені серіали, фільми чи книги, сперечаються про героїв. Така ж схема починає діяти і з початком справжньої війни. 

Ці люди не живуть в прифронтових містах, не ховаються від повітряних загроз і не переживають за близьких і рідних. Зате оперують тією ж звичною реальністю — ознайомлюються з контентом, вибирають сторони, шукають звичні «розважальні» аналогії та сперечаються.

Посилюють ситуацію сучасні технології, котрі дають змогу глибше зануритися в те, що відбувається на екрані. Наприклад, глядачі неодноразово бачили у фільмах мегаполіси у вогні, страшні катастрофи та жорстокість. Тому іноземці цілком можуть сприймати війну в Україні як свіжий голлівудський контент.

Плюс активно діє проросійська пропаганда, котра звинувачує Україну у фейках та обстрілі власних громадян. Перша реакція людини на трагічний досвід, життєві зміни чи горе — заперечення. Іноземцеві легше вірити пропаганді про фейки та вважати відео зрежисованим контентом, ніж визнати загарбницьку війну в Європі та вбивство цивільного населення.

Що з цим робити

З цієї ситуації немає виходу, та й незрозуміло, чи він потрібен. Фактично, ми можемо діяти так:

• Змиритися з «серіальним» сприйняттям війни. Це не означає, що треба сприймати як належне. Лише врахувати, що такий феномен є, та почати з ним працювати. Незадоволення від того, що хтось не розуміє трагедії українського народу, ніяк нам не допоможе. Зате ми можемо транслювати все, що відбувається, у зручному та зрозумілому для аудиторії форматі. Наприклад, як у ролику про те, як виглядало би бомбардування Парижа. Розповідати історії постраждалих, українських військових і волонтерів, щоби показати — війна справжня, і в ній немає другорядних героїв.
• Боротися з фейками та перебільшеннями. Це стосується не лише російської пропаганди, але й бажання деяких українців додати жахливих деталей певним ситуаціям. Останнє знову ж таки робить війну гіпертрофовано серіальною. Реальність уже достатньо жахлива, тож краще доносити її без прикрас. Крім того, кожне перебільшення використає на свою користь російська пропаганда.
• Не потрапляти в пастку самим. Українцям не варто проводити паралелі між серіалами та реальністю. Наприклад, не чекати «бога з машини». Під цим терміном розуміють драматургічний прийом, коли героїв рятують сторонні могутні сили або обставини. Його полюбляють використовувати в голлівудських фільмах. На жаль, до цього кліше схильні й українці. Ми чекаємо, що нам хтось неочікувано допоможе — НАТО, США, революція в рф тощо. Насправді «неочікуваний, чудесний порятунок» малоймовірний. Краще вірити в ЗСУ та допомагати їм.

Реклама у Vector

Знайшли помилку? Виділіть її і натисніть Ctrl+Enter