Свобода, безпека, невтручання. Чого потребують інноватори для креативних проривів

Що таке креативна економіка?

Костянтин Євтушенко вважає, що креативна економіка має створювати те, чого ще немає, а також монетизувати ідеї та сенси. Це підходить українцям, бо вони здатні конкурувати ідеями, а також готові довше та більше працювати над їхнім втіленням.

Для Олександра Борнякова це — задоволення потреб через інтелектуальний продукт, що відкриває шалені можливості. На його думку, українці можуть багато досягти у кіберспорті та створенні віртуальних активів. 

Віктор Шкурба ставить акцент на людей — усіх, хто створює нові продукти й генерує нові сенси, хто намагається бути ефективнішим і здійснити прорив у своїй сфері. 

Кирило Сигида бачить креативну економіку як постійну конвертацію інноваційних інтелектуальних рішень у фінансові результати. Це працюватиме завдяки створенню комфортних просторів для людини, підтримки державою фізичного та юридичного захисту співробітника, легкого залучення коштів. 

Що заважає розвивати креативну економіку в Україні

Учасники дискусії виділили такі перешкоди:

• Важко залучати гроші в Україну — дорого та переважно на короткі терміни.
• Бракує місії та бачення, якими ми хочемо бути за 10 років. Їх треба доповнити реалістичним планом. Усе це має об’єднати країну та бути зрозумілим усім. Один із наявних варіантів візії — «Україна — найбільший ІТ-хаб Східної Європи».
• Не можна «обнуляти» плани та візії після кожних виборів зі зміною команд у владі. 
• Є страх помилок, більше негативу, ніж позитиву.

Чи повинна держава впливати на креативну економіку?

«Роль держави — зробити так, щоби працівники креативних індустрій відчували себе в безпеці. Це базова річ: там, де немає безпеки, не виникатимуть по-справжньому креативні ідеї», — вважає Костянтин Євтушенко. Як приклад він навів спрощення податкової системи та зменшення тиску правоохоронних органів на бізнес.

Кирило Сигида продовжив думку: «Великий внесок держави у прорив — невтручання в процеси бізнесу». Це — база для діджитал-трансформації. 

Олександр Борняков, який представляв Мінцифри, запевнив, що держава намагається створити «правила гри» — регуляторне підґрунтя для компаній, які займаються відповідною інфраструктурою. «Цифровізація — одна з найуспішніших реформ, що впроваджуються в Україні», — заявив він. 

За словами Борнякова, частиною глобального курсу на цифровізацію є «Дія City». Після запровадження проєкту очікують:

• збільшення доходів ІТ-галузі з $6,5 млрд до $16,5 млрд;
• зростання частки ІТ у структурі ВВП країни з 4% до 10%;
• зростання кількості робочих місць (200 000–450 000 місць);
• підвищення інвестиційної привабливості.

Вирощувати інноваторів у компанії чи наймати сформованих?

На думку Олександра Борнякова, вирощувати фахівців всередині компанії можна, якщо є час, а помилки — некритичні. І Борняков, і Віктор Шкурба погоджуються: якщо є можливість, то краще наймати фахівців і навіть цілі команди.

Кирило Сигида наводить таку формулу команди: 20% креативників, та 80% виконавців, які реалізовуватимуть ідеї.

«Головна умова для 20% — це відчуття свободи. Спочатку слід створити креативне середовище всередині: створювати та змінювати елементи, оцінювати результати цих експериментів. Наступний етап — зовнішній: нові співробітники, кооперація з іншими компаніями».  

Кирило Сигида

Костянтин Євтушенко зазначив, що у світі йде боротьба за таланти. Тож варто вкладатися в освіту, зокрема в корпоративні університети. Це довгий шлях, але водночас і можливість зібрати людей із синхронними думками. 

В таких інноваційних хабах, як UNIT.City, поєднуються таланти, стартапи та корпорації. Талановиті фахівці та стартапери мають змогу навчатися не лише у внутрішніх школах та університетах, а у менторів та в акселераторах чи інкубаторах. Корпорації ж хочуть бути причетними до цього середовища, щоби отримувати нові кадри та замовляти у стартапів продукти та послуги. Така співпраця пришвидшує розвиток екосистеми та креативної економіки в цілому. 

Реклама у Vector

Знайшли помилку? Виділіть її і натисніть Ctrl+Enter