Профайл Гаррі Селфріджа. Людина, яка 100 років тому перетворила ТРЦ на шоу-бізнес, а потім померла у боргах
Режим читання збільшує текст, прибирає всю зайву інформацію зі сторінки і дозволяє зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.
До 1909 року британка не могла зайти в магазин без нагляду чоловіка. Аж поки американець не відкрив на Oxford Street універмаг, де дозволив жінкам самостійно ходити між відділами та навіть у громадський туалет.
8 травня виповнюється 79 років з дня смерті Гаррі Селфріджа — засновника світу, де шопінг перестав бути лише для еліти та чоловіків.
Журналістка Vector Дарія Прудіус доброзвичайно розповідає історію підприємця, який першим у Європі:
- поєднав торгівлю, ресторани та розваги під одним дахом;
- легалізував фразу «я просто подивитися»;
- дозволив обмацувати й приміряти речі;
- перетворив манекенів у вітринах на героїв театру;
- зробив телевізори масовим товаром, а розпродажі звичною практикою.
Перший універмаг, який почав дружити із клієнтами
О 09:00, 15 березня 1909 року на Оксфорд-стріт відкрили Selfridge’s. 30 лондонських поліцейських стояли вздовж фасаду, стримуючи натовп. За перший день універмаг відвідало 90 000 людей, а за тиждень — понад 1 млн з 7 млн населення Лондона.
За два тижні до запуску 51-річний маловідомий підприємець Гаррі Селфрідж розіслав 600 000 іменних запрошень. Кампанію супроводжувала масована медійна підтримка: за тиждень 18 газет вийшли з сотнями ілюстрованих оголошень, створених 38 топхудожниками. Лондонська преса ще до відкриття писала про «американський» магазин, а рекламний слоган Selfridge’s обіцяв, що день у цьому універмазі стане «задоволенням, проведенням часу, відпочинком» — не просто шопінгом.
Зауважимо, що британські крамниці 1900-х були закритими скляною вітриною, за якою продавець у фраку стежив, щоб ніхто не торкався товару. Тих, хто прийшов «просто подивитися», швидко проводжали до виходу кілька охоронців. У Селфріджа ж товар лежав на відкритих столах і полицях. До нього можна було підійти, взяти, повернути на місце і піти, не купивши.
Selfridge’s був перший у Європі об’єктом, спроєктованим як цілісна інфраструктура для утримання уваги споживача. В одній будівлі поєднали роздрібну торгівлю, сервіси, ресторани, зони відпочинку та розважальні події.
На першому (ground) поверсі біля головного входу стояв відділ парфумерії та косметики. Згодом британські видання писатимуть, що Селфрідж був одним із перших, хто виніс б’юті‑відділ у фронт магазину, тоді як парфуми й косметику звикли ховати глибше в залі. Такий формат універмаги і duty‑free по всьому світу згодом зробили стандартом.
На верхніх поверхах, які обслуговували девʼять ліфтів, облаштували:
- ресторан з оркестром;
- бібліотеку з кімнатами для читання й письма;
- First Aid Room для невідкладної допомоги;
- окремі вітальні для французьких, німецьких, американських та «колоніальних» клієнтів;
- кімнати зі звукоізоляцією, м’якими кріслами та приглушеним світлом — для тих, хто втомився від шопінгу.
За наполяганням Селфріджа лондонський General Post Office (GPO) видав магазину телефонний номер телефонної станції Gerrard 1. У штаті працювали приблизно 1 400 співробітників.
Гасло над входом — Everyone is welcome — у 1909 році звучало практично як політична заява. Тоді як елітні крамниці виставляли «невідповідних» клієнтів за двері, Selfridges став першим публічним простором, де робітниця і дружина банкіра могли помацати один й той самий шарф. Лондонський музей зазначав, що суфражистки використовували Selfridges як безпечну зону для відпочинку після вуличних акцій. Сам Селфрідж публічно підтримував рух та жінок-покупців.
Активно рекламувався в журналі Votes for Women та , просуваючи тематичні товари, як-от стрічки та аксесуари в кольорах. Під час великого протесту 1912 року активістки розбили вітрини всіх магазинів на Оксфорд-стріт, окрім Selfridges — він був єдиною вцілілою точкою на вулиці.
Як Селфрідж 25 років вчився продавати час, а не речі
У 1879 році 21-річний Селфрідж почав кар’єру з посади помічника на складі із зарплатою $10 на тиждень. За 25 років він став партнером Marshall Field & Co., а у 1904-му продав свою частку за $1–1,5 млн (сьогодні — десятки мільйонів).
Роздрібний відділ Marshall Field’s працював за класичною європейською моделлю товару за склом. Селфрідж запровадив три ключові зміни у компаній:
- Перетворив підвал на зону дешевих товарів, який перетворив знижки на нормальну практику. До 1900 року цей відділ генерував $3 млн на рік — чверть усього роздрібного обороту.
- Відкривав вітрини, виносив товар на столи, запроваджував лояльніші умови кредиту та повернення, дозволяв клієнтам просто дивитися.
- Запустив додатковий сервіс, зокрема чайну кімнату — новий для США формат.
Завдяки його рішенням річний оборот роздрібного підрозділу зріс з кількох мільйонів у 1880-х до понад $17 млн на початку ХХ століття. Прибуток сягнув рекордних показників для компанії.
У Чикаго його прозвали Mile-a-minute Harry, завдяки швидкому ухвалюванню рішень. Він масштабував газетну рекламу, запровадив сезонні розпродажі та винайшов лічильник Only Shopping Days Until Christmas. Хоча авторство фрази «Клієнт завжди правий» приписують багатьом відомим підприємцям, саме Селфрідж одним із перших зробив її стандартом для універмагів по всьому світу.
У 1904 році він пішов із Marshall Field’s, коли власник відмовився додати прізвище Селфріджа до назви компанії. Після дворічної паузи та подорожей разом із дружиною Розалі переїхав до Лондона. Оксфорд-стріт стала майданчиком для другої спроби побудувати власну імперію.
Як американець почав підкорювати «закритий» Лондон
У 1906 році 48-річний Селфрідж оцінив лондонський ритейл як застарілий порівняно з Чикаго та Парижем: універмаги нагадували закриті приватні клуби з класовою ієрархією.
Тож американець почав працювати з британською консервативністю як з ринковою нішею. Він обрав непопулярну тоді ділянку на західному краї Оксфорд-стріт, завдяки короткому шляху до станції метро Bond Street, відкритої у 1900 році. З цього вже було очевидно, що його ЦА стануть жінки з периферії та передмість, які могли добиратися та купувати самостійно.
Інвестиції в будівництво становили 400 000 фунтів. Проєкт розробив Деніел Бернем — автор знакових американських універмагів. Будівля стала одним із перших у Британії прикладів комерційної архітектури на сталевому каркасі. Споруда мала п’ять наземних поверхів, три рівні підвалів, терасу на даху та неокласичний фасад із портлендського каменю.
Будівництво вели чергами, але за швидкими для Лондона темпами, а процес зведення будівлі перетворили на рекламну кампанію, регулярно публікуючи звіти та фото у пресі.
Медійності для бізнесу ніколи не буває забагато
25 липня 1909 року, менш ніж за пів року після відкриття, 25 липня 1909-го француз Луї Блеріо першим у світі перелетів через Ла-Манш на моноплані. Через кілька днів потрощений Bleriot XI стояв у торговому залі Selfridges. За чотири дні 150 000 людей прийшли його побачити (і залишити гроші). Згодом літак викупив Musée des Arts et Métiers у Парижі.
Сеофрідж із самого початку перетворив магазин на медіаканал. Його головною метрикою був час перебування клієнта всередині, а не миттєвий продаж. Він системно створював інфоприводи, щоб залучати трафік та утримувати увагу аудиторії.
У березні 1925 року в електричному відділі Selfridges вперше публічно продемонстрували телевізійну систему Джона Логі Бейрда. Поки наукові інституції ігнорували винахід, універмаг надав майданчик для показу рухомих силуетних зображень. Наприкінці 1920-х перші телевізори Бейрда вийшли у продаж саме через Selfridges.
Демонстрації тривали три тижні, по три сеанси на день, коли відвідувачам показували силуетні зображення та «маску», що підморгувала. Преса називала це «першим обличчям, побаченим по радіо».
Selfridges перетворив телебачення з експерименту на товар. У 1928 році магазин відкрив перший телевізійний відділ із наборами для збірки, а згодом продавав перші серійні моделі. У 1930-х універмаг приймав першу телевізійну п’єсу BBC, а з 1936‑го став одним із головних продавців «великих» телевізорів у Лондоні.
диска-«монітора»
У 1932 році на третьому поверсі Selfridges встановили сейсмограф Milne-Shaw, який реєстрував підземні поштовхи по всьому світу. Дах будівлі функціонував як багатоцільовий громадський простір: там працювали кафе, тераса, майданчик для мінігольфу та жіночий стрілецький клуб.
Вітрини Selfridges стали міською пам’яткою, завдяки театральному оформленню: товар був лише частиною художньої композиції. Нічне підсвічування, яке запровадив Селфрідж, перетворило Оксфорд-стріт на прогулянкову зону після закриття магазинів — згодом цю практику перейняли в Парижі та Нью-Йорку.
Рекламу він використовував як власне медіа (owned media): викуповував газетні шпальти для сторітелінгу та вів щоденну колонку під псевдонімом.
Сестри-близнючки і лудоманія
У 1918 році від іспанського грипу померла дружина Розалі (Роуз), а в 1924 році — його мати Лоїс, яка була для нього головним моральним авторитетом. Втрата обох жінок стала тригером для важкої ігрової залежності.
На піку успіху в міжвоєнний період Селфрідж вів розкішний спосіб життя, орендуючи замки, утримуючи парову яхту та володіючи статками в десятки мільйонів доларів. Його особисте майно стрімко тануло через неконтрольовані витрати на азартні ігри та статусне споживання.
У середині 1920-х Селфрідж познайомився з сестрами Доллі, чиї азартні ігри він повністю фінансував, покриваючи їхні багатомільйонні програші в елітних казино Європи. Окрім оплати боргів у Монте-Карло та Лондоні, він купував близнючкам дорогоцінності та забезпечував їхній розкішний побут, що призвело до колосальних особистих втрат.
На фоні Великої депресії його приватні борги сягнули $1 млн, причому Selfridge & Co фактично виступала кредитором свого засновника. Водночас прибутки бізнесу стрімко падали, скоротившись до 1940 року до критичних 21 000 фунтів, що стало причиною його усунення від реального управління компанією.
У 1939 році Селфріджа перевели на посаду президента без жодних повноважень, фактично виставивши за двері власного магазину. На фінальному етапі падіння його репутацію остаточно підірвали компліментарні висловлювання на адресу Гітлера, які згодом тиражували світові медіа як доказ професійної та моральної деградації.
У 1941 році рада директорів остаточно усунула засновника від управління. З назви магазину прибрали апостроф — Selfridge’s став Selfridges (символічний перехід бізнесу до нових власників). Того ж року в Голлівуді скоїла самогубство Дженні Доллі, чию кар’єру та зовнішність зруйнувала важка автокатастрофа.
Останні роки Селфрідж провів у бідності в орендованій квартирі, доношуючи старий одяг. Він регулярно приїжджав автобусом на Оксфорд-стріт, щоб просто постояти навпроти універмагу. Перехожі часто не вірили його розповідям про те, що саме він збудував цю будівлю, а в поліцейських звітах того часу згадувалися випадки його затримання за бродяжництво.
У 1947 році 90-річний Гаррі Селфрідж помер, залишивши після себе лише 1 544 фунти стерлінгів спадку ($6 176 за тогочасним курсом). Як писав, New York Times за 20 років до цього особисто контролював частки вартістю понад $40 млн, отримувавши $1 млн на рік від свого магазину.
Selfridges у 2026-му — збитки, саудівські акціонери і клуб для багатих
9 квітня 2026 року Selfridges відкрив у лондонському флагмані простір 40 Duke — приватний майданчик площею близько 2 300 м² з окремим входом. Найбільша інвестиція ритейлера за десятиліття з 24 студіями персонального шопінгу, рестораном на 60 місць, терасою з видом на Оксфорд-стріт, галереєю та б’юті-зонами.
Доступ до 40 Duke отримують лише учасники найвищого рівня програми лояльності Selfridges Unlocked. Медіа описують цільову аудиторію як клієнтів із річними витратами від 20 000 фунтів.
CEO Selfridges Group Андре Маедер позиціює запуск як сучасне прочитання ідеї «шопінгу як рекреації», закладеної засновником. Проєкт перетворює відкритий громадський простір початку XX століття на закритий клубний формат для топклієнтів.
Цікаво, що запустили 40 Duke на тлі тривалого фінансового тиску: за рік до січня 2025-го ревеню Selfridges впала на 7% до 775 млн фунтів. Компанія п’ятий рік поспіль залишається збитковою із втратами у 16 млн фунтів.
Структура власності ритейлера зазнала радикальних змін після продажу групи сім’єю Вестонів у 2022 році за 4 млрд фунтів. Через фінансовий крах австрійського партнера Signa її частку викупив саудівський суверенний фонд Public Investment Fund (PIF).
Наразі 60% акцій Selfridges належать тайській Central Group, а 40% — державному фонду Саудівської Аравії. Колишній символ британсько-американської роздрібної революції тепер частково контролюється країною з принципово іншим підходом до регулювання публічних просторів. Тепер замість перегонів за масовим трафіком бренд фокусується на високій маржі від найзаможнішого відсотка аудиторії.
Everyone is welcome більше не працює
Селфрідж, можливо, не першим зрозумів, як захопити увагу масового споживача, але він першим зробив це культурою, яка стала кором бізнес-моделі ритейлу. Щоб продати товар, треба спочатку продати стиль життя, емоцію та, зрештою, право на них.
За 30 років збіднілий 80-річний чоловік приїжджав до Selfridges автобусом, щоб подивитися на вивіску, з якої нові власники прибрали його ім’я. Всього через 79 років увага стала настільки дешевою, що будь-який бренд може захопити вільні вечори та спосіб мислення кожної людини з Wi‑Fi.
Сьогодні Selfridges змушений стати закритим елітним клубом із порогом входу у 20 000 фунтів. Бо у світі, де увага стала дешевою і розпорошеною, справжньою валютою є ексклюзивність — єдине, що ніколи не здешевіє.
Більше про це
Профайл Тіма Кука. Людини, яка не придумала iPhone, але зробила Apple вічною
Будь-яку статтю можна зберегти в закладки на сайті, щоб прочитати її пізніше.
Партнерські матеріали
