Во Франции в школах запретили смартфоны. Что об этом думают украинские преподаватели

Ярослав Притула – преподаватель факультета прикладных наук Украинского католического университета

Обмеження на користування комунікаційними засобами є в багатьох країнах. Не можу сказати про всі західні школи, але в деяких є правило: користуватися приватним телефоном чи комп’ютером заборонено. Але є комп’ютерні класи, щоб школярі справлялися зі шкільною програмою.

Це зокрема спирається на певні дослідження. Девайси і розсіюють увагу, і дають можливість «ходити» туди, куди не варто ходити у певному віці.

Щодо університету і нашої позиції. Апріорі ми не забороняємо користуватися смартфонами чи ноутбуками. Взагалі політика на нашому факультеті така, що кожен студент повинен мати лептоп.
З іншого боку, ми також даємо право викладачам вирішувати, наскільки на їх курсі доцільно обмежувати користування девайсами. Інколи це дає доволі позитивні результати – студент робить нотатки, слідкує за слайдами, чи проходить інтерактивний тест, який одразу агрегується онлайн. А є випадки, коли варто обмежувати. Наприклад, наш викладач з математичного аналізу експеріментував із цим.
Щодо смартфонів ми не маємо жодної політики. Це неможливо контролювати.

Вводити заборону без можливості контролю – це смішно. Тому варто підходити до цього більш раціонально.

Ми пробували різні способи. Зокрема, колись проводили іспит у цокольному приміщенні і вимикали Wi-Fi. Але у нас таке трапляється надзвичайно рідко. Ми вже на тому етапі, коли не треба забороняти. Самі студенти ставляться до зловживань технікою негативно. Це стосується культури. Якщо студент прийшов вчитися, то він може використовувати смартфон із користю. Якщо він прийшов халявити, то заборона не суттєво вплине на результат навчання.
От для малих дітей питання мотивації ще не настільки сформоване, як для дорослих. Мабуть, для них таки потрібен зовнішній вплив у вигляді заборони чи регулювання.

Максим Яковлев – преподаватель НаУКМА и Украинской академии лидерства

Усіляко підтримую французьку ініціативу. Перш за все через те, що найбільшою проблемою сучасного покоління є невміння концентрувати та зосереджувати увагу. Тут я покликаюся на власний переклад книги Деніела Канемана «Мислення швидке і повільне».

Нобелівський лауреат і засновник біхевіоральної економіки Канеман пише, що для повільної системи мислення, яка відповідає за раціональні рішення, основним «паливом» є увага.

Якщо з самого дитинства людина не вміє зосереджуватися, то пізніше вона не зможе ефективно мислити. Врешті, вона приходить до переважно візуальних, не зосереджених форм мислення. Людина відучується опрацьовувати довгі тексти без ілюстрацій, працювати з масивами інформації. Крім того, проблема залежності від соцмереж і гаджетів дуже актуальна.
Але є інша проблема. Як викладач статистики я даю вирішувати базові математичні вправи. Тому не дозволяю користуватися калькуляторами на телефонах. Студенти кажуть «У мене вийнята сім-карта» чи «Тут нема інтернету». Але ми всі розуміємо, що можна сфотографувати конспект і не вчити формулу.
Не вистачає тренування пам’яті. Багато західних університетів не дозволяють користуватися телефонами в аудиторіях. Їх складають в пластикову коробочку і ставлять коло дверей. Іноді, навпаки, гаджети потрібні, щоб робити певні завдання. Але навчання онлайн впирається у питання учбової етики. В нашому контексті дуже низька культура академічної доброчесності.

В Могилянці є положення, яке я вважаю абсолютно правильним: за списування і плагіат треба відраховувати.

Тобто, є три причини регулювати використання смартфонів:

• необхідність концентрації уваги;
• боротьба із залежністю від соцмереж;
• розвиток культури академічної доброчесності.

Можна поставити питання так: «Забороняти девайси?». А можна інакше: «Робити профілактику залежності, тренування концентрації уваги та підвищення рівня академічної доброчесності?». Це навіть як інфопривід звучить інакше. Я – за вибіркові обмеження.

Илья Филипов – директор и сооснователь EdEra

Статей о вреде многозадачности немало. По сути, multitasking — это большое количество переключений между заданиями. Каждое переключение — мыслительный процесс «входа» в тему. Таким образом, если часто отвлекаться на смартфон во время обучения, оно становится менее эффективным. Ученик или студент во-первых, утомляется быстрее, во-вторых, не фокусируются на материале.

Система оповещений на смартфонах сейчас сделана таким образом, чтобы не заметить новое сообщение было почти невозможно. Можно моментально получить маленькую порцию дофамина. А она может пересилить стремление погрузится в новую тему матанализа. Так что проблема реально существует.

Тем не менее, полный запрет любых гаджетов — не выход. Не компьютер, так смартфон. Не смартфон, так часы. Что-то всегда будет отвлекать. Гаджеты можно и нужно использовать в обучении. Только в аудитории техника становится образовательным, а не развлекательным инструментом.
Зачем использовать девайсы? Например, для геймификации. Добавить в образование то, что есть в играх — моментальную обратную связь.

Активные формы взаимодействия — один из принципов эффективного обучения согласно отчетам ЮНЕСКО и Microsoft. Моментальная обратная связь — один из прицнипов геймификации.

Системы коллективного оценивания тестов (например, Kahoot) позволяют внедрить коллективное оценивание и соревновательный эффект между группами или отдельными учениками. Это активная форма взаимодействия, которая ведет к большему вовлечению и лучшему усвоению материала.
В целом, «клиповое» мышление — это то, что будет развиваться у учеников и студентов стабильно. Количество информации растет, гаджетов всё больше. Технологические гиганты работают над вовлечением пользователей.

Если технологии сложно побороть, надо их оседлать.

Поэтому образование тоже должно учитывать эти тенденции. Работать над геймификацией использованием новых технологий, дроблением материала на меньшие кусочки (так называемый microlearning).
По поводу перспектив в Украине. С одной стороны, мы отстаем от Запада в плане использования технологий в образовании. Сейчас идут подвижки на то, чтобы научить учителей работать с этим. Только появляются онлайн-курсы, которые государство признает как инструмент. Сейчас в Украине любят оглядываться на западные практики. Может и об этом задумаются.

Анастасия Нуржинская – основательница Practicum, преподавательница НаУКМА

Я преподавала в прошлом году в Эстонии и Польше. В эстонском университете были курсы с маркером «no devices». И такие, где можно использовать любые гаджеты. Студент, записываясь на курс, видит условия. В программе курса дается четкое обьяснение. Например, этот курс направлен на дискуссию в классе и телефон будут вас отвлекать. И студенты просто ими не пользуются. Это первый интересный момент.
Второй момент – Польша, Ягеллонский университет. Там я провела около недели, ходила на лекции, в столовую, на всякие встречи. И не видела, чтобы кто-то вообще достал телефон на территории университета.

Это удивительно: даже в свободное время студенты не используют Facebook.

Они называют его «dating service». Студенты в Кракове используют соцсети скорее для общения, а не для новостей, карьеры, промоушена, как у нас.
Третий факт: в Киево-могилянской академии я преподаю 4 года. И все мои студенты в телефонах. Они приходят, и я вижу только крышку ноутбука или опущеный взгляд в смартфон. Однозначно, они не со мной. Они переписываются, реагируют на сообщения, просматривают параллельно с занятием очень много информации.
Но студенты не хотят ограничений своей свободы. Когда я поднимала обсуждение и предлагала ограничить, все говорили «Мы сами будем это решать», «Преподавание должно быть интереснее», «У меня есть работа», «Мне скучно, и это мое право – отвлечься», «Вы не можете ограничивать мой доступ к информации». Достаточно категоричные аргументы.

Ещё интересный комментарий: «Я прекрасно могу делать несколько вещей паралельно». На самом деле нет. Многие исследования утверждают, что multitasking только создает впечатление такой возможности. Человек, конечно, меняется под влиянием информационных технологий. Но не настолько, чтобы полностью понимать материал параллельно.

Дальше я начала обсуждать этот вопрос со своими коллегами, профессорами, преподавателями. Многие говорят, что надо создавать атмосферу благоприятствующую вниманию. Мол, «Я преподаю 10 лет и ни разу не видел, чтобы у меня студенты пользовались телефоном», «Значит ваш курс недостаточно интерактивный, недостаточно интересный».

Действительно, 10 лет назад 60-80% студентов были со мной, хоть и переписывались на задних рядах. Сейчас я не уверена, что человек может контролировать внимание. Технологии сильно изменили ситуацию.

Мы говорим о том, что образование – это процес, который фасилитируется преподавателем. Ему предоставлена некая роль в рамках образовательного процеса. И есть некие ограничения для аудитории. Мы не говорим об ограничениях свободы.
Во Франции телефоны запрещены и для преподавателей в том числе. В школе или университете ты берешь на себя некие правила игры. Правила говорят о том, что результат зависит от усилий. Никто не говорит, я не буду делать домашнее задание, потому что это моя свобода.
Студенты слишком широко раздвигают эти границы. Ограничение гаджетов, наверное, станет для нас вынужденным шагом. Как один из принципов, наравне с домашними заданиями, обязательными чтениями, обсуждениями и правилами поведения в аудитории. С сентября я буду тестировать такие порядки. На себе в том числе. Как пиарщик, я сама постоянно в телефоне.
Есть и другой способ. В прошлом году я попыталась сделать так, чтобы вся работа в аудитории была онлайн. Мы сделали группу курса в Facebook. Там я задавала вопросы, с ответов на которые начинался семинар. Были коллективные задания, где студенты комментировали работу друг друга.

Если вы онлайн, я вас поймаю онлайн. Пусть вы в телефоне, тогда делайте что-то, что касается курса.

Явно, студентам понравились такие инструменты. Ведь они сейчас понимают только язык онлайн. Поэтому нужно интегрировать реальное и виртуальное пространства.
Думаю, никто уже не может себя контролировать. И если в Польше на общественном уровне не принято разговаривать и смотреть в телефон, то у нас сформировалась обратная привычка. Я бы это ограничивала на занятиях. Конечно, нужно объяснять причину. О правилах всегда предупреждают заранее. Это важный момент уважения. Крики «Положили все телефоны» воспринимаются в аудитории агрессивно. Я буду обсуждать эту проблему и интегрировать все, что возможно. Хочу ввести функциональные ограничения на гаджеты. Допустим, 20 минут на семинаре. Это будет моя стратегия на следующий учебный год.

Владимир Шелухин – преподаватель факультета социологии КНУ имени Тараса Шевченка

Одні дослідження показують, що використання смартфонів є чинником поліпшення успішності, інші стверджують протилежне. Відмінні результати можуть бути пов’язані з принципово відмінними контекстами використання ґаджетів у різних соціальних середовищах.
Наприклад, коли я був студентом, то нерідко не міг потрапити до бібліотеки. У цих ситуаціях вихід в інтернет був вельми корисним. До піратських сайтів, де ми (ніде правди діти) цупили статті, та до інших важливих джерел. Має функціонувати «замінна» інфраструктура на базі самих університетів, яка може компенсувати заборону використання таких пристроїв.
Якби навчальний процес в університеті не був копією шкільних уроків, вплив смартфону був би несуттєвим. Водночас, на відміну від лептопа, без якого годі уявити сучасного студента, електронні ґаджети в першу чергу задовольняють не освітні, а розважальні потреби.  Тож уявити успішного та здібного студента без смартфона я можу цілком.

За власним досвідом, особливо з молодшими курсами, бачу прив’язаність студентів до техніки, порушену увагу, некритичне й негнучке мислення. А як наслідок – криза уяви. Це найгірше, що може статися у світі, де високооплачувана діяльність часто пов’язана із запитом на творчість. Про цю проблему ми справді мало знаємо.

Тому не беруся говорити про доцільність заборони. Натомість, почати слід із наслідків використання. Це має стати предметом вивчення саме в українському контексті. Ігнорувати вплив ринку масових технологій – нерозумно. До університету приходить молодь із уже сформованими споживацькими звичками. В тому числі, у сфері цифрового споживання. У свою чергу ми можемо, дійсно, хіба дослідити аспекти цього процесу й обмежити його там, де це видається найбільш деструктивним.

Ґаджети мають всі ознаки «адиктивного блага» – товару, споживання якого викликає все більшу залежність. І замінити таке благо можна лише іншим адиктивним благом.

Але корінь вирішення проблеми радше у дошкільному та шкільному навчанні. У цифровій гігієні, до якої привчають у сім’ї. Чи зможе школа знайти якісь інші інструменти зацікавлення? Альтернативне «адиктивне благо»? Яке хай і викликає звикання, але робить людину більш продуктивною, ніж смартфон.

Реклама у Vector

Нашли ошибку? Выделите ее и нажмите Ctrl+Enter