У гонитві за ідеалом. Як боротись із синдромом відмінника — дієві поради

Залежність від думки інших і бажання завжди отримувати лише схвалення — перші симптоми так званого «синдрому відмінника». Це хворобливе ставлення до себе і світу, яке змушує людину в усьому спиратися на відгуки інших та болісно сприймати навіть мінімальну критику. У дитячому та юному віці — це гонитва за найкращими оцінками й безперервне очікування похвали від батьків, вчителів, викладачів. Результат — укорінений у характер і життя дорослого чоловіка чи жінки синдром відмінника, що змушує їх шукати роботу, в якій вони відчуватимуть себе найкращими. Без права на помилку. 

Як розпізнати синдром відмінника

На перший погляд, людина із синдромом відмінника може здаватися самовпевненою. Причина — у хибній самооцінці. Нездорове сприйняття себе часто змушує поводитися так, як цього очікує оточення, доводити всім, що ти — найкращий. І якщо раптом виявиться, що це не спрацювало, так званий «відмінник» стає розгубленим. 

Інші симптоми, що допоможуть розпізнати цей синдром у себе чи іншої людини: 

• Надмірно чутливе ставлення до критики.
• Видима гіпервідповідальність, яка переходить у постійну тривожність не виправдати очікувань. 
• Помітна заздрість до чужих досягнень.
• Табу на помилку. «Відмінник» не прагне робити все ідеально. Йому потрібно виконувати завдання так, щоб усі вважали їх досконалими. 
• Намагання бути зручним: не суперечити, братися за роботу, яка може принести похвалу й відмовлятися від ризикованих завдань. 

Така людина на рівні несвідомого негативно ставиться до колег, які мають особливі таланти та отримують бонуси від керівництва. 

Наслідки синдрому відмінника

З одного боку, відповідальність, дотримання дедлайнів та ціль на успіх — зовсім не недолік, а навіть навпаки. Такі люди скрупульозні та вмотивовані, але короткостроково. Бо постійна гонитва за схвальними відгуками втомлює та емоційно виснажує. Щоб зрозуміти, для чого, і як позбутися синдрому відмінника, потрібно усвідомити найбільші ризики такого психологічного комплексу: 

• Професійне вигорання. Постійно порівнюючи себе з кимось, людина перестає оцінювати справжні досягнення. Тому прагне не самовдосконалення і професійного росту, а так званої «перемоги на короткій дистанції».
• Самокритика й нездорова реакція навіть на дрібні зауваження. Якщо «відмінника» похвалити, він зі ще більшим ентузіазмом працюватиме. Якщо ж навпаки, — втратить мотивацію, земля піде з-під ніг. Людина на деякий час стане неефективною і розгубленою. Якщо критика триватиме, найімовірніше, такий працівник втратить будь-який інтерес до роботи. 
• Хворобливість. «Відмінники» майже завжди мають проблеми зі сном, страждають від головного болю та відчувають виснаження навіть під час виконання простих завдань. 
• Життя в полоні фобій. Страх отримати поразку чи зробити помилку не дають людині пробувати себе в інших сферах, розвиватися. Синдром відмінника — це свідоме обмеження себе в нових знайомствах і цікавих своєю складністю проєктах, цілковита залежність від чужого оцінювання. Людина залишатиметься там, де її хвалять. Ні кроку вправо чи вліво. 
• Ревниве ставлення до людей довкола. Майже напевне такий колега буде привітним із вами, доки залишатиметься кращим. Ваші успіхи чи інших членів команди «вибиватимуть» його з колії та впливатимуть на настрій і стосунки в колективі. 

Якщо комплексом відмінника страждає керівник чи керівниця, така компанія матиме мало шансів для розвитку. Небажання чути критику й формування «зручного» колективу — це дорога в нікуди. Для поступу потрібні рішучість ризикувати, ухвалювати нестандартні рішення та мудрість чути думку інших. Тут такі завдання не під силу. 

Синдром відмінника: як позбутися в дорослому віці

Щоби позбутися будь-якого комплексу, потрібно в ньому зізнатись. Усвідомити проблему і зрозуміти, чому її потрібно розв’язувати. Якщо ви бачите в собі комплекс чи шукаєте способи, як позбутися синдрому відмінниці, потрібно навчитися жити та працювати не для когось, а для себе. 

З чого почати:

• Не сварити себе за помилки. Навпаки, акцентуватися на досягненнях. Навіть найменші успіхи — це перемога, у яку ви вклали працю і старання. 
• Не порівнювати себе з іншими, тільки із собою. Важливо самовдосконалюватися та ставати кращим не від когось у колективі, родині чи серед друзів, а сильнішим, мудрішим і впевненішим, ніж учорашній ти. 
• Дозволяти собі займатися справою, яка приносить задоволення. Діяльність, що надихає і дає відчуття щастя, — найкращі ліки проти стресу, депресії та виснажливої гонитви за чужою думкою. 

А ще дуже важливо навчитися ставити реалістичні цілі, не боячись потрохи підвищувати планку. Щоб не стояти на місці, але й не намагатися здобути олімпійську перемогу з першого стрибка.