preview preview
Нова функція

Слухай статті з Respeecher

Нова функція дозволяє слухати статті в зручному форматі завдяки технології від Respeecher. Насолоджуйтесь контентом у будь-який час – у дорозі, під час тренувань або відпочинку.
preview
00:00 00:00
Наступні статті
    Завантажується
    Голос
    Вибір голосу
      player background
      Вибір голосу
        Наступні статті
          Завантажується
          00:00 00:00
          Досвід і думки

          Тривожність із фільтром без цукру. Один день із життя трьох зумерів

          19 Грудня 2021, 10:00
          8 хв читання
          Додати в закладки

          Будь-яку статтю можна зберегти в закладки на сайті, щоб прочитати її пізніше.

          Історії зумерів
          Режим читання збільшує текст, прибирає всю зайву інформацію зі сторінки і дозволяє зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.
          Режим читання

          Режим читання збільшує текст, прибирає всю зайву інформацію зі сторінки і дозволяє зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.

          Напевно, ви не раз чули про якихось абстрактних «зумерів», які живуть якось не так і думають зовсім по-іншому. Навколо них уже сформувався цілий ореол стереотипів: про лінь і бажання жити на Балі, про 1000 ментальних порушень і тотальне кліпове мислення. Ось три історії представників «покоління Z», які доведуть вам, що вважати їх усіх однаковими — як мінімум хибна думка.

          Василина, 19 років

          На годиннику 4.30: відкриваю очі — прокинулася мала. Клас, їй тільки два місяці, а вона спала довше трьох годин, є шанс продуктивно провести день.

          7:30: знову прокидається донечка. Поки мала снідає, дивлюся сторіз. Половина друзів учора були на рейві. Трохи сумую за своїми тусовками.

          10:00: запостила ранкове сторі-привітання з підписниками, починаємо робочий кол. Намагаюся розблокувати ноут із дитиною на руках: ми знову будемо проводити статус разом.

          10:33: команда обговорює проєкт, а я ногою катаю коляску, заповнюю Google Sheets із тасками на тиждень, у голові складаю план сторіз на день

          12.00: через 30 хв сесія з психотерапевткою. Нарешті впорядкую всі думки в голові — не уявляю, як жила раніше без цього.

          Психотерапевтка має рацію: бізнес, дитина, блог — це занадто, потрібно відпочити. Забронюю готель за містом на вихідні.

          13.40: у готелю немає сайту, дзвонити не буду. Доведеться шукати інші варіанти — аби лише зробити все швиденько онлайн і оплатити одразу, немає часу знімати готівку.

          15.32: глянула на годинник — ще багато незакритих робочих тасків, не встигаю знову зайти в деканат. Уже більш як три місяці пройшло, як написала заяву про відрахування, а документи досі не забрала.

          16.48: знову мільйон сповіщень. Бісить Instagram, вимикаю звук.

          16.55: телефон розривається від шостого поспіль дзвінка. Беру слухавку. Подруга нагадує, що сьогодні марш жінок, буде багато спільних друзів. Ну, який марш, і так нічого не встигаю…наче колись від цього щось зміниться. Кажу, що дочка неспокійна, не можу її залишити, піду наступного разу.

          19.04: надворі вже темно, не зняла рекламу, поки було хороше світло. Окей, де моя кільцева лампа?

          19.57: класно вийшло, пишаюся собою…Стоп, я ще не вечеряла. У холодильнику пусто, на вулиці холодно, треба замовити доставку.

          20.25: фотка вечері вже в сторіс. Сподіваюся, цей салат смачний…ееем, ну, так собі…

          22.00: дитина спить, сезон серіалу закінчився, робочі таски закриті, чати прочитані, фотки запощені, підписники контентом задоволені. Телефон на зарядку, і я теж лягаю спати.

          Валік, 19 років

          10.04: відкриваю очі під психоделічну мелодію будильника і плавно перетікаю з кімнати в туалет. Потім — на спільну кухню подільського колівінгу, де зі мною живе ще 17 крутих, як я, сусідів.

          10.30: закидаю декілька дивних morning жартів і заливаю гранолу веганським молоком. Тетрапак від нього, до речі, після сніданку опиниться в баці для роздільного сортування на балконі.

          10.45: не перевіряю директ інсти, бо в мене її немає! Ха! А ще немає фейсбуку, тіктока й інших показушних платформ, які не приносять мені нічого корисного. Битву за мою увагу зміг вибороти лише телеграм. Відмовитися від нього в сучасному київському світі все одно, що «поховати себе заживо».

          11.00: повідомлення в робочому чаті дає знати, що треба швидше валити в офіс. Це чомусь провокує мене згадати, як два роки тому я кинув Поплавок Поплавок Київський національний університет культури і мистецтв, ректором якого є Михайло Поплавський . Найкраще рішення!

          11.25: одягаю свій буденний зручний одяг і нарешті виходжу з дому. По дорозі слухаю треки ‎на Bandcamp для свого нового електронного діджей-сету. Переписуюсь із дівчиною, з якою познайомилися рік тому в тіндері через якийсь дуже інсайдерський мем на аватарці, що змогла зрозуміти лише вона. Друзі нас стабільно називають космічною парою. Завтра з нею побачимося.

          12.01: дійшов, трохи запізно. Сорі, рєбят, але як є. Зараз прикину, що сьогодні реально встигнути, і буду «работку работать» у нашій промогрупі.

          Потрапив сюди абсолютно випадково й дуже кайфую від атмосфери, бо колеги тут дуже швидко перетворюються на кентів.

          12.30: зробив чай, працюю.

          13.46: мене знайомлять із новим чуваком в команді. Він звертає увагу на мої кольорові татухи. Розповідаю, що в мене їх 11 на всьому тілі, й усі вони, як каже бабуся з рідного Луцька, непонятні.

          14.00: усе ще працюю за ноутом.

          15.00: яка б не була робота, на обід найчастіше у всіх Glovo. І хоча доставки б’ють по моєму бюджету, часу щось готувати завчасно в мене тупо немає. Замовляємо.

          16.00: знову працюю, виходжу на кол щодо нового проєкту.

          17.30: перекур, відволікаюся на розмови про стояння на цвяхах.

          Далі ще одна зустріч і презентація стратегії, яку відкладав до останнього, бо не було натхнення і, можливо, доведеться дописувати вночі. А втім, не вперше.

          20.20: з’явилася думка, що час уже додому.

          20.40: заходжу в метро, розумію, що десь профукав улюблену маску з техновечірки. Завертаюсь шарфом, їду. Планую зайти в АТБ, подивився чат колівінга, згадав, що сьогодні понеділок. Щопонеділка ми робимо спільні вечері.

          21.40: усі мають зібратися в залі, але раніше 22 нічого не почнеться.

          22.15: уже активно їмо, спілкуємося, імпульсивно жартуємо й обговорюємо майбутню поїздку в Карпати.

          23.30: куримо самокрутки на балконі, сьогодні всі стріляють тютюн у мене. Ну ок.

          00.10: відкритий кінець: хтось хоче тихенько пограти на пульті, хтось іде спати, бо завтра екзамен, хтось заговориться на кухні до 4-ої, а хтось іде писати стратегію…

          Оленка, 17

          8.30: повільно і неохоче, через зимову темряву за вікном, прокидаюся.

          9.30: роблю собі каву в гейзерці, їм сирники, які мама приготувала на сніданок, і дочитую останні сторінки літератури в універ. Мені подобається там вчитися. Попри всі недоліки дистанційного навчання, я все одно відчуваю, як щодня це загартовує моє мислення.

          10.00: онлайн-пара.

          11.40: намагаюся медитувати. Я вже давно хочу зробити це своєю щоденною рутиною, але ніяк не виходить знайти фокус, однак я вірю у свої сили. Вважаю, що це дуже хороша навичка у сучасному світі загалом, і конкретно зараз — коли мене оточує так багато неприємних стимулів.

          12.30: дзвонить подружка, яка нещодавно емігрувала до Нідерландів, ми довго говоримо про її адаптацію до нового суспільства.

          Вона каже, що знову відновила сеанси з її психотерапевтом — круто, що їй це допомагає. Особисто я намагаюся справлятися сама й абстрагуватися від усього «дурного».

          14.00: обідаю.

          15.05: вкотре заходжу в свою стрічку новин в інсті — ситуація не з найкращих. Я збиралася піти на мітинг, коли на «Хвильовий» робили рейд, але був прямо завал з навчання… Нічого, цей явно не останній, хех.

          16.00: ще одна пара, все та ж філософія. На парі трохи відволікаюся на Pinterest. Завжди там дивлюся на мейкапи різні, хоч собі ніколи майже не роблю — парадокс якийсь.

          17.16: приходить мама, розказує, що зустріла по дорозі додому свою подружку із церкви.

          19.47: все ж вибираюся з дому, аби випити горнятко какао із другом, на вулиці темно — капець.

          20.20: друг скаржиться, що бойфренд приділяє йому недостатньо часу… І так завжди.

          22.40: вдома.

          1.00:  все ще дивлюся щось в інтернеті, скоро лягатиму спати. Перед сном обов’язково почитаю книжку про фемінізм і мріятиму про щось хороше.


          Зумери всі різні, і на одні й ті ж речі та ситуації реагують по-різному, як це притаманно всім людям. Головне — ставитися до них із щирістю та розумінням. Сучасна культура часто навішує на зумерів нереалістичні ярлики: бренди та корпорації не усвідомлюють суті й справжніх потреб тих, що народилися вже у цифрову епоху інтернету та технологій. 

          Задля налагодження зв’язку між компаніями та новим поколінням наші друзі — перша в Україні агенція зумерського маркетингу Z2Z Agency — організовують «Музей зумерства» в Києві. У ньому усім охочим ще детальніше пояснять, хто такі зумери, і з чим їх «їсти».

          Знайшли помилку? Виділіть її і натисніть Ctrl+Enter

          Партнерські матеріали

          Як українським креативникам вигравати більше нагород? ninjaschool.io проведуть уроки полювання на Каннських Левів 
          01 КРЕАТИВ
          Як українським креативникам вигравати більше нагород? ninjaschool.io проведуть уроки полювання на Каннських Левів 
          Поставити дитину в центр освіти: інтерв’ю з фаундером Alterra School Святославом Вікторенком
          02 Досвід і думки
          Поставити дитину в центр освіти: інтерв’ю з фаундером Alterra School Святославом Вікторенком
          Коли бухгалтер іде, а звітність залишається. Які проблеми розв’язує аутсорс?
          03 БІЗНЕС
          Коли бухгалтер іде, а звітність залишається. Які проблеми розв’язує аутсорс?
          Стіл, який продається за 100 000 гривень: як український стартап вийшов на глобальний ринок
          04 БІЗНЕС
          Стіл, який продається за 100 000 гривень: як український стартап вийшов на глобальний ринок
          Завантаження...