Збережені закладки

Переглянути додані закладки можна тут.

Історії

Тривожність із фільтром без цукру. Один день із життя трьох зумерів

19 Грудня 2021, 10:00
8 хв читання
Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
Додати в закладки

Будь-яку статтю можна зберегти в закладки на сайті, щоб прочитати її пізніше.

Історії зумерів
Режим читання збільшує текст, прибирає все зайве зі сторінки та дає можливість зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.
Режим читання

Режим читання збільшує текст, прибирає все зайве зі сторінки та дає можливість зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.

Напевно, ви не раз чули про якихось абстрактних «зумерів», які живуть якось не так і думають зовсім по-іншому. Навколо них уже сформувався цілий ореол стереотипів: про лінь і бажання жити на Балі, про 1000 ментальних порушень і тотальне кліпове мислення. Ось три історії представників «покоління Z», які доведуть вам, що вважати їх усіх однаковими — як мінімум хибна думка.

Василина, 19 років

На годиннику 4.30: відкриваю очі — прокинулася мала. Клас, їй тільки два місяці, а вона спала довше трьох годин, є шанс продуктивно провести день.

7:30: знову прокидається донечка. Поки мала снідає, дивлюся сторіз. Половина друзів учора були на рейві. Трохи сумую за своїми тусовками.

10:00: запостила ранкове сторі-привітання з підписниками, починаємо робочий кол. Намагаюся розблокувати ноут із дитиною на руках: ми знову будемо проводити статус разом.

10:33: команда обговорює проєкт, а я ногою катаю коляску, заповнюю Google Sheets із тасками на тиждень, у голові складаю план сторіз на день

12.00: через 30 хв сесія з психотерапевткою. Нарешті впорядкую всі думки в голові — не уявляю, як жила раніше без цього.

Психотерапевтка має рацію: бізнес, дитина, блог — це занадто, потрібно відпочити. Забронюю готель за містом на вихідні.

13.40: у готелю немає сайту, дзвонити не буду. Доведеться шукати інші варіанти — аби лише зробити все швиденько онлайн і оплатити одразу, немає часу знімати готівку.

15.32: глянула на годинник — ще багато незакритих робочих тасків, не встигаю знову зайти в деканат. Уже більш як три місяці пройшло, як написала заяву про відрахування, а документи досі не забрала.

16.48: знову мільйон сповіщень. Бісить Instagram, вимикаю звук.

16.55: телефон розривається від шостого поспіль дзвінка. Беру слухавку. Подруга нагадує, що сьогодні марш жінок, буде багато спільних друзів. Ну, який марш, і так нічого не встигаю…наче колись від цього щось зміниться. Кажу, що дочка неспокійна, не можу її залишити, піду наступного разу.

19.04: надворі вже темно, не зняла рекламу, поки було хороше світло. Окей, де моя кільцева лампа?

19.57: класно вийшло, пишаюся собою…Стоп, я ще не вечеряла. У холодильнику пусто, на вулиці холодно, треба замовити доставку.

20.25: фотка вечері вже в сторіс. Сподіваюся, цей салат смачний…ееем, ну, так собі…

22.00: дитина спить, сезон серіалу закінчився, робочі таски закриті, чати прочитані, фотки запощені, підписники контентом задоволені. Телефон на зарядку, і я теж лягаю спати.

Валік, 19 років

10.04: відкриваю очі під психоделічну мелодію будильника і плавно перетікаю з кімнати в туалет. Потім — на спільну кухню подільського колівінгу, де зі мною живе ще 17 крутих, як я, сусідів.

10.30: закидаю декілька дивних morning жартів і заливаю гранолу веганським молоком. Тетрапак від нього, до речі, після сніданку опиниться в баці для роздільного сортування на балконі.

10.45: не перевіряю директ інсти, бо в мене її немає! Ха! А ще немає фейсбуку, тіктока й інших показушних платформ, які не приносять мені нічого корисного. Битву за мою увагу зміг вибороти лише телеграм. Відмовитися від нього в сучасному київському світі все одно, що «поховати себе заживо».

11.00: повідомлення в робочому чаті дає знати, що треба швидше валити в офіс. Це чомусь провокує мене згадати, як два роки тому я кинув Поплавок Поплавок Київський національний університет культури і мистецтв, ректором якого є Михайло Поплавський . Найкраще рішення!

11.25: одягаю свій буденний зручний одяг і нарешті виходжу з дому. По дорозі слухаю треки ‎на Bandcamp для свого нового електронного діджей-сету. Переписуюсь із дівчиною, з якою познайомилися рік тому в тіндері через якийсь дуже інсайдерський мем на аватарці, що змогла зрозуміти лише вона. Друзі нас стабільно називають космічною парою. Завтра з нею побачимося.

12.01: дійшов, трохи запізно. Сорі, рєбят, але як є. Зараз прикину, що сьогодні реально встигнути, і буду «работку работать» у нашій промогрупі.

Потрапив сюди абсолютно випадково й дуже кайфую від атмосфери, бо колеги тут дуже швидко перетворюються на кентів.

12.30: зробив чай, працюю.

13.46: мене знайомлять із новим чуваком в команді. Він звертає увагу на мої кольорові татухи. Розповідаю, що в мене їх 11 на всьому тілі, й усі вони, як каже бабуся з рідного Луцька, непонятні.

14.00: усе ще працюю за ноутом.

15.00: яка б не була робота, на обід найчастіше у всіх Glovo. І хоча доставки б’ють по моєму бюджету, часу щось готувати завчасно в мене тупо немає. Замовляємо.

16.00: знову працюю, виходжу на кол щодо нового проєкту.

17.30: перекур, відволікаюся на розмови про стояння на цвяхах.

Далі ще одна зустріч і презентація стратегії, яку відкладав до останнього, бо не було натхнення і, можливо, доведеться дописувати вночі. А втім, не вперше.

20.20: з’явилася думка, що час уже додому.

20.40: заходжу в метро, розумію, що десь профукав улюблену маску з техновечірки. Завертаюсь шарфом, їду. Планую зайти в АТБ, подивився чат колівінга, згадав, що сьогодні понеділок. Щопонеділка ми робимо спільні вечері.

21.40: усі мають зібратися в залі, але раніше 22 нічого не почнеться.

22.15: уже активно їмо, спілкуємося, імпульсивно жартуємо й обговорюємо майбутню поїздку в Карпати.

23.30: куримо самокрутки на балконі, сьогодні всі стріляють тютюн у мене. Ну ок.

00.10: відкритий кінець: хтось хоче тихенько пограти на пульті, хтось іде спати, бо завтра екзамен, хтось заговориться на кухні до 4-ої, а хтось іде писати стратегію…

Оленка, 17

8.30: повільно і неохоче, через зимову темряву за вікном, прокидаюся.

9.30: роблю собі каву в гейзерці, їм сирники, які мама приготувала на сніданок, і дочитую останні сторінки літератури в універ. Мені подобається там вчитися. Попри всі недоліки дистанційного навчання, я все одно відчуваю, як щодня це загартовує моє мислення.

10.00: онлайн-пара.

11.40: намагаюся медитувати. Я вже давно хочу зробити це своєю щоденною рутиною, але ніяк не виходить знайти фокус, однак я вірю у свої сили. Вважаю, що це дуже хороша навичка у сучасному світі загалом, і конкретно зараз — коли мене оточує так багато неприємних стимулів.

12.30: дзвонить подружка, яка нещодавно емігрувала до Нідерландів, ми довго говоримо про її адаптацію до нового суспільства.

Вона каже, що знову відновила сеанси з її психотерапевтом — круто, що їй це допомагає. Особисто я намагаюся справлятися сама й абстрагуватися від усього «дурного».

14.00: обідаю.

15.05: вкотре заходжу в свою стрічку новин в інсті — ситуація не з найкращих. Я збиралася піти на мітинг, коли на «Хвильовий» робили рейд, але був прямо завал з навчання… Нічого, цей явно не останній, хех.

16.00: ще одна пара, все та ж філософія. На парі трохи відволікаюся на Pinterest. Завжди там дивлюся на мейкапи різні, хоч собі ніколи майже не роблю — парадокс якийсь.

17.16: приходить мама, розказує, що зустріла по дорозі додому свою подружку із церкви.

19.47: все ж вибираюся з дому, аби випити горнятко какао із другом, на вулиці темно — капець.

20.20: друг скаржиться, що бойфренд приділяє йому недостатньо часу… І так завжди.

22.40: вдома.

1.00:  все ще дивлюся щось в інтернеті, скоро лягатиму спати. Перед сном обов’язково почитаю книжку про фемінізм і мріятиму про щось хороше.


Зумери всі різні, і на одні й ті ж речі та ситуації реагують по-різному, як це притаманно всім людям. Головне — ставитися до них із щирістю та розумінням. Сучасна культура часто навішує на зумерів нереалістичні ярлики: бренди та корпорації не усвідомлюють суті й справжніх потреб тих, що народилися вже у цифрову епоху інтернету та технологій. 

Задля налагодження зв’язку між компаніями та новим поколінням наші друзі — перша в Україні агенція зумерського маркетингу Z2Z Agency — організовують «Музей зумерства» в Києві. У ньому усім охочим ще детальніше пояснять, хто такі зумери, і з чим їх «їсти».

Знайшли помилку? Виділіть її і натисніть Ctrl+Enter

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
Історії
200 000 грн інвестицій та альбом DOROFEEVA. Як викладачі КНУ створили нейромаркетингову агенцію Beehiveor
Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
05 Серпня 2021, 12:00 12 хв читання
Історії
What’s Up CMO? Команда, метрики та болі Тараса Маселко, PR-директора !FEST
Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
25 Лютого 2020, 11:26 13 хв читання
Історії
«Був чуваком, якому більше за всіх треба». Я запустив стартап після 9 років у Fedoriv
Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
16 Листопада 2019, 12:20 12 хв читання
Історії
What’s Up CMO? Команда, метрики та болі Івана Шестакова, директора зі стратегії та маркетингу Megogo
Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
23 Серпня 2019, 10:58 17 хв читання
Завантаження...