Суші «Чорнобаївка» та футболка «Діти». Чи не спекулюємо ми трагедією українського народу?

Футболки із «руським воєнним кораблем», халати з вишитим написом «СБУ» та сет суші «Чорнобаївка» — природна реакція на актуальні події. Що це — ситуативний маркетинг, спекуляція на подіях чи жест підтримки? Чому ми використовуємо в мерчі та товарах тему війни в Україні та чи варто це робити? Про питання без відповідей (спойлер) розмірковує шеф-редактор Vector Дмитро Кошельник. 

Що сталося

З моменту повномасштабного вторгнення росії сталося багато подій, які заслужили на особливу згадку в історії, — як героїчних, так і жахливих. Серед них, мабуть, найбільш мемні — напрямок, куди відправив ракетний крейсер «Москва» український прикордонник Сергій Грибов, «привид Києва» та Чорнобаївка. Звісно ж, усі вони широко розповсюдилися в соцмережах — від жартів до конспірологічних теорій та пропаганди. 

Разом із ними з’явився тематичний мерч та інші товари. Навіть поверхневий пошук показує, що останнім часом в Україні почали продавати:

• сет суші «Чорнобаївка»;
• футболки з тематичними написами;
• халати з написом «СБУ»;
• жіночу білизну з написами «Русский военный корабль, иди на**й» та «Чорнобаївка»;
• дитячі іграшки «Джавелін» та «Мрія».

На перший погляд, це ситуація «win-win». Наприклад, можна купити собі фанову футболку, щоби покращити настрій та продемонструвати власні погляди. Виробник же заробляє, а отже заплатить податки. У деяких випадках він навіть віддає частину грошей (або й усю суму) на ЗСУ. З цього напрошується висновок, що у продажі подібних товарів немає нічого поганого. 

Проте неясно, чи можемо ми розділити воєнні події на речі, про які можна жартувати (а вони взагалі бувають?), і теми, яких не можна торкатися. Чи доречно випускати футболки з написом «Діти» — як на авто, що евакуювалися з окупованих територій, та біля Донецького академічного обласного драматичного театру в Маріуполі? (їх уже прибрали з продажу). Або, наприклад, продавати мерч зі згадками Бучі?

Чи не перетворюємо ми трагедію українського народу на більш звичну та зрозумілу прикольну реальність мемів і коротких відео? Для цього варто розібратися, навіщо ми купуємо мерч та інші товари, пов’язані з певними подіями.

Чому нам потрібен мерч і меми (але тут не про них)

Бажання купити тематичний мерч, пошерити мем чи придумати вдалий жарт на тему — частина людського бажання бути причетним. Схожої думки дотримується американська журналістка Джей Оуенс. Вона називає меми способом єднання та вважає, що коли людина лайкає та шерить їх, то приєднується до спільноти. 

Це працює не лише з мемами. Багато звичних для нас речей з’явилися з бажання показати приналежність до певної спільноти чи верстви населення. 

Звісно, цю людську схильність успішно використовують компанії. Купити новий iPhone, форму улюбленого футбольного клубу чи фігурку героя кінофільму — такий же спосіб показати свою приналежність і погляди. Під час чи після певних історичних подій мотивація та ж сама. Тому, наприклад, французи носили зелені кокарди на початку Великої французької революції, а українці — помаранчеві прапорці та шарфи під час «Помаранчевої революції». 

Подібні купівлі — це одночасно і сигнал «свій — чужий» і спосіб сказати: «в мене вистачає грошей на iPhone» чи «я дотримуюся таких політичних поглядів».

Аналогічно все працює і в випадку війни в Україні. У нашому суспільстві спостерігається значне зростання патріотичних настроїв та єдності. Тому будь-який мерч і товари, пов’язані з найпомітнішими воєнними подіями, — спосіб підкреслити власну національну ідентичність, єдність із власним народом. 

Тож можна продавати такий мерч і товари?

Перед нами типова етична проблема. На поставлене питання є одразу кілька відповідей:

• Продавати будь-який пов’язаний із війною мерч — це ок. Як ішлося вище — люди можуть висловити свої погляди та відчути причетність, виробники —  заробити, а Україна — одержати податок або пожертвування. Тема ж Бучі або загибелі дітей нагадує навколишнім про страшну трагедію в нашій країні. Тому на ній також можна акцентувати.
• Продавати пов’язаний із війною мерч — нормально, але є нюанси. Випускати речі зі згадками про Чорнобаївку та «русский военный корабль» — це ок. Проте краще не торкатися чутливих тем на кшталт трагедії в Бучі та інших тимчасово окупованих містах, загибелі дітей і Маріуполя. Це знецінює трагедію, перетворює її на черговий мем. Інший нюанс — на чому розміщувати ці написи. Наприклад, використовувати напис про напрям руху корабля на білизні може бути недоречно. Її ж побачить досить вузьке коло осіб. Тому не зрозуміло, для кого цей меседж. 
• Продавати будь-який мерч нормально за умови, що він висміює чи показує справжню суть ворога. У цьому випадку продану футболку можна вважати частиною інформаційної війни проти росії. Жартами українці показують своє ставлення до окупантів, відсутність страху перед ними, готовність боротися за свою свободу. Торкатися чутливих тем можна, бо вони підкреслюють жертву українців та жорстокість рф.
• Узагалі не випускати мерч, пов’язаний з війною. Повномасштабне вторгнення росії в Україну — трагедія. Продаж будь-якого мерчу так чи інакше пов’язаний із загибеллю людей. Тому краще не випускати нічого взагалі.
• Відмовитися від мемного мерча і товарів. Натомість зосередитися на мерчі з якісною пропрацьованою комунікацією. Наприклад, із меседжем «Україна = сміливість». 

Це не всі можливі варіанти відповіді. Проте вже з них можна зробити висновок, що немає однозначно правильної. У кожного своя думка, що й вирізняє демократичні суспільства. Якби ніхто не купував білизну з написом «Чорнобаївка», то її би не було в продажу. Те ж саме стосується будь-якого іншого мерчу, товарів чи продуктів (включно з суші). 

У таких випадках часто хочеться зайняти позицію морального авторитета й засудити виробників і продавців. Проте вони діють так само як і медіа, котрі ставлять клікбейтні заголовки в новини про війну. Тобто з одного боку допомагають державі та суспільству (тими ж податками), а з іншої — просто користуються можливістю. Урешті, суспільство саме вирішить, праві вони чи ні.