Право залишитися в тіні. Як підприємці, митці та активісти використовують анонімність

Публічність та анонімність

Практично кожен з нас в той чи інший час прагнув стати відомим та популярним. Причини різні — від бажання показати себе та довести власну винятковість чи заробити на цьому грошей до отримання можливості впливати на світ. 

Соцмережі та інтернет-реальність кричать нам про те, що треба виділятися. Одночасно з цим суспільство висуває до кожної відомої людини масу вимог. За їх порушення можна отримати хейт, втратити репутацію та знищити власний бренд та бізнесу. Це не спроба виправдати мудацьку поведінку окремих людей, а констатація — гучна слава може призвести до проблем. 

А ще відомі люди постійно знаходяться в центрі уваги, хочуть вони того чи ні. Пригадайте фото Маска на яхті або Марка Цукерберга з кремом від засмаги на обличчі.

Це просто підприємці на відпочинку, але їхні знімки з’явились в медіа, а потім перетворилися на меми.

Аналогічна ситуація з кінозірками, яких всюди підстерігають папараці та фанати. «Вони знали, на що йшли», — скажете ви. І матимете рацію. Проте з огляду на це можна зрозуміти, чому деякі люди обирають анонімність.

Вона, зокрема, дозволяє:

• Вільно почуватися в повсякденному житті. Людину не знають в обличчя, тому вона може вести звичне життя не під прицілами фотокамер, яких би успіхів не досягла.
• Не ризикувати власною репутацією. Якщо вас не знають, то менше шансів потрапити в скандал через необережні висловлювання. Звичайно, це працює доти, поки вашу особистість не розкриють. 
• Можливість уникнути загрози власному життю чи свободі. Наприклад, журналісти та активісти ризикують, викриваючи зловживання влади, компаній, організацій тощо. 
• Використати її як елемент особистого бренду. Деякі підприємці та діячі спеціально створюють довкола себе ореол таємничості, щоб привернути увагу. Фактично стають знаменитими на своїх умовах.

Однак теоретизувати про це нудно, розгляньмо, як усе працює на практиці.

Як це працює

Автор «цифрового золота»

31 жовтня 2008 року людина або група людей на ймення Сатоші Накамото опублікував(ли) документ — «Біткоїн: пірингова електронна грошова система». Далі була історія успіху першої криптовалюти, про яку розказано вже досить багато. Ледь не головна загадка — особистість самого Накамото. Творець біткоїну ретельно беріг анонімність. Тому про нього є небагато публічної інформації, у якій сумніваються, та величезна кількість теорій. 

Наприклад, на сайті P2P Foundation Сатоші вказав, що він з Японії. Проте цю інформацію ставлять під сумнів. Існує версія, що він працював з Лондона. А ще Накамото, наприклад, вживав слова, які властиві носіям англійської. Та й «біла книга» Технічний документ з докладним описом проєкту, його архітектури, особливостей взаємодії з користувачами, інформацією про технологію випуску криптовалюти, методи поширення та використання токенів, поточну ринкову ситуацію та подальший план розвитку. біткоїну написана ідеальною англійською, а не японською. Хоча поширювати документ на міжнародну аудиторію все ж логічніше англійською. 

Ще більше питань виникає до раптового зникнення творця біткоїна. Востаннє Накамото з’явився в мережі 26 квітня 2011 року. Тоді Накамото передав своєму соратнику Гевіну Андресену копію криптографічного ключа від системи сповіщення безпеки біткоїна, а ще трохи розповів йому про своє бачення подальшого розвитку проєкту. З того часу про Накамото нічого не відомо.

Це породило масу теорій, ким насправді був творець першої криптовалюти. Зокрема, у цьому навіть підозрювали Ілона Маска. За даними, на кінець 2021-го Накамото все ще залишається власником 1 млн біткоїнів. Наразі вони коштують близько $16,3 млрд. 

Історія Накамото показує, як насправді працює анонімність. Людина чи група людей зробила революцію, проте вирішила залишитись в тіні. Ми не знаємо, яким був би світ, де Накамото — публічна людина. Можливо, ми отримали б «Маска у світі криптовалют», який постійним перебуванням в публічному просторі пришвидшив би їхню інтеграцію. Або ж навпаки в Накамото підозрювали б чергового шахрая чи знайшли би зв’язки з рф. Усе це залишиться поза кадром. Ким би не була ця особа — вона виконала свою функцію і зійшла зі сцени. Принаймні — поки що.

Псевдоанонімність творця Telegram

Павло Дуров починав кар’єру як «російський Цукерберг». Такий штамп використовували медіа, коли підприємець був СЕО «ВКонтакте». Проте цей підхід не надто корелював з тим, яким Дуров прагнув виглядати.

У ті часи підприємець славився провокативними діями. Наприклад, 2012 року Сергій Лазарєв оголосив про намір подати в суд на «ВКонтакте» через піратство. У відповідь Дуров видалив всі пісні виконавця через «низьку якість виконання». Сам підприємець написав у Twitter, що після видалення треків Лазарєва культурна цінність аудіозаписів соцмережі «різко зросла». Іншою стороною особистого бренду Дурова та його проєктів були підтримані ним цінності — вільний обмін інформацією, боротьба з системою і готовність порушувати правила заради цього.

2014 року Дурова звільнили з посади СЕО «ВКонтакте». Він виїхав з рф та повністю перемкнувся на Telegram. Після цього Дуров дав кілька схожих інтерв’ю в західних медіа. У них він поширював свої погляди та ідеологію месенджера, а також розповідав про політичні причини свого від’їзду. Детальніше про це можна прочитати в нашому матеріалі.

Після цих інтерв’ю Дуров фактично зник з медіарадарів. Він в основному комунікує через свій канал в Telegram. Робить це Дуров нечасто: під новини та інші інфоприводи месенджера, щоб покритикувати WhatsApp, Apple чи Google тощо. 

Про життя підприємця в «еру Telegram» відомо дуже мало. Схоже, зараз Дуров проживає в Дубаї та має громадянство Франції. Впізнати на вулиці його, звичайно, можна, але не просто. Подібний підхід дозволяє йому почуватися досить вільно, подорожувати та насолоджуватись життям (чи що він там робить, коли не критикує IT-гігантів).

Дуров «виходить в світ» лише, коли сам забажає, а кожен його публічний прояв широко висвітлюється в медіа.

Таким чином ми чуємо навіть шепіт Дурова в безкінечному шумі соцмереж, блогів та онлайн-видань. 

Я б назвав подібний підхід псевдоанонімністю. Але підозрюю, правильніше казати, що Дуров сформував свій бренд довкола таємничості. У будь-якому випадку підприємець досить чітко показав, як вигідно використовувати цей чинник для власного просування.

Легенда стріт-арту та авторське право

Хто не знає Бенксі? А тепер інше питання: що саме ви про нього знаєте? Як і Накамото, він може бути, як однією людиною, так і групою. За популярною версією, Бенксі народився в 1974 році в Бристолі (Англія). Саме там з’являлися його перші роботи. Мабуть, Бенксі можна вважати найуспішнішим вуличним художником. А ще він політичний активіст та режисер. 

Більше про його досягнення та роботи можуть розповісти «Вікіпедія» та галузеві медіа. Ми ж розглянемо, як анонімність вплинула на можливість Бенксі отримати авторські права на свої роботи. Насправді художник не надто переймався цим питанням на початку кар’єри. Йому належить вислів: «Авторське право — для лузерів». З часом Бенксі змінив своє ставлення. 2014 року організація Pest Control Office (представляє художника) успішно подала заявку на реєстрацію товарного знаку на роботу «Метальник квітів» в ЄС. Проте історія набула цікавого розвитку.

2020-го британська компанія Full Colour Black, що продавала листівки з цим мотивом, змогла скасувати авторські права на цей товарний знак. Причина — Бенксі не можна ідентифікувати як власника робіт, бо його особистість прихована. Рішення щодо «Метальника квітів» створило прецедент і щодо інших робіт художника. Вже у 2021-му та ж Full Colour Black домоглася скасування авторських прав на роботи Бенксі «Смійся зараз або Мавпа», «Щур з радаром» та «Дівчинка з парасолькою».

Словом, анонімність Бенксі стає не лише перевагою, але й проблемою. Так, фанати не чіплятимуться на вулицях, а сам він продовжить спокійно творити. Проте художник не може захистити свої роботи від надмірної комерціалізації. А його мистецтво стає масовим товаром на тих же листівках. 

Одночасно анонімність — ще й частина творчості Бенксі. Таким способом він ніби відмовляється ставати частиною арт-естеблішмента. Показує, що його мистецтво проходить над ним. Звичайно, це лише один з поглядів. Інші ж скажуть, що таким способом Бенксі привертає увагу до себе та до проблем і явищ в своїх роботах (які він не пояснює). А може, обидві версії — правдиві, чи є ще кілька, які їх доповнюють.  

Люди в масках Гая Фокса

Як написано вище, анонімність надзвичайно важлива для активістів. Це передовсім стосується безпеки, а іноді й бренду. Один з прикладів — хакерський рух Anonymous. Докладніше про його історію та досягнення — у нашому матеріалі. 

А тут нагадаю лише те, що в організації немає керівника чи відповідальних осіб. До руху може доєднатися будь-який хакер, що підтримує ідеологію руху. Остання ґрунтується на трьох принципах: бажання боротися з цензурою, просувати свободу слова, протидіяти державному контролю. А ще у всіх публічних проявах вони з’являються у масці Гая Фокса, а у відеоповідомленнях пропускають запис через програму, що коригує голос.

Це разом з анонімністю зробили Anonymous впізнаваним брендом. Мабуть, якщо запитати людей без широкої експертизи у сфері кібербезпеки та хакерських рухів про найвідоміший з них, то більшість назве саме людей в масках Гая Фокса. 

Одночасно у випадку з Anonymous виникає відчуття, що вони просто найбільш розпіарені хактивісти (поєднання слів «хакер» та «активіст»). Учасники руху не створюють якоїсь значної загрози — зазвичай проводять DDoS-атаки, а ще ламають сайти, пошкоджують їх та викладають бази даних. Це досить яскраво ілюструє і їхня підтримка України після початку повномасштабної війни. Anonymous провели низку гучних акцій, проте їх не можна вважати переломними (хіба ми чогось не знаємо). 

Таким чином для Anonymous анонімність — теж елемент діяльності. Рух вибудовує на ній свій бренд.

Адже хакери — це загалом про анонімність. Проте чомусь більшість з них не додає театральних ефектів своїм публічним проявам, а дійсно залишається в тіні. 

Інше питання: а навіщо хактивістам бренд? Наприклад, щоб привернути увагу суспільства та медіа до своєї діяльності, розширювати кількість учасників та прихильників руху, а також як спосіб налякати цілі своїх акцій.

«Жахливий пірат» та анонімність зі знаком мінус

Росс Ульбрихт —  лібертаріанець та мрійник, якому одного разу прийшла геніальна ідея — створити сайт, де люди зможуть купити все, не залишаючи ніяких слідів, які дозволили б їх знайти. Так з’явився «Amazon у даркнеті» — онлайн-маркетплейс Silk Road. Там дійсно можна було купити все, що забажаєш, — від наркотиків до фальшивих документів.

Секрет успіху Silk Road був в анонімності — її забезпечував даркнет та біткоїн, який став головним платіжним засобом на платформі. Скористався нею й Ульбрихт. Він вибрав нік Dread Pirate Roberts — «Жахливий Пірат Робертс». Під ним колись мрійник перетворився на власника нелегального бізнесу з доходом понад $213 млн (з січня 2011–го по жовтень 2013 року). Ульбрихт навіть замовив вбивство свого партнера Кертіса Гріна, якого арештували правоохоронці.

Урешті Ульбрихта затримали та засудили до довічного ув’язнення. Докладніше його історію можна прочитати у нашому архівному матеріалі. А тут залишається зробити очевидний висновок про те, що анонімність, як і будь-яку річ, можна використати і в негативних цілях. 

Сама ж історія Ульбрихта виглядає як версія сюжету серіалу «Пуститися берега». Там законослухняний сім’янин Уолтер Уайт перетворився в безжального злочинця під прізвиськом Хайзенберг. Тут же Росс Ульбрихт став «Жахливим Піратом Робертсом». В обох випадках прізвисько чи нікнейм працювали на анонімність, а потім і в якості особистого бренду злочинців.

І що з цього 

Підсумовуючи все сказане, можна дійти таких висновків:

• Анонімність та особистий бренд цілком поєднуються. Попри бажання протиставити ці явища. Навіть Сатоші Накамото — визнаний бренд. Якби він сьогодні написав, що готує нову криптовалюту, кращу за біткоїн, то багато б людей звернули увагу на цей проєкт та навіть вклалися б у нього. Це, до речі, відкриває широкий спектр можливостей для лже-Накамото та шахрайства.
• Залишатися дійсно анонімним доволі проблематично, якщо робиш щось значуще. У крайньому разі все одно будеш відомим у своїй сфері. Проте трохи знизити градус уваги в повсякденному житті виглядає привабливим рішенням. Тут варто пам’ятати, що це також може спричинити проблеми з авторськими правами на роботи, шахраями, що видаватимуть себе за «аноніма», а ще спровокувати величезну кількість різноманітних конспірологічних теорій. Таким чином анонімність може й негативно вплинути на бренд чи починання цієї людини.
• Намагатися анонімізувати себе чи навпаки шукати якомога більше публічних проявів — особисте рішення кожного. Наприклад, анонімність підійде, якщо немає бажання залишатися в шумі соцмереж та медіа або змінювати своє життя в сторону широкої публічності. 

Реклама у Vector

Знайшли помилку? Виділіть її і натисніть Ctrl+Enter