Як будувати гармонійні партнерські відносини. Досвід Євгена Клопотенка та Інни Поперешнюк зі «100 років тому вперед» та «Інші»

Знайомство відбулося на корпоративі

Інна пригадує, що вона з Євгеном познайомилася на святкуванні 20-річчя компанії «Нова пошта». 

— Це був корпоратив під Полтавою, в заміському клубі. Було багато співробітників компанії «Нова пошта». Ми їх нагороджували, потім фуршет. Євгена запросили як відомого шеф-кухаря. Я раніше ніколи його не бачила, не дивилася шоу з його участю. Євген був чудний, варив варення з полуниці та гострого перцю. Казав, що якщо воно дуже гостре, ми повинні заїсти сметаною або маслом. Я дуже люблю гостре. Підходжу, куштую варення, а воно мені зовсім не гостре. З’їла дві ложки та пішла. Коли почалися танці, ми опинилися з Євгеном поруч, хоча й не танцювали. Познайомилися, обмінялися контактами в Instagram.

А ось у Євгена інша версія знайомства з майбутньою партнеркою: 

— Мене запросили приготувати варення на корпоративі. Я таке іноді робив, хоча це дивнувата штука. І ось я готую варення, всі пробують — гостре! Люди дивуються. Тут приходить якась леді, куштує і реагує так, ніби воно звичайне. Вона пішла, а потім до мене підбігає жінка, хапає мене за руку та каже: вам терміново треба в зал! Приводить мене до Інни та каже: «Ось віскі, вам треба познайомитись, це Інна». Я сідаю, не розумію, що говорити. І Інна не розуміє. Але ми тоді обмінялися Instagram.

Був запит на ресторани української кухні

Через два роки Інна та Євген відкрили свій перший спільний заклад. Ініціаторами створення ресторанного бізнесу були вдвох. І це не дивно: після знайомства на корпоративі їхнє спілкування постійно будувалося  навколо їжі. Інна зізнається, що вирішальним моментом стала ситуація, коли на «Нову пошту» приїхав іноземний консультант. 

— Ми повели його на обід до ресторації, але це була італійська кухня. Я не розуміла, чому коли люди приїжджають в Україну, ми ведемо їх куштувати італійську, азійську кухні. А куди привести, щоб спробувати українську? Нікуди. Це була остання крапля. Я вирішила: нам з Євгеном потрібно відкрити ресторан української кухні.

У той самий час до Євгена постійно підходили люди та казали: «Ти ж шеф. Де можна поїсти твою їжу?»

— Це було вже за три роки після «МастерШеф». Мене дістали. Я не хотів ресторан, бо це важкий бізнес. Але подумав: добре, якщо люди хочуть, я відкрию.

Три кити партнерства та ніяких контрактів

Головною інвесторкою у спільному бізнесі стала Інна. Саме вона дала гроші на перший закладі. 

— Потім я їх повернула за два роки. Це були зворотні інвестиції. Другий заклад ми відкрили разом — з грошей, які заробили на першому. Багато партнерів підписують контракти. Але наші відносини з Євгеном будуються на довірі. 

Є три основи нашого партнерства: 

1. Спільна мета — це українська їжа та кухня.
2. Довіра одне до одного.
3. Почуття гумору — без нього ми б не змогли бути такими крутими партнерами, як зараз.

Була домовленість: Євген займається рестораном, вкладає в нього свої знання та енергію, своє креативне бачення. Протягом першого року він дуже часто проводив там свій час. Слідкував, щоб все працювало, йшло далі.

Усе навпіл

Свої частки бізнесу та прибуток Інна та Євген розподіляють у пропорції 50 на 50. До речі, зараз йде трансформація: їхній бізнес розширюється, ролі змінюються. 

— До серпня 2022 року я відповідав за кухню та деякі операційні моменти, бо я постійно на місці, — розповідає Євген. — За сервіс з точки зору того, як я його відчуваю. Це душа, команда, спілкування, їжа — щоб люди приходили, і їм було добре. Потім у нас змінилися підходи. Раніше в «100 років тому вперед» був керуючий рестораном. Коли з’явився ще один заклад, ми зробили СЕО-групу. Виділили окрему людину, яка відповідає за тих, хто відповідає за бізнеси на місцях. 

Думаю, одна з найцінніших речей — це те, що ми постійно змінюємося під впливом навколишнього середовища. Зараз так, завтра треба буде по-іншому.

Головне — результат. Якщо нам завтра принесуть 100 млн доларів — це ок. Але краще, щоб ми їх заробили. Це і є досягнення мети. 

— Євген дуже творча людина, а я більш системна, — підкреслює Інна. — Тому моя роль — це бюджет, структурування бізнесу. Я дисциплінована бізнесвумен. 

Найцінніше — це легкість в стосунках

 Євген найбільш цінує в Інні те, наскільки вона готова сприймати його таким, як він є. 

— Інна може сварити мене, але я знаю, що на базовому рівні вона до мене дуже добре ставиться. Що б я не наробив, як би вона на мене не кричала, вона все одно знає, хто я. Це дає мені змогу робити все, що я хочу. В нас в стосунках все легко. Якщо я хочу написати із шаленою ідеєю о першій ночі — напишу. Звісно, можу за це о восьмій ранку отримати на горіхи. Інна дозволяє, щоб я кудись залітав зі своєю творчістю. Потім я повертаюсь, ми йдемо далі. Таких людей я в житті дуже мало зустрічаю.

Інна зізнається, що інколи вона буває дуже емоційна, «нестерпна». Але Євген на неї ніколи не ображається.

— Я ображалася на нього тисячу разів. Не відповідала йому в повідомленнях. Не кричала — просто ігнорувала. Це найстрашніше, що я можу зробити. Було таке дві доби. Але водночас я можу звернутися до Євгена з будь-якою проблемою. Ми дуже гарні друзі, в нас багато тем для розмов, незалежно від бізнесу. Можемо говорити про війну, політику, маємо багато родичів. Я обожнюю батьків Євгена, він обожнює моїх.

Він надійний, турботливий, дуже вихований як чоловік – джентльмен. Я ще жодного разу не наливала собі чай чи воду — Євген завжди робить це за мене. Він завжди відчиняє мені двері будівлі чи автомобіля, допомагає нести сумки. 

Раніше мені не дуже подобалося, як він веде соціальні мережі. Він міг почухати пузо, кинути шкарпетку, впасти та облизати підлогу.

Я як бізнесвумен казала: в нас ресторан, що ти робиш?! А зараз я відчуваю, що людина щаслива, якщо вільна. Тож хай облизує!

Наразі Євген сприймає Інну на 100% та нічого не хотів би в неї змінити. Останнім часом конфліктів між ними все менше. На думку Євгена, так відбувається, тому що вони з Інною розвиваються як партнери. 

У нас є правило: ми піднімаємо руку, коли хтось когось перебиває. Вчимося робити одне одному менше неприємностей. Бо навіщо тоді працювати?

На «ревнощі» немає часу та енергії

Попри те, що і Євген, і Інна мають багато справ, окрім ресторанного бізнесу, вони не відчувають «ревнощів» та вміють розподіляти час. Інна заздалегідь планує робочий графік. 

— 70% часу в мене займає «Нова пошта», 30% — Zoom-и з рестораном. «Нова пошта» — масштабніша, там треба більше працювати, треба більше енергії.

Але нещодавно ми на цілий день поїхали в Опішню та працювали там. Ми планували 2023–2024 роки. В цей день не займались іншими бізнесами, виключно ресторанами. Ми могли це собі дозволити. 

Я не буду займатися тим, що мені не приносить задоволення. Я обожнюю «Нову пошту», свої ресторани, всі свої проєкти. Обожнюю бігати, до війни ми проводили масові марафони. В мене всі проєкти круті. Обожнюю людей, які є в цих проєктах. 

Уся правда про романтичні стосунки !!!)!00)!

Коли Інна та Євген почали співробітництво, їм часто ставили питання про можливі романтичні стосунки. Траплялися досить кумедні випадки. 

— Я колись спокійно працювала в офісі, і тут телефонує моя мама, якій зателефонувала її сестра, — згадує Інна. — Вона дивилася телевізор з якимось шоу, і там хтось сказав, що в Інни Поперешнюк роман з Євгеном Клопотенко. Але в сучасному світі дружба між чоловіком та жінкою — нормальне явище. Я товаришую не з одним Євгеном. В мене є партнери по бізнесу, це нормально. Євген — секс-символ, його полюбляють всі жінки країни. Тож коли будь-яка жінка буде з ним поряд, відразу будуть плітки.

Це кайфово — працювати, заробляти, розв‘язувати складні питання. Бути в тонусі, ставити собі амбіційні цілі дуже круто. Це нас з Євгеном збуджує.

— Успішна бізнеследі та креативний холостяк — це ідеальне поєднання для жовтої преси, — каже Євген. — Ніби я пішов до неї, щоб вона відкрила мені мережу ресторанів. Щоб бути її коханцем. Але зазвичай коли так, в чоловіка є нормальна машина. Mercedes, наприклад. 

Головне — довіра та відповідальність

У Євгена та Інни схожі думки щодо того, що таке успішне партнерство.

— Довіра й розуміння кожного, хто що має робити, — вважає Євген. — В мене є відповідальність перед Інною. А Інна відповідальна переді мною. І ми це навіть не проговорюємо. 

Коли ти вважаєш, що інший робить менше, ніж ти, партнерство починає ламатися. А коли є довіра та легкість в спілкуванні, то будь-яку проблему можна розв’язати.

Будь-що ти можеш трансформувати, ухвалити рішення, йти далі. У цьому є успіх.

— Це відвертість, довіра, глибоке розуміння одне одного, — доповнює Інна. — Євген може добу відпочити. Дозволити собі ловити рибу, медитувати. У цей час я не звертаюсь до нього щодо робочих питань. Коли він покаже карасика, я розумію, що він вже повернувся. Так само і я. Коли кажу, що втомлена, що в мене є проблеми, Євген це відчуває. Ми не ставимо завдання «сьогодні не турбувати». Ми відчуваємо одне одного, і це круто.

В нас дуже багато чатів. Інколи треба ухвалити рішення о шостій ранку, о восьмій вечора. Я пишу Жені: «Ок?» Він відповідає: «Мені не ок». Я питаю — чому? Ми щось переробляємо, так ухвалюємо рішення. Наприклад, я вже рік вводжу в меню натуральне вино. Євген спочатку не сприймав це, а зараз в нас є дуже гарна карта з таких вин. Щоб дійти згоди, ми вирішили, скільки відсотків в карті має бути натурального вина.

— Ми подивимось через рік, чи залишати це, — пояснює Євген. — Якщо говорити про страви, я б порівняв Інну з гостро-солодкою телятиною на грилі. Коли їси її, вона м’якенька, а потім — гостра. 

На десерт — пікантний бліц

• Хто з вас в команді поганий поліцейський? Інна.
• Хто з вас має кращий смак? Інна.
• Хто більш емоційний? Обоє.
• Хто більш раціональний? Інна.
• Хто частіше ухвалює важкі та неприємні рішення? Євген.
• Хто більш рішучий? Обоє.

Реклама у Vector

Знайшли помилку? Виділіть її і натисніть Ctrl+Enter