Україновідчуття, життєві ролі та нові бізнеси. Як ви думаєте, Євген Клопотенко?

Про себе

Я енергійна, соціально-орієнтована людина, яка обожнює їжу й любить працювати на благо інших людей.

Не роблю роботу, в якій не бачу глибинного, фундаментального сенсу. Важливо, щоб моя діяльність несла зміни. Мені не цікава звичайна функціональна робота. А ще, я не можу всидіти на одному постійному місці, тож мені, наприклад, було б важко працювати консьєржем. А якби все ж довелось, то, мабуть, виграв би всі покерні онлайн-турніри світу.

Рух і зміни — речі, які мною керують.

Про перші гроші

Коли мені було три роки, я збирав колорадських жуків та продавав поштучно за копійку. Перші півтори гривні заробив саме так. Також в школі, у першому класі купував жувальні гумки за 10 копійок і за такі ж гроші продавав наліпки іншим дітям.

Про вибір життєвої справи

Якщо поглянути на минуле, здається, я нічим не хотів займатись в житті. Не знав, що таке «хотіти займатися чимось». Не пам’ятаю за собою такого в дитинстві. Я просто жив, і все.

Коли мене почали запитувати в дев’ятому класі: «Ким ти хочеш бути», я теж не знав. Але точно розумів, що хочу робити щось для людей. Якраз зараз реалізую це через їжу та інші свої дії. Тут більше не про те, ким хочу бути, а про те, що я прагну давати іншим.

Коли людям приємно, я бачу їхні емоції, і мені від цього стає тепло на душі. Це надихає. Мабуть, тому і працюю у сфері обслуговування, чи як кажуть «сервісній службі». «To serve» — означає служити.

Я служу людям, і мені від цього приємно.

Про вплив

Я вважаю, що нас змінює будь-який досвід. І якщо говорити про якісь фундаментальні минулі досвіди, то це величезна кількість інформації та впливів. Це про те, як у дитинстві їв в Італії, а у бабусі в Англії ходив в супермаркети, про те, як ненавидів жахливі радянські новорічні столи. Ще пам’ятаю вплив вчительки, батьків та їхнє виховання. 

Або як в дитячому садку грав роль вітру. Потім, коли мені було холодно на вулиці, то уявляв наче я вітер і мені перестало бути холодно. Так почав розуміти, що треба в житті сприймати та приймати різні речі. Після — пропускати їх далі, щоб вони не залишались з тобою дуже надовго. Іноді можна доторкнутись до моркви та відчути річ, яка може бути фундаментальною в моїх наступних діях. Тобто кожна моя подія змінювала мене.

Не варто відкидати й інші фактори. Наприклад, що я хочу працювати у сфері обслуговування з продуктами можуть впливати й родинні зв’язки. Я досліджував генеалогію. У мого прадіда була велика ферма, я зараз цим теж займаюсь.

Деякі речі просто глибші ніж здаються.

Про філософсько-креативне мислення

Моє мислення не лінійне, а більш таке філософсько-креативне. Вважаю, що світ побудований із різних молекул чи ситуацій. Створення будь-чого нового зазвичай відбувається при взаємодії тебе з простором, або людьми, ситуаціями. Завдяки цьому генеруєш на рівні підсвідомості щось нове, чого ніколи не існувало. Наприклад, нові бізнеси. 

От саме про цю фундаментальну креативність я і говорю.

Все нескінченно, треба просто вміти його забрати та принести в цей світ.

Я намагаюся формувати та відродити українськість, незаплямовану російським впливом. Зробити її доступною людям в різних форматах. Щоб це існувало, повинен бути взаємообмін: ти щось робиш, а тобі платять. Якщо його немає, то означає, що робиш неправильно.

В абсолютно всіх своїх сферах я відроджую і створюю українські сенси, страви, речі, продукти, ідеї. Це важка та об’ємна задача. Проте я розумію, коли у мене виходить. Наприклад, коли подав борщ до ЮНЕСКО, то не знав, яким буде вплив на українську, світову культури. Проте їздив на Олімпіаду та готував там борщ. І до мене прийшло 400 людей, більшість з них іноземці. Вони знали, що таке борщ і чия це страва.

Про помилки та своїх людей

Помилки трапляються кожного дня. Може помилкою було навіть це інтерв’ю. Коли трапляються помилки, то не треба плакати. Замість цього слід встати і йти далі. Все це досвід. Іноді мені здається, що я ні разу не зробив нічого правильного.

Те ж саме з помилками підлеглих. Самі ситуації — не важливі, але необхідна комунікація. Коли людина робить помилку і про це не говорить, або не знає, як прийняти рішення, і боїться когось запитати — це проблема.

Для мене найгірше, коли немає комунікації. Коли вона присутня і є дії, то всі помилки — лише кроки до досягнення запланованого. Коли ж помилка затягується, не вирішується, то тягне тебе в яму.

Якщо ти системний, а не творчий, вмієш комунікувати та швидко впораєшся із завданням — ти моя людина мрії.

Про оцінку дій іншими та життєві ролі

У мене багато різних життєвих ролей. Я блогер, креативний підприємець, громадський діяч, представник української фуд-культури у світі, ведучий, кухар, друг, син. Можемо перераховувати їх до ранку. Одна з цих ролей — відома людина. І от ця частина мене 8-9 років назад пройшла через шоу «Мастер шеф». Там вона пройшла тренування, як жити з тим, коли тебе хейтять. Це було нелегке тренування, але корисне. 

Я не звертаю особливої уваги, коли люди кажуть, що я щось роблю погано. Ну, добре, якщо треба змінити щось, то зміню. Я аналізую слова та критику оточення. Чому вони це кажуть? Іноді ллється критика заради критики чи через особисті якісь образи. Інколи ж критичний відгук може стати інструментом для покращення сервісу.

Найкомфортніше я відчуваю себе в креативній ролі. Тобто коли створюю благо для людей, а вони у відповідь платять та вдячні. Для мене це найприкольніше. Але лише креативністю таке не створиш. Для реалізації цього потрібна ще й бізнесова сторона.

Чітко розподіляю ролі. Я творча людина, тому біля мене завжди має бути менеджер, який має відповідати за системну роботу. 

Мій принцип — не влазити в роботу системи. Я точно знаю свої компетенції: стратегія, створення фінального продукту, залучення коштів, популяризація. Намагаюся не говорити фінансовому директору, як рахувати кошти. Словом, не заважаю людям робити роботу, яка їм подобається. Якщо ж вона їм більше не подобається, тоді треба міняти людей. Ось така проста формула.

Про успіх та щастя

Не вірю в «успіх» та «щастя». Ніхто насправді не знає, що це означає. Все це придумане. Бачать якихось відомих людей і починають називати їх успішними чи щасливими.

А що таке успішний? У мене мама з татом такі класні персики виростили. Чи можна вважати їх успішними? А може вони успішні, бо народили мене? Чи мама-вчителька навчила тисячі дітей і того вона досягла успіху?

Це оцінювальні судження.

Для мене успіх — захотів би піймати карася, купив вудочку, мастирку, подивився купу відео, поїхав і піймав. Оце успіх! 

І так само зі щастям. Кожен розуміє під цим словом різне. Питають: «Ти щасливий?». Відповідаєш: «Так». І тобі кажуть: «Ну, супер». Це означає, що людині все одно. Що таке щастя — ніхто не розуміє. 

Рейтинги — дуже людська тема. Ми запускаємо новий бізнес, і одним з інструментів я запропонував зробити рейтинг. Чому? Бо людям цікаво знати, хто на вершині. Тому думаю і Stories стали популярними. Люди люблять «підглядати», дивитися, що відбувається у когось іншого.

Нехай половина рейтингів куплена, а хтось складає чесно та правильно — це не важливо. Ніхто не розбиратиметься з методологією. Це не цікаво. Проте практично кожному хочеться глянути, хто на якому місці.

Про взірці

Взірці точно варто мати. Якщо вмієш використовувати досвід інших людей, то це круто і реально допоможе розвиватися.

Думаю, для мене взірець — Андрій Шептицький. Це людина, яка змогла створити соціально-відповідальний бізнес, гроші з якого реінвестувала у розвиток суспільства. 

У майбутньому хотілося б використати частину своєї власності та на ці гроші змінити шкільне та лікарняне харчування. Зараз не можу зробити через банальний брак коштів.

Про нові бізнеси

«100 років» — хочу об’єднати всіх українських середніх підприємців, невеликих виробників, які не можуть дозволити собі зайти в величезні мережі. Вони роблять суперякісні продукти, але про них майже ніхто не знає. Тому мені критично важливо цих невеликих виробників об’єднати, дати їм змогу продаватися. Для цього ми створюємо такий D2C-онлайн-маркетплейс. На ньому ці виробники зможуть збільшити обсяг збуту, щоб розбудовуватись

У цьому ж напрямку я в партнерстві з різними бізнесами створюю низку продуктів. Наприклад, заправка до борщу від Євгена Клопотенка. А ще — 12 снекових продуктів з українською душею на кшталт копченої груші, спеціальних кетчупів тощо. Також створили лінійку своїх спецій. 

Використовуємо лише те, що виросло в Україні. Вважаю, це критично важливо, щоб в майбутньому росла та розвивалась наша економіка.

Хочеться, щоб ми продавали за кордон не просто умовну пшеницю, а вже створені продукти.

Другий новий бізнес — «Макітра». Я об’єднав шеф-кухарів, щоб давати якісний сервіс для людей, які не хочуть готувати. Таких дуже багато. Готувати складно та займає дуже багато часу — не кожен хоче та може це робити. Тому ви можете скористатися сервісом «Макітра» — замовити шеф-кухаря собі додому, який приготує їсти на тиждень.

Третій — у напрямі Ready Meals (готові страви). Всі до заморозки ставляться як до якоїсь не дуже корисної штуки, після якої продукти втрачають смак. Ми ж пропонуємо рішення, яке дозволить, наприклад, полуницю заморозити та розморозити, а вона залишиться такої ж якості. Наша технологія дозволяє зберігати 100% вітамінів в продуктів. Тут також працюємо в напрямі українських страв.

Четвертий — консультативна компанія. В Україні є багато шкіл і компаній, які беруть моє ім’я і кажуть: «Ми готуємо за Клопотенком». Потім приходиш туди, а там зовсім не за моїми рецептами. Через це отримую відгуки, що роблю погану їжу. Тому ми взялись розв’язувати проблему та створюємо по всій Україні мережу кухарів-консультантів. Вони приходитимуть і за певну суму грошей зможуть повністю змінити систему харчування в цій школі чи компанії за моїми реальними рецептами.

Більше про це

01 БІЗНЕС

Які звички та ритуали зроблять ваше життя ефективнішим — бліц з топами Jooble

Додати в закладки

Будь-яку статтю можна зберегти в закладки на сайті, щоб прочитати її пізніше.

Далі

Завершити

Реклама у Vector

Знайшли помилку? Виділіть її і натисніть Ctrl+Enter