Невже росія здалася та відступає? Переклад колонки американського професора
Режим читання збільшує текст, прибирає все зайве зі сторінки та дає можливість зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.
29 березня за підсумками перемовин росія пообіцяла кардинально скоротити бойові дії на київському та чернігівському напрямках. Чи означає це, що рф визнає поразку у війні? Про це та майбутнє України й росії у своїй колонці для The Atlantic розмірковує професор Школи передових міжнародних досліджень Університету Дж. Гопкінса та кафедри стратегії Арлі Берка в CSIS (Центр стратегічних і міжнародних досліджень) Еліот А. Коен. Ми підготували адаптований переклад його тексту.
Варто знати: з 2007 до 2009 року Еліот А. Коен був радником Державного департаменту. Він також є автором низки наукових творів і книжок. Його остання робота — «Велика палиця: межі м’якої сили та необхідність військової сили».
Цілі путіна такі ж — заміна Зеленського та ліквідація України
Схоже, Росія переглядає свою стратегію в Україні. Замість безпрограшної спроби поглинути країну в стогодинній війні, яка мала би завершитися танковим парадом на київському Майдані Незалежності та частковою анексією територій, деякі російські лідери тепер скромно говорять лише про операції на Донбасі. Часткове затишшя на місяцях в Україні — цьому доказ. Тому наразі питання полягає в тому, як має на це реагувати Захід, зокрема США. Особливо, якщо переговори між Україною та Росією наближаються до якогось перемир’я.
Ніщо в заявах чи поведінці Росії не свідчить про те, що довгострокова мета путінського режиму змінилася.
Як ми пам’ятаємо, путін прагне підпорядкувати Україну, замінивши президента Володимира Зеленського та його підлеглих урядом квіслінгу Квіслінг Колабораційний режим нацистської партії Німеччини на території Норвегії, який діяв у період з 1942 до 1945 року. Названий на честь його очільника Відкуна Квіслінга .
Він мав би ліквідувати незалежність країни, залишивши їй лише назву. Безперечно, ціль війни не змінилася — про це свідчить апокаліптична риторика російських експертів із новинних програм і вищих цивільних лідерів. Запаморочені прагненням успішної реалізації 24 лютого, вони вимушено зіткнулися з реаліями поля бою. Ілюзії часто змінюються під впливом сотень російських транспортних засобів, що палають.
Брехня, корупція, беззаконня та примус — обличчя російської армії
Західна підтримка зброєю та розвідувальними даними неабияк допомогли створити справді величний український опір, героїчний і розумний водночас. Але так само велика заслуга в руйнуванні російських ілюзій у явищі, яке давно відоме військовим соціологам. А саме: армії, за великим рахунком, відображають якості свого суспільства. Особливо це стосується тих, що покладаються на призовну систему, що й підтвердилось яскраво в цій війні.
Російська держава та значна частина елітарного суспільства в ній спираються на корупцію, брехню, беззаконня та примус. Держава породила армію під владою корумпованих бюрократів, підрядників. Не дивно, що російським військовим видають пайки, термін придатності яких закінчився ще десять років тому. А бинти для першої допомоги виробили 45 років тому.
Держава брехала своїм солдатам про те, у чому їхня місія та хто їхній ворог.
Авторитарна й параноїдна, вона поки що відмовляється призначити загального командира. У державі, що сповідує екстремальну брутальність до інших, навіть не здатні репатріювати тіла своїх солдатів. Жорстка й диктаторська, росія розгорнула сили, де сержантський та молодший офіцерський склад рідко проявляє ініціативу. Тому генералам доводиться самостійно йти на фронт. На сьогодні там уже загинуло не менше семи представників старшого та вищого офіцерського складу.
Водночас бюджетні гроші розкрадаються на користь чарівних яхт для еліти. Тож не дивно, що російські ракети з запасів часто не спрацьовують, а дешеві шини на транспортних засобах лопаються. Ба більше, солдати намагаються вбити своїх командирів.
Чи є взагалі в росії стратегія
Нова російську стратегію варто розглядати, згідно з воєнним теоретиком та істориком Карлом фон Клаузевіцем, як «стратегію виснаження» (Ermattungsstrategie), що змінює «стратегію повалення» (Niederwerfungsstrategie). Вона передбачає навіть більшу жорстокість до українського цивільного населення, але також може не спрацювати. Росія буде змушена залучити непідготовлені резервні сили та озброєння, яке зіпсувалося під час зберігання. У потугах повернути втрачену ініціативу рф укотре перегляне свої цілі.
Тому елементом стратегічного зрушення, ймовірно, буде інтенсифікація переговорів (з боку Росії) з метою розділити українців і Захід. Під час них можуть обговорюватися пропозиції припинення вогню, тимчасовий відхід на нові лінії тощо. Відтак це стане доброю нагодою для Заходу (знову ж таки) переглянути власні цілі та стратегію на найближчі місяці та роки.
Для західних країн немислимо погодитися на будь-які умови, менші за вимоги України. Навіть якщо мова піде про тимчасове врегулювання конфлікту. Їхня земля, кров та боротьба виграли час для інших пострадянських держав.
Через це Захід хоче, щоб Україна була одночасно вільною й сильною. Вільною — бо цього вимагають мораль та інтереси. Сильною — бо без військової сили свобода залишається недосяжною.
Україна стане рубежем. Ховаючися за нього, Захід зможе виправити свою приголомшливу неувагу до військової сили в останні десятиліття. Якщо Україна переможе, це стане прикладом для всіх. У майбутньому це зможе хоча б частково стримувати від авантюр Росію чи (ймовірно) і Китай. Найголовніше — це позбавить Росію її найважливішої мети — відтворення Російської імперії.
У росії немає майбутнього з путіним
У Варшаві (Польща) президент Джо Байден випалив, що володимиру путіну потрібно піти. Збентежені співробітники Білого Дому швидко спростували слова президента. Але він мав рацію. Війна путіна — це його приниження. Жоден із сусідів росії не буде в безпеці, поки він при владі. США не підуть маршем на Москву. Проте було б добре, аби це стало сигналом для російської еліти — їхня країна не має майбутнього з путіним.
Але путін не впаде швидко. Навіть якщо це станеться, його цілком може замінити майже такий же проблематичний диктатор або диктаторська сила. Проте є різниця між головорізом і головорізом, який бачив, як його попередника знищили за авантюризм.
Протягом певного періоду Захід буде зацікавлений у слабкій росії, внутрішньо розділеній та безсилій у військовому відношенні. Відтак у Росії може настати ліберальна революція — немає нічого неможливого. Але немає сенсу діяти так, ніби вона вже сталася або неминуча.
Захід має обіцяти Росії ймовірність послаблення санкцій. Але, безперечно, він не повинен винагороджувати Москву їх повним скасуванням у випадку припинення вогню. Це й буде підтримкою для України. І коли офіційні санкції все ж знімуть, я бачу сенс усіма можливими способами перешкоджати західним компаніям вести бізнес у росії.
Звучить жорстко, бо так воно і є. У цьому прихована ще одна правда Клаузевіца, що війна — це змагання не лише армій, а й волі суспільств. Саме тому Захід має прагнути зламати суспільну волю росії через подрібнення її армії та руйнування економіки. Загибель багатьох молодих солдатів та страждання росіян, які не обрали цю війну, — жах. Але вони неминучі та, на жаль, є єдиним способом попередити ще більшу кількість жертв спровокованої та безсовісної загарбницької війни.
Підтримка Заходу зараз — в озброєнні України
Заходу доведеться переозброюватися, бо в осяжному майбутньому його чекає агресивно налаштований євразійський блок. Попереджати (як це роблять деякі), що ми ризикуємо кинути росію в обійми Китаю, нерозумно. Її вже спіймали на місці злочину. Тому єдине, що залишається, — переконати Китай, що не продуктивно замкнутися в обіймах старого, нестримного партнера, який тим паче програє.
Найближчі завдання зрозумілі: терміново озброїти й підтримати Україну, як це буде можливо. Мова йде не про мільярди доларів, а про десятки мільярдів. Адже варто не просто надати Україні резерви зброї, а й дозволити екстрене виробництво ще більшої кількості. Тут я кажу про будь-яку зброю, включно з літаками й танками, які зможуть використовувати українські військові. Думка, що така зброя є наступальною, а не оборонною (саме цю зброю наразі постачають в Україну), є безглуздою. 1940 року французькі танки служили оборонним цілям, а німецькі протитанкові гармати — наступальним.
За останній місяць ми дізналися те, що повинні були знати весь час: Росія під владою володимира путіна — надзвичайно небезпечна держава. Знову відчуваються ознаки сталінських часів та його амбіцій — наприклад, масова депортація мирного населення (мова про примусове виселення людей із Маріуполя).
Будь-яка моральна людина хоче, щоби ця війна закінчилася, а страждання припинилися. Кожен, хто має розум, знає, що ставки величезні. Якщо гармати тимчасово замовкнуть, це завершить лише першу фазу боротьби.
Більше про це
Україна перемагає, але чому про це однозначно не каже Захід? Переклад колонки американського професора
Будь-яку статтю можна зберегти в закладки на сайті, щоб прочитати її пізніше.
