БІЗНЕС

Марина Батуринець, засновниця Bazilik, про освітній бізнес під час війни, борги та відновлення

19 Травня 2022, 12:00
6 хв читання
Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
Додати в закладки

Будь-яку статтю можна зберегти в закладки на сайті, щоб прочитати її пізніше.

Марина Батуринець, засновниця Bazilik, про освітній бізнес під час війни, борги та відновлення
Режим читання збільшує текст, прибирає все зайве зі сторінки та дає можливість зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.
Режим читання

Режим читання збільшує текст, прибирає все зайве зі сторінки та дає можливість зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.

«Як ви? Що ви?» — нова постійна рубрика на Vector, в якій головна редакторка Vector Ліза Бордунова говорить з українськими підприємцями про їхній бізнес, адаптацію до нової реальності та пошук нових точок опори — особистих і робочих. War-work-life balance. Цього разу Ліза поговорила з засновницею школи комунікацій Bazilik та Bazilik Media Мариною Батуринець про те, як сильний бренд впливає на підтримку під час війни, скільки студентів готові навчатися та в якому фінансовому стані бізнесу.

Bazilik до війни

У Bazilik працює приблизно 25 людей, це три команди — школа, медіа та бек-офіс. Станом на 24 лютого ми проводили та готували 20–30 програм. А 1 квітня мала відкритися школа Bazilik на Подолі. Це окремий триповерховий будинок площею 470 м2, який ми довго шукали та з нуля робили ремонт. Відкриття школи мало для нас велике значення, оскільки з початку пандемії ми не мали власного приміщення — то навчали онлайн, то орендували у Kooperativ.

Попри велику кількість звісток про те, що росія може напасти, ми вкладали у ремонт усі гроші та готувалися до відкриття. Для мене це було втіленням давньої мрії. Водночас у договорі в нас прямо прописані умови на випадок війни, за що я дуже вдячна нашим юристам. Ми добре спілкуємося з власниками, вони готові чекати на нас, скільки потрібно.

У перший день війни ми не знали, що робити. Як кураторка я мала проводити лекцію 24 лютого. Я написала студентам у чат, що ми можемо провести цю лекцію або просто зідзвонитися для моральної підтримки. Жоден студент не прийшов, ніхто не був готовий.

Що підштовхнуло до відновлення

Я переїхала на захід України й перші півтора місяця взагалі нічого не могла робити. Навчання у Bazilik зупинилося, а Bazilik Media врятувало волонтерство наших випускників. Команда редакції постійно переміщувалася, багато хто був у селах без зв’язку. Ми кинули клич до ком’юніті випускників і хто міг, долучався до написання матеріалів.

Думки відновити школу виникли не одразу. У мене є волонтерський досвід 2014 року і Майдану, коли я знаходила дрова, варила харчі, тому під час повномасштабного вторгнення відчувала, що маю робити щось подібне. Проте зараз маю малу дитину. Я почала думати, чим я можу бути корисною — вмію водити машину, вигулювати собак, сидіти з дітьми. А потім подумала: «Марино, ти шість років навчала людей, ось що ти вмієш робити найкраще». А тут ще й бачу, що навкруги відновлюються ініціативи та проєкти друзів.

Але найбільше мене підштовхнув цікавий кейс. До мене звернулася фабрика шкарпеток. Вони віддають кожну другу пару на потреби ЗСУ, для них важливі навіть 15 грн, але їм ніхто не донатив. І тут я розумію — брендинг!

Якщо ви не зробили собі сильний бренд до війни, то вас не знають і не допоможуть навіть хорошій ініціативі.

Я почала розписувати, що їм потрібно зробити, та подумала: скільки зараз таких бізнесів, які хочуть працювати й допомагати, але про них ніхто не знає. Так написалася програма, з якою я пішла до «Дія. Бізнес». Вони підтримали ідею, і ми запустили безплатне навчання з 16 лекцій для підприємців.

Поки займалися програмою, студенти Bazilik питали, чи збираємося ми відновлювати навчання. Я зрозуміла, що це потрібно, як студентам, так і лекторам, і в травні запустили шість онлайн-програм.

Особливості навчання під час війни

Ми змінюємо програми за тривалістю та наповненням. Людям зараз важче сприймати нову інформацію, тому складні програми розбиваємо на більше днів та меншу кількість годин навчання.

Ми не можемо просто взяти стару програму — додаємо приклади воєнних колаборацій та співпраці з міжнародними брендами, дописуємо блоки про те, як виходити на закордонний ринок.

Поки запускаємо маленькі програми, на кожну з них приходить 30–50% студентів від довоєнного часу. Якщо раніше на курсі було 50 людей, то зараз — 25–30. А на мій курс, який починався до війни, повернулися 95% студентів.

Під час війни ми вперше робимо записи лекцій. Раніше їхня відсутність допомагала тримати студентів у тонусі. Зараз розуміємо, що сприймати інформацію важко або може зазвучати сирена. Тому ми маємо надати можливість додатково переглянути лекцію.

Фінансовий стан Bazilik

Усі гроші були в ремонті нового приміщення, тому нам було важко. За лютий заплатили зарплати всій команді повністю, а березень усі були на волонтерстві. У квітні вдалося виплатити невеликі «преміальні», а вже з травня прибуток від запущених програм покриває скорочені зарплати команди.

Також ми маємо борги. Це комунальні послуги та повернення коштів студентам, які оплатили навчання до війни, але зараз воно їм неактуальне. Для мене це питання лояльності студентів до школи, тому ми потроху повертаємо.

Я стаю щасливішою, коли помічаю у таблиці зеленим кольором борги, які ми віддали. Якщо закінчимо цю війну в нуль, це буде добре.

Цікаво, що запускати рекламні кампанії на український ринок стало вдесятеро дешевше. Бо величезна кількість компаній скоротили бюджет на рекламу.

У планах — попрацювати з діаспорою. У нас є студенти, які під час навчання у Bazilik в Україні переїхали до Нової Зеландії та Канади. З їхньою допомогою я хочу дізнатися, чи є запит у діаспори та чи можемо ми створювати програми для українців за кордоном.

Про джерела ресурсу

Є дні, коли хочеться щось робити, а є дні, коли сил немає. Якщо я прокидаюся і розумію, що «хана», то дозволяю собі нічого не робити.

Я дуже люблю гори, і зараз перебуваю в Карпатах. Раніше я постійно казала сину, що от, колись поїдемо разом, покажу тобі свої улюблені місця. Зараз ця можливість є, я вже склала список і будемо втілювати. Я відчуваю, що зараз найголовніша моя місія — це бути мамою.

Мене драйвить робота. У перші тижні війни я хотіла закривати школу й думала, що навчання нікому не потрібне. Зараз мене драйвить, коли я пишу студентам: «Усе, я прописала розклад, ми починаємо», а вони відповідають: «Ми скучили».

Знайшли помилку? Виділіть її і натисніть Ctrl+Enter

Завантаження...