«Факапи роблять нас крутішими». Вовк, Жиляєв і Ваховський про те, чому не треба соромитися помилок
Будь-яку статтю можна зберегти в закладки на сайті, щоб прочитати її пізніше.
Режим читання збільшує текст, прибирає все зайве зі сторінки та дає можливість зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.
Можна пройти сотні курсів із усіляких тем, але навіть вони не врятують нас від факапів. Це людський фактор, і він є скрізь. Що ж з ним робити?
Разом із «Люксоптика» ми поговорили про найгучніші, найсмішніші та улюблені факапи Данила Ваховського, Саші Жиляєва і Сергія Вовка. Вони їх не соромляться, а навпаки — дякують за досвід. А тепер і ви зможете навчитися на цих історіях, як правильно ставитися до факапів і стати трішки крутішими.
Данило Ваховський: «Шукаю мотив факапу»
10 років тому ми з командою рахували бюджет на відеопродакшн проєкту. Я підтвердив його, і ми передали папери клієнту. Він все підписав, а потім виявилося, що договір показали в гривні, а продакшн порахував його в доларах. Цей нюанс повів проєкт у жорсткий мінус. Відтоді в бюджетах я пишу рядок валюти, в якій все пораховано.
У мене завжди не складалися відносини з документами. Я був одним із небагатьох менеджерів на «Новій пошті», через якого компанія отримувала податкові штрафи. Ми не встигали реєструвати податкові накладні, тому що я не туди засовував документи. Так я навчився ніколи не працювати з бухгалтерськими паперами. Я в цьому точно не ефективний.
У команді ми розглядаємо кейси факапів і робимо висновки. Я ніколи не проявляю емоції, коли вони трапляються: не сварю, а розмовляю з командою на рівних. Намагаюся шукати мотив факапу.
Данило Ваховський
Коли я видавав журнал, у нас вийшов PR-матеріал із клієнтом — великою дорожньою компанією. Ми неправильно написали прізвище героя — «Тимофєєв». Стаття виходила українською, і там були нюанси в перекладі. Є два варіанти, як писати прізвище в перекладі: через «е» або «є». Ми написали не так, як він звик. Водночас в офіційних документах він пише так, як зробили ми.
Коли матеріал вийшов, клієнт дуже засмутився, а його PR-менеджер дзвонив нам із докорами. Ми вибачилися і запропонували в наступному номері журналу зробити ще один вихід із героєм, в якому виправимо прізвище.
Перед відправленням номера в друк коректор знову виправила прізвище на такий же неправильний варіант. Ми вийшли зі старою помилкою. Вони знову нам подзвонили, на що я відповів: «Ми зробили все, що змогли».
Помилки допускають всі. Важливо пройти досвід болючих помилок, щоби не відчувати важких емоцій, коли не вийшло, як хотіли.
Для мене головне бути справжнім. Я завжди кажу собі й колегам, що я гарний настільки, наскільки хороший мій останній проєкт. Якщо він близький до досконалості, але в ньому є недоліки, це не страшно. Адже мій наступний проєкт буде без цих помилок.
І пам’ятайте: ідеальних людей немає, крім Кріштіану Роналду.
Сергій Вовк: «Гладенько не буває»
У мене було багато професій і робіт. Одна з перших із працевлаштуванням, трудовою книжкою та зарплатою — журналіст харківської газети «Время».
Факап був смішний: мене акредитували як журналіста на київському кінофестивалі «Молодість» 2004 року. Він відкривався фільмом «Настройщик» Кіри Муратової. Під час самого фестивалю мені навіть вдалося пообідати з режисеркою і її чоловіком.
Після повернення я повинен був зробити матеріал про фільми-переможці в різних номінаціях. Але на «Молодості» я познайомився зі своїм кумиром, Вадимом Рутковським, редактором журналу «ОМ». І ми в місцевому кафе пили коньяк і їли тістечка, а на показах фільмів спали.
Після того, як я повернувся до Харкова, у мене виникли проблеми. Фільмів я не бачив, а значить, написати нічого не міг. Я запропонував редактору написати, як обідав за одним столом із Кірою Муратовою. Так замість матеріалу про «Молодість» вийшов матеріал про Муратову. Це нормальний факап, за радянських часів мене б звільнили.
Я виріс в той час, коли в заголовках бізнес-книг було «найцінніше, що може з вами трапитися, — ваші помилки». Я з покоління, яке ввібрало, що все приходить через помилки в пошуках ідеального результату, гладенько не буває.
Сергій Вовк
Я працював у двох рекламних агентствах, з яких мене звільнили. Це, напевно, мої головні факапи.
Із Leo Burnett мене звільнили за некоректний коментар у Facebook. Коли Паша Вржещ, Ярослав Сердюк і Єгор Петров йшли робити Banda, під постом Паші я написав «бий козлів». Директор розцінив мої слова як образу. Це була усвідомлена безглуздість, я мав на увазі козлів глобально і локально.
За деякий час я вибачився, адже Leo Burnett багато чому мене навчило: там я освоїв рекламу, завів друзів і поїхав вчитися в Miami Ad School, що надихнуло на КАМА.
Це молодість: гарячим двозначним коментом я змусив себе звільнити. Поки я йшов від кабінету директора до столу, у мене вже забрали ноутбук і закрили доступ до пошти, щоб я не написав ще якусь нісенітницю. Я був лідером думок у компанії, всі любили мої листи.
У Ogilvy я кар’єрно і ментально уперся в стелю. Я не виконував роботу і довів справу до звільнення. Це сталося, коли мій бос робив за мене тендерні презентації. Просто я відтягував дедлайни й спеціально доводив до останнього моменту. Після третього випадку мені сказали: «Сергій, вали нафіг».
Але я був непростим хлопцем, оформив це як звільнення. Заявив, що не хочу сам іти, й мені виплатили три зарплати. Їх вистачило на два тижні відпочинку в Стокгольмі.
Коли ми відкривали КАМА, трапився кумедний випадок. Люди прийшли, послухали офіційну частину, випили на барі. Тим часом Слава Балбек із працівниками ще монтували туалети. Відвідувачі вже вишикувалися в чергу і думали, що там хтось закрився й довго сидить.
Для мене це все не факапи, а життя. Факап це процес еволюції. Це класика драматургії: герой — той, хто йде до своєї мети, долаючи труднощі. Факапи дозволяють відчувати себе героєм.
Саша Жиляєв: «Засмучуюсь, але розумію, що без факапів нікуди»
Як казав мій колишній керівник в Comfy: все, що нас не вбиває, робить нас сильнішими. І не помиляється той, хто нічого не робить.
У мене сталося багато факапів у Comfy. 2006 року ми відкривали магазини в Донецьку. Я зробив офігенну рекламну кампанію, в яку вклали купу грошей. Але кампанію запустили за три дні до заходу. Це занадто маленький термін, вона не спрацювала, як очікувалося.
Я вдячний моїм босам, що не звільнили мене. Усі факапи обговорювалися з ними не в повчальному тоні. Головне, що ми винесли — розуміння, що ми зробили й більше ніколи такого не робили.
Помилки — це завжди болісно. Коли ти не винен у факапі, а відповідальність частково або повністю падає на тебе, я сильно переживаю.
Саша Жиляєв
У Prom у нас трапився карантинний факап, який не залежав від мене безпосередньо. Ми хотіли зняти рекламу для Prom із «Похитителем Ароматов» «Похититель Ароматов» фешн блогер . Ми все затвердили, але він не міг зніматися в Україні. Блогер живе в Британії, а кордони закриті. Ми до нього теж не могли прилетіти. Єдина країна, де могли знімати, — Молдова.
Ми організували знімальну групу в Кишиневі, купили «Похитителю» квиток із Британії. Але нашій групі на шляху до Молдови надійшов лист. З’ясувалося, що у «Похитителя» COVID-19, і його не випускають із країни.
Звичайно, ми могли передбачити другого героя, але тоді це було нереально. Ми повністю скасували зйомку, витративши кошти на підготовку. Це була лажа.
Я переживаю факапи емоційно — засмучуюсь, але розумію, що без них нікуди.
У нашого партнера «Люксоптика» є всі найновіші моделі сонцезахисних окулярів. Приходьте в магазини мережі, щоби відчути себе крутими.
