З будівельника в дизайнери. Чому я змінив 4 професії та не планую зупинятися
Будь-яку статтю можна зберегти в закладки на сайті, щоб прочитати її пізніше.
Режим читання збільшує текст, прибирає все зайве зі сторінки та дає можливість зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.
Люди за життя освоюють переважно одну професію. Деякі просто знаходять найбільш відповідну до своїх бачення й таланти роботу, інші — звикають і не хочуть нічого змінювати. Віталій Яковчук обрав інший шлях. Він кілька разів кардинально змінював професії: працював на будівництві, моделював і продавав шафи, займався дизайном, а останні дев’ять років працює в геймдеві. Дізналися у Віталія, як він пройшов шлях від підсобника до дизайнера в Ubisoft і Vostok Games, а також чому зацікавився режисурою та що робитиме далі.
Мені потрібні були джинси, і я пішов працювати на будівництво
Перший робочий досвід я отримав у 15 років. Коли я знову попросив у батька модні джинси, він відповів, що грошей нема, але знає, де і як їх заробити. Батько працював на будівництві кахельником-лицювальником і покликав мене допомагати.
Я був підсобником: замішував розчин, носив кахель, робив затирку. У батька я справлявся швидко, тому став підробляти на інших будівництвах.
Мені подобалося: я не знав, чим зайняти вільний час, а робота розв’язувала це питання. Мене мотивувала можливість заробити гроші й не ходити до батьків канючити.
За місяць я міг заробити «на погуляти» й на одяг. За два — на поїздку до Одеси, на купівлю одягу в поїздку та на тусовки там-таки. Заробляв добре, фізична робота давалася легко, бо я був спортсменом. На будівництві я працював до кінця школи.
Вступив на Data-інженера, але замість навчання продавав шафи
В університеті я навчався на економічній кібернетиці, але прогулював все, що було пов’язане з комп’ютерними науками. Я ходив тільки на лекції з економіки та статистики. Ще мені подобалося грати в ігри, але не програмування, а комп’ютерні мережі та як залізо зібране.
Шкодую, що не вивчився на архітектора. Коли вибирав спеціальність, ніхто не пояснив, що архітектор не махає лопатою, а створює найвеличніші споруди, які можуть залишитися в історії.
Учитися мені подобалося, але хотілося бути фінансово незалежним. Син друзів батьків якраз відкрив бізнес із продажу шаф преміумкласу, і мені запропонували піти на співбесіду. Я прийшов на позицію дизайнера-продавця-консультанта корпусних меблів. Потрібно було розробляти візуальну та функціональну частину шафи, створювати 3D-моделі на основі креслення від руки й обговорювати з клієнтом деталі щодо кольору, розташування й інтеграції в дизайн квартири.
Мені подобалося робити практичні й естетичні рішення для людей. За п’ять років я виріс із рядового співробітника до керівника торгової точки. Але в компанії почалися внутрішні проблеми, і я пішов.
Потім я два роки працював торговим агентом компанії «Асканія» в Дніпрі: ходив кіосками й магазинами, пропонував чупа-чупси, M&M’s, чай «Ахмад», McCoffee і якісь чипси. Але класичний формат підприємництва не для мене. Бізнес у форматі «рішалова» — купити дешевше, продати дорожче — спричиняє особистісну деформацію.
Я зіткнувся з почуттям деградації в плані особистісного розвитку, інтелектуальних навичок. Тому взяв тайм-аут на пів року та намагався почути себе. Мене навіть не лякала повна відсутність грошей.
Для батьків це був удар: безробітний син засів за комп’ютер. Вони хвилювалися, розмовляли зі мною, натякали, що потрібно працювати. Загалом, батькам складно давалися мої пошуки. Вони дивилися з підозрою, коли я розповідав про внутрішні конфлікти та застої.
І тут з’явився геймдев
У пошуках своєї сфери я зустрівся з давнім товаришем, і він розповів, що робить 3D-моделі для ігор. По-перше, я не знав, що в Україні, тим паче у Дніпрі, є компанії, які розробляють ігри. По-друге, я не очікував, що в моєму колі хтось робить ігри.
Я став мучити його запитаннями «Де? Що? Як? Чому?». Я прочитав про всі професії в ігровиробництві й побачив себе дизайнером рівнів — Level Designer. Це збудило дикий інтерес, здавалося, що в цьому я можу постійно вчитися, всотувати нове.
Так я став не просто геймером, а людиною, яка аналізує гру та бачить її плюси й мінуси. На той момент я вмів тільки комп’ютер запускати, вмикати гру та вимикати. Мені було 26 років.
Звісно, без досвіду на роботу мене брати не хотіли. Я був готовий працювати безоплатно, заради досвіду та навчання. Через друга я подався на вакансію тестувальника. Мені дали тестове, я склав фідбек і відразу отримав запрошення на роботу. Навіть гроші обіцяли платити — $300–400.
Зі мною мали сконтактувати в січні. Але коли я запитав: «Коли виходити?», мені повідомили: «Складна ситуація, проєкт закрили, тому роботи більше немає». Скоротили 90% штату. Так я втратив роботу, не почавши працювати.
Я не розраховував на такий поворот і сів на попу. І все ж зв’язався з другом, аби дізнатися про ситуацію. Він сказав, що грошей немає, в команді залишилося 10 осіб. Вони пилять прототипи, щоб отримати інвестиції. Я побачив шанс: руки потрібні, можу запропонувати працювати за досвід.
Так і вийшло, мене взяли в команду друга. Він запитав: «Ким хочеш бути?», я хотів бути левел-дизайнером. Він погодився. Я отетерів і пропрацював шість місяців, перш ніж ми продали прототип.
За цей період я зміг прокачатися: виробився постійний голод до знань. Я почав ковтати інформацію у величезних обсягах, дивитися туторіали, навіть пробував програмувати. Але під час написання другої програми заснув і зрозумів, що це не моє.
Коли ми отримали гроші на розвиток прототипу, мені дали перші «копитні» — $400. Вони пішли на проїзд і на їжу. Я почав швидко зростати як левел-дизайнер, лідити проєкт і розвиватися в 3D-арті. Коли доріс до продакшн-дизайнера, то покинув компанію. Після цього я взяв паузу і вирішив пофрилансити як артлід і дизайнер.
Два роки не хотів переїжджати до Києва, але Ubisoft зачепив
На фрилансі я багато перемальовував: створив інтерфейси 35 фейсбуків, 45 інстаграмів і ще 55 тіктоків. Я втомився та вирішив: якщо й малювати, то в геймдеві. Отримав запрошення поспілкуватися від Ubisoft. До цього мене кілька разів запрошував Wargaming: спочатку як Level Designer, а потім як UI-артиста. Але я не хотів переїжджати до Києва та два роки відмовлявся від пропозицій.
Мене не приваблювала столиця, але Ubisoft зачепив. Думав, буде шанс попрацювати над The Division, але не склалося. Я працював над Trials Rising: розробляв пайплайн інтеграції у движок і, власне, інтегрував. Робив ранні варфрейми та візуальні гайди. Досвід роботи у великій компанії був цікавий, але з часом мінуси переважили, і я пішов.
Уже сім років я працюю в геймдеві, три з половиною розробляю софт. Зараз — у Vostok Games: прийшов доробити інтерфейс для Fear the Wolves на позиції UI/UX. Потім працював над кількома прототипами як графічний дизайнер та артлід. Після завершення прототипів вирішив, що хочу більше працювати руками та створювати контент, а не таски в Jira. На наступний прототип пішов графічним дизайнером.
Ще 2019 року робив промостенд на Game Gathering. Завдання поставили так: зробити круте безкоштовно. Я замовив балони, маркери, наліпки та дав усім учасникам конференції бомбити білі стіни, щоби вони зробили дизайн стенда для нас. Ідея зайшла на ура.
Геймдев — не остання моя зупинка
За роки експериментів із професіями я зрозумів, що постійно відчуваю голод до знань і не маю гальм.
У мене немає причин обмежуватися однією галуззю. Певний час я думав, що зі мною щось не так. Адже багато хто, навпаки, прагне освоїти один напрям і присвятити йому життя. А я постійно експериментую.
За останній рік я став більше цікавитися сучасним мистецтвом і фотографією, режисурою та кіновиробництвом у цілому. Мене приваблює перетин цих сфер — внутрішньоігрові ролики та трейлери зародили інтерес до режисури. Тому я впевнений, що геймдев — не остання моя зупинка. Справ непочатий край. Найцікавіші роки ще попереду.
