«Як ви? Що ви?» — серія прямих етерів із підприємцями креативної економіки. Тут ми говоримо про їхній бізнес, адаптацію до нової реальності та пошук нових точок опори — особистих і робочих. War-work-life balance.
13 травня на Instagram-сторінці Vector відбувся прямий етер «Як ви, що ви» зі співзасновницею клубу Smartass Катериною Кузьменко. Головна редакторка Vector Ліза Бордунова говорила з Катериною, як клуби та команда Smartass переживають війну, які “підводні камені” відкриття франшизи за кордоном та як тренування, сон і харчування стали для неї опорою у ці важкі часи (і насправді завжди ними були).
Про Smartass до та під час війни
До повномасштабного вторгнення росії працювали три клуби Smartass у Києві та один у Львові. Наприкінці березня мала відкритися локація у Харкові, у квітні — у Черкасах. У команді Smartass було понад 100 людей, а київський клуб на Жилянській щодня відвідувало до 400 людей.
Після початку війни досить довгий час Smartass був на паузі. Львівський клуб став притулком для переселенців, а для тренувань відкрився у квітні. Вийти зі стану паузи було важко, але зараз ми «видираємося» до життя та роботи. У середині квітня відкрився клуб на Жилянській, 14 травня відновить роботу Smartass на Оболоні.
Зараз клуб у Києві відвідує максимум 170 людей.
Нам важко, бо 65% нашої аудиторії — це дівчата, а їх у місті зараз не дуже багато. А ще й за місяць до війни ми відкрили моностудію з баре — це комбінація балету і фітнесу, яка спрямована тільки на дівчат. Там лише одна переодягальня, і зараз ми не розуміємо, що робити з цією локацією.
Наші прибутки впали майже вчетверо, також ми працюємо в скороченому режимі. Якщо раніше тренування у клубі на Жилянській відбувалися кожні 15 хвилин, то зараз — щогодини. Працює орієнтовно десять тренерів, а з команди ресторану — вполовину менше людей. Уся команда загалом отримує 50% від довоєнної зарплатні.
Дехто з наших франчайзі виїхали за кордон десь за два тижні після початку війни. Нас вони також кликали з собою, але ми з керівною командою залишилися в Україні. Я рада, що це вдалося, бо команду мотивує, коли керівники на локації, а не дають вказівки з-за кордону.
Про масштабування за кордоном
Ми ведемо перемовини із потенційними партнерами за кордоном, хочемо відкритися у Відні та Варшаві. У цих містах багато наших експатів, також є схожі на наші спортклуби, люди «підігріті».
Запуск франшизи за кордоном від нуля до відкриття дверей коштує орієнтовно $500 000. Окупність в Україні — це орієнтовно 3,5 року, в Європі — майже 5 років. Але для європейського бізнесу це абсолютно нормально.
Підводні камені теж є:
- Потенційно буде складно знайти таких крутих тренерів, як в Україні, які зможуть працювати на наших умовах. У наших тренерів дуже багато тренувань, потрібно мати круту фізичну підготовку, аби це витримувати й комунікувати із гостями.
- У Польщі Instagram не використовується для маркетингу, а для нас це основний канал комунікації Smartass. Там більш розповсюджений Twitter, також поляки більш аналогові, вони схильні довіряти рекламі на білбордах і публікаціям в журналах. Мені здається, в Україні це давно недієва історія.
Про Ukrainian Workouts Online
Перші онлайн-тренування ми організовували під час пандемії. Це був показовий момент для нашої команди, оскільки вже на другий день після оголошення локдауна ми знімали відео і тестували платформи.
Ідея створити Ukrainian Workouts Online прийшла мені на другий тиждень війни. Ми захотіли підтримати усіх українських тренерів морально та фінансово, тому створили бібліотеку тренувань. Тренери висилали свої відеотренування за нашими рекомендаціями (гарне світло, звук, розчищена кімната, розмова українською або англійською мовою). До платформи долучилося приблизно 50 тренерів.
Люди, які бажали тренуватися, могли заплатити $35 за доступ до бібліотеки записів або задонатити будь-яку суму на підтримку тренерів. Кошти розподілялися порівну, кожен тренер, який зняв хоча б одне відео, отримав приблизно $250. Організаційна команда отримала трошки більше — це відеограф, який займався монтажем, фітнес-директорка та графічний дизайнер.
Проєкт закінчився, зараз нагальної потреби допомагати тренерам немає, оскільки всі пристосувалися та знайшли нову роботу.
Про точки опори
Зараз я багато гуляю Києвом, бо маю більше вільного часу. Раніше у мене була приказка «Якщо чогось немає у моєму Google-календарі, то цього немає у моєму житті». Зараз Google-календар не потрібен, бо всі справи вміщуються в голові.
Опорою для мене є люди, які мене оточують, та режим дня — сон, спорт та харчування. Я сплю зараз як ніколи багато — по 8–9 годин, і не можу виспатися.
Для мене працюють «маленькі рутинні кроки». Я прокинулася, маю випити воду, через 20 хвилин зробити вакуум живота і далі за списком. Це налаштовує на ритм, менше шансів для того, аби взяти в руки телефон і зануритися в новини. Я все сприймаю близько до серця, тому намагаюся відсторонюватися і фокусуватися на приємних речах. Новини зараз читаю один-два рази на день.
Надихатися допомагає робота. Я досліджувала ринок Відня і Варшави, зараз мені здається, що я вже знаю все про ці міста. Це дає поштовх для нових ідей і для Smartass в Україні. Раніше я була занурена у наші бізнес-процеси, не було змоги визирнути й подивитися, що коїться навколо. А зараз я фонтаную ідеями.