33 секунди, спорт та «інформаційне алібі». Як минув тиждень на War Against War (креативному фронті)
Будь-яку статтю можна зберегти в закладки на сайті, щоб прочитати її пізніше.
Режим читання збільшує текст, прибирає все зайве зі сторінки та дає можливість зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.
Інформаційні війська War Against War невтомно створюють відеоролики для боротьби з путінською пропагандою, документування злочинів росії та зміцнення віри в перемогу України. Прочитайте наше інтерв’ю, аби дізнатися більше про команду Сергія Вовка, співзасновника КАМА, та Ірини Никончук, шоуранерки 1+1 Production. А також перегляньте наш дайджест за попередній тиждень.
У межах рубрики «Дайджест війни проти війни» команда WAW ділиться найуспішнішими відео інформаційних військ за тиждень. Вони пояснюють, чому обрали саме ці меседжі, розповідають про результати та розкривають «пасхалки». Цього тижня поговоримо про:
- спорт, який не є поза політикою;
- українську мисткиню Любов Панченко;
- час падіння бомби;
- прийоми російської пропаганди;
- сміливе українське серце;
- сексуальні злочини російських солдатів.
Це лише спорт?
Чому обрали цей меседж?
Сумно, що тема ізоляції російського спорту викликає запеклі дискусії. Велика частина світу і досі намагається абстрагуватися від війни, інфантильно уникаючи необхідності відповісти на запити нового часу. Тому ми з командою WAW вирішили пояснити любителям спорту, які обурені через відсутність на Вімблдоні російських гравців, що спорт має величезний вплив на формування позитивного іміджу країни. Чи варто давати таку можливість державі, що чинить пряму військову агресію, руйнує мирні міста і вбиває цивільних мешканців? Питання риторичне.
Як втілили задум?
Для ролика обрали форму діалогу — це бесіда про спорт двох товаришів, яка могла статися у барі якогось заможного європейського міста. Де не чутно пострілів, свисту артилерійських снарядів і вибухів ракет, а отже виникає спокуса звернутися до лозунгу «спорт поза політикою», що наразі не має жодного реального підґрунтя.
Любов померла
На жаль, я дізнався про Любов Панченко та її творчість уже після її смерті. Деякі картини настільки мене вразили, що мені стало соромно, що я не дізнався про неї раніше. Це більше, ніж просто чергова жертва війни. Вона символізує саму українську культуру. Росія не визнає її та намагається знищити.
Тому наше завдання — познайомити глядача, провести за руку до українських митців. І якщо хоча б одна людина після перегляду цього відео загуглила «Любов Панченко», або «Шістдесятники», або навіть просто «українські художники» — ми досягли своєї мети.
Локальна мета — розповісти трагічну історію великої жінки, зацікавити людей частинкою її творчості. Аби далі вони вже самі могли вивчати її біографію та роботи.
Кадри для ролика — це роботи з артбуку Любові. Погортайте — там неймовірна краса.
33 секунди
Чому обрали цей меседж?
З погіршенням ситуації на «Азовсталі» вся моя ментальна броня розлетілася вщент. Тритонні бомби, що падали на нашу неприступну фортецю, заглибили у відчай та усвідомлення власного безсилля. Але разом із тим зʼявилось і несподіване запитання — «Скільки часу падає бомба?».
Конкретних даних немає, бо все індивідуально і залежить від висоти польоту бомбардувальника, балістичних характеристик снаряда та його ваги. Але в середньому цифри варіюються від 20 до 33 секунд. З цієї думки розпочалась робота над скриптом: «33 секунди — багато чи мало? Що ти встигнеш за цей час?».
Як реалізували задум?
Закадровий текст йде від особи бомби, що наближається до землі. Хотілося зробити так, щоб це відкривалося несподівано й викликало емоційний злам у глядача. Тому візуальне рішення першої частини схоже на рекламу годинника, яка раптом переривається кадрами руйнувань.
Фішка ролика у футажах: дуже хотілось зробити відео «кіношним» і «не одразу зрозумілим», що воно про війну. Матеріали знаходили на envatoelements та безплатних фотобанках (pexels, pixabay). Напис «ДІТИ» біля драмтеатру Маріуполя довелося додавати у відео. Музика символізує течію рівномірних подій та спокійну рутину звичайного довоєнного життя.
Інформаційне алібі
Як придумали ідею ролика?
Центр Протидії Дезінформації попросив нас зробити ролик, який би розкривав один з прийомів російської пропаганди. Для мене всі рашистські пропагандисти однакові. Так, у них різні імена, фігури, вік, стать, але вони однакові, як лайно. Тому одразу постала ідея візуального рішення: обʼєднати обличчя пропагандистів між собою, підкресливши тотожність між ними.
У другій частині розкриваємо власний винахід ворожої машини пропаганди під назвою «Інформаційне алібі». Це створення законсервованих новин у медіапросторі, на які за потреби можна послатися. Наприклад, 30 травня у своєму ЖЖ я напишу, що умовний Сергій Вовк планує вкрасти на пляжі гамак. Враховуючи, що в мене в ЖЖ майже немає підписників, цього ніхто не побачить, але в інформпросторі ця подія вже анонсована. За тиждень я сам украду гамак, але коли мені почнуть ставити питання, я буду всіх відправляти до свого ЖЖ і казати: «А я вас ще сім днів тому попередив, що Вовк хоче вкрасти гамак!». І є велика ймовірність, що ви повірите.
Фішка відео криється у тому, що його виконано в стилі «розслідування». Багато графічної анімації має зачепити глядача і тримати увагу до самого кінця. Усі матеріали знаходили в інтернеті, довелося багато сидіти на російських сайтах, Telegram-каналах і у Twitter. Музика передає настрій детективного розслідування та тримає інтригу.
Сміливе серце
Чому обрали такий меседж?
Серце в нашому тілі ніколи не спить та постійно працює. Під час війни ми вимагаємо від серця набагато більше, ніж воно здатне витримати. Здається, українці мають залізні серця. Саме цей образ завжди перед очима, коли спостерігаєш за військовими, медиками, рятувальниками та волонтерами.
Тішить те, що ми не єдині у світі, хто має живе серце. Багато друзів із-за кордону не тільки співчувають, але і допомагають нашому серцю. За це їм велика подяка і любов!
Однорічний хлопчик
Рубрика: Злочини путіна
Минулого тижня уповноважена ВРУ з прав людини Людмила Денісова розповіла про роботу лінії психологічної допомоги, на яку щодня надходять повідомлення про сексуальні злочини російських солдатів. Звірства настільки жахливі, що мозок відмовляється вірити в них. Але все це правда, все це відбувається в нашій країні прямо зараз.
Нашим завданням було знайти форму, яка допоможе висвітлити ці жахи для іноземної аудиторії, але без зайвої драматизації. Тому ми повністю побудували відео на цитатах із посту Людмили Денісової. Просто факти на чорному екрані. Факти, від яких холоне кров.
Слідкуйте за інформаційним фронтом — War Against War.