Профіль Олександра Косована — засновника і CEO MacPaw

Про внутрішні орієнтири та власну позицію

Одного разу мене ледь не вигнали з ліцею. Учнів змушували прибирати протягом тижня, а я цього не любив. Доходило до того, що директор мене перед усім ліцеєм на лінійці повчав, як я маю чергувати. Я ніяк не міг примиритися з відчуттям, що я сюди прийшов вчитися, а не прибирати приміщення. Цю практику згодом скасували, а от емоції залишилися на все життя.

Я завжди старався вчити те, що мені було дійсно цікаве й необхідне. Зіштовхувався із внутрішнім спротивом, коли не розумів, для чого мені якийсь предмет.

Зазвичай мої одногрупники не дуже полюбляли складати екзамени після мене, бо викладачі чомусь були не в настрої.

Важливо мати внутрішні орієнтири, у які віриш і нізащо не відступиш. Це формує тебе як особистість, допомагає досягати успіху й результатів. Звісно, варто прислухатися до людей, які тобі здаються близькими. Але не менш важливо чути внутрішнє «я».

Про перші гроші та бізнес

Перші гроші заробив, щоби здійснити дитячу мрію — купити електрогітару. Мої батько та брат переїхали до Франції на заробітки. Я їздив до них у гості на літо, де й попрацював із ними електриком та різноробом на будівництві.

Під час навчання в КПІ ми з моїм другом Іваном Абламським адміністрували внутрішню мережу в гуртожитку № 8. Вона була хаотичною та застарілою, а тому ми почали будувати нову. Звісно, для цього необхідні гроші на якісне обладнання. Ми знайшли «дірку» в мережі КПІ, яка давала змогу вийти в український та світовий інтернет, обходячи місцевого монополіста — «КПІ-Телеком». Далі почали роздавати доступ студентам за символічну плату — 50 грн за місяць.

Зароблені гроші дали змогу купувати нове обладнання та покращувати мережу. Усе, що ми тоді встановили, досі працює, але майже не оновлювалося. Після нашого випуску «КПІ-Телеком» привласнив обладнання та обмежив студентське самоврядування в мережі.

Я завжди знав, чим хочу займатися: дуже любив програмування та комп’ютерну техніку. Розумів, що мені це близьке, що можу себе тут реалізувати. Програмування — це прикольно, бо в тебе немає обмежень. Можна отримати доступ до будь-яких технологій та клієнтів у всьому світі. Надихало, що я, студент КПІ, роблю щось для Apple і продаю людям далеко за океаном — у США, Канаді й Австралії. Відтоді нічого не змінилося, мені це досі подобається, але масштаби інші.

Про себе

У душі я інженер, отримую задоволення, коли щось починає працювати. Найбільший кайф, коли продумав великий проєкт, програмний код або якусь круту штуку, вкладаєш сили, час і енергію, а наприкінці, після декількох тижнів інтенсивної роботи, усе працює як задумав. Винахідники шукають момент «Еврики», а я момент «Воно працює!».

Мій кумир — Стів Джобс. Подобається його прагнення до досконалості, ціннісні орієнтири, продумані до деталей продукти, презентації та гумор, із яким вони подавалися.

Мені важко делегувати. Люблю працювати руками — глибоко зануритися в проблему та знаходити технічні рішення. Це допомагає побачити продукти в комплексі, щоб ухвалити рішення на рівні компанії.

Не люблю рутину. У компанії часто перемикаюся між ролями. Два роки тому я був таким собі тимчасовим продакт-менеджером. Потім повернувся на рівень компанії та далі розвивав її через візію. Коли перемикаєшся — здобуваєш нові знання, інтереси, контакти. Це майже як повністю змінити сферу. Не виключено, що в майбутньому я знову зміню роль. Роблю все, щоби не стояти на місці.

У студентські роки та на старті бізнесу мені була важлива максимальна продуктивність. Коли з’явилася сім’я, почав переоцінювати пріоритети. Я в пошуку ідеального балансу — намагаюся не втратити те, що подобається, і не допустити, щоби через це недоотримувала уваги родина.

Про управлінський підхід

На першому місці — довіра. Важливо створювати безпечну атмосферу, де люди можуть експериментувати, робити помилки, пробувати щось нове. На другому — бажання змінюватися, розвиватися й виходити з зони комфорту. Продукти компанії мають встигати за динамічним світом і потребами користувачів.

Не люблю, коли роблять безглузду роботу. Намагаюся або максимально позбутися її, або автоматизувати все, що можливо. Люди мають займатися тим, що приносить задоволення та вагомий результат.

Будь-який проєкт може провалитися, і це абсолютно нормально. Якщо сприймати кожну невдачу як трагедію, то з’явиться страх ризику.

Ми не припиняємо працювати з людиною через фейли. Ми можемо змінити роль спеціаліста, бо вона йому не підходить. Якщо правильно сприймати помилки, люди роблять висновки, розвиваються та віднаходять себе.

Про критерії успіху

Гроші та капітал для мене не суттєві. Цікаво бути причетним до крутих глобальних проєктів. Я кайфую від позитивних відгуків у медіа про стартапи чи продукти, до яких вдалося прикласти свою руку. Отже, мій критерій успіху — збірна метрика з корисності наших продуктів і відгуків на те, що ми робимо.

Кожен наш проєкт має досягати результату. Наприклад, у CleanMyMac — це внутрішні метрики: наскільки продуктивніше люди почали користуватися своїми комп’ютерами чи скільки місця на пристроях очистили. Для Setapp — наскільки легко користувачі можуть знайти інструменти під певне завдання чи проблему.

Фінансові показники — результат, але не самоціль.

Про потенціал України

Нам не вистачає цілісного бачення, для чого ми існуємо як країна. Варто розібратися, куди можемо рухатися, що можемо створити як нація та яка користь від цього іншим жителям планети.

Якщо перестати витрачати ресурси на бюрократію, з’явиться шанс швидше й динамічніше розвиватися.

Питання не в часі, а в політичній волі та, можливо, у зовнішніх чинниках, на які ми, на жаль, не завжди можемо вплинути.

Повторюючи чужий досвід, бачиш картинку зі сторони й не розумієш, що там історично відбувалося, чому ухвалили саме такі рішення. І найголовніше — завжди залишаєшся на декілька кроків позаду. Не варто сліпо повторювати чужий досвід. Краще адаптувати його та робити своє. Тоді можна досягти унікального успіху.

Фото: Данил Привіт

Реклама у Vector

Знайшли помилку? Виділіть її і натисніть Ctrl+Enter