Режим читання збільшує текст, прибирає все зайве зі сторінки та дає можливість зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.
Режим читання
Режим читання збільшує текст, прибирає все зайве зі сторінки та дає можливість зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.
Завершити
У наш час підприємці сприймаються як комбінація «суперменів» та рок-зірок. Вони втілюють амбітні проєкти, будують ефективні системи, розповідають про плани змінити світ та змушують повірити у своє бачення співробітників та клієнтів.
Через все це може виникнути ілюзія, що люди, які створили успішний бізнес, здатні використати ці навички в будь-якій сфері. Зокрема, й у державному управлінні. Шеф-редактор Vector Дмитро Кошельник розповідає, чому успішний підприємець не обов’язково досягне таких же результатів на державному рівні та що цьому може завадити.
Універсальні люди
«Талановита людина — талановита у всьому», — цей вислів німецького письменника Ліона Фейхтвангера (або приписаний йому) ілюструє схильність людей вірити в те, що талановитій та успішній людині до снаги будь-яка робота.
Наскільки це працює насправді — дискусійне питання. Хтось пригадає самоназваних експертів, які часто без потрібної експертизи виринають у всіх можливих ефірах, курсах тощо. Інші — концепцію «універсальної людини». Цим терміном називають досить вузьке коло мислителів, які досягли успіху в кількох предметних галузях. Наприклад, Леонардо да Вінчі та Френсіс Бекон.
Бувають і менш «особливі» випадки — коли людина досягає успіху в певному напрямі та перемикається на інший, який здається близьким за суттю. Щось подібне відбувається при переході з підприємництва в державне управління. В обох сферах начебто потрібні менеджерські та комунікативні навички, стратегічне мислення тощо. Також в них ставляться амбітні цілі, які впливають на життя великої кількості людей. Проте цілі та специфіка роботи суттєво відрізняються.
Сучасні медіа привчили нас до думки, що підприємці (особливо технологічні) прагнуть зробити світ кращим. Але основна мета бізнесу — отримання прибутку. Решта речей на кшталт забезпечення робочих місць, соціальної відповідальності тощо — опціональні. Ми радіємо, коли вони є, але загалом це не основна ціль роботи компанії та її власника.
У мережі можна знайти цілу низку спроб визначити ціль держуправління. Наприклад, мені близьки такий варіант: «створення найбільш сприятливих умов для функціонування виконавчої влади, що відповідає інтересам громадян, суспільства та держави». Тобто на першому місці не вигода чи прибуток для людей нагорі.
В ідеальному світі держуправлінці та політики ставлять за мету досягнення загальних соціальних і політичних цілей суспільства.
У реальності — усе дещо складніше. По-перше, через те, що цілі не можуть бути однаковими в різних соціальних та етнічних груп. По-друге, на роботу держуправлінців впливає низка факторів, зокрема власні кар’єрні плани та інтереси. По-третє, матимуть значення й особливості політичного режиму в конкретній країні.
Залежність державних управлінців від думки громадян прямо впливає на їхні дії. Водночас підприємець на чолі власної компанії має ширший асортимент інструментів для ефективного досягнення цілей. Найцікавіше, що саме останнє є причиною, чому люди з бізнесу можуть виглядати вдалою заміною звичним держуправлінцям та політикам.
Чому ж люди вірять у підприємців-держуправлінців
Автор The Atlantic Девід Фрум писав, що суть виборів полягає у формуванні ефективних урядів, які більшість громадян вважають легітимними. Зосередимося на першій частині. Держава не сприймається як щось ефективне чи інноваційне. Швидше як бюрократизована структура, з якою прагнеш взаємодіяти якомога менше.
Саме в пошуках ефективності люди звертають увагу на підприємців та бізнес. Наприклад, дослідження Edelman Trust Barometer 2021 показало, що:
CEO компаній довіряли більше, ніж державним лідерам, релігійним діячам та журналістам.
Респонденти 18 з 27 країн довіряли бізнесу більше, ніж уряду.
68% вважають, що CEO повинні втручатися, коли уряди не можуть розв’язати суспільні проблеми.
На результати дослідження вплинув складний пандемійний 2020-й, коли вистачало невдоволення державним керівництвом, а компанії навпаки проявили себе у розв’язанні нагальних проблем. Наприклад, Apple та Google створили технологію відстеження контактів для боротьби з COVID-19.
Дані показові — підприємці виглядають ефективнішими керівниками, ніж, так би мовити, професійні держуправлінці.
CEO деяких технологічних гігантів уже виступають своєрідними політичними лідерами та держуправлінцями. Наприклад, Марк Цукерберг. Сукупна місячна активна аудиторія сервісів Meta складає 3,88 млрд користувачів.
Зрозуміло, що значна частина цих юзерів дублюється на різних платформах. Проте загалом «населення» Meta, якщо це можна так назвати, — на рівні великої країни. До того ж платформи на кшталт Facebook мають свої правила, умовну поліцію (привіт, модераторам), дають можливість працювати бізнесам (онлайн-магазини тощо). Тобто, фактично, є такими собі «цифровими державами».
Та чи хотіли б ви бачити Марка Цукерберга президентом або прем’єр-міністром?
Звичайно, коли вам скажуть: «А оберімо Цукерберга», — ви навряд одразу погодитеся. Попри всю його компетентність як підприємця та досвід керування цілою «віртуальною країною», багато людей згадають про скандали на кшталт Cambridge Analytica.
У довготерміновій перспективі ці речі навряд завадять політичній кар’єрі Цукерберга, якщо в нього є такі амбіції. По-перше, з його ресурсами завжди є можливість зібрати кваліфіковану команду та побудувати кампанію так, щоб минулі проблеми не надто неї вплинули. По-друге, у того ж Трампа більше гучних скандалів. Це не заважало йому стати президентом США та залишатись реальним претендентом на цю посаду на найближчих виборах.
Ба більше, Трамп якраз використовував в своїй риториці «підприємницьку» карту, зокрема те, що він «нетиповий політик, тому його й обрали». Медіа нагадували, чому Трампа не варто вважати успішним підприємцем, а також розповідали про його досягнення й невдачі в бізнесі. Це ніяк не заважає асоціювати його з підприємництвом та вмінням «розв’язувати питання». А можливо, і допомагає. Коли медіа пише про твій бізнес, то ким ти виглядатимеш для читачів?
У матеріалі The New York Times Трампа називають протилежністю іншого мільярдера — колишнього мера Нью-Йорка та засновника Bloomberg Майкла Блумберга. Трамп уособлює стереотип багатого хастлера Людина, яка добуває гроші всіма доступними їй способами, зокрема й незаконними. . Блумберг же позиціонувався людиною, чиє багатство звільнило його від дріб’язкового обміну послугами. Відмінною рисою Блумберга-мера називають значною мірою неідеологічний, прагматичний підхід до розв’язання проблем.
У тому ж матеріалі The New York Times Блумберга називають одним з кращих мерів Нью-Йорку за всю історію. «Селфмейд-мультимільярдер, технократ, який народився в Бостоні, змінив місто за 12 років на посаді мера. Злочинність різко впала, школи стали кращими, расова напруженість зменшилася, мистецтво процвітало, туризм розвивався, а міська скарбниця збільшилася», — йдеться в тексті.
Саме подібний прагматичний підхід та результати шукають люди, коли обирають на державні посади колишніх підприємців. І він близький до зазначеної вище бізнесової ефективності. Тобто замість політика, який красиво говоритиме та обіцятиме, громадяни шукають людину, яка розв’яже їхні проблеми. Підприємці виглядають здатними на це.
Виходить, якби ми обирали більше підприємців, то держава функціонувала б краще? Насправді так лише здається.
Чому в підприємців не обов’язково вийде
Не хотілося б починати цей параграф з однозначних висловів на кшталт «підприємці не можуть бути успішними держуправлінцями» чи «краще б ви займалися своїми компаніями, а не лізли в політику». У підприємців, як і решти громадян, є право долучатися до держуправління, вони можуть бути в ньому ефективними. Проте успішне керування навіть міжнародною компанією не гарантує, що все вийде. Багато залежить не лише від бекграунду, але й від самої людини та вміння працювати в державній системі. Розберемося, чому.
Мотиви та інтереси
Звичайно, впливатиме те, чому саме підприємець вирішив долучитися до управління державою. Мотиви можуть бути різні — від бажання захистити бізнес-клімат в країні до розв’язання суспільних проблем та реалізації вищих ідей на кшталт трансформації суспільства.
Проте одна річ — мати амбіцію змінити щось на краще на рівні держави. Зовсім інша — зробити це.
Тут якраз проявляється відмінність управління державою від бізнесу. Підприємець контролює власну компанію практично на всіх рівнях. Тому може сам визначити місію, вибудувати потрібну культуру, підібрати професіоналів, які їй слідуватимуть та зможуть досягти поставлених результатів.
Звичайно, це займе час, вимагатиме зусиль, і на рішення може впливати рада директорів та інші акціонери. Проте загалом — усе в руках підприємця. Наприклад, побудова власного метавсесвіту — дискусійна ідея, яка принесла значні збитки Meta. Проте Марк Цукерберг продовжує реалізувати це бачення.
На державному рівні все працює не так. Уявимо, ви ставите на те, що стрімкий розвиток підприємництва стане головним дизраптором розвитку економіки вашої країни. Це підтверджують дослідження, ви самі з цієї сфери, і розумієте, як вона працює та яку користь може принести. Усе просто — проводимо потрібні реформи, додаємо більше можливостей, хай квітне підприємництво.
Але є проблема — значна частина громадян вважає бізнес причиною бідності й взагалі погано ставиться до «багатіїв, які заробили на чесних людях». Словом, не подобається їм, що ви ставите на бізнес та пропоновані реформи. Що в такому випадку робитимуть, наприклад, члени парламенту? Навіть якщо вірять у ваші ідеали, то, імовірно, виступатимуть принаймні за помʼякшення нововведень, якщо не повне блокування. Основна причина — вони хочуть, щоб їх переобрали на наступний термін.
Таким чином навряд вдасться провести потрібну реформу легко та швидко. Скоріше — доведеться шукати компроміси, домовлятися з різними групами тощо. Словом, усе виглядатиме приблизно як в «Картковому будинку». Врешті замість радикальних (і корисних, на ваш погляд, реформ) вийде щось середнє, і навряд сприятиме швидким змінам, на які ви сподівалися.
Бізнесова ефективність ≠ успішному державному управлінню
Зі сказаного виходить наступний пункт: бізнес — це чіткі ієрархічні структури, націлені на досягнення прибутку. Успішні підприємці вміють ухвалювати безжальні рішення, щоб досягти потрібних показників. У цьому один з секретів ефективності бізнесу.
Наприклад, скорочення в технологічних гігантах. Це ефективне рішення, на яке навряд вплине думка, що люди залишаться без роботи.
І так, мова не про злих капіталістів, а про бізнес-підхід. Meta чи Alphabet перетворилися на гігантів саме тому, що вміють використовувати всі доступні методи для досягнення поставлених показників.
Чи спрацює подібний підхід на державному рівні? У теорії — так. При такому підході держава повинна була б взятися жорстко наводити порядок в управлінні, перевіряти держпрацівників, боротись з корупцією тощо. За неефективність та невідповідність посаді звільнятимуть. Словом, управління державою отримало б ту саму омріяну багатьма «сильну руку».
Проблема в тому, що держуправлінці навряд хотіли б над собою такого жорсткого режиму. Або в них можуть бути інші цілі чи бачення, яке не збігається з перетворенням держорганів на «корпорацію “назва держави”». Навіть на посаді прем’єр-міністра чи президента ви не зможете вирішувати одноосібно (якщо ви не диктатор, але і там не все так просто). Тому інтегрувати подібні нововведення буде набагато складніше, ніж у власній компанії.
Наприклад, у бізнесі підприємець позбудеться людей, які заважають побудувати ефективну структуру. В держуправлінні теоретично теж, але це довгий складний процес. Наприклад, якісних кадрів, враховуючи специфіку роботи та розмір зарплат, може бути значно менше. А що робити з обраними міськими головами, які не підтримують ваші погляди?
Також не забуваємо, що сильна рука, яка ефективно досягатиме цілей, гарно звучить в теорії. Проте різко перестане подобатися, коли почне так діяти й щодо громадян. Венчурний інвестор Пітер Тіль говорить, що ціль бізнесу — побудувати монополію. Дайте державну владу групі людей з подібними поглядами, і вони, імовірно, побудують ефективну структуру, але навряд демократичну. Скоріше на вас чекатиме якась форма автократії чи олігархії.
Але поки не час непокоїтись (чи радіти), що повну владу над нами захопить Маск або інший топпідприємець. Це малоймовірно в розвинутих країнах. Вищий шанс, що підприємець просто стане гвинтиком в системі держуправління з її бюрократією, процедурами, обмеженнями та неможливістю повного контролю.
Не забувайте про конфлікт інтересів
Конфлікт інтересів — не причина підприємцю відмовитися від можливості долучитися до державного управління. Проте такий чинник точно впливатиме на його діяльність в цій сфері. Коли підприємець стає членом парламенту чи займає державну посаду, то має передавати управління підприємством та корпоративні права іншим особам. В Україні, наприклад, заборонено, щоб ними була сім’я.
Цей крок теоретично має захистити такого підприємця від конфлікту інтересів. Насправді ж за бажання можна придумати, як зберегти контроль над власним бізнесом та використати державну посаду на свою користь.
До того ж ситуації можуть бути різними. Уявіть, наприклад, собі Маска на державній посаді. Він прийшов модернізувати аерокосмічну галузь. Звичайно, має відповідну експертизу та очолює NASA. Звучить, як досить перспективна історія.
Аж тут виявляється, що за період Маска в NASA на відміну від SpaceX, Blue Origin Джеффа Безоса не отримала жодного контракту. У публічному просторі знають, що Маск та Безос — давні суперники в сфері космосу. Якою буде реакція на таку інформацію? Можливо, Маск взагалі не ухвалював рішення щодо Blue Origin та SpaceX. Проте його все одно чекатиме хвиля публічної критики, а також, імовірно, розслідування.
Така ситуація спрощена та дуже гіпотетична. Проте вона ілюструє потенційну неможливість використати на повну свою експертизу через конфлікт інтересів.
І так, якщо підприємець прагне перейти до держуправління, то нехай готується, що всі ухвалені раніше рішення будуть на видноті. Та й не тільки його. Оскільки бренд компанії тісно пов’язаний із засновником, то він продовжить впливати на нього і після початку державної кар’єри. І навпаки. Наприклад, передана 10 років назад під управління іншим людям компанія вчасно не вийшла з росії. Навряд це захистить підприємця від шквалу критики навіть, якщо він справді не має до неї жодного стосунку.
Замість висновків
Цей текст не про повчання інших. Тим більше у людини, яка керувала компанією, може бути більше корисних навичок та досвіду, ніж у тих, хто з самого початку цілився на держуправління.
Проте не варто вважати, що власний бізнес дає перевагу в управлінні державою чи містом. Так само як і вірити в те, що підприємець на високій посаді розв’яже всі проблеми громадян. Усе залежить не від минулих заслуг чи успіхів, а від уміння адаптувати досвід та навички під зовсім інший підхід до роботи.
Можливо, колись ми матимемо кейс, коли підприємці дизраптнуть систему і перетворять державний апарат на щось з ефективністю топових бізнесів. Проте поки це залишається далекою мрією. Майже як колонізація Марсу.
Знайшли помилку? Виділіть її і натисніть Ctrl+Enter
