Fake it till you make it. Як створюються міфи про непереможні армії та наддержави

Протягом всієї історії людства полководці, диктатори, президенти та монархи неодноразово будували вигадані наддержави, суперзброю та непереможні армії. Причини були різні — від військових хитрощів до пропаганди, щоби надихнути народ та зберегти місце на троні. У своїй колонці шеф-редактор Vector Дмитро Кошельник розповідає, як створюються та працюють такі міфи.

Про людство та міфи

Історик Юваль Ной Харарі в книзі «Homo Deus: За лаштунками майбутнього» пояснює, що тварини живуть у подвійній реальності — об’єктивній зовнішній дійсності і внутрішніх суб’єктивних переживаннях. До першої належать дерева, ріки, інші тварини тощо. Внутрішні суб’єктивні переживання — це страх, бажання, радість. Людина ж відрізняється від тварин наявністю третього аспекта реальності — міфів. Ми вміло придумуємо речі, котрі існують лише в нашій уяві, — від химерних духів та грецьких богів до корпорацій, криптовалют і наддержав. 

Уміння вигадувати дозволяє нам краще працювати разом. Наприклад, повіривши в міф про продукт, який змінить світ, ми об’єднаємося в команду і запустимо стартап.

Якщо крім міфу у нас будуть потрібні навички, нетворкінг і трохи удачі, то, можливо, компанія досягне успіху, продукт стане популярним, а її власники — мільярдерами.

Проте така «міфотворчість» може аж надто викривляти дійсність. Тоді виникають проблеми. Наприклад — політика «Великого стрибка» в Китаї (з 1958 по 1960 рік). Уряд намагався підняти економіку країни та провести індустріалізацію. Для цього поставили ціль збільшити сільськогосподарське виробництво в кілька разів, щоби потім продати зерно та отримати необхідні для реалізації цих амбіцій гроші. 

Усе йшло за планом. За офіційними даними від чиновників, 1958 року валовий збір зерна дійсно сильно збільшився. Відтак керівництво держави продало мільйони тонн рису за кордон. Натомість вони отримали техніку та решту необхідного для омріяного «стрибка».

Проте так сталося лише в реальності китайського уряду (або якоїсь його частини). Насправді ж збір зерна не виріс. Навпаки, ситуація стала навіть гіршою. Зокрема через розбалансування економіки та міри для покращення врожаю, включаючи кампанію боротьби зі шкідниками — щурами, комарами, мухами та горобцями. Останні постраждали найбільше. На перший погляд, винищення горобців дійсно сприяло покращенню врожаю. Проте через нього значно розплодилися гусінь і сарана. Це дало зворотний ефект.

Побоюючись реакції уряду, чиновники писали звіти про нечуване зростання врожайності. Паралельно практично кожен наступний фальсифікував їх ще більше. Так нагору прийшли дуже гарні цифри, які приблизно на 50% розходилися з реальністю. За ними почався розпродаж зерна, а після — голод. 

Звичайно, з тоталітарними режимами завжди є підозра, що голод спричинили свідомо, щоби просто отримати зерно. Проте в цьому випадку «міфотворчість» також працює — група людей повірила, що їхні величні задуми варті людських життів.

Як і для чого творяться непереможні армії та наддержави

Уявімо, що ви не дуже успішний диктатор. Найгірше, що жителі вашої країни теж починають щось підозрювати. У демократіях вас не обрали би на наступний термін. У диктатурах же система зазвичай оновлюється силовими методами. Словом, усе йде не за планом, настав час діяти. Тому ви використовуєте свій контроль над медіа та починаєте цілеспрямовану пропаганду:

Тут стають у пригоді кілька перевірених попередниками прийомів:

• У будь-яких невдачах винні зовнішні та внутрішні вороги. У нацистській Німеччині ними стали євреї, західні країни (особливо колишні члени Антанти, що виграли Першу світову війну) та Радянський Союз. Для СРСР — капіталістичні держави та НАТО. Образ цих ворогів активно протиставляється світлому образу діячів країни-вигадника. Наприклад, нацисти випускали пропагандистські фільми, де в негативному світлі виставляли євреїв. 
• Підкреслити велич та особливий шлях нації. Неважливо наскільки ви самі вірите в цю ідею. Народ має відчути, що він особливий, просто йому заважають досягти успіху вороги. Наприклад, ідея «вищої арійської раси» у нацистів. 
• Непогрішний лідер. Народ мусить вірити, що лише його лідеру до снаги врятувати ситуацію. Він — «ідеальний герой» наділений численними чеснотами: блискучий стратег, провидець і геополітик. Лідер ухвалює жорсткі рішення, тому що змушений і дуже любить власний народ. Також він часто просто не знає про те, що відбувається на місцях, — «цар хороший, а от бояри погані». Доволі часто підкреслюють аскетичний стиль життя «вождя». Хрестоматійний приклад — Сталін. Пропаганда зображувала його генієм, який роками носив одні й ті ж чоботи та потертий кашкет. 
• Велика армія та/або благородні силовики. Щоби вистояти, авторитарний режим мусить спиратися на армію та силовиків. Важливе завдання — підкреслити, що це благородні воїни майже з легенд, які стоять за справедливість, особливий шлях народу. Паралельно має розповсюджуватись ідея про її перевагу над ворогами (навіть якщо її немає). Для цього солдати вправно маршують на парадах, про них знімають пропагандистські документалки, серіали та кінофільми за «секретними документами». У них прославляють подвиги, яких не було, або спеціально викривляють реальність. В особливих випадках придумують надзброю, якій світ не має аналогів. У нацистській Німеччині полюбляли термін «вундерваффе» (дивовижна зброя). Так називали зразки інноваційних озброєнь, котрі мали би змінити хід війни. Насправді «вундерваффе» зазвичай залишалися лише прототипам або взагалі ідеєю.
• Наддержава з великими досягненнями. Навіщо щось робити, якщо можна просто оголосити про успіх держави народу? Наприклад, пропаганда Північної Кореї, схоже, змальовує цю державу, як головну спортивну націю у світі. У росії публікують новини з маніпулятивними заголовками про зростання економіки, а ще анонімні захоплені коментарі нібито від болгар та громадян інших країн. СРСР використовував поняття «Заходу, що загниває». У цій паралельній реальності капіталістичний світ змальовувався занепалим. 

Це спрощений приклад того, як та навіщо диктатури створюють віртуальні наддержави, могутні армії та ворогів. Пропаганду будують за допомогою численних медіаканалів — від телебачення та радіо до друкованих видань і соцмереж. Через них можна за бажанням просунути будь-який наратив — від перемоги на Чемпіонаті світу з футболу до важкого становища російськомовного населення на Донбасі або німецьких меншин у Судетах.

І що з того?

Насправді — нічого. Вищезазначені прийоми не нові. Враховуючи схильність людей творити та вірити історіям, можливості медіа та технологій — нав’язувати наративи доволі легко. До сьогодні залишається актуальною фраза, котру приписують міністру пропаганди нацистської Німеччини Йозефу Геббельсу: «Дайте мені засоби масової інформації, і я з будь-якого народу зроблю стадо свиней». 

Подібні викривлення реальності працюють не лише в диктатурах, але і в інших структурах, зокрема і стартапах. «Fake it till you make it» — можна порадити, як диктатору, так і стартаперу-початківцю.

Останньому доводиться фіксувати та прикрашати досягнення, щоби мотивувати співробітників, зацікавити інвесторів і клієнтів. Крім того, він створює зовнішнього ворога, підкреслює особливий шлях і місію компанії, розповсюджує легенду про геній лідера та велич компанії. 

Далі все залежить від того, чи вдасться досягти поставлених цілей, та адекватності керівництва. У гіршому випадку — отримаємо кейс, схожий на Theranos. Елізабет Голмс (непогрішна лідерка та геній) придумала «вундерваффе» — пристрій, який робить 240 видів аналізів на основі кількох крапель крові з пальця. Вона оголосила ворогом великі  компанії у сфері охорони здоров’я, шукала внутрішніх ворогів за допомогою «силового блоку». Врешті «вундерваффе» залишилася лише неробочим прототипом. Компанія збанкрутувала, а Голмс тепер загрожує 80 років ув’язнення.

Схожа доля очікує і диктаторів, які занадто захопилися власними вигадками. Якщо вся їхня армія та наддержава — лише пропаганда, то цей міф неминуче зіштовхнеться з реальністю.