БІЗНЕС

«Потрібні $300–400 млрд в найближчі 5–7 років». Андрій Длігач, Анатолій Амелін та Павло Шеремета про економічне диво в Україні

29 Серпня 2022, 12:00
15 хв читання
Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
Додати в закладки

Будь-яку статтю можна зберегти в закладки на сайті, щоб прочитати її пізніше.

Настя
Анастасія Шкальова Авторка, пишу про інновації та нетривіальні бізнес-історії
Андрій Длігач, Анатолій Амелін та Павло Шеремета про економічне диво в Україні
Задружились
Режим читання збільшує текст, прибирає все зайве зі сторінки та дає можливість зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.
Режим читання

Режим читання збільшує текст, прибирає все зайве зі сторінки та дає можливість зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.

29 серпня відбувається безплатна конференція OneMinuteConference-2022. Її організувала платформа MEREZHA за підтримки Європейського банку реконструкції та розвитку й уряду США. Кожен з десятьох експертів за одну хвилину має дати відповідь на питання: «Як Україні стати економічним дивом?». Зареєструватися на конференцію можна за посиланням.

А ми поспілкувалися з трьома спікерами — Анатолієм Амеліним, Андрієм Длігачем та Павлом Шереметою. Розпитали, що мають робити український бізнес та влада, аби пришвидшити розвиток України, та чи варто нам очікувати економічного дива вже в найближче десятиліття.

Анатолій Амелін

Час можливостей

Економічне диво — країна, темпи зростання якої випереджають сусідів, й вона стає магнітом для інвестицій, капіталу та талантів. 

Щоби досягти цього статусу, Україні потрібні кардинальні зміни. Наприклад, чиновники за 31 рік показали, що вони не здатні на трансформації. Тому за це має взятися проактивна частина українського населення. У нас це, зокрема, бізнес. Саме українські підприємці консолідували свої сили після 24 лютого. Вони допомагали армії, волонтерам, купували амуніцію та автомобілі для військових. Підприємці й сьогодні надають робочі місця та сплачують податки, завдяки яким українська економіка продовжує функціонувати. Саме бізнес має сформулювати чітку візію та позицію. Він має сказати, що так, як раніше, більше не може бути.

Якщо говорити про конкретні кроки. Тут варто взяти за приклад західні країни, де не чиновники, сенатори чи конгресмени пишуть законопроєкти й стратегічні документи. Цим займаються аналітичні центри, консалтингові компанії та юристи. Саме вони повинні скласти антикризові стратегії й в Україні. А бізнес має це профінансувати. Лише в такій співпраці можна створити стратегії, які перетворять Україну в економічне диво чи «європейського тигра». 

Крім того, саме бізнес має поставити конкретні задачі перед владою. Консолідовано чинити тиск. Саме публічний спільний тиск зможе прискорити впровадження антикризових планів та сприяти реалізації амбіційних кроків для розвитку.

Оцінити потенціал країни

Уже багато років йде мова про те, що Україна має потенціал стати економічним дивом. Про це голосно заявляли чиновники й 2015-го, і 2019 року. Як бачимо, потенціал зростає, але не реалізується. І це головна проблема.

31 рік ми не до кінця усвідомлювали ціну нашої незалежності. Але 24 лютого 2022 року росія, так би мовити, дала нам можливість її оцінити.

Українці перетворилися на консолідовану націю, у якій формується довіра одне до одного. Народ спільними зусиллями боронить країну.

Тому тепер ті, хто на фронті, чітко говорять, що ми не воюємо за корупцію, «решалово» та кумівство. Ті ж, хто допомагає в тилу, так само вже не терпітимуть хамство, корупцію та вседозволеність українських чиновників. Ми всі стали менш інфантильними. І це лише грає на руку розвитку держави.

Як привабити інвесторів

На сьогодні у світі є $3 трлн вільних інвестиційних грошей. Але інвестори не поспішають їх вкладати в Україну. Причини прості: ми не маємо чіткої стратегії. Українські чиновники часто сіють хаос. За останні 10 років тільки податкова політика змінювалася 150 разів, що ніяк не сприяє приверненню уваги до країни ззовні.

В України має бути чітка амбітна стратегія, яка визначає наше місце та шлях на європейській, економічній та гуманітарній мапах у 2030–2035 роках. Вона повинна визначити цілі, яких ми дістанемося, коли пройдемо цей шлях з точки А до Б. Інвестори мають розуміти, які галузі економіки ми ставимо в пріоритет, чому для вливання капіталу Україна вигідніша за Польщу або Туреччину. 

Для цього потрібно зробити такі кроки:

  • Податкова система. Наприклад, нещодавно заступник керівника Офісу Президента Ростилав Шурма заявив, що готується податкова реформа «10–10–10», яка, на мою думку, дійсно може бути прогресивною для нашої країни. Але вона має бути ще прогресивнішою. З податком на виведений капітал (замість податку на прибуток) та податком на роздрібні продажі замість корупційного ПДВ.
  • Судова реформа. Ми більше не можемо відкладати її в дальню шухляду. За 30 років у країні не спромоглися провести ефективну реформу, але зараз ми маємо «хакнути» систему. Наприклад, піти шляхом Казахстану або ОАЕ. У цих країнах діє британське право. Усі угоди укладають за британським правом. В Україні суперечки також мають вирішувати не судді Печерського суду, а, наприклад, британські судді.
  • Ефективні державні процедури. Можна сказати, що ми вже маємо приклади. Останні роки держава активно цифровізується.
  • Створення вільних економічних зон.
  • Створення справжнього ринку капіталу, проведення пенсійної реформи, що буде одним із драйверів та постачальників капіталу.

Крім того, маємо показати інвесторам усі наявні в Україні можливості. Наша країна може стати європейським виробничим, технологічним, логістичним хабом. Наприклад, війна довела, що ми маємо сильний оборонний комплекс. Наші технології достатньо конкурентні, і ми можемо й надалі їх розвивати. 

Також Україна посідає друге місце в Європі за запасами природного газу (після Норвегії — прим. ред.). Тому ми можемо забезпечити ним не лише себе, а і Європу.

І головне — сьогодні Україна є найбільшим захисником всієї Європи. Це той час, коли ми маємо не шукати виправдання, а хапатися за всі можливості. І тоді воля приведе нас до економічного дива.

Андрій Длигач

Узяти на себе відповідальність за країну

Українське диво в інтересах самої України, тобто всіх її стейкхолдерів. Але тут ми маємо звернутися й до розвиненого світу. Саме він має допомогти Україні реалізувати її прогресивні прагнення. Сьогодні ми, звісно, не бачимо, зацікавленості міжнародних партнерів у цих дивах. Тому наше громадянське суспільно разом із бізнесом має самостійно формувати стратегічне бачення українського економічного дива.

Це вже відбувається. Ми маємо Меморандум Коаліції бізнес-спільнот за модернізацію України Коаліція бізнес-спільнот за модернізацію України Об'єднання бізнес-лідерів та експертів у пошуку кращих шляхів відновлення та розвитку країни після війни. та Маніфест громадянського суспільства — так звана «Луганська декларація» «Луганська декларація» У липні 2022 року Україна та представники понад 40 країн підписали декларацію, яка викладає принципи для відбудови України. , яку підтримали понад 250 організацій.

Наступним кроком має бути перетворення планів у дії. Для цього потрібно створити спеціальну платформу, де будуть представлені різні сторони — міжнародні партнери, уряд України та громадянське суспільство разом із бізнесом. Саме в такому трикутнику можна вирішити всі можливі суперечності. Адже українські представники зможуть відстоювати інтереси громадян, за використанням коштів міжнародної фінансової допомоги слідкуватимуть партнери та громадянське суспільство, яке відстоюватиме антикорупційний порядок денний.

Інвесторам потрібні гарантії

Щоб іноземні інвестори звернули увагу на Україну, ми маємо забезпечити їм безпеку та бурхливе зростання. Ні першого, ні другого в нас немає, як і довіри. 

Але є дещо цікавіше — наша держава найбільш недооцінена в плані талановитих людей, зручної географії та унікальних ресурсних можливостей. Сьогодні національне багатство України менше ніж $2 трлн. За наступні десять років ця оцінка зросте вдесятеро. Тому для інвесторів Україна — це новий клондайк або, вважайте, Кремнієва Долина в центрі Європи. Й от, що насправді нам може допомогти, — страхування інвестицій в Україну з боку урядів наших партнерів і міжнародних організацій. 

Про економічне диво ми говоримо вже багато років. Ще 2012 разом із Валерієм Пекарем та колегами ми створили Український республіканський клуб. Пізніше, після 2014-го, з’явилася громадська платформа «Нова Країна». Її мета якраз пошук цього самого дива.

Відверто скажемо, частина наших ідей почали реалізовуватися одразу. Наприклад, електронні закупівлі. Інші — чекали роками, але теж починають втілюватися. Згадаємо ринок сільськогосподарської землі. Але, на жаль, є такі, що опинилися в дальній шухляді. Насамперед говорю про податок на виведений капітал. Усі президенти (Порошенко, Зеленський — прим. ред.) обіцяли її втілити, але цього поки не сталося. 

Україна — найвільніша країна світу для ведення бізнесу, інвестицій, самореалізації людини, талантів, винахідників.

Українське економічне диво — це драматичне зростання експорту складної продукції, інноваційний розвиток, економічна інтеграція. В основі дива — розвиток людського капіталу. 

Так, Революція Гідності не дала достатньо енергії для економічної модернізації. Вісім років війни стали виправданням для корупційної гідри, чому в Україні не можна проводити радикальні реформи. Але зараз ми маємо вікно можливостей. 

У нас є все — активні люди у владних структурах, готовий до змін президент та консолідоване громадянське суспільство. Залишилося переконати міжнародних партнерів, що Україна гідна безумовної макроекономічної підтримки в найближчі роки. Тоді ми зможемо наздогнати за рівнем економічного розвитку Польщу. Нам потрібні $300–400 млрд в найближчі п’ять-сім років.

Повірили в те, що все можливо

Для себе я бачу Україну 2030 року таким чином. По-перше, переломним став саме 2023 рік. По-друге, влада ухвалила низку проривних рішень:

  • Вдвоє скоротився державний апарат. Натомість почали залучати аутсорс. Високий рівень цифровізації. 
  • Проведено інноваційну податкову реформу, яка змогла винищити корупцію та вибілити економіку. Саме ліберальна модель податкової системи («10–10–10») стала передумовою українського дива. 
  • Скорочені державні видатки там, де можливо. Це дозволило підвищити економічну самостійність громадян. Водночас держава краще дбає про тих, хто не може це робити самостійно.
  • Проведена тотальна дерегуляція — принаймні на перехідний період до входження до ЄС.
  • Проведена тотальна приватизація: держава більше не займається бізнесом, володіє лише кількома стратегічними підприємствами.
  • Розвинутий фондовий ринок, запроваджено обов‘язкове медичне і пенсійне страхування. Мільйони людей пройшли курси економічної грамотності. 
  • Держава інвестує в інновації та науку, а не тільки в інфраструктуру.
  • Створені умови для талантів і підприємців з усього світу — найлегше відкривати та вести бізнес саме в Україні.
  • Приватна власність недоторканна. Зловживання правоохоронців, нечесність судів чи крадіжка інтелектуальної власності — унеможливлені на державному рівні та новому суспільному договорі.
  • Відбувається трансфер технологій, діджиталізація традиційних галузей. В Україні відкриті дослідницькі офіси та виробничі підприємства провідних компаній світу у всіх галузях.

Але головне: ми всі в це повірили й перестали сваритися. Бо незгодами в суспільстві ми допомагаємо корупційній гідрі. 

Павло Шеремета

Поставити бізнес на перше місце

Для розбудови економіки потрібно мати сильний трикутник — громадянське суспільство, бізнес та влада. У нашому випадку я все ж таки вважаю, що в післявоєнний період  маємо акцентуватися на бізнесі. Адже саме ця частина наразі страждає найбільше. Влада показала себе доволі стійкою, громадянське суспільство в нас консолідоване вже давно, а от з бізнесом складніше. Економіка падає на третину. Для її зростання потрібні екстраординарні заходи, які зроблять бізнес сильнішим.

Нам доведеться витратити якийсь час, аби все відновити. І мова зараз не лише про гроші, а й про людей. 5 млн українців залишаються  за кордоном. А без людей нічого працювати не буде. Тому потрібно діяти. Треба вчитися експортувати на глобальні ринки, адже звідти ми зможемо отримати гроші, які покриють витрати бізнесу, створять нові робочі місця й повернуть людей.

Якщо говорити мовою цифр. Українське населення в порівнянні з російським менше у 3,5 раза. Але до війни ВВП України було меншим за російське в 10 разів. Сьогодні це лише посилюється. Вони втрачають 5%, а ми падаємо на третину. Тобто вже цього року різниця між нашими економіками буде у 15 разів. Якщо ми й надалі рухатимемося таким шляхом, нам не виграти війну. Наша економіка та ВВП мають сягнути такого рівня, щоб на нас просто ніхто й не хотів нападати.

Потрібен діалог між бізнесом та владою

Якщо говорити про причини нашого довоєнного відставання — вони прості. 30 років в Україні для одних будували олігархат, а для інших — соціалізм. Так це не працює — потрібна консолідація. Передовсім діалог між бізнесом та владою. Він зможе забезпечити відновлення економіки.

Так, завжди хтось залишатиметься незадоволеним. З власного досвіду (і на тому, і на іншому боці) можу сказати, влада завжди говорить, що веде цей діалог. Але бізнесу його не вистачає. Тут треба розуміти — бесіда має будуватися без ворожого забарвлення. У першу чергу це стосується влади. У нас є чиновники, які звучать так, наче український бізнес — це їхній ворог, наприклад, говорять про якесь «общипування гусей». Але це вже не діалог.

Так, діалог між владою та бізнесом ніколи не буде на рівних. Влада апріорі сильніша. Проте завжди треба розуміти мету комунікації й залучати до бесіди різних людей, а не тільки наближене до влади коло. Наприклад, я читав, що в китайській мові ієрогліф «торгівля» означає «просто». Вони всі живуть з розумінням, що бізнес — це просто. А в Україні навпаки — бізнес означає, що все має бути складно. Підприємці в нас це чомусь спекулянти та злочинці. Тому й влада нерідко підходить до діалогу з цієї точки. 

У нас бізнес добре запрацює тоді, коли ми, як і понад 200 країн світу, станемо на шлях спрощення бізнесу. Ми маємо нарешті відкинути олігархічні інтереси й відходити від шляху монополізації.

Не сподівайтеся, що олігархічний складник зникне після війни, як роса на сонці. За все потрібно боротися — і за вільну економічну діяльність також.

Нам потрібно створити українському бізнесу умови для інвестування в нашу економіку. Це стане сигналом для іноземного капіталу. 

Загалом у світі лише 2–3% інвестицій в країни є зовнішніми. Решта йде від внутрішніх заощаджень. Нам не треба думати, що Україна зможе залучати до 90% зовнішніх інвестицій. Це нереально. Україна має дати можливість заробляти та зменшити ризики. Припустимо, що можливості заробляти ми можемо забезпечити. Але з ризиками так просто не вийде.

Україна поки що не може сподіватися на гарантії безпеки НАТО. Самостійно зменшити ризики ми теж не можемо. Адже будь-який інвестор думає, чи не постраждає від бомбардування завтра його склад, підприємство чи інша інвестиція. 

Трохи гіркої правди

Я не вірю, що Україна вже за вісім років зможе стати економічним дивом. Проста причина: рости за рік на 33% практично не можливо. Малайзія минулого року показала ріст економіки на 16% — і це чудовий результат. В нас, він до речі, був на рівні 3%. 

До всього, у нас знищена третина економіки, п’ята частина — під окупацією. Ми не маємо доступу до ключових портів, промислових центрів та частково аграрного півдня. А за наступні вісім років це все треба звільнити та відновити.

Зате за вісім років ми, теоретично, можемо вступити в Європейський Союз. Це дасть нам безпекові гарантії. Зможемо вирішити деякі речі. Будувати економічне диво доведеться також нашим дітям та онукам. Але ми точно зможемо це зробити. Світ давав нам 72 години, а ми тримаємося вже пів року. Тому не називаю терміни, але ми точно досягнемо успіху.

Знайшли помилку? Виділіть її і натисніть Ctrl+Enter

Завантаження...