«Бізнесмен — це не барига і барсетка». Як ви думаєте, Наталіє Микольська?
Режим читання збільшує текст, прибирає всю зайву інформацію зі сторінки і дозволяє зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.
- Виконавча директорка спілки Diia.City United, яку створили, щоб «розкрити максимальний потенціал українського технологічного бізнесу». До неї входять — Ajax Systems, Genesis, MacPaw, Horizon Capital, Netpeak Group, Monobank, Uklon та багато інших компаній.
- 2015-2016 рік — заступниця міністра економічного розвитку і торгівлі України — Торгового представника України.
- Засновниця платформи з розширення економічних можливостей жінок SheExports та Центру Trade+ у Київській школі економіки.
- Називає себе людиною, яка займається трансформацією та масштабуванням глобального бізнесу.
Про себе
Я людина, що займається трансформацією українського бізнесу і його масштабуванням. Людина, яка вірить в Україну, український бізнес, мама, дружина.
Немає роботи, якою я не хотіла б займатися. Маю життєвий принцип: «Я повинна розуміти навіщо щось роблю». Можу і картоплю посадити, поприбирати. Ніяких проблем.
Мене дивує, коли люди кажуть, наприклад, «ніколи не носитиму чи не готуватиму каву». Сидимо з командою над якимось проєктом, у нас дедлайн, а я в цей час маю п’ять хвилин, щоб зробити всім каву, то в чому проблема?
Я люблю читати. Хоча часу на це не так багато, як би мені хотілося. Люблю і художні книжки, і професійні, різноманітні журнали, зокрема про технологічний сектор чи бізнес. Дуже люблю українську сучасну літературу, прозу. Намагаюся читати кожен вечір хоча б пʼять сторінок. Це дозволяє перейти з режиму, коли мозок все одно працює над робочими питаннями у стані спокою.
Наразі живу за містом, дорога займає час, тому зранку, коли їду, слухаю подкасти. Це може бути короткий огляд міжнародних новин, як правило Financial Time: там класний формат, до семи хвилин. Якщо я хочу більше, то обираю BBC World News або CNN. Ввечері можу послухати подкасти не на професійну тематику.
Про перші гроші
У дитинстві професійно займалася гірськими лижами. У Славську, у Карпатах, у дідуся був будинок, і туди приїжджали гості з молодшими за мене дітьми. Я давала їм приватні уроки, і заробляла на цьому гроші — мені було 11-12 років.
Зараз лижі також є в моєму житті — це один із способів повного перезавантаження. У мене вся сім’я катається. Покійний тато був майстром спорту з гірських лиж.
Під час сімейного відпочинку я зазвичай прокидаюся раніше за всіх і вирушаю сама на схил — покататися годину-півтори, поки всі ще сплять. Віддаю перевагу високій швидкості. Для мене це важливий момент: я сама, гори, білий сніг. Намагаюся не пропускати жодного сезону, єдиний виняток — перший рік повномасштабної війни: було дуже багато волонтерства, роботи. Проте, можливо, не варто було пропускати — перезавантаження на кілька днів важливе.
Про роботу
Робота для мене — це про пошук рішень на наявні проблеми. Це не все моє життя, але велика і важлива його частина.
Під час повномасштабної війни ми зі знайомими, колегами започаткували великий волонтерський проєкт «Батальйон», який збирав фотографії і відео з лінії зіткнення, обстрілів. Створили фактично мультимедійну датабазу про війну в Україні. В якийсь момент говорили про сенси, навіщо ми це робимо. Одна з учасниць команди сформулювала бачення і наштовхнула мене на таку думку: «Ти просто бачиш суспільний запит, шукаєш шляхи і рішення, як його задовольнити. Запускаєш цей проєкт, робиш його сталим, передаєш комусь і рухаєшся далі».
Думаю, не змогла б не займатися такими проєктами про створення, розбудову, про трансформацію. Критерій, за яким оцінюю професійний успіх — рух до цілей, який ми з командою і стратегічною радою погодили.
Коли їх досягаємо, для мене це ознака того, що ми рухаємося успішно. Я амбітна людина, у нас амбітні цілі, але люблю їх ще перевершувати. Другий критерій мого успіху — імпакт. Речі, якими я займаюся, мають вплив на системні зміни підходів, законодавства, або взаємодії бізнесу і влади. Для мене це дуже важливо.
Про моменти, які сформували
У мене було декілька моментів в житті, коли я могла залишитись за кордоном. На четвертому курсі я стажувалася в парламенті Канади та могла продовжити там працювати. Згодом я повернулася після магістерської програми з Німеччини. Потім мала першу закордонну роботу в уряді Альберти, у Канаді. У Стенфорді рік була на феллоушип, але повернулася в Україну. Те, чим я займаюся, це речі, які асоціюються з Україною та українським бізнесом.
Коли почалася повномасштабка і я з дітьми опинилася за кордоном, у мене не постало питання, чи я повернуся, — було питання коли.
Україна — це мій центр інтересів — і особистісних, і життєвих, і бізнесових. Іноді я думаю, що я трішки мрійниця.
Мій дідусь писав книжки про незалежну Україну, був знайомий з Хмарою і Чорноволом в часи, коли зароджувалося незалежність. Я зростала, коли ці всі люди були в нас у квартирі,була маленькою на першому мості злуки між західною і східною Україною.
Під час Революції Гідності була вагітна своїм другим сином і до останнього їздила на Майдан. Син народився 10 лютого, за декілька днів до розстрілів на Майдані. Революція Гідності була поворотною точкою, коли зрозуміла, що працюватиму над зміною державної системи.
До того 15 років була в юридичному бізнесі. Обрала юриспруденцію, тому що вірю в справедливість. Для мене завжди була концепція «справедливо-несправедливо». Тому я з раннього віку знала, що я хочу стати юристом: людиною, яка змінює, і це теж зокрема про трансформацію.
Про підприємництво
Коли я почала займатися питаннями міжнародних угод, торгівлі, допомоги українським компаніям в залучення інвестиції, зрозуміла, що Україна має бути більшою частиною глобальної екосистеми. Багато працювала з технологічним сектором, тому це було на стику бізнес-юриспруденції: розуміння процесів, що цікавить інвестора, участь в due diligence.
Тоді почала дуже сильно цінувати бізнес-лідерство і людей, які самі з нуля збудували компанії: побачила, як вони віддаються, скільки часу, енергії, іноді останніх грошей, вкладають в те, щоб це сталося.
У фільмах це виглядає красиво. У житті — складніше. Наприклад, людина їде в відрядження і проводить три місяці поза Україною, тому що треба вийти на нові ринки, проводити зустрічі нон-стоп, самостійно працювати на виставках, складати стенди. І ось тоді видно, наскільки вона цілеспрямована і вмотивована ціллю щось зробити. І досить часто це ціль не про гроші, або не тільки про гроші, — амбіція інша.
Українці були дуже підприємницькою нацією до радянського союзу. срср почав викорінювати ідею підприємництва, а поняття «підприємців» підмінили негативним сприйняттям фарцовщиків Людина, яка в СРСР нелегально продавала або обмінювала дефіцитні іноземні товари (одяг, парфуми, техніку), зазвичай придбані у туристів. . Артем Бородатюк колись сказав, що його мама не хотіла, щоб він займався підприємництвом, бо його посадять — це з цієї ж опери. Підприємливість українців сильно пригноблювали, різними способами.
Чому українці не накопичили кошти? Бо в радянському союзі сталася історія з «книжками», на яких погоріли всі гроші. Це все вбиває історію накопичення: навіщо відкладати, якщо нічого не можна за це купити або передати своїм дітям.
У нас вкрали пам’ять про Семеренків: цукрові магнати, які навчалися у Франції, і розробили в Україні найбільш ефективну на той час в Європі технологію переробки цукру. А більшість знають тільки про яблука сорту «Семеренко». Цю пам’ять навмисно знищували, щоб у нас не було якорів, за які триматися.
Зараз ми намагаємося це відновити. В Україні батьки повинні хотіти, щоб їхні діти ставали підприємцями. Це зокрема місія нашої спілки — популяризація підприємництва.
Мені би хотілося, щоб ми перейшли від парадигми, що бізнесмен — це барига, барсетка.
Щоб це була людина, яка важко працює, має цілі, будує команди, платить податки і вкладається в те, щоб у нас була перемога.
Про менеджерські підходи
Для мене найважливіший скіл керівника або лідера — професійність. Якщо ти не розумієш, чим займаєшся, тобі буде складно рухатися вперед і мотивувати команду. Другий важливий момент — це навички хорошого проєктного менеджменту. Третє — скіли, пов’язані з найманням людей. Четверте — це вміння трансформації амбіції в місію, цілі, план дій. Ну і зараз суперважлива навичка — резильєнтність Your title Властивість особистості, що лежить в основі здатності долати стреси та важкі періоди конструктивним шляхом . Я вважаю, що українські СEO або фаундери можуть читати курси в Гарварді, Стенфорді, Єлі з приводу того, як працює адаптивність.
При найманні є декілька важливих речей, на які звертаю увагу. Перше — щоб людей драйвила місія і те, що ми робимо. Далі — професійність, мати ті скіли, які вимагає посада. Я вмію допомагати членам команди зростати, але для цього людина повинна мати компетенції.
Коли я працювала в юридичному бізнесі, у нас була корпоративна культура визнавання помилок: сказати: «Вибачте, я помилився» — нормально. Я не вірю в те, що є люди, які не помиляються. Коли людина визнає свою помилку, це перший крок на шляху до її виправлення.
Про визнання та взірців
Не можу сказати, що моя ціль — бути в рейтингах кращих менеджерів чи СЕО.
Для мене важливіше, коли за моєю експертною думкою звертаються, говорять про діяльність спілки або про імпакт, який ми зробили. Це про вплив.
В українському бізнесі, у владі є багато крутих жінок, які просто не говорять про себе вголос, не просувають себе, але роблять дуже багато крутих і важливих проєктів, класних продуктів. Тому одне з моїх внутрішніх покликань, щоб про цих жінок дізнавалися якомога більше людей. Намагаюся донести, розповісти про них укладачам рейтингів, особливо в технологічному бізнесі і навколо нього.
Немає когось одного, кого можу назвати взірцем. Це, швидше, збірний образ людей, на яких я орієнтуюся, чий стиль роботи мені імпонує.
Про амбіції
У нас в спілці є місія — зробити Україну юрисдикцією, звідки технологічні бізнеси зростають глобально. Для цього потрібні декілька речей:
- Зрозумілий, передбачуваний і хороший податковий режим.
- Зміни у вищій і в середній освіті — технологічний бізнес, це про людський капітал. Потрібно реально системно працювати з ним і нарощувати.
Нам потрібно, щоб в країну інвестували гроші, щоб українці накопичували і вкладали. А щоб прийшли венчурні інвестиції, необхідно безліч стартапів. Пункт номер один — підприємницька культура. Запускати стартапи повинні як студенти, так і вже зрілі фахівці.
Вважаю, що національною ідеєю має стати глобалізація українського бізнесу. Україна — маленький ринок. Проте українці голодні до успіху, заробляння грошей і не дурні. Ми розумні, вміємо робити продукти. Тому наше завдання — навчити стартапи скейлитися і будувати проєкти, привабливі для інвесторів.
Коли чую: «Ой, а у нас тут вихідний посеред тижня, бо це колись було велике свято», трішки напружуюсь. Можливо, прийде час, коли ми зможемо працювати менше, але це точно не зараз. Кожен має внести свій невеличкий вклад в нашу перемогу. Це моя парадигма. Іноді навіть команда дивується моїй безкомпромісності у цьому питанні, але я повторюю, пояснюю — це мотивація.
Більше про це
Які звички та ритуали зроблять ваше життя ефективнішим — бліц із топами Grammarly
Будь-яку статтю можна зберегти в закладки на сайті, щоб прочитати її пізніше.
Партнерські матеріали
