Данило Привіт, портретний і рекламний фотограф, про відсутній заробіток і можливості війни
Режим читання збільшує текст, прибирає все зайве зі сторінки та дає можливість зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.
«Як ви? Що ви?» — нова постійна рубрика на Vector, в якій головна редакторка Vector Ліза Бордунова говорить з українськими креаторами та підприємцями про їхню діяльність, адаптацію до нової реальності та пошук нових точок опори — особистих і робочих. War-work-life balance.
Цього разу Ліза поговорила з портретним і рекламним фотографом Данилом Привіт про чесність із собою під час війни, стан індустрії та роботу з ризиками професії.
Як у житті з’явилася фотографія
У школі мама дала мені на вихідні фотокамеру. Я щось познімав, потім взяв ще раз і так почав носити її з собою усюди. Знімав пейзажі, друзів та все, що було навколо. Після випуску зі школи почалися вечірки, концерти та поїздки до Києва, камера була усюди зі мною. З’явилися невеличкі замовлення.
У певний момент я почав проводити у Києві 2–3 дні на тиждень — знімав вечірки, ходив на івенти та знайомився з людьми. За півтора року таких роз’їздів я зненавидів потяги. Найчастіше мені вистачало грошей лише на нічний сидячий поїзд, що дуже виснажувало. Я їхав до Києва, наприклад, щоб заробити 800 грн за зйомку, з яких 400 витрачав на квитки та їжу. Тому врешті-решт переїхав до Києва.
Довелося пройти довгий шлях, аби моя професія почала приносити гідний прибуток. Проте я усвідомлено йшов до цього, багато працював і знайомився з людьми.
Зйомки, графік і дохід до повномасштабної війни
Я займаюся рекламною та портретною зйомкою. До війни серед клієнтів були великі українські та міжнародні бренди — Sony, Nestle, Oreo, Jägermeister, Puma Ukraine, Multiplex, «Нова Пошта». Також знімав спецпроєкти для Vector. Я мав від 4 до 6 зйомок на тиждень.
Планувати графік роботи фотографа важко, тому я від цього відмовився. У мене може не бути роботи два тижні, а потім хтось телефонує і запрошує познімати «на завтра». Частина замовлень приходить від виграних тендерів.
Раніше я засмучувався, якщо обирали іншого фотографа або інший продакшн, з яким я домовився співпрацювати. З часом минулося, і я більше нічого не планую.
На початку листопада 2021 року я вирішив зібрати собі «подушку безпеки». Я робив це не через думки про можливу війну, а більше для страхування на непередбачуваний випадок. Фінансова подушка дала мені маленький спокій, і так вийшло, що врятувала мене під час війни. Я зможу прожити рік-півтора з мінімальними витратами.
Фотографія під час війни
Моє робоче життя з початком війни змінилося від 100% до 0%. 24 лютого в мене мала бути зйомка о шостій ранку. Я ще не встиг на неї виїхати, коли почалися обстріли. Зателефонував продюсеру і сказав, що не приїду.
Перші два місяці я навіть не знімав чохол з камери. Знаходився у якомусь режимі очікування. З часом зрозумів, що життя триває, почав знімати маленькі дрібнички свого життя на телефон, аби їх запам’ятати. Це може бути неестетично, але це частина мого життя.
Клієнти, з якими я працював у Києві, поки до мене не повернулися. Це продакшени, бізнес яких зараз на паузі, та агентства, які в основному зараз працюють для держави. Тиждень тому мав першу зйомку з початку війни.
Знайшов тату-студію і просто захотів некомерційно з ними познімати. У нас не було брифу, агентства, ніхто не ставив завдань, тому я просто робив те, що хотів.
Я починаю зараз дивитися по-іншому на деякі речі у роботі. Наприклад, експериментую зі світлом, роблю предметну зйомку, яка раніше здавалася мені нудною та неенергійною. А зараз ця медитативність мені подобається.
Додаткові джерела заробітку
Я почав проводити індивідуальні онлайн-заняття з ретуші та Photoshop. Спочатку це був просто один зі зручних варіантів заробітку — і я, і учень можемо перебувати у будь-якій точці світу.
З’явився один, другий, п’ятий учень, і я зрозумів, що педагогіка — це прикольно.
Мені цікаво навчати людей так просто й швидко, як я хотів, аби колись навчали мене.
Я всього навчився сам, дивився дуже багато відео, в яких було багато «води». Навіщо дивитися 40-хвилинне відео, якщо ту ж річ можна розповісти за дві хвилини? Або навіщо вивчати технічні формулювання, якщо ти не розумієш, як вони працюють на практиці?
Зараз у мене п’ять учнів, з якими ми займаємося раз на 3–4 дні. Я дізнаюся потреби людини, що вона вміє і чого хоче навчитися. Хтось хоче стати комерційним ретушером, хтось знімає на плівку, а хтось робить мейкап і хоче робити ретуш для свого портфоліо. Тому окрім базових речей, я для кожного добираю різний матеріал. Я бачу у викладанні можливість зростання для себе і планую масштабуватися.
Збір коштів до «Повернись живим»
23 лютого я вирішив створити маленьку благодійну акцію, аби привернути увагу до фонду «Повернись живим». Я взяв світло, фон, вийшов на Майдан Незалежності та безплатно фотографував людей. Прийшло багато моїх друзів, знайомих, загалом вийшло 47 фотографій. На локації та у дописах у соцмережах про акцію я закликав донатити кошти до фонду.
Після перших кількох сумбурних днів війни я захотів ще якось допомогти країні. У мене є 47 фотографій, які зроблені за вісім годин до початку вторгнення. Я вирішив зробити NFT, продати їх та віддати кошти на ЗСУ. Фінансового ефекту це, на жаль, не мало, але була інформаційна хвиля. Вийшли публікації в українських та іноземних ЗМІ, тож це маленький внесок в інформаційну війну. До того ж я дізнався, як працюють NFT та як їх створювати, й орієнтовно п’ять людей питали у мене поради. Тож це дало поштовх до створення ще кількох подібних проєктів.
Потім я згадав, що планував зробити виставку з серією фотографій. Вони були зроблені до війни та не пов’язані тематично. Я виклав ці фото у соцмережі й закликав людей придбати їх за донат до «Повернись живим». А після нашої перемоги я надрукую їх та надішлю. Всього вдалося зібрати приблизно 5000 грн, дві фотографії у мене купила продюсерка з Лос-Анджелесу. З фінансової точки зору це небагато, але знову ж з інформаційної — пости мали 60 000 переглядів. Можливо, це наштовхнуло когось іншого теж зробити добру справу.
Що зрозумів під час війни
У мене з’явився час подумати про своє життя. Я склав великий список питань, аби проаналізувати: що мене радує, що засмучує, що люблю, а що ненавиджу у багатьох процесах життя. Це була найчесніша розмова із самим собою за багато років. Я зрозумів, де брехав собі і як змінилися мої цінності.
Наприклад, я думав, що хочу займатися колажними історіями Mix Art. Я накупив собі фарб, намагався щось робити із принтером. Насправді ж мені це не приносить задоволення. Це ніби маленька річ, але коли вони накопичуються, то стає важко.
Процес важливіший за результат. І якщо ви собі стандартом успіху ставите дію, то будь-який результат — це успіх.
Наприклад, я почав вивчати Figma. Раніше я думав, якщо маю вільний час, то маю приділяти його лише фотографії. Для професійного зростання у фотографії мені цей інструмент не потрібен. Але мені зараз цікаво, і це головний аргумент щось робити.
Питання, які допомогли мені у розмові з собою:
- Що я люблю, не люблю, мені подобається і що я ненавиджу?
- Чому (через що) я відчуваю щось?
- Які у мене цінності?
Також я зрозумів, що будь-який цикл наших дій можна уявити за принципом кола: натхнення — мотивація — дія. Багато хто з нас (а раніше і я) думав, що все починається з натхнення. Насправді ж це коло починається з дії. Ви починаєте щось робити, потім з’являється натхнення, а потім мотивація. Тому потрібно не чекати натхнення, а дати старт процесу. Можливо ви почнете з чогось посереднього, неякісного, але в процесі прийде й натхнення.
Більше про це
Український фриланс під час війни. Як працюють дизайнери, райтери та фотографи
Будь-яку статтю можна зберегти в закладки на сайті, щоб прочитати її пізніше.
