Як врятувати прості радощі життя: чому на дозвіллі важливо нічого не робити — колонка Томаса Аґійяра
Режим читання збільшує текст, прибирає всю зайву інформацію зі сторінки і дозволяє зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.
Живучи у культі продуктивності, ми навіть час на дозвілля хочемо проводити з користю і для саморозвитку, а можливість нічого не робити викликає тривожність та почуття провини. Автор блогу на Substack Томас Аґійяр розповідає, чому дозвілля стало для нас привілеєм, що спільного воно має зі школою та чому важливо забувати про власні амбіції на кілька хвилин.
Матеріал українською мовою підготувало Бюро перекладів для бізнесу MK:translations. Ми публікуємо адаптований та скорочений переклад.
Дозвілля стало чимось підозрілим
Принаймні саме так це відчувається. Невпорядкований суботній ранок викликає дивне відчуття провини, ніби ми забули про зустріч із самою пані серйозністю. Ми дивимося в телефони, вигадуємо дрібні справи або обіцяємо собі відпочити, щойно закінчимо ще одне завдання. Наше внутрішнє занепокоєння свідчить про те, що дозвілля більше не сприймається як природна частина життя, радше як крихкий привілей, який ми ледве дозволяємо собі.
Сучасне дозвілля, якщо його взагалі ще можна так назвати, зіпсоване. Воно вимагає від нас продуктивності. Але навіть коли нам вдається подолати цей бар’єр і переконати себе провести трохи часу, нічим не займаючись, воно приходить настільки обтяжене очікуваннями й напруженням, що сам акт відпочинку стає неможливим. І ми просто не здатні відпочити.
Це вже не зовсім дозвілля
Дозвілля не потребує систем, структур чи суворого планування. Усе це належить сфері роботи, яка вимагає швидкості, точності та чіткого часу виконання. І яку, як ми всі чудово знаємо, бажано зводити до цивілізованого мінімуму. Дозвілля ж, навпаки, — це час без меж. Воно не терпить будь-якого поспіху і зовсім не пасує до жодних електронних таблиць.
Стародавні греки, які знали дещо про мистецтво безтурботного відпочинку, називали його scholē — від цього слова походить і наше слово «школа». І це вишукана іронія, адже сьогодні школа — це місце, де зникає радість самостійного мислення. Але тоді scholē означало час для споглядання, краси, істини й неквапливих думок. Звісно, наші предки могли дозволити собі це тому, що працю за них виконували раби. Та одна з небагатьох перемог прогресу полягає в тому, що тепер наука і технології роблять дозвілля доступним майже для всіх нас.
Розкіш, якою ми не хочемо насолоджуватися
Утім, у Середземномор’ї до дозвілля й досі ставляться з майже церемоніальною повагою. Є місця, де воно ще живе: тераси, де старі чоловіки годинами смакують один-єдиний келих вина, площі, де час розчиняється у сміху та партіях у нарди, післяобідні години, що так і не перетворюються на справи. Офіціанти не поспішають. Крамниці зачиняються тоді, коли їм заманеться. Життя там і досі триває у власному темпі, і саме тому так приємно не вкладається в логіку сучасності.
Це дратує сучасну людину, яку привчили перетворювати кожну хвилину на цінність. І саме в цьому полягає трагедія, справжнє дозвілля вимагає маленької смерті амбіцій. Воно потребує, щоб людина на кілька годин спокійно відклала свої проблеми. Звісно, у кожного є свої труднощі, обов’язки, відповідальність, бажання й надії. І річ не в тому, що ці проблеми не мають значення, а в тому, що якщо їх не можна розв’язати просто зараз — наша тривога нічого не змінить.
Здатність на певний час утриматися від власних турбот і негараздів — необхідна передумова дозвілля. Сидіти спокійно, без поспіху й тривоги, попри певність, що проблеми ще чекають попереду, — для цього потрібні сміливість, довіра і трохи химерна віра в те, що протягом кількох хвилин більше нічого не має значення.
Саме тому дозвілля — це мистецтво, і його потрібно опановувати. Інакше на нас водночас впаде вся вага існування, свободи й відповідальності. Тож украй важливо на якийсь час їх проігнорувати і трохи насолодитися життям: можливо, з друзями, з книжкою, можливо, наодинці з власними думками і, без сумніву, з келихом вина.
Не обманюйте себе: дозвілля може мати щось спільне з відволіканням, але воно не має нічого спільного з притупленням, залежністю чи запереченням, тим, що можна побачити в алкоголізмі або нескінченному гортанні стрічки соціальних мереж на телефоні.
Це не втеча від реальності, не занепад і не відмова брати участь у реальному світі. Це свідома пауза, коли ми вирішуємо насолодитися простою красою життя, що завжди перед очима. І для цього потрібно розуміти: деякі години цінні саме тому, що не залишають сліду, нічого не створюють і не розв’язують жодних проблем.
Усе це може звучати як філософія, але насправді це лише привід. Привід посидіти довше, ніж потрібно. Замовити ще один напій, який мені зовсім не потрібен. І навмисне відкласти мить, коли мені знову доведеться стати корисним.
А тепер, якщо дозволите, у найближчі кілька годин я абсолютно нічого не збираюся робити.
І я маю намір зробити це якнайкраще.
Більше про це
Темний бік його використання: як ШІ руйнує наші стосунки та дружбу — колонка The Atlantic
Будь-яку статтю можна зберегти в закладки на сайті, щоб прочитати її пізніше.
Партнерські матеріали
