«Навіть 100 000 донорів закривають нагальні потреби». Як «ДонорUA» забезпечує країну кров’ю та чому досі не має коштів на роботу

«ДонорUA» — це платформа, що допомагає шукати й рекрутувати донорів. Технологія працює з 2015 року, постійно розвивається. Під час війни донорство набуло критично важливого значення. 

Ми поспілкувалися з Олександром Краковецьким, технічним керівником і співзасновником «ДонорUA», про те, як проєкт з’явився та працює, чому в розвинутих країнах немає потреби в подібних ініціативах і які є проблеми в «ДонорUA».

Як з’явився проєкт «ДонорUA»

Наприкінці 2014 року я брав участь у хакатоні від SocialBoost. Там шукали цікаві соціальні проєкти. Я пройшов у фінал зі своєю ідеєю, але нічого не виграв. Та на SocialBoost познайомився з Іриною Славінською, вона працювала з донорством.

Я хотів застосувати свої знання в галузі ІТ для розв’язання соціальної проблеми. Ірина мала готову ідею, концепцію та шукала кофаундера з технічним досвідом. Так ми почали разом працювати над «ДонорUA».

Я думав, що автоматизую процеси за два-три тижні, і на цьому моя участь в проєкті закінчиться. Але займаюся цим вже сьомий рік.

Починалося все з Excel-таблиці зі списком донорів крові, їхніми телефонами. Людина має робити перерву на два місяці між здачею крові. Але донору могли телефонувати по кілька разів на тиждень.

Перша версія сайту «ДонорUA» вийшла 2015 року. Дуже добре пам’ятаю той день, коли хтось на платформі натиснув кнопку «Знайти донорів», і за 15 хвилин донор знайшовся. Це був переломний момент, тоді ми зрозуміли: «Ого, це справді може працювати».

Які функції є на платформі 

Є реципієнти (люди, яким потрібна кров) і є донори. Наше завдання — звести їх.

Спочатку ми «почистили» базу донорів, яка в нас була. Перевірили та зберегли актуальні контакти. Далі зібрали базу центрів крові. Додали на сайт контакти, інформацію, коли вони працюють, кого приймають і кого не приймають.

Зробили розділ «Кровопедія». Це найповніше зібрання інформації українською мовою для донорів: як підготуватися, як відновитися, яка дієта має бути перед здачею крові.

Згодом ми зробили персональні кабінети різних учасників процесу. Тепер кожен стейкхолдер — донор, реципієнт, центр крові, госпіталь, представник бізнесу, волонтер — має доступ до платформи та бере участь у роботі. Інформація може заходити через один канал, але впливає вона на усі процеси.

Платформа працює в більш-менш автоматичному режимі. Ми зіставляємо інформацію, шукаємо відповідності й робимо розсилку.

Ми розуміємо, скільки людей треба в якому місці. Знаємо, хто з донорів може здати кров, хто ні. Відстежуємо й інші нюанси: наприклад, людина здає тільки кров, не здає тромбоцити й не здає плазму; чи навпаки — здає лише плазму. 

Донори в персональних кабінетах налаштовують інформацію про себе, тому ми знаємо, до кого можна звернутися. Мабуть, це основний алгоритм «ДонорUA». Він розвивається усі сім років: щоразу ми враховуємо та додаємо різні параметри.

Крім того, у нас є чат-бот. Є різні спецпроєкти. Був мобільний застосунок. Ми закрили його, бо не мали можливості розвивати. Та плануємо знову працювати з ним. 

Як шукали реципієнтів і донорів 

2015 року, коли ми запустили «ДонорUA», виникло питання: «Як отримати першу тисячу користувачів?». Ми бачили, що люди шукають донорів для родичів, друзів через соціальні мережі. Я вирішив, що ці пости в соцмережах можна моніторити. Пішов до свого товариша, керівника українського стартапу YouScan, який займається моніторингом соціальних мереж. В YouScan нам виписали безплатний акаунт і налаштували соціальний моніторинг.

Через 10 хвилин після публікації посту, в якому люди шукають донорів, ми отримували повідомлення. Далі ми писали цим людям. Розповідали про проєкт «ДонорUA» і пропонували заповнити спеціальну форму на сайті, подати заявку. 

Тепер майже в 90% постів про донорство люди самі згадують нас: пишуть про платформу в коментарях, дають посилання на сайт. Моніторинг соцмереж і далі працює, але цим інструментом ми вже користуємося менше й по-іншому.

Тож першу проблему — де знайти запити — ми вирішили через YouScan. Друга проблема: де знайти донорів?

Ми подумали, що можна аналізувати профілі людей в соцмережах і якимось опосередкованим способом оцінювати, наскільки людина готова стати донором. За допомогою штучного інтелекту можна було би проаналізувати інформацію в профілях людей і розширити список донорів. Наприклад, якщо людина лайкає пости благодійного фонду, закликає робити добро. 

Схожу ідею ми презентували в Швеції на Startup Weekend і виграли цей конкурс. Але потім був скандал із компанією «Кембридж аналітика» та Facebook, і у всьому світі заборонили аналізувати діяльність людей в інтернеті без їхньої згоди. Тому ми відмовилися від своєї ідеї. 

Тепер залучаємо донорів через спецпроєкти з партнерами, акції, рекламу, публікації в ЗМІ. Також в різних регіонах України є наші волонтери. Вони допомагають залучати донорів: ходять до місцевих медіа, проводять акції. 

Про спецпроєкти з бізнесом

Спецпроєктів у нас багато. Є бонусна програма: людина здає кров, отримує бонуси та міняє їх на якісь подарунки. Раз на рік ми проводимо церемонію ДонорUA Awards: нагороджуємо найкращих донорів.

Також ми проводили DonorUA Art Project. Художники та ілюстратори готували роботи на тему донорства. Виставки проходили в різних містах України.

Була цікава колаборація з мережею магазинів «Цитрус». Партнери виділили для донорів 15 червоних iPhone. Запропонували людям здати кров протягом місяця і розіграли серед них ці гаджети. Донорам сподобалась акція. У деяких центрах крові навіть закінчилися резервуари для донорської крові. Розігрували iPhone публічно, на Хрещатику.

Ще один приклад акції з партнерами — публічний день донора на базі готелю Radisson. Була приємна святкова атмосфера, в готелі грала музика, партнери підготували донорам гостинці, подарунки. Люди приходили та здавали кров.

Під час пандемії коронавірусу і тепер (уже вдруге) ми запустили спецпроєкт «Таксі для донора». Коли людина реєструється на платформі, планує здавати кров, їй автоматично дають промокод на безплатну поїздку до центру крові й назад. Під час епідемії коронавірусу ми робили цей спецпроєкт із компанією Uklon. Тепер робимо з Uber.

Публічні події зазвичай ми організовуємо безплатно. Усі гроші, які вкладають партнери, йдуть донорам. Іноді інвестуємо і власні кошти у такі проєкти. Корпоративні дні донора приносять певні доходи. Та щоб ці спецпроєкти були хоча б самоокупними, треба проводити їх часто і багато.

Чому в країнах ЄС та в США немає такої платформи, як «ДонорUA»

Коли я починав працювати з «ДонорUA», узагалі нічого не знав про цю сферу. Просто подивився на проблему, зробив бізнес-аналіз і почав робити власну систему.

Згодом нам треба було позиціювати проєкт перед потенційними інвесторами, партнерами. Тому ми почали шукати аналоги «ДонорUA» у світі. Виявилося, що ні в Європі, ні в Штатах аналогів платформи немає. 

Дуже багато з того, що ми зробили, не потрібне в країнах ЄС та в США. Там є державні сайти, куди людина може зайти й зареєструватись як донор. Є eHealth — електронна система охорони здоров’я. Усе це працює вже багато років. У нас поки що такої державної системи немає.

У західних країнах говорять про донорство через усі інформаційні канали: телебачення, радіо, білборди, офлайн-події, марафони. Популярні навіть Bloodmobile, мобільні центри здачі крові. По суті, те, що ми робимо, мала би робити держава. Ми взяли на себе велику державну функцію зі створення сфери донорства, як би пафосно це не звучало.

Наш контекст — інший. Коли ми показували європейцям чи американцям платформу «ДонорUA», де є донори та реципієнти, вони хапалися за серце: ви ж показуєте реципієнта, особисту інформацію, так не можна, це — тюрма. В західному світі донори не знають, кому вони здають кров. 

Та в країнах Європи, в США донорів вистачає. Там, де донорів мало, єдиний спосіб залучити додаткових людей — розказати персональну історію. Пояснити, що є конкретна людина, яка зараз помре, якщо ніхто не здасть кров. Саме тому реципієнти  потрібні на сайті.

Звісно, ми виконуємо усі закони. На публікацію особистих даних беремо дозволи у людей. 

Про співпрацю з державними установами

З самого початку центри крові не були схильні співпрацювати з нами. Причини були різні: нас не сприймали серйозно, не хотіли визнавати проблему нестачі крові («совкова» традиція), корупція. Також є острах перед використанням «хмар» для зберігання інформації, бо українські дані потрапляють за кордон. Однак уже під час воєнного стану в Україні дозволили використовувати хмарні технології.  

Також у державних установах часто не розуміють базових речей в ІТ. Скажімо, я приходжу в центр крові й питаю, чому там не користуються нашою системою. Мені кажуть: 

— Ваша система не захищена. Медична інформація — це персональні дані, тож ми не можемо працювати з «ДонорUA».

— А як ви передаєте інформацію з першого поверху на третій? — питаю я.

— Кидаємо в Viber, — відповідають.

Іноді нам усе-таки вдається співпрацювати з державними установами. 2019 року був наказ МОЗ, що центри крові повинні повідомляти про свої запаси через «ДонорUA». Та з більш ніж 400 центрів крові подавали інформацію приблизно 30. Інші не подавали або кілька разів подали та перестали. Покарання за це не передбачалося, тож багато хто ігнорував наказ. 

Усе, що ми можемо робити, — далі розвивати «ДонорUA», створювати альтернативу і стати настільки потужними, щоб ми могли формувати порядок денний, а не адаптуватися до нього. Як «Таблеточки» чи благодійний фонд Сергія Притули.

Як «ДонорUA» працює під час війни

24 лютого люди активно почали заходити на наш сайт, шукати інформацію про донорство. Для нашого проєкту трафік був аномальний, в 50–100 разів більший, ніж зазвичай, і сайт впав на 10 хвилин. Далі ми відновили роботу. 

За кілька тижнів кількість донорів, зареєстрованих на сайті, подвоїлася. Тепер на «ДонорUA» майже 100 000 зареєстрованих донорів. Це не надто багато, однак нам вдавалося закривати потреби в донорській крові, коли в Києві було лише 1000 зареєстрованих донорів. 

Тепер у центрах крові немає інших альтернатив, ніж співпраця з нами. Ключові центри подають нам інформацію про свої запаси крові. Ті центри, які співпрацюють з нами по-справжньому, не мають проблем із запасами. Навіть у гарячих точках. 

Через війну ми змінюємо підхід до того, як інформувати людей, звідки брати дані. Ми прибрали з сайту всю інформацію про реципієнтів, сховали усі персональні дані. Працюємо лише з запитами від центрів крові.

Також ми покращуємо безпеку сайту. Покращуємо підхід до координування: щоб не було скупчення людей, щоб чітко розуміти потреби, враховувати логістику донорів і крові. 

Тепер в Україні, мабуть, вперше в історії, вистачає і донорів, і крові. Люди розуміють, що йде війна, і донорська кров — важливий стратегічний запас. Була навіть офіційна інформація від МОЗ, що наразі стратегічний запас крові в Україні сформований. Донори записуються в резерв і чекають повідомлення, що треба здавати кров. 

Під час війни ми намагаємося робити усе тихо і безпечно. Будь-яке повідомлення в публічному просторі, що потрібні донори, призводить до паніки. Люди кидають усе і біжать здавати кров. Це закінчується чергами, незадоволенням людей і проблемами з безпекою.

Крім того, центр крові не може прийняти більше, ніж певну кількість донорів. Є різні групи крові, різні резус-фактори. Тож треба розділяти людей в просторі й часі.

Про фінансування «ДонорUA»

Найбільша проблема, яку ми вирішуємо усі cім років, — проблема фінансування. Ми як засновники вклали власні гроші в проєкт. Іноді в нас з’являються гроші з партнерських проєктів, донати. Та, на жаль, ці доходи нестабільні й бувають нечасто.

«ДонорUA» — це соціальний стартап, який водночас може бути бізнесом. Ми намагаємося розвивати усі ці сторони. Та, якщо чесно, нам це не дуже вдається. 

Коли ми говоримо про якісь бізнес-проєкти, нам кажуть, що «ДонорUA»— соціальний проєкт. Коли просимо про підтримку нашого соціального проєкту, кажуть, що ми займаємося бізнесом, ведемо спецпроєкти. Коли називаємо себе соціальним стартапом, нам кажуть, що так не буває: або соціальний, або стартап.

Ми виграли багато стартап-конкурсів. Та це не принесло нам ні інвестицій, ні грошей.

Якось був масштабний проєкт «Україна шукає стартапи»: 2000 учасників, презентація на НСК «Олімпійський», призовий фонд — 2 млн грн. Конкурс тривав пів року, і ми його виграли. Та замість 2 млн грн нам подарували книжку. Пояснили, що організатор проєкту помер за місяць до фіналу. Конкурс вирішили не скасовувати, щоб дати можливість людям розповісти про свої стартапи.

Також ми виграли конкурс стартапів, після якого мали робити пілотні проєкти з містами, муніципалітетами. Та згодом з’ясувалося, що на ці проєкти немає грошей. На жаль, подібних історій було багато.

В соціальні проєкти в Україні не інвестують. Інвестори обирають більш зрозумілі бізнеси зі швидким доходом, — скажімо, як служба доставки продуктів. Наш проєкт складний, його важко пояснити, не видно ключових КРІ, і монетизувати його за один день неможливо. Розвиток бізнесу може зайняти 10–15 років. 

Є різні причини, чому компанії не готові давати гроші на проєкт«ДонорUA». Іноді бізнеси бояться асоціацій з кров’ю. Люди тяжіють до «видимої» допомоги, де зрозумілий взаємозв’язок між сумою, брендом і результатом. Коли хтось перерахував у благодійний фонд 10 000 грн, і за ці гроші купили каску для військового, взаємозв’язок між сумою, брендом та результатом — зрозумілий.

Щоразу я пояснюю, що ми не робимо ремонти, не закуповуємо меблі. Працюємо з тим, аби донори приходили в центри крові, коли це потрібно. Та бізнеси не готові давати гроші на операційну діяльність, зарплати. І «пробити» це складно. 

У нас є багато колаборацій з партнерами. Іноді ці проєкти приносять доходи, та зазвичай — невеликі суми.

Ще одне джерело доходів «ДонорUA» — донати. Та єдиний місяць, коли ми отримали хорошу суму донатів — березень цього року. Нам накидали орієнтовно 400 000 грн. Більшу частину цієї суми ми використали на допомогу центрам крові, закупівлі води, транспортування крові (для цього потрібні спеціальні контейнери, яких не вистачає). 

Мене надихнув приклад ізраїльської ініціативи, концептуально схожої на «ДонорUA». Мета — домедична допомога на скутерах, поки їде «швидка». В Ізраїлі часто бувають конфлікти з перестрілками. Іноді кілька хвилин вирішують, чи можна врятувати життя людини.

Це соціальний проєкт. Є запит, на який треба швидко відреагувати, і люди допомагають це робити. Наше завдання те саме — є запит на пошук донорів і є кілька годин (можливо, — день), щоб відреагувати, мобілізувати людей. Ізраїльський проєкт отримує гроші на розвиток і підтримку проєкту з донатів. Вони збирають $5–6 млн на рік. На жаль, для нас навіть 5–6 млн грн — недосяжна сума. Хоч робимо ми не менш потужну річ.

Звісно, організація не може існувати без фінансування. Потрібні гроші для зарплат, піару, брендування. Тепер у нас є двоє людей, які займаються технічною складовою, та кілька людей, які займаються координацією, піаром проєкту. Загалом — 5–6 людей. Крім цього, є волонтери, які працюють із «ДонорUA». Та усі спеціалісти, які працюють з платформою, паралельно працюють і на інших, комерційних проєктах. 

Про роль проєкту «ДонорUA»

На жаль, у звичайний час наш проєкт мало кому цікавий. Він цікавить тих, кому ми допомогли, та певній кількості донорів — людям, які дійсно розуміють проблематику.

Якщо уявити, що тепер, в час війни, проєкту «ДонорUA» не було би? Очевидно, повідомлення про потребу у крові ширилися б соцмережами. Але це тимчасові рішення, які працюють у разових, неординарних ситуаціях: теракт, пожежа, перші дні вторгнення. Люди прийшли, постояли в черзі 2–3 години, поповнили запаси центру крові — і все. За тиждень кров закінчиться, але інфоприводу вже не буде. Тому важливо систематизувати цю роботу.

З’ясували, що норма для розвинутих країн — 33 донації на 1000 населення на рік. В ідеалі на нашу кількість населення, має бути 2 млн донорів. Але насправді у нас їх трохи менше ніж 500 000.

Та технології оптимізують пошуки донорської крові. Тому навіть 100 000 донорів в системі, яка працює, знає як і що робити, можуть закривати нагальні потреби.

На сайті «ДонорUA» можна фінансово підтримати проєкт або подати заявку для співпраці з бізнесом.