Відповідальність — студентам. Як CEO Projector Олександр Трегуб пропонує переосмислити нинішню освітню систему
Будь-яку статтю можна зберегти в закладки на сайті, щоб прочитати її пізніше.
Режим читання збільшує текст, прибирає все зайве зі сторінки та дає можливість зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.
У листопаді 2021-го року ми опублікували інтерв’ю зі співзасновником та СЕО Projector Олександром Трегубом. Тоді Projector якраз перетворився на повноцінний інститут Creative & Tech Online Institute. У його рамках запустили 16 річних навчальних програм — професіумів.
Пройшло менше як два роки — і для проєкту та його СЕО починається новий етап. Він полягає в переосмисленні не лише роботи Projector, але й освітньої системи загалом. Шеф-редактор Vector Дмитро Кошельник поговорив з Олександром Трегубом про відмову від індустріальних підходів до навчання, зміну ролей студента та викладача, вільну освіту та подальший розвиток Projector.
Що не так з нашою освітою
Раніше мені здавалося, що нам не вистачає пристрасних та благородних людей, які хочуть створити новий навчальний заклад або реформувати наявні. Зараз я все більше приходжу до думки, що освітня система (не тільки в Україні) сконструйована не для сьогоднішньої реальності.
Вона потребує не нового гарного університету, а концептуального переосмислення. Мова про те, чим взагалі займається освітня система, яких результатів хочуть досягти, у яких умовах усе це відбувається. Коли почав аналізувати, то зрозумів, що система сконструйована під глибоке минуле, якого давно нема. Реальність принципово відрізняється, нам потрібні нові погляди та підходи.
Нинішня освіта була класною, але зараз розходиться з реальністю. Можу навести приклад. Дизайнери обожнюють знамениту школу Баугауз. Мріють робити речі, які створювали її батьки-засновники. Але це було 100 років тому. Батьки-засновники Баугауз стали крутими, бо шукали відповіді на гарячі питання свого часу. Наприклад, як робити якісний дизайн в умовах, коли речі масово виробляються на фабриках. Зараз стоять інші проблеми, а значить, і реагувати треба по-іншому.
Нинішня система вищої освіти стала відповіддю на ті ж проблеми, що й Баугауз. Настала індустріальна епоха. Тому освіта була створена так, щоби підготувати людину працювати на заводах та фабриках. І побудована вона за принципом такого підприємства — стандартизація і оптимізація всіх процесів. Чіткий час, коли потрібно приходити на заняття, стандартизована програма та система оцінки тощо.
Усе це не враховує, чим цікавиться дитина та чого взагалі хоче. Таке навчання успішно відповідало на виклики свого часу. Проте вони змінилися.
Сьогодні основна ідея — людина має бути щасливою та реалізовувати себе. Кожен з нас — унікальний та має знайти свій шлях. Тому стандартизоване навчання, кар’єра та життя не підходить нинішнім поколінням. Вони хочуть будувати себе, щоб проявляти таланти, реалізовуватися та відчувати себе корисними. Це фундаментальний зсув.
Здорові системи самооновлюються. Наприклад, кожен IT-продукт змінюється ітераційно. Коли він втрачає попит чи падають показники, то компанія одразу шукає, як змінитися, щоб продовжити працювати.
Сьогоднішня система освіти нездорова та давно не самооновлюється. Фактично, мета її існування — тримати місце та платити зарплати застарілим спеціалістам, просто щоб їх не звільняти та не створювати соціальну напругу. Вона вже дійшла до певного абсурдного стану. Нам не варто чекати, коли ця система самознищиться і доведеться створювати все з нуля.
Я не прихильник підходу прийти та все зламати. Слід робити поступові зміни, але маємо розуміти вектор, куди хочемо прийти. Нам потрібна освіта, яка поставить в центр не заклад і не процес стандартизації, а саму людину. Скаже: «Ось сервіс для тебе, що допоможе реалізувати таланти в мережевому, а не ієрархічному світі».
Якщо подивитися історію педагогіки, то далеко не всі підходи будуються за ієрархічними принципами. З античних часів є дві лінії, в яких час від часу хтось перемагає. Крім ієрархічної, є лінія Платона, пізніше підтримана Жаном-Жаком Руссо. Вона каже, що навчатись треба через інтерес та практику, а дитина відкидає знання, які не може використати.
Але не потрібно впадати в крайнощі. Якщо дитина захоче 11 років вивчати історію динозаврів, то навчальна система їй, певно, багато не додасть. Вона все ще повинна забезпечувати загальний рівень знань.
Людині не можна віддати повний контроль над її навчанням. Вона просто не знає критерії та маршрут до цілі, якої прагне.
Тому потрібне менторство, підтримка та допомога в прокладанні маршруту.
Сьогоднішня система — інша крайність. У людини немає майже ніякого права вибору. Вступаючи в університет, учорашній 11-класник приймає рішення на чотири роки вперед. Це як робити стартап за жорстким планом на п’ять років. Ніхто не знає, що станеться через п’ять років: війна, пандемія, ChatGPT тощо. На ці виклики потрібно реагувати. Проте система не дає студенту такої можливості.
За всі роки навчання в університеті мене жодного разу не запитали: що я думаю про своє навчання, що мене цікавить, чи подобається цей конкретний курс, що можна покращити. Є університети, які це роблять, але загалом система подібною інформацією не цікавиться. Вона не просить зворотний зв’язок ні в студента, ні в майбутнього роботодавця.
Як працює вільна освіта
Для розв’язання цих проблем я пропоную систему вільної освіти. В її рамках потрібно передати відповідальність за життя в руки студенту. Не хоче собою займатися — може цього не робити, але має знати наслідки.
Студент не просто вчиться, а тестує декілька гіпотез. У цьому випадку навчання вже не просто спосіб отримати фах за чотири роки. Це сервіс, який має з’єднати людину з амбіцією, до якої вона прагне. Наприклад, вона мріє стати дизайнером з міжнародними нагородами чи маркетологом у великій американській компанії.
Отже, є ціль або декілька, до яких треба прийти. Щоб стати маркетологом, у цього студента немає необхідних навичок. Перед ним павутинка скілів, після освоєння яких можна буде сягнути тієї омріяної цілі. На початку потрібно знайти першу роботу. Для цього, наприклад, має бути знання таргетингу на двієчку, копірайтинг на одиничку тощо. Людина робить перший крок та проходить один модуль. Наприклад, основи маркетингу. Це дозволить зрозуміти, чи взагалі їй подобається обраний напрям.
Допустимо, він не підійшов. Зате з усього, що спробувала ця людина, дуже сподобалось писати тексти. Тому вона вирішує стати копірайтером. І змінює напрямок руху.
Важливо, щоб у системі вільної освіти люди могли дуже швидко світчитись. Початок кар’єри дуже схожий на запуск стартапу. Потрібна можливість швидко перевіряти гіпотези й півотитися. Тобто курс про маркетинг, який не сподобався, — це не вбитий час, а відсіювання гіпотез.
А ще система повинна чітко показувати кар’єрні можливості. Хочеш бути копірайтером? На ринку стільки вакансій, така середня зарплата на різних рівнях, потрібні такі скіли, а ось ментор, який допоможе пройти шлях, не збиваючись. Але якщо хочеш перейти на інший напрям — будь ласка. Два одночасно — теж. Хочеш поєднати професійний і культурний шлях (як у вищій освіті) — без проблем.
Також система має в режимі реального часу допомогти оновлювати інформацію про обрану кар’єру. От сьогодні людина вирішила бути копірайтером, а завтра немає вакансій. Вона повинна про це дізнатись і скоригувати траєкторію.
І, звичайно, навчання має тривати протягом всього життя. У Senior-копірайтера інші виклики, ніж у Junior. Проте так само є точки «А» та «Б». Наприклад, він хоче працювати в американському агентстві або робити проєкти національно масштабу. Йому знову може не вистачати скілів, знань тощо.
Як зміняться ролі викладачів та університетів
Зараз викладач — це людина, яка заходить в аудиторію та читає ту ж лекцію, що й рік тому. Робити так немає жодної причини. Навіщо щоранку зганяти 300 людей в одну кімнату? Досвід онлайнової лекції може бути набагато кращим, ніж офлайнової. Уявимо, що її прочитає крутий викладач з гарним продакшеном та прикладами. А ще лекція постійно оновлюватиметься.
Якщо викладач — це не та людина, що кожного дня читає лекцію, то він має стати наставником. Це радикально міняє ситуацію та його роль в ній. Викладачі нарешті розуміють, що поки «читали лекції», практично не взаємодіяли зі студентами. Вони не знають, що їх хвилює, виходить або ні, з якими проблемами зіштовхуються. Тобто, не знають нічого.
І починається міжлюдська взаємодія: менторство, допомога, спільні проєкти. Так викладач стає куратором — людиною, яка направляє навчання, допомагає зробити освітній досвід глибоким та ефективним.
Не потрібно зносити університети. Просто треба зрозуміти, що вони мають перестати бути місцем, де читають лекції.
Мені взагалі здається трагедією те, що університети поєднали з масовим навчанням професіям. Вони створені, як місце, де мають займатися наукою.
Але через масове навчання університети цього не роблять. От і виходить, що в нас немає інновацій, наукових розробок та їхньої комерціалізації. У нас за законом можуть викладати лише науковці. І це не працює. Учений не може навчити практика й навпаки.
100 років назад все було логічно. Університет був місцем науки. Там учені передавали знання наступним науковцям. Значну частину вчених напружує необхідність викладати. Навіщо змушувати класного науковця цим займатися? Хай фокусується на своїх дослідженнях та розробках. От з цього й виникають ситуації, коли вчені йдуть в той же Google, де їм не заважатимуть, надаватимуть потрібні ресурси та ще й платитимуть гарну зарплату.
Як Projector втілюватиме вільну освіту
На сьогодні Projector має сильні ком’юніті, кураторів та методологічну складову (як навчати людей). Ми розвиваємо це, створюючи інструмент, який допоможе студентам персоналізувати свій маршрут.
Збираємося будувати гнучку систему на базі наших річних професіумів. Щоб вони не були запланованими на рік курсами з усіма проблемами нашої освіти. Студенти отримають можливість будувати свою персональну траєкторію, дуже швидко змінювати підхід та напрямок.
До цього додається наш менторський сервіс. У ньому можна знайти ментора, щоб спілкуватися про проблеми в процесі роботи, навчання та й взагалі життя.
Навчання має приводити людей до їхньої кар’єри. Тому ми тестуємо в беті сервіс LEZO, який забезпечить метч з роботодавцем. Поки він працює тільки для UX/UA дизайнерів. У майбутньому LEZO стане доступним для всіх напрямків. Цей сервіс знімає нам вимоги ринку, адаптує навчальний процес під них і забезпечує кар’єрну відповідність між людиною та компанією.
А ще в нашій «Бібліотеці» створюємо можливість бути залученим в ком’юніті, дивитись лекції, конференції, спілкуватися з людьми тощо. Усе це об’єднано під єдиним логіном. Так студент може вчитись, будувати кар’єру, бути в ком’юніті, отримати менторські консультації та стипендію (те, що закриває наш Projector Foundation).
2023 рік буде сфокусований на розвитку технологічної складової та зшиванні всіх цих сервісів. Разом вони забезпечуватимуть комплексний доступ до запуску та розвитку кар’єри. Якщо ж говорити про майбутнє, то людина має прийти в Projector і сказати: «Я хочу таку кар’єру. Допоможіть її побудувати». І ми різними інструментами реалізуємо це так, щоб було цікаво, і студенти приходили до цілі, не збиваючись в процесі.
