Перехід від волонтерства до платних послуг. Як власниця піар-агенції створила волонтерський штаб і магазин тактичного взуття
Режим читання збільшує текст, прибирає все зайве зі сторінки та дає можливість зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.
Вероніка Кобзиста — засновниця комунікаційної агенції 9.Department, яка спеціалізується на державних комунікаціях. До 2014 року Вероніка жила й працювала у Донецьку, з початком бойових дій переїхала до Києва.
2022 року під час повномасштабного вторгнення росії Вероніка із близькими ховалася у київському метрополітені, де з першого дня почала волонтерити. Згодом волонтерство перетворилося на повноцінний волонтерський штаб, який і сьогодні допомагає військовим і цивільним. А у квітні Вероніка відкрила магазин тактичного одягу та спорядження «Еней.Мілітарі». Журналістка Vector Анна Соха поспілкувалася із Веронікою та дізналася, як вдалося організовувати гуманітарну допомогу 20-тонними фурами для Києва та Чернігова, передавати дефіцитні ліки у лікарні та пошити якісне тактичне взуття для військових.
Початок російського вторгнення
Напередодні повномасштабного вторгнення 9.Department мала контракти на кілька проєктів із USAID, працювали з українським урядом і парламентом, мали багато ідей і планів. 23 лютого один із клієнтів завчасно оплатив нашу роботу і попередив, що завтра ймовірно будуть бомбити Київ. Я не поставилася до цього серйозно.
24 лютого я спокійно спала до дев’ятої ранку. Коли прокинулася, мій хлопець розповів погані новини, і я була шокована. За пів години зібрала рюкзак, і ми з друзями та близькими зустрілися на найближчій станції метро. Метрополітен — це найнадійніше укриття, де ми й прожили перший тиждень війни.
Частина колективу 9.Department виїхала до Європи, частина до Львова. Я єдина залишилася у Києві. Робота зупинилася.
Кип’ятильники, каримати та ліки для метрополітену
За перші години в метро ми зрозуміли, що метрополітен абсолютно не підготовлений до того, що відбувається. Всі в шоку, співробітники в паніці, оскільки вони такі ж люди, як і ми. Тому ми разом з друзями почали допомагати.
На станції вже були волонтери, які організували харчування, а ми зайнялися забезпеченням тепла, оскільки на станціях дуже холодно і постійно дме. Спочатку організували каримати, аби люди не сиділи просто на підлозі.
Ми обдзвонили IT-компанії, в яких працюють друзі та знайомі, просили каримати, пледи та подушки. Далі обдзвонили спортцентри та студії йоги.
Через холод люди починали хворіти. Аби вони могли пити щось тепле і розводити той же «Фармацитрон», ми нафандрейзили величезні кип’ятильники й чайники. Коли вдалося забезпечити нашу станцію, почали допомагати іншим.
З часом зрозуміли, що нам потрібен склад для нерозподілених ресурсів. Одна українська компанія надала нам своє приміщення. Ми домовилися не розголошувати її назву до кінця війни.
Наступна проблема — медикаменти. Аптеки були зачинені, а на станціях не було нічого. В умовах війни людям може стати погано, а викликати “швидку” майже неможливо. Я в минулому працювала у Міністерстві охорони здоров’я, тому маю багато контактів. Знайомі лікарі допомогли скласти список найпотрібніших медикаментів. Ми зібрали донати, почали вигрібати ліки з усіх доступних місць в Україні, а також дзвонили й писали волонтерським організаціям у Європі. У результаті ми поставили бокси з найбільш потрібними медикаментами на кожну з 45 станцій метро, які працювали як укриття, і організували інструктажі для працівників метрополітену.
Ми привозили наркоз і знеболювальні, яких не було ніде в Україні. Запам’яталося, як співробітники лікарні «Феофанія» раділи як діти, коли дізналися, що у нас можна це все взяти.
Коли забезпечили метро, почали допомагати Чернігову та купі різних міст і лікарень.
Український волонтер може знайти навіть дракона. Вам якого — зеленого чи коричневого?
«М» — метрополітен і медикаменти
Коли ми знайшли приміщення, на нас повиходило багато людей, яким було щось потрібно, з ними ми почали робити колаби. Усі питали, хто ми такі. Ми відповідали, що волонтери, але зрозуміли, що потрібна якась назва. Так з’явився «Волонтерський штаб “М”» — це і метро, і медикаменти, наш профіль допомоги.
Потім до нас звернувся МОЗ, ми допомогли їм знайти машини, щоби возити вантажі в бік Чернігова і Сум. У нас волонтерить блогерка, батько якої служить у Чернігові. Через них знайшли хлопців-далекобійників, які на початку війни були в Європі, але забили на свої маршрути та погнали машини в Чернігів. Уже 26 лютого вони підписали контракт і пішли в ТрО. Вони возили гуманітарку для військових і цивільних у Чернігівську область у найгарячіші моменти. Бувало таке, що приїжджають і кажуть «Вероніка, у нас їде дві фури по 20 тонн, і їх треба завантажити гуманітаркою». Цей вантаж збирали всім Києвом, продзвонювали всі штаби та міністерства. Було багато адресних передач, ми допомагали лікарням, і окремим людям, і військовим.
Постійно у волонтерському штабі допомагають орієнтовно 30 людей. Частина з них приходить фізично до штабу, інші перебувають в різних містах України та Європи та допомагають інформаційно. Це я, вся моя сім’я, друзі та їхні друзі.
Через «знайомих знайомих» постійно з’являються якісь нові колаби, приходять нові люди. До того, як ЗСУ звільнили Київську область і стало трохи спокійніше, ми ховали адресу штабу. Її знали тільки водії, які щось привозили. А тут якось приходять троє чоловіків, ідуть кудись повз мене. Я їх зупиняю, починаю наїжджати, а потім дивлюсь, один з них — Валерій Харчишин Валерій Харчишин Фронтмен гурту «Друга ріка» . Виявилося, що його брат їхав на схід, і вони приїхали за індивідуальними аптечками для військових.
Фронтмен гурту «Друга ріка» Валерій Харчишин у «Волонтерському штабі “М”» 
Організація роботи
Оскільки я вже маю досвід початку бойових дій у місті, 24 лютого одразу розуміла, що треба діяти дуже швидко. У нас не було злагодженої системи обліку ліків, актів прийняття-передання, офіційних запитів, і саме завдяки цьому ми допомагали такою кількістю ресурсів, а не меншою. На той момент це було важливо, і час грав велику роль.
Зараз «Волонтерський штаб “М”» стає більш сталим, ми перебудовуємо процеси та реєструємо громадську організацію. Перепрофілюємося на формування тактичних аптечок — це турнікети, бандажі. Перемикаємося з загальної гуманітарки на допомогу військовим і цивільному населенню в деокупованих територіях. Наприклад, зараз Ірпінь і Буча потребують генераторів, ми організовуватимемо їхнє постачання.
З командою ми спілкуємося у чаті Telegram. Я зараз працюю над побудовою бізнес-процесів. Зараз у нас є час обрати та протестувати софт, наприклад, потрібно мати складський облік. «1C» не підходить, оскільки це російська компанія. Також я маю перенести сайт 9.Department з Tilda.
Так що у волонтерстві процеси формуються за принципами ринку. Спочатку це стихійна штука, далі будуються правила та взаємозв’язки, потім із них формуються правила. Далі вони стають законами, які вже диктують роботу ринку.
Водночас люди не можуть волонтерити нескінченно. Потрібно працювати, щоб підтримувати економіку і своє життя.
Зараз нам потрібно перебудувати всю країну з тотального волонтерства на те, що за все потрібно буде платити.
Людям важко сприймати, що балаклави будуть коштувати не 25 грн, а 85 грн, бо раніше тканину безплатно віддавали. А військова форма буде коштувати не 800 грн, а 2500 грн.
Магазин тактичного одягу та спорядження за канонами стартапу
Ця історія почалася ще до війни. Я привезла з Грузії валізу взуття і планувала продавати його в Україні. Ми з командою мали плани й навіть призначили день фотосесії.
Під час війни до волонтерського штабу постійно приходили запити на військове взуття. Мені скинули контакт виробництва, яке відкрилося і шукало замовлення. Ми познайомилися, виявилося, що вони відшивали бренд жіночого взуття, яке я сама дуже люблю носити. Я зрозуміла, що це ідеальний метч.
Так я разом зі своєю командою 9.Department стала ланкою, яка поєднує замовника і виробника.
Я зібрала свої заощадження, закупила матеріали, й ми пошили перші моделі. На закупівлю та логістику на старті пішло близько 200 000 грн. Зараз вже працюємо з обігу.
Перша партія вийшла не дуже якісною, адже ані виробництво, ані я ще не розбиралися у тонкощах тактичного взуття. Ми перешили й віддали на тест військовим. Вони дали цінний фідбек — крючки відлетіли, взуття непрошите, шнурки надто короткі. Ми врахували усе це, пошукали по всій країні матеріали, і нарешті почали шити гарно та якісно.
Зараз ми вже розробили модельний ряд відповідно до запитів. Деяким військовим потрібні високі моделі, бо вони бігають, і нога має фіксуватися; дехто просить тільки світле взуття; а спецпризначенцям потрібне чорне взуття, бо мають чорну форму і працюють вночі. Комусь треба взуття, яке не промокає, а комусь максимально легке, бо дико парить.
Десь 70% замовлень у нас від жінок, які купують для своїх чоловіків, хлопців, синів чи друзів. Ще 20% — це чоловіки-волонтери, і 10% — це військові, які готуються до ротації. Державних замовлень ми поки не мали. Спочатку відшивали по 30–40 пар взуття на тиждень. Зараз шиємо приблизно 100 пар на тиждень.
Перші моделі, які ми тестували, розійшлися всією країною та продаються в багатьох магазинах. Наступні розроблені моделі вже зареєстровані, і продавати їх має право тільки наш бренд «Еней. Мілітарі». Зараз ми працюємо з кількома виробництвами та шиємо ще одяг, плитоноски, аптечки й підсумки.
Чесний перехід від волонтерства до роботи
Неймовірну кількість пар ми просто подарували. Це проблема перших тижнів волонтерства, коли ти вигрібаєш все своє і не думаєш, як будеш далі жити. Спочатку мені було складно розуміти, що я можу продавати це взуття. Але ми почали це робити.
Ми запустили сторінки у Facebook та Instagram як вітрину. Таргетовану рекламу не запускали, поки досі тримаємося на сарафанному радіо. Але я розумію, що це тимчасово, доки попит перевищує пропозицію в рази. Це класна фора для нас вибудувати правильне позиціювання.
Я розумію, що я завантажила виробництво на 100%, зарплата робітників закладена в ціну кожної пари, також я забезпечила роботою команду менеджерів, комунікаційника та дизайнера з команди 9.Department. Зараз агенція відновлює роботу, є кілька благодійних фондів, які ми ведемо.
Особисто я не заробляю на «Енеї», проте я радію, що люди залишаються в Україні зокрема через те, що мають роботу тут. Поки я лише вкладаюся в матеріали, але мені це цікаво.
Я думаю, що це найбільш чесний перехід від волонтерства до роботи. Я маю робити щось корисне в цій країні, але мені й треба працювати.
Тому від волонтерства я переходжу до роботи, яка покриває потреби військових. Я продовжую допомагати, але в інший спосіб, і моя команда не залишається без зарплат.
Більше про це
«Збирали людей у мандри, а тепер — на передову». Як мережа магазинів Gorgany працює під час війни
Будь-яку статтю можна зберегти в закладки на сайті, щоб прочитати її пізніше.