«Збирали людей у мандри, а тепер — на передову». Як мережа магазинів Gorgany працює під час війни

Чи готувалися Gorgany до повномасштабного вторгнення? 

За тиждень до 24 лютого ми вирішили проговорити, що робитимемо у випадку війни: зібрали «тривожний рюкзак» думок і рішень. Обговорення стосувалися працівників, вивезення товарів, роботи. Та коли почалася війна, все пішло не так, як ми планували: ми не стали вивозити товар, військові дії почалися раптово, було не до цього. Також ми не прогнозували, що війна може спричинити аномальний попит на наші товари. Та згодилися контакти, швидкий зв’язок, організаційні процеси.

Як змінилася робота мережі магазинів після 24 лютого?

Ми робимо ту ж роботу, що й раніше. Люди купують у нас в магазині спальні мішки, каремати, термобілизну і багато іншого. Та змінилося призначення цих речей і профіль клієнтів. Раніше ми збирали людей в мандри, а тепер — на передову. Ми були експертами з туристичного спорядження, а після 24 лютого стали експертами з товарів для виживання. 

Чи довелося закрити якісь магазини через війну?

Загалом, ми не припиняли працювати. Окремі магазини тимчасово закривалися, але глобально — працюємо весь час. У нас в Києві є два магазини. Магазин на Позняках ми закрили на другий-третій день повномасштабної війни. Російська армія завдавала ракетних ударів по спальних районах міста, було небезпечно. Згодом через сильні вибухові хвилі у приміщенні магазину повилітали вікна. На щастя, там вже нікого не було.

Магазин в центрі (на Антоновича) працював увесь час, але в незвичному форматі. У перший місяць війни в Києві було небезпечно та ускладнилась логістика, тому працівники оселилися на мінус першому поверсі магазину. Магазин доволі великий — ~300 квадратних метрів. Там є складські приміщення, невеличка кухня з мікрохвильовкою, душ, санвузол. Дівчата і хлопці готували собі їжу на газових туристичних пальниках, спали на карематах, у спальниках. Люди жили так місяць, поки міста в Київській області не звільнили.

Деякі вийшли на зміну 24 лютого і працювали без перерви до 1 квітня. Звісно, вони могли взяти вихідний, відпустку, але в цьому не було сенсу. Ішли бойові дії, ракетні обстріли, в Києві була комендантська година, нікуди йти. Якщо брати вихідний, то лише для того, щоби залипнути в телефоні. Людям легше було працювати, контактувати з іншими, ніж сидіти й читати новини. Фізично, звісно, складно, та морально — легше.

У Одесі ми закривали магазин на місяць. Згодом відновили його роботу. Решта магазинів працювала увесь час.

Чи довелося перебудовувати роботу команди, звільняти працівників?

Нікого із співробітників ми не звільнили. Навпаки, шукаємо нових людей у команду.

У нас в компанії працює 130 людей, 13 із них пішли в ЗСУ. Ми зберігаємо робоче місце за людьми, які тепер служать в ЗСУ та ТрО. Оплачуємо їм ставку.

У перші два тижні війни було складно ще й фізично через велику кількість людей — немов “чорна п’ятниця” щодня. Та ми розуміли цінність своєї роботи, для чого працюємо. Тепер робота більш-менш стабілізувалася. Попит більший, ніж в аналогічний період минулого року, та вже значно легше. Два тижні тому ми відновили роботу усіх відділів, люди повернулися на свої робочі місця.

Які труднощі виникли в роботі бізнесу?

У нас є три напрямки бізнесу. Кожен з них по-своєму відреагував на війну.

Ритейл

Як мережа магазинів ми купуємо товар і продаємо його вроздріб. Наш профіль товарів не змінився, тільки точково пробували продавати тактичні рюкзаки, наколінники. 

Військові запити впливають на асортимент. Найбільш ходові у нас тепер чоловічі флісові кофти розміру L та XL. Речі темних, менш помітних кольорів.

Найбільша проблема, з якою ми зіткнулися після 24 лютого в ритейлі, — наявність товару. З деякими товарами — наприклад, каремати, спальники — виник великий дефіцит.

Власне виробництво

У нас є свій бренд Turbat. Ми шиємо одяг і виготовляємо спорядження.

Перед війною ми планово шили колекцію «весна-літо». Коли почалася війна, спальники з цієї колекції продали за перші два тижні. Через високий попит почали додатково відшивати речі під запити військових: спальники, флісові кофти, термобілизну. 

Раніше ми привозили тканину з-за кордону, а шили речі в Україні: у нас були налагоджені зв’язки з окремими фабриками. Та після 24 лютого частина фабрик закрилася, а постачання тканин із-за кордону припинилося. Довелося швидко все змінювати. Ми знайшли нових постачальників, нові матеріали й нові фабрики з пошиття.

Ми не розробляли нових моделей. Це були базові речі, які шили раніше, тільки в більших кількостях і в релевантних кольорах.

Дистрибуція

Gorgany — офіційний дистриб’ютор приблизно 10 брендів. У перші два тижні війни з цим напрямком бізнесу було найскладніше. Ми хотіли привезти речі з-за кордону (вони потрібні були на українському ринку), але не могли цього зробити через черги на пунктах пропуску.

З початком війни в Україну дуже активно почали ввозити гуманітарну допомогу. Крім того, люди й компанії хотіли завезти багато речей. Держава мусила це врегулювати та встановила список товарів критичного попиту. Їх завозили першими. Частина наших товарів не вважалася такими. 

Крім того, з’явилися нові обмеження: платити за товари ми могли лише після розмитнення. Не усі постачальники хотіли йти на це. Інколи хтось міг виїхати за кордон і оплатити за товар готівкою. Але курс, за яким ми сплачували, був дуже високим (1$ = 40 грн).

Загалом, у перший тиждень війни бізнес в Україні був паралізованим, він практично не працював. Навіть ті товари й матеріали, які ми могли купити в Україні, були недоступними. Десь із другого-третього тижня війни проблеми поступово почали вирішуватися.

Які волонтерські проєкти ви запустили?

Перше, чим ми почали допомагати армії, — подарункові сертифікати. У мирний час ми продавали сертифікати на різні суми для купівель у мережі Gorgany, люди використовували їх як подарунок мандрівникам. У перші тижні війни ми додали нову опцію: люди, які мали наші сертифікати, могли заповнити форму й задонейтити їх на ЗСУ. Гроші йшли у фонд «Повернись живим». Так наші клієнти перевели на ЗСУ майже 173 000 грн.

Згодом ми ввели інші сертифікати, аналоги «підвішеної кави». Дехто з клієнтів ще на початку війни приходив до нашого магазину, купував якісь речі та залишав їх у нас — для військових. 

Та не завжди ти знаєш, хто прийде в магазин і яка річ буде найбільш потрібна. Тому ми ввели сертифікати для армії, які відповідали певному грошовому номіналу. Вони могли покривати будь-яку річ, яка потрібна військовим. Зараз ми їх використовуємо, коли людям не вистачає коштів. Оплачуємо з сертифікатів частину чи повну вартість купівлі. Так ми зібрали та використали приблизно 113 000 грн. 

Третій спосіб допомоги — фонд спорядження. Зазвичай військовим потрібні рюкзаки, дощовики, ліхтарики, рукавиці, термобілизна. У багатьох українців є ці речі. Ми приймаємо їх у магазинах і передаємо армії. 

Четверте — заправка газових балонів. Іноді військові на передовій готують собі їжу на газових туристичних пальниках. Із початком війни на ринку був дефіцит заправлених балонів, однак багато людей мали на руках порожні балони. В Україні їх не приймають для утилізації, немає перероблення.

Ми почали їх збирати, а через соцмережі знайшли фахівців, які вміють їх заправляти та мають необхідне обладнання. Коли назбирується цілий ящик, телефонуємо спеціалістам, щоб приїхали та забрали балони на заправлення.

Найбільш активно волонтерські ініціативи працювали в перші місяці повномасштабної війни. Тепер попит на спорядження, на газові балони суттєво спав. Фонд спорядження та заправлення балонів ще діють у наших магазинах, але, мабуть, за деякий час будемо закривати ці проєкти.

Як речі та спорядження потрапляють на фронт?

До нас приходять самі військові, їхні родичі, друзі. При розмові з’ясовуємо, які у людей є потреби, якi можливості. Коли треба, даємо людям речі, які маємо, які можемо. Також співпрацюємо з волонтерськими організаціями «Будуємо Україну Разом» та «Пласт». 

Як допомагають закордонні бренди туристичного спорядження?

Ми постійно підтримуємо контакт із представниками різних брендів. На початку війни, коли ми виходили на зв’язок, щоби купити певні товари, вони дуже дивувалися, що ми працюємо. Адже бойові дії зачепили практично всю Україну. Ми пояснювали, що в Україні справді війна скрізь, але ситуація в різних містах — різна. У нас є можливість працювати, тому працюємо.

Партнери казали, що підтримують Україну та хочуть передати якісь речі як допомогу. Ми вже прийняли допомогу приблизно на $600 тис за рекомендованими роздрібними цінами. Чекаємо на ще дві доволі великі поставки. Бренди, які надсилають нам допомогу, — з Польщі, Чехії, Німеччини, Британії, Італії. Вони дають нам речі, а ми вже організовуємо логістику, відповідаємо за те, щоб речі потрапили в армію.

Спілкування з волонтерами та військовими 

Буває, що продавці обслуговують клієнта, а далі йдуть в підсобку плакати. Усі ми розуміємо, що збираємо людей не в похід. Це важко. Та навіть під час війни, коли так багато горя, проблем, люди залишаються людьми. Це захоплює найбільше.

Якось люди купували в нас багато речей для ЗСУ. На 20 карематів для сидіння у них не вистачило грошей. Покупець, що був наступним у черзі, сказав: «В одній країні живемо» і сам заплатив за ці речі.

Був випадок, коли в магазин прийшли батьки хлопця, що вже був в армії. Їхній син збирався на передову. У батьків був цілий список речей, які треба купити, та 2000 грн. Продавці почали добирати речі. В якийсь момент мама помітила, що лише ліхтарик коштує понад 1000 грн. Вона подякувала і сказала, що спробує дібрати речі в іншому магазині. Ми розуміли, що в іншому магазині буде та сама ситуація. Зібрали усе, що було в списку. Частину речей взяли з фонду спорядження, частину покрили сертифікатами. 

Батькам було дуже незручно брати речі безоплатно, вони відмовлялися. Продавці пояснювали, що завдяки їхньому сину можемо бути в безпеці, працювати. У військових — свій фронт, у нас — свій. Маємо працювати разом для перемоги.

Бувають і протилежні ситуації, коли покупці хочуть підтримати нас. Якось продавці під час розмови з’ясували, що покупець — військовий. На касі сказали, що дають йому знижку, -20%. Та він відмовився. Сказав, що має можливість оплатити повну суму, а людям у магазині також потрібні гроші, аби отримувати зарплати.

Які особливості, проблеми тепер є на ринку чи можуть з’явитися?

Невизначеність і швидкість

До повномасштабної війни ми планували відкривати нові магазини в східній частині України. На жаль, тепер це неможливо. 

Водночас ми маємо швидко реагувати на події, швидко ухвалювати рішення. Якщо щось вийшло не так — шкода, але нічого, врахуємо це наступного разу. 

Купівельна спроможність

Через війну багато людей в Україні залишилися без роботи. Розуміємо, що найближчим часом суттєво знизиться купівельна спроможність українців. Поки що ми не відчуваємо цього, але думаю, що за 2–3 місяці відчуємо. Це теж треба враховувати.

Позитивна тенденція (у ретроспективі)

Два роки тому ми поставили собі ціль — працювати над тим, щоб через 10 років 25% українців подорожували. Ця мета здавалася дуже складною. Точної статистики немає, та приблизно в Україні подорожує 10% людей. Можливо, ще менше.

Ми хотіли просувати подорожі, бо вони змінюють людей на краще. Коли люди подорожують, бачать світ, вони повертаються додому натхненними, з новими силами, новими ідеями, прагнуть до змін.

Через війну в Україні дуже багатьом людям довелося виїхати за кордон. В інших країнах опинилися ті люди, які ніколи не виїжджали навіть в іншу область. Звісно, не так ми хотіли досягти цілі — 25%. Жахливо, що людям довелося покинути домівки, їхати у невідоме, аби врятувати своє життя.

З іншого боку, ці люди живуть не лише в школах, спортзалах, їдальнях. Вони виходять у місто, взаємодіють з іншими культурами, іншими людьми. Думаю, це змінює свідомість і згодом матиме позитивний вплив на нашу культуру.

Реклама у Vector

Знайшли помилку? Виділіть її і натисніть Ctrl+Enter