Творчість у технологічному світі. Головні тези з книги «Смерть митця» Вільяма Дерезевіца

Чи замислювалися ви, як творцям живеться в цифрову епоху? Здавалося б, їхнє життя стало кращим: твори, розміщуй результат у Instagram чи на Kickstarter — і бінго — відбивайся від покупців, фанатів чи інвесторів. На жаль, не все так просто, і нова реальність ставить перед митцями складні виклики.

Проблемам творця в сучасному світі й присвячена книга «Смерть митця: Як творчі люди виживають у часи мільярдерів і технологічних гігантів» Вільяма Дерезевіца (вперше опублікована 2020-го). Письменник провів сотні інтерв’ю і неформальних розмов із творцями телешоу, авторами текстів різних форматів, художниками, ілюстраторами, мультиплікаторами, викладачами, продюсерами, активістами, редакторами, агентами тощо. Врешті вийшов огляд сучасної мистецької сфери, її викликів та проблем. Журналістка Vector Юлія Ткач прочитала книгу та вибрала головне.

Мистецтво — це все ще робота

Дерезевіц протиставляє сучасності епоху Ренесансу, коли митців ще вважали майстрами, які працювали за контрактом. Вони мали чіткі умови роботи та розмір грошової винагороди. Але протягом XVIII та XIX століть наука і скептики епохи Просвітництва надали мистецтву статусу світської релігії для прогресивних кіл. Почали просуватися образи духовно виокремленої богеми, голодних художників і геніїв-самітників. Бідність митців стала чимось гламурним, перетворилася на зовнішню ознаку внутрішньої чистоти.

«Вершина лицемірства — це те, що образ бідного митця використовують як маркетингову стратегію. До такого прийому активно вдаються в музиці як мінімум з 1960-х. Бідність дорівнює автентичності, а автентичність — це все. Гурти приїздять на фотосесії лімузинами й знімаються в образах богемних босяків. А що стосується світу мистецтва — то, як написав [економіст] Ганс Еббінг: «Бути антикомерційним — дуже комерційно вдале рішення. Говориш про антиринкові цінності — і твій успіх на ринку зростає». Гроші не пішли з мистецтва; вони в ньому сховалися», — пише Дерезевіц.

Й ось наше суспільство опинилось у точці, де багато людей звикли вважати, що робота митця відрізняється від праці, наприклад, стоматолога.

Зрештою, художнику, наприклад, же не потрібно ходити до офісу та працювати з 9:00 до 18:00. Отже, він живе прекрасним життям.

«Мистецтво — це робота. Те, що люди ним займаються, бо їм це подобається (чи, може, задля самовираження чи з якихось політичних міркувань), цього не скасовує. Як і той факт, що по суті це не робота у звичному розумінні — туди не влаштуєшся, як в офіс. Шеф-кухарі часто роблять свою справу, бо люблять її, — але ж ніхто не претендує на безплатний харч. Менеджери мають інші мотиви, але їм платять за витрачений на роботу час. Праця на себе — це все одно робота. Навіть коли у вас немає боса».

А ще Дерезевіц називає митців капіталістами, які працюють самі на себе й користуються власним капіталом, інвестованим у інструменти й освіту. Автор пише, що вони фактично перетворилися на «креативних підприємців». Проте це звання в них намагаються відібрати:

«Об’єднання мистецтва і креативності та нове бізнесове визначення креативності дозволили підприємцям — ще одне слово, яке раптом усі полюбили, — привласнити чари митців, їхню ауру творчої сміливості й контркультурного бунту. Стів Джобс зі своїм чорним светром, бородою і богемним минулим став символом СЕО як митця. Кожен третій директор раптом став «інноватором», «руйнівником шаблонів» або інноваційним руйнівником шаблонів, який «мислить нестандартно»».

Знецінення та піратство

Вільям Дерезевіц виділяє чотири парадигми митців, заснованих на відповідних системах економічної підтримки: ремісник, богема, професіонал та продюсер. Кожна має свої форми навчання, типи аудиторії, розуміння мистецтва, його ролі в суспільстві тощо, але вони перетинаються, змінюють і переходять одна в одну.

На сучасному етапі розвитку мистецтва зросла швидкість творчості (так, мова про інтернет). Раніше митці могли собі дозволити працювати поволі, шукати внутрішній спокій і власний стиль, чекати на музу, відточувати майстерність. В умовах четвертої парадигми, часу на це немає: хто встигне перший, того і взуття — інвестори, визнання і аудиторія.

Дійсно, у творчих людей з’явилося більше можливостей, щоб заявити про себе — ті ж соцмережі та краудфандинг. Але не все так просто. Patreon чи Kickstarter, зізнаються опитані автором митці, не панацея:

«Він [краудфандинг] не розв’язав проблему доступу, — сказала мені [видавчиня] Марго Етвел, — тому що для того, щоб збирати через нього гроші, знову ж таки, потрібен доступ. Люди рідко йдуть на Kickstarter подивитись, які там є проєкти й вибрати, кому б дати грошей». Вони йдуть туди, бо їх про це просять. Краудфандинг любить людей із хорошими зв’язками, у яких є друзі з реальними грошима, а отже, він тільки посилює нерівність, а не зменшує її».

Інша проблема — ми плутаємо професіоналів, які витрачають левову частку свого часу й енергії на творчість, з аматорами, які вважають, що мистецтвом може займатися хто завгодно.

Один зі співрозмовників Дерезевіца, літературний агент Кріс Парріс-Ламб, сказав про це так: «Судячи з більшості матеріалів, що до мене потрапляють, людям просто треба поставити галочку навпроти пункту «написати книжку» в списку планів на життя»».

Через те, що загалом займатися творчістю стало легше (написати пісню, книгу можна просто на своєму ноутбуці), справжнє та якісне мистецтво губиться в посередності:

«Відчуття, що твоя робота просто тоне в лавині аматорського сміття, — одна з проблем, котрі сьогодні затьмарюють життя професійного митця. Про це мені казали багато хто з тих, у кого я брав інтерв’ю».

«Ще один головний біль сучасного митця — піратство. «Люди, які вважають, що піратство — це нормально, які виступають за нього чи просто мовчки завантажують файли — наче маленькі діти, які думають, що їжа магічним чином з’являється в них на тарілках, і батькам зовсім не треба для цього працювати. Настав час їм уже подорослішати», — пояснює Дерезевіц.

Він покладає вину за піратство на платформи та соцмережі — YouTube, Facebook, Amаzon тощо:

«На платформи ніхто не викладатиме контрафактний матеріал, якщо вони самі не будуть про це знати й не зароблятимуть на цьому. Але засновники YouTube від самого початку прекрасно знали, що люди постять крадений контент. Facebook теж заробляє на піратстві. У дослідженні 2015 року довели, що з 1000 найпопулярніших відео на платформі 725 опубліковані незаконно. Те саме стосується і Amаzon, на якому продається дедалі більше контрафактних книжок. Spotify, звісно, платить мало ($0,44), Pandora теж ($0,13), але з усіх найменше платить старий добрий YouTube зі своїми принизливими, грабіжницькими ставками в $0,07 за один перегляд чи $700 за мільйон».

Визнання і sold out — тимчасові

Окрему увагу автор приділяє тому, що можна вважати успіхом у творчій професії. Шанувальники, визнання і sold out — тимчасові. Як буде завтра — невідомо. За словами Дерезевіца, чимало його співрозмовників зізналися, що для більшості митців на певному етапі бути успішним — це просто продовжити займатися творчістю, без необхідності працювати ще на якійсь роботі.

Найлегше процвітати тим, хто вже має певний авторитет і бекграунд у цій сфері. Тому, справедливо відзначає Дерезевіц, з усіх мистецьких напрямів, простіше виживати кінематографу й серіальному виробництву. Їх рятують франшизи, сиквели, знайомі голлівудські обличчя.

«У мистецтві все не так, як в інших професіях. Медсестри та юристи влаштовуються на роботу. Професори викладають в університетах. Робота стабільна й організація, на яку вони працюють, підтримує їх. Тут є хоч трішечки безпеки, плюс з’являться шанс дійти такого рівня доходу, коли ви будете задоволені життям і «впахувати» вже не доведеться. Плюс вам не треба переживати про те, щоб іти в ногу із сучасними трендами й постійно придумувати свіжі ідеї. Ніхто не скаже: «Такі стоматологічні дзеркальця всі ще у 2016-му робили», «Цей судовий позов такий вторинний». Ніхто не жалітиметься, що ви провели ту операцію минулого тижня».

Аудиторія часто важливіша за талант

Одна зі співрозмовниць автора сказала, що при створенні мистецтва «хороша аудиторія навіть важливіша за талант. 3 нею митець має свободу ризикувати — і так він стає великим митцем».

Інтернет цілковито змінив роль аудиторії в мистецтві. Тепер їй належить чи не головна роль.

Тому що кумири тепер не десь далеко, а просто у вашому телефоні. Ба більше, вони не тікають через чорний хід, а чекають на вас:

«Тепер із ними можна поговорити миттєво й публічно, і, що найважливіше, вони відповідають. Насправді митці постійно підштовхують, щоб ви лайкали, твітили, оцінювали, фоловили, коментували, поширювали, підписувалися, робили передзамовлення, купували мерч, переходили на сайт, підписувалися на розсилку, ставали патроном — щоб ви, заради Бога, приділили їм увагу. І, якщо можливо, допомогли. Фанати сьогодні активні, навіть гіперактивні. Вони зайняті не менше за самих митців. І тепер вони стали тут головними».

Замість висновків

Підсумовуючи власне враження від книги:

• Автор окреслив реалії професійного життя митців через призму того, яким мистецтво було раніше, як змінювалося сприйняття його широкими масами та куди це все веде.
• Книга змушує замислитися над тим, що ми знаємо про роботу митців та представників креативних професій. А ще про те, що наші уявлення про це нерідко далекі від реальності.
• Я б рекомендувала «Смерть митця» людям, які все ще думають, що професійно займатися творчістю просто. А ще українським митцям, особливо початківцям. Бо іноді дуже важливо знати, що у світі вистачає людей зі схожими проблемами.