Хакнути NASDAQ. Уривок з книги «Тотальна автоматизація»
Будь-яку статтю можна зберегти в закладки на сайті, щоб прочитати її пізніше.
Режим читання збільшує текст, прибирає все зайве зі сторінки та дає можливість зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.
Щоб успішно торгувати на біржі, необов’язково бути досвідченим трейдером. Достатньо бути хорошим програмістом. Це доводить приклад Томаса Пітерфая, який завдяки алгоритмам став одним із найбагатших людей Америки.
З чого починалася ця історія, технічний журналіст Крістофер Стайнер розповідає у своїй книзі «Тотальна автоматизація». Ми публікуємо уривок з неї, а повну версію можна придбати на сайті видавництва «Наш формат».
Одного дня на початку 1987 року чоловік, який був працівником фондової біржі Nasdaq — назвімо його Джонсом, — увійшов у фойє Всесвітнього центру торгівлі. Відшукавши вхід у ліфт, що піднімався на потрібний йому поверх, він натиснув кнопку «Вгору».
За встановленою практикою, йому належало відвідати одного зі споживачів послуг Nasdaq із тих, у кого були найстрімкіші темпи зростання. Джонс знав, що там побачить, — адже на Волл-стрит одна команда, яка здійснює обмінні операції з акціями, виглядає так само, як і наступна: групка облич білих чоловіків — випускників університетів Ліги плюща, перейнятих жадобою збагачення. Отож — нічого цікавого.
Ідучи коридором до вхідних дверей офіса, він внутрішньо налаштовувався на тестостерон і шалену метушню, панування яких мав побачити там — адже біржовий торговельний зал не є чимось принципово відмінним від телестудії, де під час ігрового шоу людину запроторюють до скляної коробки, повної шелестких, здатних довести до божевілля банкнот; різниця хіба лише в тому, що у випадку біржового залу деякі з тамтешніх магічних папірчиків є акціями-лузерами з низхідним курсом. І меткі гравці на біржі, не сповільнюючи шаленого темпу, здатні враз уловити, у яких папірчиків курс зростає, а в яких — спадає.
Секретарка привіталася з ним і вийшла до сусідньої кімнати, аби покликати потрібного співрозмовника. Повернулася вона в супроводі невисокого жвавого чоловіка з копицею волосся на голові, до якого вже бралася сивина. Блакитні очі Томаса Пітерфая тепло привіталися до Джонса. Пітерфай говорив з акцентом.
Джонсові не дано було знати, що згодом Пітерфай перетвориться на людину зі статками на 5 мільярдів доларів. Тобто — на одного з найбільших багатіїв Америки. А зараз перед ним був лише один із початківців, який прорвався на Волл-стрит. Однак обсяги торговельних операцій у цього новачка стрімко зростали, так само зростали й прибутки.
Джонса завжди цікавило: як люди на кшталт Пітерфая знаходять способи так регулярно випереджати ринок? Наймаючи найкмітливіших? Маючи якнайкращий відділ досліджень? Ідучи на гігантські ризики й виявляючись щасливцем?
Не знав Джонс і того, що ніяким біржовим комерсантом Пітерфай не був. А був він комп’ютерним програмістом і торгівлю вів, керуючись не виразами облич на місці торгів і не технічними індикаторами, не ловлячи моменти, коли, на його думку, акціями рухає економічна кон’юнктура. Натомість він писав програму, де тисячі рядків мовами програмування (Fortran, C, LISP) дозволяли виробляти алгоритми, що перетворювали його торговельні операції на одні з найкращих на Волл-cтрит (хоча за обсягом великими вони ще не були). На фондовому ринку цей чоловік був ватажком нового покоління.
Пітерфай показував свій операційний майданчик, і Джонса охоплювало дедалі більше сум’яття. Що більше він бачив (хоча особливо й дивитися не було на що), то більш розгубленим ставав. Він сподівався побачити приміщення, cповнене ажіотажу: валують телефони, скрекотять принтери, а брокери голосно перегукуються, вводячи свої накази купувати й продавати в термінали Nasdaq.
Та нічого подібного Джонс не спостерігав. Термінал Nasdaq тут був лише один. Між тим обсяги Пітерфаєвих операцій йому, Джонсові, були відомі, і обсяги ці були немалі. Тож як таке могло бути? Хто ж виконував усі оті біржові операції?
«А де все решта? — суворо допитувався Джонс. — Де ваші брокери?».
«Та ось же. Геть усе — ось тут, — відказував Пітерфай, показуючи на комп’ютер IBM, що скромненько тулився біля єдиного на все приміщення термінала Nasdaq. — Ми все робимо звідси». За допомогою жмутика проводів термінал був з’єднаний з комп’ютером, а в ньому містилася програма, що давала команди: чим торгувати, коли й за скільки. Хоча працівник Nasdaq Джонс цього не розумів, але перед ним була перша у світі цілковито автоматизована алгоритмічна система торгів.
Пітерфаїв пристрій не просто пропонував, чим торгувати, як це робили інші системи й до нього. Він не просто видавав на гора пропозиції про торги, які пізніше могли вчинити люди. Цей комп’ютер, тихцем уламавшись у торговельний термінал, сам ухвалював усі рішення й здійснював усі торговельні операції. У людині потреби не було. А от торговельні партнери у нього, усі їх 100 відсотків, були людьми — і щоразу вони лишалися позаду.
Завдяки потоку даних, що надходили від термінала Nasdaq після його зламу, комп’ютерна програма Пітерфая була спроможна проаналізувати ринок і виконати біржові операції продажу (бід) і купівлі (аск), які з легкістю дозволяли скористатися різницею між цінами, за якою купували більшість покупців, і тією, за якою продавали продавці.
Для Пітерфая такі торги були позбавлені ризику й поготів, бо для їхнього ведення він використовував машини. Однією з головних небезпек для тогочасних маркет-мейкерів, які весь час мали підтримувати ціни на купівлю чи продаж біржових паперів, було лишити чинними старі котирування після зміни ситуації на ринку.
Між тим більшість цих людей у своїх діях могли бути не стрімкішими за їхніх брокерів, які мали побачити нові ціни на комп’ютерному екрані, засвоїти цю інформацію, ухвалити рішення, у який спосіб змінити власні ціни, а після того скасувати попередні накази і ввести нові ціни через клавіатуру Nasdaq. І відстати від ринку на пару кроків такий брокер міг лише тому, що, приміром, зайвий раз відкусив шматочок від свого бутерброда з тунцем чи перекинувся слівцем з колегою. А от комп’ютер Пітерфая на обід не відволікався. Він крок у крок повторював усі зигзаги ринку, величезною мірою послаблюючи ринкові ризики для свого господаря — до чого людські істоти були попросту не здатні.
Пітерфаєва діяльність знаменувала собою настання нової ери на Волл-cтрит — програмісти, інженери й математики розпочинали вторгнення, що триватиме два десятиліття і внаслідок якого програми-алгоритми та автомати, часами вкрай складні і майже здатні мислити, позбавлять людину ролі домінантного чинника на наших фінансових ринках.
…Джонс стояв просто остовпілий. Там, де Пітерфай вбачав інновацію, він помічав когось, хто порушує правила, застосовуючи самопальний термінал.
«Так робити не можна», — промовив Джонс…
…Фондова біржа Nasdaq торговельного залу не мала — усі її торги відбувалися по телефону або через її комп’ютерну мережу, що приймала накази користувачів, коли ті набирали їх на клавіатурі закріпленого за ними термінала Nasdaq. І ось Пітерфай узяв провід вхідних даних, призначений для такого термінала, приєднав до нього ще один, а другий, вільний кінець цього останнього під’єднав до електронної схеми, яку його команда програмістів та спеціалістів з обчислювальної фізики створила з нуля і вмонтувала в материнську плату персонального комп’ютера IBM.
Цей IBM застосовував набір програм, написаних самим Пітерфаєм. Одразу ж, як комп’ютер одержував дані від провода — врізки в систему Nasdaq, — його програми-алгоритми аналізували ринок, негайно виносили рішення про необхідні торговельні операції, а далі блискавично вистрілювали команду про ці торги назад через жмут проводів, що вів аж до найглибших глибин термінала Nasdaq. Адже Пітерфай — і ще хвилину тому, до візиту інспектора, ніхто про це не знав — вломився в комп’ютерну систему Nasdaq.
Біржі Nasdaq не потрібен був розголос ані про цей хитромудрий винахід, ані про лабораторію божевільного вченого, який тепер мав доступ до ринку. Адже чи стали б інші біржовики почуватися комфортно, знаючи, що міряються розумовими здібностями з алгоритмами, керованими комп’ютером IBM, а не з подібними до себе любителями азарту, що послуговуються власною інтуїцією? Біржа Nasdaq зовсім не бажала, щоб усе це виходило на публіку.
«Термінал необхідно від’єднати від цього комп’ютера IBM, і всі накази мають вводитися через клавіатуру — видруковуватися один за одним, точнісінько як це робить решта наших клієнтів», — сказав Джонс.
І пішов собі геть.
…Пітерфай стояв посеред свого офіса, розмірковуючи над тим, що, можливо, клало край його бізнесу. Nasdaq для виконання припису свого інспектора дав один тиждень. Думка, що машину доведеться демонтувати, була для Пітерфая нестерпною. Йому не надто хотілося іти й шукати брокерів, хай навіть молодих і за невелику плату, аби ті возсідали на стільцях і вистукували накази, клацаючи на кнопках терміналів Nasdaq. Адже на те, аби усунути з процесу людський компонент з його непостійністю й примхами, у нього пішли роки. І тепер, знову повернувши на місце людей, їхні лінощі і (що найгірше в цьому разі) повільність їхнього видруковування наказів на клавіатурі, було б складно сподіватися на однаковий із нинішнім результат. Словом, його діяльність мала втратити левову частку ефективності за одну ніч. А тому треба було відшукати якийсь кращий варіант…
…Рішення народилося в його мозку надвечір того самого дня, ще перед тим як він поринув у сон у своєму помешканні на Верхньому Іст-Сайді. Воно не було легким для втілення, а проте давало надію. Пітерфай вважав, що викачувати інформацію з термінала Nasdaq він має право, але не чіпаючи самої машини. Отож ніяких проводів-врізок, ніяких приєднаних електронних схем — нічого такого. Але як це зробити?
Він спитав у своєї команди інженерів та спеціалістів з обчислювальної фізики, чи можуть вони спорудити щось таке, що зчитувало б дані просто з екрана (щось подібне до камери), а далі переводило б цю інформацію в електронні біти й надсилало готовому приймати їх персональному комп’ютеру. Відповідь спеціалістів була — «так».
Але канал даних — це лише половина проблеми. Друга половина полягала в тому, як Пітерфаєві здійснювати торговельні операції без гурту брокерів, що сиділи б за терміналами Nasdaq. Надсилати електронний сигнал, напряму вломившись у машини, як дотепер, він уже не міг. Зараз усі торги мали йти через клавіатуру — так, як це наказала робити Nasdaq. І отут Пітерфаєві сяйнула ідея. Божевільна ідея. Чи працюватиме вона, сказати було важко…
…Цілий тиждень Пітерфай та його найкращі інженери як скажені зварювали метал, писали програму та паяли проводи. До лицьового боку термінала Nasdaq вони прикріпили велику дифракційну лінзу, щоб збільшувати текст на екрані. Сантиметрів за тридцять від лінзи було встановлено камеру. Від неї провід вів до комп’ютера, поставленого просто біля термінала.
Лише за декілька днів Пітерфай та його програмісти написали програми для декодування візуальних даних, що мали надходити від камери. Після цього дані ставали придатними до введення на обробку до тих самісіньких Пітерфаєвих алгоритмів, що раніше працювали через пряме з’єднання з терміналом Nasdaq.
Від персонального ж комп’ютера IBM тепер відходив інший провід — він уже не заповзав у термінал Nasdaq, наче підступна змія, а натомість вів до блока-агрегата, що складався з металевих стрижнів, поршнів і важелів і «висів» над клавіатурою термінала. І якщо агрегат із камери та пристрою для зчитування з екрана виглядав просто як хитромудра дивовижа, то ця система вже мала вигляд цілковито фантастичний. Вона навіювала асоціації з хитромудрими механізмами часів промислової революції. Пристрій цей був автоматизованою машиною для друкування, створеною з нуля.
Коли від комп’ютера надходили команди, металеві прутики цієї машини починали делікатно вистукувати на клавіатурі термінала сплески уривчастих звуків у музичній манері стакато. Накази випурхували один за одним, і менш ніж за тридцять секунд їх вводилося кілька десятків.
Усе ґрунтувалося на тому, що біржа Nasdaq висунула вимогу, аби накази про торговельні операції видруковувалися. При цьому вона не уточнила, хто конкретно має їх друкувати. Отож команда Пітерфая створила торговельного — та й друкувального теж — кіборга. І знадобилося їй на це лише шість днів. Пітерфай дотримався букви закону, але — як не крути — порушив його дух. Однак це його вже не надто обходило. Бо Волл-стрит — це не що інше, як темне царство лазівок, обхідних шляхів і чорних ходів, користь від яких дістають найвинахідливіші із шахраїв.
