Стратегія, якої немає, невпевненість та професіоналізм. Ілля Філіпов, CEO EdEra — що робить тебе тобою?
Будь-яку статтю можна зберегти в закладки на сайті, щоб прочитати її пізніше.
Режим читання збільшує текст, прибирає все зайве зі сторінки та дає можливість зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.
Важливою складовою результатів, шляху й підходів у компанії є погляди, особистість та підходи до життя її драйверів — власників, топменеджерів та ідейних натхненників. Головна редакторка Vector Ліза Бордунова говорить з підприємцями креативної економіки про те, як вони думають, аби краще розуміти, що і як вони створюють.
«Що робить тебе тобою» — розмови про підходи до життя та автентичність з людьми, які створюють.
Передумова
Частина моєї роботи — зустрічатись та говорити з (переважно) цікавими, успішними та кмітливими людьми. Творцями та підприємцями. У цих розмовах народжуються проникні думки, підіймаються пласти ідентичностей. І прикро, що світ їх не чує та втрачає можливість краще пізнати цих неймовірних людей, а через них — і себе.
Як людина абсолютно не жадібна, але пристрасна та віддана, найкращі вислови я залишаю для себе і off the records. Однак буду ділитись частиною цих розмов, які народились з дискусії та невимушеного діалогу за келихом. Прибравши всі прелюдії, а інколи — залишивши частину діалогу. Вони особисті (і сміливі), подеколи — компліментарні, бо людина розповідає не лише, що думає, а ще й те, що їй здається, що вона думає. Такий план.
Охрестила їх «Що робить тебе тобою», бо саме роздуми, переконання та ставлення до життя, його перипетій і роблять нас — нами. Мій перший герой — Ілля Філіпов, підприємець, педагог та CEO студії онлайн-освіти EdEra. Увечері понеділка, коли день увібрав у себе всі сили, ми сколихнули вже пустий зал ресторану розмовами про свободу, автентичність та «базар», який треба фільтрувати (або ні).
Що робить тебе тобою — Ілля Філіпов
Чесність та щирість щодо життя. З одного боку, я займаюся дуже консервативною сферою (освітою — прим. ред.), з іншого — я не консервативний у житті.
Я вмію жити з контрапунктом, бути різним у різні моменти. Я можу жартувати безглузді жарти, а коли потрібно — напружити обличчя й робити інтелектуальні речі. Я щиро роблю те, що хочу, і мене не сковують соціальні рамки. Для дотримання цьому принципу я не раз відмовлявся від великих фінансових благ.
Я люблю автентичних людей із власним почерком
Я люблю жорсткий гумор, люблю, коли люди можуть бути собою. Щоб бути автентичним, не варто боятися соціальних конструктів. Я намагаюся в собі її (автентичність) підтримувати, і коли відчуваю дисгармонію у вчинках і словах, мені боляче. Досвід показав, що я не вмію з цим миритися.
Я люблю живих людей. Бачу це по очах. Це звучить як псевдонаукова фізіогномічна х*йня, але я розумію це, коли бачу в них іскру та глибину.
«Провокація, епатаж та автентичність»
Руйнування соціальних рамок — це можливість показати людям, що вони можуть бути відкритими та живими. Я часом підкладаю соціальну голку, наприклад, коли всі говорять на «ви», я різко переходжу «ти». Не для себе, скоріше для іншої людини, щоб вони відчули, що це ок.
Я педагог і дуже довго був репетитором. Моя улюблена історія — очі, що спалахують, коли людина розуміє щось нове, в цьому випадку — про себе. Іноді це соціально неприйнятно, але мені подобається.
Як поєднувати роботу та дружбу
Я можу ставитися до чого завгодно задерикувато, але в роботі жорсткий — жесть. Я не приймаю непрофесіоналізм. І я з тих людей, хто може легко відокремлювати особисте і професійне. У моїй компанії половина хед-офісу — мої близькі друзі.
Я відразу про це попереджаю, і моя розмова, як з другом, кардинально відрізняється від обговорення роботи. EdEra — дуже «горизонтальна» компанія, і мене в особистому плані може простібати будь-хто зі співробітників.
Твої кончені сторони
Дуже багато. Купа. У мене багато речей, над якими я з собою працюю. Наприклад, максималізм. А ще я не подорослішав, як мені здається.
Де проходить межа між інфантильністю та внутрішньою дитиною
Не знаю. Я часто ловлю себе на думці про власну інфантильність. А потім думаю: навпаки, може, я в цьому й дорослий, бо дозволяю собі неприпустиме.
Як ви з внутрішньою дитиною?
Я себе дуже жорстко ї*у. За все підряд. Боротьба з почуттям провини та соромом — моя перманентна робота. Я вкрай невпевнена в собі людина. І гіперкомпенсую це роботою та публічністю. Напевно, якби не було цієї слабкості, то не було б таких перемог у роботі.
Я зневажаю нечесність, підміну понять. Мені дуже не подобаються непрофесіонали. Коли люди виставляють не свої чи хибні здобутки, ніби то їхні заслуги.
У мене навпаки: я рідко ставлю прапор [про досягнення] і схильний знецінювати [власні здобутки]. А потім бачу, як когось хвалять за значно менші здобутки і думаю: «Потрібно визначитися, це зі мною щось не так чи я його ненавиджу».
У публічному полі: фільтрувати базар чи говорити, як думаєш?
Немає однозначної відповіді. Я зрозумів, що світ складніший, ніж вибір між цими двома поняттями. Відповідь на кожну дилему починається з питання, яка кінцева мета. Потрібно визначити impact і порівнювати відповідь на твоє питання в конкретній ситуації. Це стратегія.
Сказати ж щось — тактичний крок. Якщо є можливість перемогти зло в кінцевій перспективі, і для цього треба щось не сказати — не кажу. Я за пошук позицій, де подібному вибору ніколи немає місця. Але мені здається, що таких [позицій] немає.
Принципи життя
Я постійно визначаю свої життєві принципи. Здається, що більше я все це вивчаю, то менше знаю, які принципи для себе визначити. І як визначити себе зокрема.
Що менше рамок, то краще. Думаю, чим ти здоровіший, тим менше в тебе фреймворків. Можливо. А може, й ні.
Важливий принцип: я толерую психологічні проблеми. Я не суджу про людину в цілому, коли бачу якусь безглузду поведінку. Багато в чому мені допомогла моя особиста історія, коли я подивився б на себе збоку і «здивувався».
Відповідати заявленому. Я досі не впевнений, чи професіонал я, але не заявляю більше, ніж вмію. Часто відчуваю синдром самозванця.
Професіоналізм для мене визначається здатністю досягати результатів та KPI. Ще — стратегічність мислення та win-win стратегії, комунікація. Також працює гарвардська формула довіри (так званий коефіцієнт довіри з книги «Радник, якому довіряють» — прим. ред.), де в чисельнику є достовірність, надійність, близькість, а в знаменнику — рівень орієнтації на свої інтереси. Чим менший ти показуєш рівень орієнтації на свої інтереси, тим більше тобі довіряють.
Стратегія життя — її немає
Поки що. Не впевнений, що зможу її знайти. Наразі шукаю точку, в якій мені окей із собою. Це проявляється у внутрішніх процесах, тривозі, — могло бути набагато краще. І було. До 26 років — нуль докорів і переживань. І я впевнений, що не зможу повернутися до цього почуття. Якийсь час хотів, але потім зрозумів, що неможливо. Зараз працюю із собою.
Я дуже хочу, щоб люди поряд зі мною були щасливими.
Моя концепція і метафора життя зображена на моєму тату (зв’язка ключів зі словом біфуркація, на зв’язці знаходяться лом, ключ та відмичка — прим. ред.).
Точка біфуркації — це зміна параметрів системи настільки, що вона не може перейти до початкового положення. У гуманітарних дисциплінах, наприклад, точка біфуркації — це Друга світова війна, яка змінила світ так, що він не може повернутися до початкового ладу.
Точка біфуркації — це двері. Ключ — це усе, що маю з народження, що дали батьки, — безумовні речі. Деякі двері я можу відчинити ключем. Коли я підходжу до дверей і не маю ключа, є відмичка — символ вибору і злому дверей.
Лом працює біля дверей, для яких не спрацювали ні ключ, ні відмичка. Він символ необхідності самостійних внутрішніх змін. Катарсис, шлях героя.
Але все це служить нагадуванням, що немає дверей, які не відчиняються. Найскладніші двері відчиняються силою (ломом) внутрішніх змін.