БІЗНЕС

Сімейна справа. Як підприємницькі родини перестали керувати власним бізнесом — приклад Фордів, Морганів та Волтонів

12 Вересня 2023, 09:00
16 хв читання
Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
Додати в закладки

Будь-яку статтю можна зберегти в закладки на сайті, щоб прочитати її пізніше.

Настя
Анастасія Шкальова Авторка, пишу про інновації та нетривіальні бізнес-історії
Сімейна справа. Як підприємницькі родини перестали керувати власним бізнесом — приклад Фордів, Морганів та Волтонів
Режим читання збільшує текст, прибирає все зайве зі сторінки та дає можливість зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.
Режим читання

Режим читання збільшує текст, прибирає все зайве зі сторінки та дає можливість зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.

Рокфеллери, Ротшильди, Моргани, Вандербільти — в історії вистачає відомих родин підприємців. Деякі свого часу диктували правила урядам, володіли приватними арміями чи контролювали цілі галузі. Проте разом зі зміною поколінь родина не рідко переставала керувати бізнесом або взагалі втрачала його. Так, з часом про засновників чи їхніх спадкоємців нагадувала лише назва або взагалі чергова опублікована біографія.

Журналістка Vector на прикладах Морганів, Фордів та Волтонів розповідає, як відбувалася зміна поколінь у відомих підприємницьких династіях.

Чому династії зазнають невдачі?

Сьогодні рідко можна зустріти бізнес, яким керує одна родина. Принаймні це стосується технологічних компаній. Наприклад, ми не можемо говорити про династію Джобсів, бо жоден з чотирьох дітей Стіва не дотичні до керівництва Apple. І загалом не беруть участі у розвитку компанії. Ми так само нічого не чули про те, щоб діти Білла Гейтса намагалися керувати Microsoft.

Найбільше представників саме сімейного бізнесу налічують у Європі та Азії. Тут можна знайти поодинокі випадки керування компаніями ледь не десятком поколінь. Проте таке буває рідко, коли мова про великий міжнародний бізнес. Швидше про ресторан чи інший МСБ. 

У кращому випадку сім’я зберігає певну частку в компанії, але не керує нею. Так, наприклад, відбулось з Heineken. У гіршому — після невдалого керівництва чергового спадкоємця компанія перестає існувати. Звіт Northern Trust констатує, що менш ніж 12% сімейних бізнесів «доживають» до третього покоління. 

У своїй книзі «Створіть свій сімейний банк» Емілі Гріффітс-Гамільтон наводить дані із дослідження Роя Вільямса та Віка Прейссера. Ті опитали понад 3000 власників бізнесу та виявили, що 70% династійних бізнесів провалилися через внутрішні причини: 60% мали проблеми в комунікації та довірі між родичами, у 25% наступники не були готові до керівництва, ще 12% — через відсутність спільних цінностей та місії.

Як казав головний герой серіалу «Мільярди» Боббі Аксельрод: «Це споконвічна класика: Хач I заснував справу, Хач II розвинув, а Хач III — зруйнував. З бідняків у бідняки за три покоління». 

Проте не завжди все закінчується саме повним занепадом бізнесу. Погляньмо, як змінювались покоління у сімейних імперіях Морганів, Фордів та Волтонів.

Фінансова імперія Морганів

Найвидатнішою постаттю династії Морганів вважається Джон Пірпонт Морган — засновник J.P. Morgan. Але історія родини фінансистів розпочалася за декілька поколінь до його народження.

Династія Морганів бере свій початок в Уельсі. Приблизно в 1636-му Майлз Морган зі своїми братами Джоном і Джеймсом вирушили до Північної Америки. Вони оселились в британській колонії Масачусетс-Бей.

Майлз зайнявся фермерством. Цей бізнес декілька поколінь підтримували та розвивали його нащадки. Але вже в четвертому — Джозеф ІІІ, дід Джона Пірпонта Моргана полишає ферму й заглиблюється у фінансову індустрію. Щоправда, на цьому він не зупинився, а тому додав до своєї власності кав’ярню та страхову компанію.

Сам Джон Пірпонт Морган народився у 1837 році. Його батько Джуніус Спенсер Морган був успішним фінансистом та банкіром. Джон отримав досить ґрунтовну освіту та підготовку. Зокрема, навчався у Геттінгенському університеті у Німеччині. 

1857 року влаштувався у банк George Peabody & Co в Лондоні, де його батько був партнером. Проте вже за рік повернувся до США. Спочатку обійняв посаду молодшого клерка у банківській компанії Duncan Sherman & Co в Нью-Йорку, де пропрацював до 1861 року. 

У своїй книзі «The House of Morgan: A Social Biography of the Masters of Money» Льюїс Корі стверджує, що Duncan Sherman & Co була американським представником George Peabody & Co. Ба більше, остання навіть допомогла їй пережити кризу 1857 року. Проте, попри прохання Джуніуса, у банку не захотіли робити партнером Джона. Урешті все закінчилось відходом Моргана з Duncan Sherman & Co. 1861 року він створив свою справу та став представником усе тієї ж George Peabody & Co.

З 1864 по 1871-й Джон Морган був партнером Dabney, Morgan and Company. Далі він та банкір Ентоні Дрексель створили у Нью-Йорку комерційне банківське товариство Drexel, Morgan & Co. У 1895-му ця Drexel, Morgan and Company пройшла реорганізацію та стала J.P. Morgan and Company. Зусиллями Джона Пірпонта вона перетворилась на один з найпотужніших банківських домів у світі.

Погляньмо на кілька його відомих угод:

  • 1892-му Морган фінансував та організував злиття Edison General Electric і Thomson-Houston Electric. Так з’явилася легендарна General Electric. Наразі вона виробляє широкий спектр продукції — від двигунів до герметиків.
  • 1901-му Морган керував консолідацією сталевої імперії Ендрю Карнегі Carnegie Steel Company з кількома концернами у сфері металургії, добування вугілля та логістики. Так утворився сталевий трест US Steel, який став першою в історії корпорацією з капіталізацією від $1 млрд ($1,4 млрд на момент створення). 

Тут варто зробити невелику паузу ій пояснити, що більшу частину 19-го та перше десятиліття 20-го століття у США не було центрального банку. З 1863 по 1913-й його функції певною мірою виконувала система національних банків. Це створювало додаткові ризики для фінансової системи країни. Зокрема, й так звані банківські паніки. 

В одну з них, 1907 року, Морган допоміг запобігти колапсу фінансової системи. Щоб пом’якшити кризу, міністр фінансів Джордж Кортелоу виділив $35 млн федеральних грошей на депозити в нью-йоркських банках. Проте важливими були не самі кошти, а їхнє використання. Тому Морган зібрав групу нью-йоркських банкірів, які разом вирішили, як використати урядові гроші для стабілізації ситуації. Їхніми зусиллями вдалося зберегти платоспроможність низки банків та компаній.

Початок 1910-х став піком могутності Моргана. Той же Корі у своїй книзі розповідає, що 1912-го J.P. Morgan:

  • контролювала три національні банки, три трастові й три страхові компанії;
  • домінувала в десяти великих залізничних системах протяжністю майже 79 000 км;
  • підтримувала тісні фінансові зв’язки з 18 залізницями, трьома компаніями у сфері міського транспорту та однією в сегменті експрес-пошти;
  • через володіння акціями та участь в директоратах займала провідне положення в п’яти великих корпораціях US Steel, General Electric American Telephone and Telegraph Company (AT&T), International Harvester та Western Union;
  • загалом партнери Джона Моргана обіймали посади в 72 взаємопов’язаних директоратах 47 найбільших фінансових та інших корпорацій.

Не дивно, що таке домінування не сподобалося владі США. Це закінчилося розслідуванням спеціального підкомітету Конгресу. Його результати призвели до введення федерального податку на прибуток, створення Федеральної резервної системи (виконує обов’язки Центрального Банку) та антитрастового закону Клейтона. 

Самого Джона Пірпонта Моргана ці зміни вже не торкнулися — він помер 31 березня 1913-го. Імперію успадкував Джон Пірпонт Морган-молодший. Він, зокрема, займався закупками військових та інших товарів для Британії та Франції під час Першої світової війни, кредитуванням повоєнної реконструкції та виплатою Німеччиною репарацій. 

Джона-молодшого точно не можна було назвати невдахою, проте він не мав батьківського впливу та жорсткості. 1929-го він разом з банкірами намагався зупинити обвал цін на акції, але успіху вони не досягли. Рой Чернов у книзі «Дім Морганів: американська банківська династія та постання сучасних фінансів» розповідає, що протягом Великої депресії активи Морганів скоротились з $704 млн до $425 млн. 

Крім економічних потрясінь, додалися ще й регуляторні обмеження. У 1933 році взагалі був ухвалений Акт Гласса — Стіголла Він забороняв комерційним банкам проводити інвестиційну діяльність. Усе це потрібно було, щоб захистити вкладників від збитків через спекуляції з акціями. Закон став реакцією на крах фондового ринку 1929 року. . Компанію довелося розділити на комерційний банк JP Morgan and Company та інвестиційний Morgan Stanley. Джон Пірпонт Морган-молодший помер 1943-го. Він не був останнім Морганом-фінансистом, але не досяг успіху батька. Не змогли цього і його нащадки. 

Приблизно з 1970-х жоден з Морганів не бере участі в управлінні JP Morgan та Morgan Stanley. Та й точних відомостей про них та їхні активи практично немає.

Автомобільна імперія Фордів

У 1863 році народився у маленькому містечку Спрінгвелл він — Генрі Форд. Генрі був найстаршим з шести дітей Фордів. Генрі закінчив лише вісім класів школи та покинув родинну ферму. Його пристрастю вже в той час пристрасть була механіка. Свій перший паровий двигун він створив ще в 15 років. Потім став учнем машиніста в майстернях James F. Flower and Brothers у Детройті, а також працював на заводі компанії Detroit Dry Dock Company. 

1882-го працював механіком у Westinghouse. У липні 1891 року став інженером в Edison Illuminating Company Томаса Едісона. В листопаді 1893-го його призначили головним інженером.

У 40 років (1903-й) Генрі Форд створив власну компанію Ford Motor Company. Її перше авто називалось Ford Model A. За рік вдалося випустити 1750 моделей. Проте справжнім проривом стала легендарна Model T, яку світ побачив 1908-го. Вона стала справжнім хітом в плані як функціональності, так і масовості. Model T випускали до 1927-го. За цей час вдалось продати близько 16,5 млн авто. 

Про Форда вже сказано так багато, що додатково на його фігурі не зупинятимемося. Краще одразу перейдемо до спадкоємців. На момент запуску Ford Motor Company сину Генрі, Едселу, було 10 років. Він захоплювався авто та часто приходив на завод Ford спостерігати за їхнім виробництвом.

А от з батьком в Едсела були складні стосунки. Генрі бачив в ньому свого наступника, тому хотів, щоб син якомога скоріше почав працювати в сімейному бізнесі. 1912 року Форд-молодший почав свою кар’єру в Ford як підмайстер. 1915-го його обрали секретарем компанії, за два роки Едсел став віцепрезидентом. На цій посаді він взяв на себе ділову сторону роботи Ford продажі, закупівлі, рекламу тощо.

1918-го Генрі Форд покинув керівництво компанією на тлі конфлікту з акціонерами стосовно глобальної експансії. З січня наступного року президентом став Едсел. Саме за його керівництва сім’я викупила частки міноритарних акціонерів та стала одноосібним власником компанії. 

Попри посаду Едсела, у Ford продовжив фактично головувати його батько. Проблема була в тому, що у Генрі та Едсела були різні погляди на розвиток компанії та модельного ряду. 

Едсела описують як творчу людину, з дизайнерським талантом та вмінням цінувати вишукані речі. Форд-молодший, схоже, розумів, що «маленька чорна машина» його батька — це не межа мрій потенційних клієнтів Ford. Урешті йому вдалось переконати батька оновити дизайн Model T та додати нових кольорів. 

Також 1927 року Ford випустила Model A. Нова модель була доступна в чотирьох кольорах та різних версіях — від купе до інверсала та пікапа. За п’ять наступних років компанія продала понад 4,3 млн автівок. І все це можна сміливо називати заслугою Едсела Форда. Проте покерувати компанією без нагляду батька йому не судилося. 1942-го у 48-літнього Едсела виявили рак шлунку. Уже за рік він помер.

Після цього Генрі повернувся до керівництва компанією. На той момент йому було вже 80 років, тож знову постало питання наступника. Ним став син Едсела — Генрі ІІ. Він очолив компанію у 28-літньому віці в 1945 році.

Генрі ІІ обрав більш агресивний стиль правління, ніж його батько. Коли він став на чолі компанії, то позбувся старого менеджменту. Замість них він найняв відносно молодих талановитих керівників, які увійшли в історію як «вундеркінди». Серед них — один з найвідоміших топменеджерів автомобільної сфери Лі Якокка. 

Зусиллями нового керівництва Ford вибралась з боргів, покращила фінансові результати та розширилася на міжнародному рівні. 1956 року Ford стала публічною компанією. 

Генрі ІІ залишався її CEO до 1979-го. Попри всі його досягнення, дорогі конструкторські проєкти та складний характер погано вплинули на компанію. Зокрема, через конфлікт з Фордом її покинув Якокка, який зіграв фундаментальну роль в успіху Ford Mustang,

Генрі ІІ мав трьох дітей — Шарлоту, Енн та наймолодшого сина Едсела ІІ. За тогочасною логікою посаду CEO Ford мав би зайняти Едсел ІІ. Проте цього не сталося. Едсел ІІ запам’ятався тим, що 33 роки входив в раду директорів компанії. Новим CEO компанії став Філіп Колдуелл. При цьому Генрі II продовжив сильно впливати на роботу сімейного бізнесу до своєї смерті у 1987-му.

Наступним Фордом на чолі Ford став правнук Вільям Клей. Він працював у компанії з 1979 року, обіймаючи різні посади. У 2001 році Вільям став CEO. Проте вже через п’ять років він покинув цю позицію та залишився виконавчим головою Ради директорів. За даними на 2022 рік Вільям також продовжує бути найбільшим індивідуальним акціонером Ford — володіє 2,3 млн звичайних акцій компанії та 16,1 млн (23%) класу B. Дочка Вільяма — Олександра Форд у 2021 році стала першою жінкою з сім’ї у правлінні компанії. 

Імперія супермаркетів 

У 1918 році у родині фермерів народився Сем Волтон, майбутній засновник імперії супермаркетів Walmart. Але не все одразу. Сем Волтон здобув економічну освіту в Університет Міссурі, де увійшов в елітне студентське братство Beta Theta Pi, а ще паралельно пройшов курс підготовки офіцерів запасу. Волтон був членом правління студентського об’єднання й президентом старшого курсу. 

Попри успіхи в університеті, у 1940 році він влаштувався до універмагу JCPenney, де отримував місячну зарплату в $75. 1942-го Сем Волтон пішов на військову службу. Вона проходила на території США, оскільки майбутнього підприємця не відправили на фронт через проблеми з серцем.

1943-го Сем одружився з донькою банкіра Хелен Робсон. Саме тесть позичив майбутньому мільярдеру $20 000 на бізнес. 1945-го Волтон додав до них $5 000 та відкрив магазин у містечку Ньюпорт. Це була франшиза мережі магазинів фіксованих цін Ben Franklin. Через брак досвіду Волтон погодився на невигідні угоди та оплату франшизи у 5% з продажів. 1951 року Сем він продав цей бізнес.

У своїй книзі «Історія Walmart. Зроблено в Америці» так описує цей досвід: «Досвід у Ньюпорті завершився для мене трохи пораненою гордістю, але я заробив на продажі магазину Ben Franklin — більш ніж $50 000». 

На отримані кошти Сем відкрив почав вже повністю власний бізнес — магазин Walton`s Five and Dime у місті Бентонвілль. За дев’ять років він виріс у цілу мережу з 16 точок.

1962-го мережа отримала нову назву — Walmart. Сем діяв за доволі простою, але дієвою стратегією — він пропонував менші ціни, ніж у конкурентів. Тобто магазини Walmart працювали за дискаунтною Крамниці самообслуговування, які продають продукти або непродовольчі товари за цінами, нижчими, ніж у традиційних торгових підприємств, та надають клієнтам мінімальне обслуговування персоналу. бізнес-моделлю. У 1967 році мережа включала вже 24 магазини. Їхній загальний обсяг продажів складав $12,7 млн на рік. А вже у 1972 році кількість магазинів зросла в понад два рази — 51 точка з продажами в $78 млн на рік.

1985-го Сем Волтон став найбагатшою людиною США за версією Forbes. Через три роки він залишив посаду CEO. Його замінив Девід Гласс. Проте засновник залишився головою Ради директорів.

У 1992 році Сем Волтон помирає. Тоді Раду директорів очолив його старший син Роб. Інші діти Сема Еліс та Джим так само долучилися до керівництва компанією на різних рівнях. Наприклад, наймолодший Джим до 2016 року був членом правління компанії, допоки не поступився своєю посадою сину Стюарту. Роб ще 2015 року відійшов від головування у Раді директорів Walmart, залишивши цю роль своєму зятю Грегу Пеннеру. Номінально Роб все ще є її членом.

Усі спадкоємці Сема Волтона продовжують залишатися однією з найбагатших родин планети.

Загальна сума їхніх статків оцінюється понад $230 млрд. Проте можна вважати, що на третьому поколінні керівництво компанією здійснюється вже не родиною. Попри це сім’я Волтонів залишається найбільшими акціонерами гіганта — вони володіють часткою приблизно 47%. 

Знайшли помилку? Виділіть її і натисніть Ctrl+Enter

Завантаження...