Збережені закладки

Переглянути додані закладки можна тут.

Історії

Як змусити себе робити те, що не хочеться? Нейробіологиня відповідає на FAQ про силу волі

19 Червня 2019, 13:54
5 хв читання
Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
Додати в закладки

Будь-яку статтю можна зберегти в закладки на сайті, щоб прочитати її пізніше.

Режим читання збільшує текст, прибирає все зайве зі сторінки та дає можливість зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.
Режим читання

Режим читання збільшує текст, прибирає все зайве зі сторінки та дає можливість зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.

Чому ми прокрастинуємо і як з цим боротися? Чому одні люди більш мотивовані, ніж інші? Чи можна натренувати силу волі і якщо так — як це зробити? Напередодні дискусії Science&Wine організатори події попросили нейробіологиню і докторку біологічних наук Нану Войтенко відповісти на найпоширеніші питання про силу волі.

Нана Войтенко

Як наш мозок приймає рішення і що на це впливає

Безпосередньо рішення приймає префронтальна кора головного мозку. Але на нейрони цієї зони можуть впливати сигнали з інших відділів. Дослідження доводять, що в людей з міцнішою силою волі розвинута префронтальна кора, а з ослабленою — смугасте тіло. Такі люди часто схильні до залежності від речей, які приносять миттєве задоволення: азартних ігор, алкоголю чи наркотиків.
З процесами прийняття рішень та їхнім виконанням пов’язані стандартні нейромедіатори: збудливі (глутамат) і гальмівні (гліцин та ГАМК — гамма-аміномасляна кислота). У процесах мотивації бере участь дофамін. Коли наші зусилля призводять до бажаного результату, ми відчуваємо ейфорію, прилив сил та бажання працювати далі. Наприклад, після успішного завершення проекту або складання іспиту. Але той самий дофамін може й заважати, відволікаючи на миттєві радощі: солодощі, спілкування в соціальних мережах тощо.
Якщо наша мотивація випити келих вина із друзями в барі сильніша, ніж мотивація написати статтю (тим більше, якщо це можна відкласти на потім), то мозок буде підштовхувати нас саме до такого рішення. Центр задоволення швидше зреагує на похід у бар, ніж на статтю. Багато людей мотивує саме бажання отримати задоволення.

Чому ми завжди відтягуємо до останнього

По-перше, сила волі — ресурс вичерпний. Якщо в цей день ми вже зробили кілька подвигів (відмовились від тістечка, змусили себе зробити термінове завдання, не пішли у бар із друзями), то наприкінці дня вирішувати щось іще дуже складно. Це можна порівняти з втомою м’язів. Навряд чи ви зможете пробігти марафон, якщо увесь день важко працювали фізично. Навіть якщо вам дуже подобається бігати.
По-друге, приймати рішення і змушувати себе думати — дуже енергомісткий процес. Мозок витрачає енергію, щоб обміркувати рішення, зважити всі «за» і «проти», продумати план на кілька кроків вперед. Зазвичай, нашому мозку «лінь» думати. Йому легше не напружуватися і нічого не вибирати. З точки зору фізіології — це виправдано. Якщо ми не даємо своїм нейронам додатковий імпульс про щось думати і щось робити, вони поводяться саме так.

Як поповнити запас сили волі

Насамперед важливо не витрачати силу волі марно. Слід продумати, що конкретно заважає нам вчиняти певні дії та усунути ці фактори. Я б радила людям з нестачею мотивації планувати складні справи на ранок, а на вечір залишати простіші.
Непоганий варіант, щоб поновити запас сили волі — поїсти. Дослідження показують, що глюкоза допомагає у її зміцненні. Вчені провели експеримент з людьми, які намагалися кинути палити. Разом із замінниками нікотину їм пропонували солодкі пастилки, щоб палити хотілося не так сильно.
Також допомагає медитація, відпочинок і сон. На жаль, я не зустрічала досліджень, що пов’язують заняття сексом і відновлення сили волі. Однак, точно відомо, що зміна оточення, виду діяльності та фізичне навантаження (в тому числі й секс) допомагають «перезарядити» префронтальну кору. Треба перемикатися з одного типу діяльності на інший.

Чи можна успадкувати силу волі

Сила волі, завзятість і наполегливість людини лише певною мірою залежать від генетичного бекграунду. У однояйцевих близнюків вмотивованість і можливість керувати своїми бажаннями схожі. А у різнояйцевих ці риси можуть відрізнятися. Крім генетики мотивованість залежить від виховання, навчання та навколишнього середовища.

Як змусити себе робити те, що не хочеться

Людина сама господар своїх рішень і сама має розуміти, у чому вона мотивована, а в чому ні. Що принесе їй миттєве задоволення, а що — тривале.
Придумати мотивацію для будь-якого заняття досить складно, але можливо. Займатися в тренажерній залі можна просто через те, що так роблять всі навкруги. А можна думати про те, що це корисно для здоров’я і збільшує тривалість життя. Але для цього потрібно розуміти, як влаштований наш організм, і чому ми повинні або не повинні щось робити.

Знайшли помилку? Виділіть її і натисніть Ctrl+Enter

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Історії

Припиніть міняти свій час на гроші. Це більше не працює

Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
12 Червня 2019, 20:29 5 хв читання
Історії

«Ми вкладали по $40 000, аби отримати $100». Історія студента, що став трейдером

Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
30 Травня 2019, 14:37 8 хв читання
Історії

Чому деякі вигадують цікавіші ідеї та як не вигорати на роботі? Відповідають психолог та генетикиня

Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
28 Травня 2019, 19:55 5 хв читання
Історії

Хакнути NASDAQ. Уривок з книги «Тотальна автоматизація»

Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
25 Травня 2019, 16:14 12 хв читання
БІЗНЕС

Змінювати світ чи гасити пожежі? Топи Uklon, Intellias і FlashBeats про те, як керувати компанією

22 Жовтня 2021, 10:00
11 хв читання
Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
Аня
Анна Соха Створюю спецпроєкти з брендами та компаніями. Редагую комерційні матеріали
Топи Uklon, Intellias та FlashBeats про те, як керувати компанією
Партнерський матеріал Партнерський матеріал Матеріал на правах реклами
Режим читання збільшує текст, прибирає все зайве зі сторінки та дає можливість зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.

C-level позиція — це не тільки кар’єрне визнання та величезна відповідальність. Це ще й десятки нарад, дзвінків та колег, що виривають питаннями з робочого фокусу. Як тут ще і про глобальний розвиток думати?

Vector разом із Smart Solutions поговорив із трьома топменеджерами та дізнався, чи стратегічні завдання важливіші за операційні, чи потрібно відповідати одразу на кожне повідомлення та чи страшно віддавати комусь своє завдання. 

Сергій Смусь: «Аби не отримувати зайві завдання та факапи, потрібні сильні керівники відділів»

У моїй зоні відповідальності — п’ять відділів:

Сергій Смусь COO Uklon

Кожен із них має керівника, тому я не керую всіма відділами. Але обов’язково відвідую загальні зустрічі відділів, а також проводжу one-to-one з керівниками. Ще беру участь в розробленні стратегій кожного із відділів. 

Мої головні завдання як операційного директора

  1. Реалізувати стратегію компанії;
  2. Налагодити правильні та прозорі процеси в усіх відділах;
  3. Забезпечити їхню безперебійну роботу. 

Процеси є динамічними й мають розвиватися. Тому ми їх автоматизуємо, щоби спрямовувати людський ресурс на важливіші справи. Наприклад, на одного й того ж драйвера Драйвер Водій третій раз приходить відгук про брудний салон. Аби звільнити ресурс менеджера, у драйвера просто закриватиметься доступ до програми та висвічуватиметься сповіщення. 

Також я займаюся й більш творчими завданнями. Наприклад, нещодавно ми покращували якість нашого бізнес-класу. Разом із колегами я перезавантажував цей напрям. Це мотивує, оскільки від однієї рутини стає нудно. 


Smart Solutions також згодні, що топменеджмент має займатися творчими справами, а не рутиною. І тому забирають на себе оформлення та супровід ФОПів, рекрутинг, закупівлі та обслуговування техніки та ПЗ, і навіть клінінг.


Ось що мене зосереджує на стратегічних цілях

  1. OKR

Два роки тому наш CEO Дмитро Дубровський впровадив методологію OKR OKR Objectives and Key Results, система постановки цілей для управління проєктами . Раз на квартал вся топкоманда озвучує OKR, які кожен сам собі обрав. А наприкінці кварталу обговорюємо, що вийшло, а що ні. 

Методологія концентрує на амбітних завданнях. OKR — це завжди поза межами щоденних обов’язків. Тут є відповідальність, і все разом швидше розвиває компанію.

  1. Сильні керівники напрямів

Чим сильніші люди на керівних позиціях, тим простіше працювати та комунікувати. Я отримую набагато менше «зальотних» завдань та факапів завдяки професійним керівникам відділів. Вони розумніші та сильніші за мене у своїх напрямах, діляться досвідом та знаннями. І вся компанія від цього виграє. Якби не крута команда та професійні керівники, я б не доходив до OKR взагалі.   

Сергій Смусь з командою Uklon
Сергій Смусь із командою

Як діяти, коли вас виривають із робочого потоку

Ситуація: я займаюся творчою роботою, наприклад, роблю презентацію. І тут якийсь користувач пише мені у Facebook зі скаргою на водія. Звісно, це відволікає та збиває з пантелику. 

У такому разі я переглядаю сповіщення і, якщо бачу, що можна відповісти пізніше, так і роблю. Я вважаю, що абсолютно нормально відповідати впродовж дня, а не одразу. 

У критичних ситуаціях я відкладаю все і відповідаю людині. Іноді прикро, коли певна думка щезла через таку ситуацію. Але я ставлюся до цього по-філософськи. 

Роман Кірігетов: «Це така стартап-романтика — усе горить, і ви у вогні». 

Важливо розуміти, що я СЕО стартапу. Моя діяльність сильно відрізняється від СЕО корпорації. В стартапі СЕО — співзасновник проєкту, який запускається. 

Роман Кірігетов Kabanchik.ua Flashbeats

Роль СЕО різниться залежно від стадії стартапу. На стадії запуску Kabanchik.ua ми з партнером Олександром Юр’євим впорались удвох. У цей час ви стаєте людиною-оркестром і людиною-восьминогом. Робите все — розроблення, інвестиції, валідація, збір зворотного зв’язку, маркетинг. 

Наскільки нормальним є такий темп роботи

На ранньому етапі навіть бажано, щоби СЕО міг виконувати кілька ролей. У стартапі важливий час, і швидка робота зарядженого CEO скорочує шлях до розвитку. Коли запускали Kabanchik та FlashBeats FlashBeats Стартап, що починався з ідеї створення перформансів із допомогою ліхтариків на смартфонах на концертах та спортивних подіях. Наразі технологія застосунку аналізує фрагменти пісні, виділяє в ній ритм і створює під кожну пісню світло-сценарій. Використовується для створення атмосфери на домашніх вечірках. , ми з партнером мали по 4–5 ролей. І тут немає іншого виходу — це стартап, треба все встигати. 

Але є і позитивний момент. Висока залученість дозволяє відчути бізнес. Потім, наймаючи людей на вузькі ролі, CEO краще розумітиме специфіку завдань. Зворотний зв’язок також має бути зоною відповідальності CEO перші 2–3 роки, це дає змогу не втратити цінну інформацію для покращення продукту.

А протягом росту проєкту засновники віддають ці ролі й беруть більш спеціалізованих людей. Але і тут є особливість — перший час варто брати в команду універсалів. Якщо це маркетолог, то такий, що і тексти для сайту напише, і таргетовану рекламу в Facebook запустить.

Як в такому темпі знаходити час на стратегічні цілі

Мозок, завантажений операційкою, взагалі не здатен творчо мислити. Мені допомагають такі прийоми:

  1. Обмірковую стратегічні плани під час пробіжки або в тренажерці, або кермуючи машиною. У такі моменти виникають несподівані ідеї. 
  2. Щопонеділка зранку ми з партнером біжимо разом 10–15 км у лісі. У цей час проговорюємо плани та стратегію FlashBeats без гаджетів і зовнішніх завад.

Як влаштована робота в стартапі зараз

FlashBeat працює вже два роки, має понад 1 млн користувачів і приносить прибуток. Головними ринками є США, Бразилія, Австралія, Великобританія, Китай. Але в команді досі двоє людей — я та Саша. Ми не беремо людей в штат, тому що немає постійного завантаження. Крім цього, відсутність штату дає нам плюси у витратах і можливість реінвестування. 

Але співпрацюємо з фрилансерами — дизайнерами, Android-розробниками та контент-менеджерами. Без делегування неможливе масштабування проєкту. Ми це розуміємо і віддаємо частину роботи.

Як діяти, якщо постійно хтось/щось відволікає

Дві хвилини мого часу, коротка порада допоможе розв’язати питання та йти далі. Не бачу нічого поганого, це така стартап-романтика — усе горить, і ви у вогні.

Роман Кырыгетов

Якщо я маю якусь творчу роботу, то просто вимикаю месенджери й слухаю сучасну класику в навушниках.

Роман Павлюк: Aviate, Navigate, Communicate.

Бізнес приходить до Intellias зі своєю проблемою, а ми її вирішуємо. Моя роль — забезпечити процеси в компанії, щоби ми надали це рішення від початку до кінця. 

Роман Павлюк Intellias

Я починав кар’єру 2003 року як розробник, навчаючися в університеті. Перш ніж прийти до посади віцепрезидента, я перепробував чимало напрямків та технологій в IT, серед яких і проєктний, продуктовий та консалтинговий менеджмент. Такий бекграунд допомагає завойовувати авторитет у команді та бути корисним для клієнтів. 

Я керую командою консультантів. Вони розбираються в технологіях та бізнесі навіть краще, ніж «класичні» архітектори. Ми працюємо в проактивному режимі — бачимо потенційні зони росту й розробляємо рішення.

Як балансувати між операційними та стратегічними завданнями

Мої операційні завдання — це комунікація, щоденна підтримка колег у їхніх задачах та менеджмент. У моїй команді шестеро людей, крім цього, я тримаю зв’язок із лідерами підрозділів, допомагаю у прийнятті рішень. 

Стратегічні завдання — участь у раді директорів компанії, де я розробляю дві стратегічні трансформаційні програми. Ці програми є частиною амбітної цілі збільшити бізнес втричі до кінця 2023 року. 

Як я балансую між стратегічними та операційними завданнями:

  1. Пріоритизую. Іноді операційку треба відпустити. Я вчу своїх підлеглих зважувати, де є більша шкода. Я не піду шукати зниклі з рахунків $500, якщо у пріоритеті розробка програми глобальної присутності компанії в регіонах. Стратегічна програма важливіша, і її відсутність принесе більші збитки, ніж провалені операційні задачі. 
  2. Налагоджую процеси. Якщо до мене прийдуть із питанням, чому комусь не підняли зарплату, я не буду розв’язувати цей конкретний випадок. Я маю зробити так, аби з такими питаннями до мене не приходили, а вирішували самостійно. Цього року ми робили реорганізацію в компанії й будемо робити її мінімум раз на рік, аби постійно коригувати процеси. 
  1. Розвиваю «скіл Юлія Цезаря». Про це мало говорять, але всі роблять. Під час наради я роблю презентацію або готуюся до наступної зустрічі. При цьому все одно беру активну участь у самій нараді. Це екстремальна навичка, яка з’являється після десятка років досвіду. Складно і слухати, і займатися своєю справою, але без цього важко все встигати.
  1. Делегую. Люди, яким я делегую, можуть помилятися, але це ризик, який я свідомо приймаю. Я не обмежую рівень завдань та прийняття рішень для команди. Все, що я можу зробити, — це розробити практики, щоб мої колеги могли швидко відновитися після невдалих рішень.  

У моїй команді є senior операційна менеджерка. Вона закриває більшість завдань, на які у мене не вистачає часу. Тому я можу спокійно поїхати за кордон на кілька тижнів, аби попрацювати з клієнтами. І знатиму, що команда точно дасть собі раду. 


Власники і топменеджери часто забувають про свою важливу місію — змінювати світ. Вони  занурюються в операційку та вирішують непритаманні їхній ролі завдання. 

Рутинні процеси можна делегувати не тільки всередині команди, а й надійним провайдерам. Smart Solutions запускає цілі R&D-відділи під ключ: від пошуку офісу та співробітників до організації винагороджень для ФОПів та забезпечення технікою.


Я великий фанат авіації й навіть сам налітав понад 1 млн км. В авіації є принцип Aviate—Navigate—Communicate. Це принцип пріоритету — спочатку стабільно утримати літак, потім зрозуміти, куди ми летимо, а вже потім підтримувати комунікацію з диспетчером і пасажирами. І поки один аспект не закритий, до іншого не переходимо. 

Я керуюся цим принципом у роботі. Якщо я на чомусь зосереджений, то не відволікаюся на менш пріоритетні задачі, іноді навіть на комунікацію. Збоку це може виглядати дещо неетично, але важливо донести цю позицію команді. Якщо є щось справді термінове, мені дзвонять, або нагадують у месенджерах. У такому разі, я звісно, переключаю свою увагу, оскільки завдання стає високопріоритетним. 

Знайшли помилку? Виділіть її і натисніть Ctrl+Enter

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

БІЗНЕС Без менеджеров, CEO и совета директоров. Как работают самоуправляемые команды

Без менеджерів, CEO та ради директорів. Як працюють самоврядні команди

Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
28 Липня 2021, 09:00 14 хв читання
БІЗНЕС Що таке Beyond Budgeting та як це застосувати у своєму бізнесі

Що таке Beyond Budgeting та як це застосувати у своєму бізнесі

Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
09 Квітня 2021, 08:00 11 хв читання
БІЗНЕС Історія одного CPO. Як я переїхав до Лондона і працюю над продуктом в стартапі bioniq

Історія одного CPO. Як я переїхав до Лондона та працюю над продуктом у стартапі bioniq

Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
29 Березня 2021, 08:00 10 хв читання
БІЗНЕС

Бізнес-клас до нової квартири. ЛУН та UKLON зробили колабу для комфортної покупки нерухомості

Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
30 Жовтня 2020, 13:41 2 хв читання
Історії

Знайомтеся, це Ілля і Рома. Вони пішли з Banda і створили креативне агентство Taktika

18 Жовтня 2021, 11:30
9 хв читання
Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
daria-chernina
Дар'я Черніна Відкриваю у підприємців надздібності, показую потойбічну силу компаній.
Роман Гурбанов и Илья Почкун ушли из Banda и открывают Taktika
Режим читання збільшує текст, прибирає все зайве зі сторінки та дає можливість зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.

Артдиректору Іллі Почкуну і копірайтеру Роману Гурбанову не було і 18 років, коли вони почали реалізовуватися в креативній індустрії. Сьогодні їх знають завдяки перемозі в міжнародному конкурсі для креативників Young Glory. В останні роки хлопці працювали над проєктами в Banda.

Серед компаній, з якими вони співпрацювали, — «ПриватБанк», Favbet, UNIT.City, Jooble. Дізнавшися про створення Taktika, ми зустрілися з креативним дуетом і з’ясували, чим буде займатися агентство і чому Роман та Ілля пішли з Banda.

Тепер Taktika — креативні партнери Vector. Чекайте на наші гучні колаборації вже скоро.

Дійові особи

Ілля Почкун

Спеціалізація: артдиректор.

Народився у: пологовому будинку № 7 у м. Київ.

Працював у: Banda, Fedoriv, Saatchi&Saatchi, крутив фалафелі на Ulichnaya Eda.

Головні проєкти: зняв за рік 42 ролики для «ПриватБанка», пошив колекцію курток із базарних сумок у клітинку та представив її в Saatchi Gallery в Лондоні.

Нагороди: чемпіон Young Glory 2020, п’ятий к’ю з айкідо (дитячий розряд).

Роман Гурбанов

Спеціалізація: копірайтер. 

Народився у: м. Луганськ о пів на десяту ранку. 

Працював у: Banda, Leo Burnett, бюро перекладів інструкцій до пилососів і соковитискачів.

Головні проєкти: Бренд України Ukraine Now, комунікаційний перезапуск «ПриватБанку».

Нагороди: чемпіон Young Glory 2020, Epica Gold x2 2019, Epica Bronze 2018, диплом переможця луганської обласної олімпіади з історії.

Знайомство після невдачі

Ілля Почкун: Це сталося ще до того, як Рома працював у Banda, а я — у Fedoriv. Ми брали участь у конкурсі від відомого бренду в різних командах. За підсумком наші команди вийшли в шорт-лист. Тоді я вперше побачив Рому. Він здався мені надто креативною людиною, і я зненавидів його за це (сміється). Та й виглядав він як типовий європейський креативник. Виявилося, що моя співробітниця жила з ним в одному гуртожитку, ледь не в сусідній кімнаті. Я сильно просив її зламати йому ноги, щоби він не виграв у цьому конкурсі! (сміється).

Роман Гурбанов: У підсумку наші команди йшли впритул до фіналу, де ми обидва програли. Уже після конкурсу сиділи, пили пиво і думали: не такі вже й погані ми були (сміється). Після цього, вже як креативний дует, ми вирушили на конкурс Young Lions. У мене непогано виходило працювати в цій індустрії, та й про Іллю я постійно чув. Тоді я і вирішив: чому б нам не об’єднатися і не надерти всім дупи?

Потім трапилася Banda

Ілля Почкун: Рома працював у Banda з 2017-го. Він постійно запрошував мене до себе. Незабаром ми стали працювати разом і допрацювалися до Senior Art Director і Senior Copywriter.

Уже тоді ми часто говорили про власне агентство. Для нас це був один зі шляхів розвитку. Ми точно знали, що зробимо це. Питання — коли. Ще були ідеї поїхати за кордон і попрацювати в якихось кльових агентствах.

Роман Гурбанов: І, до речі, навіть назву Taktika придумали ще 2018 року, через два тижні після приходу Іллі в Banda. Він навіть почав малювати логотип. Але це були лише розмови. Тільки через півтора року ми задумалися про це серйозно.

Коли вирішили йти, ми зустрілися з трьома фаундерами Banda. Тоді кожен із них дав нам дуже цінні поради, як не повторити їхніх помилок і зробити круто. Наприклад, Ярик Сердюк (співзасновник, директор зі стратегії в Banda, — ред.) сказав: «Я вас повністю розумію і підтримую. Навіщо ж працювати в індустрії, якщо не спробувати по-своєму?».

У кожному агентстві — своя філософія, яка визначає всі процеси. Ти можеш бути умовним революціонером і йти проти системи, але це буде порушувати загальні правила та ставити під загрозу робочі процеси всередині компанії. Ми не були до цього готові.

Класна порада була і від Єгора Петрова (співзасновник, Head of Art в Banda, — ред.). Він підказав, як правильно відповідати на питання «Як справи?». Куди би ми не йшли, повторювати: «Ми відкриваємо агентство» (сміється). Адже ти не знаєш, що станеться далі. Припустимо, ти сказав про це бармену, а той виявився братом маркетинг-директора. А він візьме та спитає: «О, а що за хлопці, що вміють?».

Це і справді важлива порада для нас. Тихі креативники нікому не потрібні. А через те, що ми за характером спокійні хлопці, це для нас буде непростий квест. (сміється).

Taktika не відмовляється від стратегії

Роман Гурбанов: Taktika з’явилася 11 червня 2021 року. Тоді нам на пошту надійшов лист від першого клієнта: «Вітаю, хлопці, висилаю бриф».

Ілля Почкун: Назву обирали місяці чотири й сильно конфліктували. Зрештою повернулися до варіанту, який Рома придумав два роки тому.

Якщо говорити про айдентику — зупинилися на чорно-рожевих кольорах і логотипі в шашечку. Багато хто намагається знайти в цьому глибокий сенс. Чому рожевий? Чому в шашечку? Головне в тому, що сенсу немає. Хоча раніше я грав в емо-групі (сміється).

Роман Гурбанов: Будемо вважати, що це все збіги. Taktika ми називаємося не тому, що віримо в тактику, а не в стратегію. Нам просто подобається це слово. Уже після ми намагалися додумувати сенс. Те ж саме в нас із логотипом. Коли Ілля показав мені його, я подумав: що це? Дивна штуковина, від якої відходять блискавки. «А ти здогадайся, де я його взяв», — відповів мені Ілля. Як виявилося, це знак на київських каналізаційних люках.

Ілля Почкун: Якщо точніше, це логотип скандинавської державної компанії, яка займалася телефонною комунікацією. Те, що ви бачите, — це телефонна трубка. Чому ми взяли саме його? Точної відповіді або сенсу тут теж особливо немає. Зате він виглядає дивним, зухвалим, незрозумілим. Я б навіть сказав «лютим».

У нас є велика перевага у вигляді Іллі

Роман Гурбанов: Поки нас в команді тільки двоє. Я б назвав це collaborating creative team. Наші проєкти робимо своїми силами. Плюс у нас є на фрилансі два юніти. Один відповідає за інфлюенсерську кампанію, другий — за виробництво. Надалі будемо розширюватися.

Фрилансери — це чудово, але не для довіри клієнтів. Вони мають бачити — є команда, яка готова вести проєкт від А до Я.

Ілля Почкун: Ролі ділимо так: Рома займається менеджерською частиною, комунікацією з клієнтами. Я взяв на себе операційну штуку — стежу, щоби все працювало. У креативній частині ми постійно перетинаємося.

У роботі над замовленнями нічого не змінилося. На мені — більше візуальна частина, на Ромі — вербальна. У процесі ролі можуть змінюватися. Наприклад, я можу на себе брати все виробництво, а Рома — вибір інфлюенсерів.

Роман Гурбанов: У нас є велика перевага у вигляді Іллі. Він дуже багато чого вміє сам — монтувати, знімати, робити сайти. Тому ми самі розробили сайт. Його сильна сторона — вміння сісти й розібратися. Для одного з проєктів Banda він за ніч розібрався в програмі, в якій караоке робиться (сміється).

Taktika — це про вихід за межі

Роман Гурбанов: Сьогодні у нас вже два проєкти. Перший — з відомим брендом, але він поки під NDA. У ньому робимо те, з чим раніше не стикалися в Banda, — інфлюенсерську кампанію, розсилку преспака, ролики в TikTok, маски для Snapchat.

Є ніші, якими українські креативні агентства не займаються або ситуативно тестують в різних проєктах. Ми вже вміємо добре робити ролики, рекламні кампанії, дизайн, бренд-стратегії. Але хочемо, щоби Taktika постійно пробувала щось нове, не тільки те, що вже вміємо.

Життєздатність агентства поки не залежить від заробляння великих сум. Це дозволяє нам експериментувати, виходити за межі. Поки наша підхід — не мати одного фіксованого підходу.

Тепер про другий проєкт. У нас є хороша подруга Інна Чут, засновниця школи креативних ініціатив SKVOT. І вона давно хотіла створити для школи іміджеву рекламу. Так з’явився наш Skvot Shower Storming — гель для придумування ідей в душі. Ще ми нанесли на упаковку написи, які наштовхують на ідеї : «Подумай над форматом колаборації», «Зроби щось з AR», «Придумай, як використовувати NFT».

Наша філософія — це здоровий глузд

Ілля Почкун: В індустрії є проблема. У різних агентств є свої методи, «інструкція» з того, як вони реалізовують проєкти. І через це вони продають клієнтам схожі речі, незалежно від специфіки продукту. Найчастіше це те, що у них виходить найкраще. Наприклад, бренд-стратегія. І нікого не хвилює, чи потрібна вона компанії на цьому етапі.

Наша філософія поки що — це здоровий глузд. Збираємося працювати з клієнтами кастомно й пропонувати рішення не пакетами, а під конкретну задачу.

Роман Гурбанов: Ми шукаємо клієнтів, які розуміють, що ми дуже голодні до роботи. Мова не про гроші, а про те, що для нас зараз кожен проєкт — це «показовий виступ». Тому занурюємося в них максимально.

Знайшли помилку? Виділіть її і натисніть Ctrl+Enter

БІЗНЕС

«Вам не потрібні таблиці та звіти без атмосфери та людей, які дадуть результат». Каріна Дубініна про роботу з мережею салонів краси BACKSTAGE BEAUTY&REFRESH

29 Вересня 2021, 15:00
13 хв читання
Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
Что вы творите Карина Дубинина Backstage
Партнерський матеріал Партнерський матеріал Матеріал на правах реклами
Режим читання збільшує текст, прибирає все зайве зі сторінки та дає можливість зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.

Гостею чотирнадцятого випуску подкасту «Що ви творите?» стала Каріна Дубініна — засновниця найбільшої київської мережі салонів краси бізнес-сегмента BACKSTAGE BEAUTY&REFRESH.

Ми вибрали найкраще з випуску. Розповідаємо про завищені очікування та відсутність знань у бізнесі, основні заповіді Каріни як підприємиці та про те, як керувати командою з понад 300 осіб.

Про початок роботи в б’юті-галузі

Даша Зарівна: Як ти з освітами юриста та журналіста потрапила в б’юті-галузь?

Каріна Дубініна: На це запитання є коротка відповідь — пощастило. Але в мене вже є розуміння того, що не все випадково, і детермінізм прийняття рішень щодня веде тебе до якоїсь мети.

У мене був товариш Олег Рижов. Він хотів купити франчайзинг французької мережі Frederic Moreno. Це був навіть не бізнес-сегмент, а «Економ+». Він запропонував мені керувати цією мережею. На той момент я спробувала себе у різних сферах і точно розуміла, що не хочу бути ні журналістом, ні юристом, тож погодилася.

Даша Зарівна: Як ти без економічної й бізнес-освіти розбиралася у всіх процесах? Проходила якісь експрес-курси?

Каріна Дубініна: Мій експрес-курс був всередині першого салону без будь-якої підготовки. Моїми особистими коучами були чоловік і Олег, які розуміли, за якими правилами грати. Але я не знаю підприємця в Україні десятирічної давності, що буде йти в бізнес із бізнес-освітою. Це швидше виняток із правил.

Даша Зарівна: Є якісь підводні камені в управлінні франшизним бізнесом, про які слід знати? Якісь помилки, які ти зробила і хочеш застерегти.

Каріна Дубініна: У більшості людей, які йдуть у франшизу без управлінського досвіду, є великі очікування, що хтось зробить роботу за них.

Наша франшиза багато чому навчила, але прибуток був непорівнянний з інвестиціями й очікуваннями. Два фактори вплинули на її нежиттєздатність:

  1. Великі очікування, які не змогла виправдати компанія, яка привезла сюди цей бренд. Хлопці були керуючими Dessange International Group, а ще дистриб’юторами косметики Dessange. Вони вирішили, що Frederic Moreno теж буде працювати з цією косметикою. Але в економсегменті не вдасться отримати прибуток із люксової косметики.
  1. Frederic Moreno — французький бренд із французьким підходом. У них не було розуміння українського ринку.

Про вміння говорити «ні», довіру в бізнесі й ледачих власників

Даша Зарівна: Мені сподобалася твоя думка, що бізнес — це про вміння говорити «ні». Ти говорила, що дуже важливо закрити те, що не працює. Але я так розумію, що це стосується і можливостей, і людей.

Каріна Дубініна: Так, швидше про це. Закрити проєкт мені набагато легше, якщо логіка цифр і результатів роблять це рішення очевидним. А ось сказати «ні» можливостям, які спокушають, на які є ресурс, було найскладнішим. І найбільші помилки я робила в цьому. Тому «ні» — і можливостям, і людям не з тими цінностями й підходом.

Даша Зарівна: Коли BACKSTAGE BEAUTY&REFRESH з’явився, він відрізнявся від інших салонів мінімалістичним дизайном, швидкістю роботи майстрів і можливістю отримати кілька послуг одночасно. Як ти зрозуміла, що потрібно рухатися в цей бік?

Каріна Дубініна: Коли ти знаходишся в цій індустрії, то зчитуєш біль клієнтів, розумієш, чого вони хочуть і як працюють майстри. Коли ми зрозуміли точно, як неправильно, у нас вийшло зробити правильно.

Даша Зарівна: В одному інтерв’ю ти назвала себе «ледачим власником». Що це означає?

Каріна Дубініна: Усі процеси, моя мотивація і зростання компанії націлені на пошук шляхів із мінімальними витратами.

Лінь для мене — величезний мотиватор. Я хочу якомога швидше щось побудувати, щоб у цьому процесі більше не брати участь.

Не можу довго і рутинно займатися якимись процесами. Мені треба налаштувати щось настільки швидко й ефективно, щоби це могла підхопити інша людина.

Даша Зарівна: Мій батько працював в сервісному бізнесі (стоматологічному), і там завжди було складно. Крали гроші, співробітники відкривали свою справу і забирали клієнтів. Я бачила цей негатив і вирішила, що не хочу зв’язуватися з сервісним бізнесом. А як ти стежила, щоб не було фінансових махінацій? Можливо, ти знайшла собі ментора або людину, яка допомагала з цим?

Каріна Дубініна: Будь-який бізнес 10 років тому зводився до того, що твій співробітник — злодій, і ти повинен якось змусити його працювати. А у мене була сильна віра в протилежне.

Даша Зарівна: Хочеш сказати, що спрацювали твоя емпатія й емоційний інтелект? Може, ти просто не побачила?

Каріна Дубініна: Звичайно, якийсь відсоток я, швидше за все, упустила. Ну й окей. У мене є друзі в ресторанному бізнесі, які в бюджет спочатку закладають 10% на крадіжки.

Тоді я все ще підбирала людей під мої цінності, під мене. Це дозволило мені потім заробляти гроші, але спочатку я ніяк їх не перевіряла. Більш того, я довго не знала, скільки ми заробляємо. Весь фокус у мене був на людях, на команді.

Зараз це велика проблема, адже бізнес став великим, немає можливості контролювати все. Я нагадую своїм топменеджерам: вам не потрібні таблиці й звіти без атмосфери та людей, які дадуть результати.

Про бізнес-моделі, конкуренцію та заповіді керівника

Даша Зарівна: Яка бізнес-модель у салонів краси?

Каріна Дубініна: У BACKSTAGE BEAUTY&REFRESH трохи нестандартна модель. Ми заробляємо 70% із послуг і 30% — із продажу косметики. Зазвичай салон заробляє 85% із послуг.

Даша Зарівна: Скільки у тебе зараз співробітників?

Каріна Дубініна: Уже понад 300. Управлінців всього шість.

Даша Зарівна: Які твої основні заповіді як керівника?

Каріна Дубініна: Єдина заповідь — це «точно не буде виходити». І якщо ціль все ще цікава, то не можна розчаровуватися, треба пробувати. Це легко звучить і дуже складно зробити. Якщо ти керуєш бізнесом, то тобі часто хочеться здатися, зняти з себе відповідальність. Треба просто робити.

Даша Зарівна: Ти говорила, що ви конкуруєте з усіма салонами. Чи були салони, які так скопіювали стилістику BACKSTAGE BEAUTY&REFRESH, що рука аж тягнеться до пістолета?

Каріна Дубініна: Були салони, які не просто скопіювали, а зробили абсолютно так само. Але я не буду їх називати, краще назву тих, хто мотивує.

Це G.bar. Вони показали нам нашу ахіллесову п’яту. Ми абсолютно не звертали увагу на бренд: що таке BACKSTAGE BEAUTY&REFRESH, про що він. Саме цим був продиктований наш ребрендинг два роки тому.

Даша Зарівна: Який наступний рівень для BACKSTAGE BEAUTY&REFRESH? Чи буде франшиза?

Каріна Дубініна: Ми вийдемо з франшизою тоді, коли я буду на 1000% впевнена в можливості зберегти якість продукту. Я розумію свою велику відповідальність перед людьми, які мають заплатити гроші, щоб повісити мою вивіску у себе в містах.

Даша Зарівна: Перед інтерв’ю ми говорили, що робота з особовим брендом і публічні комунікації з людьми тебе лякали, тому ти вирішила піти в цю сферу. Що далі тебе буде лякати вже як власника бізнесу?

Каріна Дубініна: Мене буде лякати академія. Ми будемо запускати відразу й онлайн-, і офлайн-академію, і це пов’язано з великими ризиками та очікуваннями. Ми перевели всі знання про продукт і сервіси в навчальну онлайн-платформу. Наші співробітники зараз проходять ці навчання. Будемо її продавати як окремий продукт для індустрії краси.

Велика мета — щоб цю сферу нарешті стали сприймати серйозно, і вона працювала за всіма законами бізнесу. І, звичайно, рости далі, відкривати велику кількість салонів BACKSTAGE BEAUTY&REFRESH.

Про вигорання та роботу з командою

Даша Зарівна: Чи пам’ятаєш ти момент свого найбільшого вигорання? Чому він тебе навчив?

Каріна Дубініна: У мене був такий переломний момент, коли ми відкрили четвертий салон під неймінгом BACKSTAGE BEAUTY&REFRESH. Інші три салони були під брендом Frederic Moreno.

Це був успішний період, ми виросли через рік із моменту заснування BACKSTAGE BEAUTY&REFRESH.

Моє найсильніше вигорання сталося через те, що ми почали втрачати людей, заради яких я будувала цю мережу, з якими починала.

Даша Зарівна: Чому ти почала їх втрачати?

Каріна Дубініна: Стався органічний розвиток, як і у будь-якому бізнесі. Коли ти маленький — ти сімейний, можеш приділяти час кожному співробітнику, бути йому другом. Коли бізнес розширюється, ти втрачаєш ці зв’язки, з’являються інші завдання. А люди насичувалися твоєю енергією, звикли до певного підходу. Вони ображалися, бізнес-відносини перетворювалися в особисті.

Парадоксально, що вони стали заробляти у два рази більше, це було взагалі не питання грошей. Тільки уваги.

Даша Зарівна: Це перегукується зі словами Михайла Нестора : чим більше ти піднімаєшся як топменеджер, тим більше твоя робота — суцільна психотерапія для інших людей. Як ти зараз це оцінюєш: тобі комфортно, приймаєш правила гри?

Каріна Дубініна: Тепер я заручник ситуації. Ти можеш трохи видозмінити правила гри, поставивши між собою та іншими ще людей. Але, звичайно, у тебе завжди є твоє близьке коло, з яким ти займаєшся психотерапією майже безкоштовно. Це не викликає у мене біль і протиріччя, я вже розумію, що це працює так. Якщо цього не буду робити, люди підуть.

Даша Зарівна: Ти говорила, що у вас одна з найнижчих плинностей у б’юті-салонах. Я розумію, як можна мотивувати big idea в стартапі або медійному бізнесі. Але в сервісі інакше, адже майстер може піти й створити свій бізнес.

Каріна Дубініна: Їх треба долучити до чогось більшого, до того, що вони не можуть реалізувати самі. Мотивація грошима працює для дуже невеликого відсотка людей. Але коли гроші — єдине, що мотивує, то це погано.

У якийсь момент я дуже пишалася тим, що співробітники йшли від мене з двох причин — відкривали свій салон або переїжджали. Не було випадків, коли майстри йшли до іншого бренду.

Практично всі хлопці, які пішли від мене і відкрили свій бізнес, стали успішні. Навіть якщо у нас був конфлікт на момент розставання, ми все одно продовжуємо спілкуватися, адже в підсумку вони отримують ті ж болі, через які ображалися на мене.

Про натхнення, поповнення ресурсу і перекваліфікацію

Даша Зарівна: У креативній індустрії важлива набаченість. Як ти заповнюєш свій внутрішній драйв і натхнення?

Каріна Дубініна: Через людей, які не пов’язані зі мною в роботі. Через друзів. Іноді просто слухаю інших людей, а не говорю.

Ще через відпочинок — для мене це йога і ретріти. Коли ти зовсім відірваний від почуття провини за те, що щось не встигаєш зробити.

Даша Зарівна: А книги, якусь освіту?

Каріна Дубініна: Книги не про поповнення ресурсу в мене, а про відволікання.

Даша Зарівна: На питання, повторила б ти шлях із BACKSTAGE BEAUTY&REFRESH, ти відповіла «ні». Чому?

Каріна Дубініна: Якби мені запропонували заново це пройти, вже знаючи, як це буде, то ні, я б не пройшла це заново. Незнання в певні моменти дуже рятує.

Не знаю, чи добре займатися бізнесом. Для того, щоби пізнати себе, це прекрасно, а щоби полюбити себе — не факт. Це постійні стреси та внутрішнє бажання утримати, збільшити.

У якийсь момент своєї роботи в BACKSTAGE BEAUTY&REFRESH я дуже хотіла перекваліфікуватися в найманого працівника. Мене зупиняло тільки те, що я навряд чи знайду свого керівника. Якби я його знайшла, то ніколи б не відкрила свій бізнес.

Даша Зарівна: А зараз пішла би працювати, наприклад, до Дубілета, якби він покликав?

Каріна Дубініна: Якби точно розуміла, що мій бізнес збережеться і буде розвиватися так, як я бачу, то пішла б. Якби я розуміла, що у мене є творча відпустка на два роки, то 100%.

Про жінок-керівниць і big idea життя Каріни Дубініної

Даша Зарівна: Ми говоримо сьогодні про бізнес, який допомагає жінкам мати гарний вигляд. У чому, як тобі здається, сила жінки-власниці бізнесу?

Каріна Дубініна: У колосальному терпінні. Ми можемо терпіти набагато довше, ніж чоловіки.

Даша Зарівна: Про жіночий колектив ходять легенди. Виявляєш випадки токсичності, конкуренції у себе в команді і як ти з цим борешся?

Каріна Дубініна: Я дуже не люблю слово «токсичний». Просто іноді з’являється той, хто не відповідає атмосфері команди.

Даша Зарівна: А скільки чоловіків працює у твоїй команді?

Каріна Дубініна: Ми ніколи не робили такий гендерний підрахунок, але я думаю, що чоловіків 40. Конкуренції між чоловіками й жінками не помічаю. Єдина складність — робити корпоративи.

Даша Зарівна: А в чому big idea життя Каріни Дубініної? Скомбінуймо тебе як людину-підприємця і тебе як жінку.

Каріна Дубініна: Як підприємець я хочу зробити щось, чого не було до мене. З погляду на мене як людини — хочеться не втратити можливість реалізувати свої внутрішні таланти. І це скоріше страх, ніж місія. А зі страхів народжуються наші бажання.

Слухайте повний випуск подкасту «Що ви творите?» на будь-якій зручній платформі або дивіться відеоверсію на YouTube.

Знайшли помилку? Виділіть її і натисніть Ctrl+Enter

Історії

Культура поза столицею. Як Надія Парфан і Takflix змінюють українську документалістику

23 Вересня 2021, 12:00
16 хв читання
Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
daria-chernina
Дар'я Черніна Відкриваю у підприємців надздібності, показую потойбічну силу компаній.
Режим читання збільшує текст, прибирає все зайве зі сторінки та дає можливість зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.

Ім’я режисерки Надії Парфан — синонім нової хвилі української документалістики. Разом зі своїм чоловіком, продюсером Іллею Гладштейном, 2014 року вони створили фестиваль документального кіно та урбаністики «86», а згодом продакшн Phalanstery Film та дистриб’юторську компанію 86PROKAT. Також серед проєктів Надії — онлайн-платформа українського кіно Takflix.

Журналістка Vector Дар’я Черніна зустрілася з Надією Парфан і дізналась, як побудувати власну справу в кіногалузі.  

Навчання як прокрастинація дорослих рішень

Після перших холодних днів вересня вийшло сонце. Надя запізнювалася, тож я зі знімальною групою Vector спостерігала за ланчем шумної молоді на терасі BURSA на Подолі. За кілька хвилин біля дверей кінотеатру KINO42 з’явилася молода дівчина у бежевому плащі. Разом ми спустилися крутими сходами до підвального приміщення.

«Цей кінотеатр створив мій чоловік Ілля Гладштейн разом із Василем Гроголем. Як правило, орендувати його коштує досить дорого, тому ми тут по блату», — розсміялася режисерка.

Надія зняла пальто і одразу почала налаштовувати світло у приміщенні.

«Ви знали, що тут 42 крісла? Звідси й назва — КINO42. Їх усі викупив Ілля, коли 2018 року закрився легендарний київський кінотеатр „Україна“. Шкода було дуже. Адже саме там 1965 року відбулася прем’єра „Тіні забутих предків“ Параджанова», — Надія сіла у центрі залу, поправляючи волосся. 

Вона вказує на невеличкий бар перед входом у кінозал. «До речі, тут не продають попкорн. Адже цей хрускіт неймовірно відволікає від фільму. Натомість глядачам пропонують крафтовий український сидр. Я, наприклад, дуже люблю ревеневий». 

Закінчивши зйомку, ми піднялися на літню терасу кафе «1818». 

У березні цього року на платформі MEGOGO відбулася прем’єра короткометражної стрічки Надії Парфан «Жінки, що грають в ігри». Це фільм-гра, який крізь призму історій сімох лауреаток премії Women in Arts 2021, повертає глядача у дитинство. «Дівчатка — це окрема субкультура та свій таємничий світ, в якому відбувалося багато магії. Тепер вони виросли й „дали жару“», — розповідає про свій фільм Парфан.

Надія народилась і виросла в Івано-Франківську. Її батьки — інженери, дуже далекі від кіно та мистецтва. «Закінчуючи школу, я вирішила, що хочу вступати до Києво-Могилянської академії на факультет культурології. Звичайно, мої батьки хотіли, аби я вибрала право чи економіку, але це здавалося мені занадто нудним. Лише зараз я розумію, що в їхніх порадах був певний сенс», — посміхається Надія.

Парфан здобула ступінь бакалавра. «У Могилянці мені подобалося. Це була така собі бульбашка, де ти абсолютно ізольована від реального світу. Високе, інтелектуальне, творче середовище. А потім ти опиняєшся на ринку праці зі своїми прочитаними томиками Гегеля. Ти абсолютно не знаєш, куди тобі йти й що робити», — згадує режисерка. 

Після чого продовжує:

«Я 1986-го року народження. Моє покоління взагалі пізно почало думати про ці речі. Зараз люди у 17–20 років вже „роздупльонні“. Вони знають, як влаштований світ, за якою траєкторією треба рухатися».

У мене в цьому віці був вітер у голові. Я нічого не знала про життя, про те, ким я себе бачу. Мені хотілося щось міняти. Але що? Конкретних ідей не було.

Після закінчення університету Надія поїхала до Будапешту отримувати диплом антрополога. Саме там вона вперше взяла камеру в руки й спробувала зняти невеличке есе про українські маршрутки.

«Після річного навчання в Угорщині я повернулася в Україну. Це був 2010 рік. У країні безробіття. І тут я з усіма цими дипломами бралась за будь-яку роботу. Наприклад, перекладала серіали на якомусь телеканалі. За тиждень насиченої роботи мені платили 300 грн, в місяць — 1200. Цих грошей ледве вистачало на харчування», — розповідає Парфан.

У той час вона взагалі не бачила себе у кіно. Все, що відбувалося з нею у наступні роки, Надія назве «випадковістю». Одна з них трапилася в автобусі «Київ-Одеса», який їхав на перший Одеський міжнародний кінофестиваль. Серед його пасажирів був її майбутній партнер Ілля. Він — програмний координатор на найстарішому кінофестивалі країни «Молодість», вона — перекладачка фільмів.

Інший випадок — знайомство з американським оператором і режисером Джонатаном Нардуччі. «Американські  фотографи та режисери часто шукали в підмогу людину, яка знає англійську та розбирається у культурних особливостях. Мову я знала. Плюс у мене багато родичів мешкають у США. Тому я була „інкультурована“ в американськість», — пригадує Надія Парфан.

Нардуччі тоді знімав свою стрічку «Заміж за іноземця». Надія фактично стала його лінійною продюсеркою, але насправді обов’язків було набагато більше. «Я пропрацювала з ним десь три роки скоріш як асистентка режисера. Кажу чесно: це була найкраща кіношкола у світі».

Згодом Парфан отримала стипендію за програмою Фулбрайта та полетіла до США вивчати урбаністику. Пізніше до неї приєднався Ілля. Вони багато подорожували країною, відвідували кінофестивалі та навіть встигли попрацювати crowd-менеджерами на South by Southwest (SXSW — фестиваль музики, кіно та технологій у місті Остін, Техас).

«Цікаво було спостерігати за місцевою децентралізацією. Адже в Україні на початку десятих уся культура була на 99,9% зосереджена в Києві. Окрім того, в американців є свій дух — you can do it (ти можеш все, — ред.). У європейців усе навпаки. Люди знайдуть тисячу й одну причину, чому не треба зараз цього робити. Захопившися, ми повернулися і вирішили спробувати „do it“ — створити тут свій кінофестиваль», — пригадує Надія.

Кінофестиваль кіно та урбаністики «86» стартував в Україні за рік.

Показати українське кіно в регіонах ідея божевільних

Україна дуже змінилася після 2014 року. «Стався культурний бум, все ніби заграло новими фарбами. З’явилися перспективи». Євромайдан, вважає Парфан, сприяв розвитку української документалістики. «До того часу мало хто знімав художнє документальне кіно. Була здебільшого публіцистика».

Тому, за задумом Надії та Іллі, їхній фестиваль мав бути зовсім іншого типу. «Ми хотіли пов’язати кіно з простором. Ще ми принципово не хотіли робити фестиваль у Києві. Я пам’ятаю, коли ми це озвучували, люди крутили пальцем біля скроні. Але ми наполегливо продовжували шукати невеличке містечко для кінофесту», — посміхається Надія.

Варіантів було кілька — Українка, Бахчисарай, Славутич, Шаргород.

«На Славутичі зупинилися випадково. У міськраді банально підняли слухавку. Ми представились і сказали, що плануємо організовувати у них міжнародний кінофестиваль. Вони трохи здивувалися, після чого сказали: ну приїжджайте, подивимося. Так ми й поїхали у Славутич», — каже Парфан.

У фестивалю було троє організаторів:

  • Надія Парфан — співзасновниця та креативна директорка;
  • Ілля Гладштейн — співзасновник та програмний директор;
  • Анна Белінська — виконавча директорка.

«Наша команда складалася з мрійників. Людей, які хотіли, вірили, прагнули якісно іншого досвіду. Всі ми вірили в утопію. Так народилася концепція „86“ — висмикувати людей із рутини й занурювати в інший світ, який існував лише п’ять днів».

Найбільше проблем було з фінансами, адже «86» — некомерційний проєкт. Грошовий бюджет одного року фестивалю складав приблизно $150 000.

«Ця цифра дуже занижена. Адже на фестивалі багато хто працював безкоштовно, деякі речі ми отримували бартером або за зниженими цінами. Реальна вартість „86“ — $250 000 і більше», — каже Парфан.

Інвесторів у фестивалю не було. Зі слів Надії, бізнес не розумів і досі не розуміє, навіщо робити фестиваль немейнстрімного кіно, та ще й у Славутичі. Навіщо інвестувати в культурні проєкти, коли є розважальні. Бізнесу зрозумілий такий формат заходів як Atlas Weekend — там є показники, охоплення.

«За весь час фестивалю нам вдалося знайти кілька анонімних меценатів. Вони невеличкими сумами, але досить доречно нас підтримували. Іншу частину коштів ми збирали по дрібках у міжнародних фондах. Серед них — Фонд Гайнріха Бьолля, Міжнародний Вишеградський фонд, Фонд Фрідріха Еберта, різні екологічні платформи», — розповідає Надія.

Найдорожче обійшлися:

  • Логістика. Усю техніку організатори орендували та везли з Києва.
  • Зарплати.
  • Оплата прав на покази.

«У багатьох були проблеми з тим, як дістатися до Славутича. Місць в автобусах усім не вистачало, транспорт залишав бажати кращого. Тому ми вирішили, що „86“ поїде до глядачів сам. Так на другий рік проведення фестивалю виникла ідея дистриб’юторської компанії 86PROKAT», — згадує Парфан.

Згодом сфера діяльності розширилася — з’явився продакшн Phalanstery Film.

«Коли ми працювали над фестивалем, ми багато спілкувалися з представниками галузі, іноземними режисерами. І тоді ми задумали створити кооператив, де всі могли б одне одного потроху просувати, продюсувати, режисувати. Ми хотіли прибрати цей жорсткий поділ на бізнес і мистецтво, уникнути походів до „папіків“ — так ми жартома називаємо досвідчених старших продюсерів», — посміхається Надія.

Сьогодні Парфан не займається 86PROKAT — це ініціатива Іллі. У Phalanstery Film вони працюють разом.

«Інколи ми працюємо вдвох як продюсери. Інколи я режисую, він продюсує. Інколи ми виступаємо у ролі креативних продюсерів. Окрім нас двох, є ще команда фрілансерів. Це звукорежисери, колористи, оператори», — каже Надія.

Фестиваль кіно і урбаністики «86» закрився 2018 року, проіснувавши п’ять років.  

«У «86» є дві кінцівки. Перша — позитивна: ми насправді досягли своїх цілей. Все, що ще у 2013–2014 роках здавалося неймовірним, нам вдалося реалізувати. Тому ми досить швидко стали модними», — каже Парфан.

Пам’ятаю, виходжу під час фестивалю у центр Славутича і дивуюся: це якийсь Берлін! Усі хіпстери з Рейтарської були у нас. Але, як кажуть, із вечірки треба йти на піку. В якийсь момент ми просто зрозуміли, що вже не зможемо перевершити себе.

Відсутність сталого фінансування породжує замкнене коло: для фестивалю потрібні гроші, на пошук яких потрібні гроші. Розірвати це коло могла б гарантована щорічна частка бюджету.

«Здоровою була б ситуація з гарантованими 30% бюджету ($75 000). Мінімально необхідна частка — 15% бюджету ($37 000). У розвинених країнах фестивалі, подібні до „86“, отримують адресне фінансування з місцевого, обласного, федерального чи загальнонаціонального бюджету, від міжнародних фондів, приватного бізнесу. В Україні це — фантастика. Місто Славутич завжди надавало „86“ потужну адміністративну і ресурсну підтримку, але ми жодного разу не отримували грошей із міського бюджету. До обласного бюджету достукатися не вдавалося», — ідеться на сайті фестивалю.

Це була негативна кінцівка. В останній рік фестивалю організатори «86» отримали грант 500 000 грн від Міністерства культури. Проте чиновник із Мінкульту вимагав «відкат» у розмірі 30 000 грн. Як згадує Парфан, спочатку ситуацію намагалися вирішити мирно. Врешті вони зрозуміли, що Мінкульт не збирається виплачувати грант, а тому підключили ЗМІ та зробили з цього публічну кампанію.

«Ми були в боргах. Мали закладати свої кошти, аби розрахуватися з людьми. Через пів року гроші виплатили. Утім, ми були виснажені. Після цього інциденту нам стало зрозуміло, що ми вже не зможемо нормально зробити ще один „86“. Це буде постійна боротьба», — розповідає Надія.

Також у цей час співорганізаторка Анна Белінська поїхала з України. Це також стало причиною закриття.

Реалізувати себе в режисурі

Під час роботи над «86» Надія Парфан почала знімати свій перший повнометражний документальний фільм «Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго».

«Він задумувався як короткометражка, на яку я виграла 50 000 грн під час пітчингу Львівської кінокомісії. Це мала бути історія про те, як хор Івано-Франківськтеплокомуненерго їде виступати на Форум видавців у Львові. Таке собі роуд-муві. Проте частина з поїздкою не увійшла у фінальний монтаж. Історія розрослася під час зйомок», — згадує Надія.

Стрічка мала шалений успіх. Її прем’єра відбулася 2019 року під час швейцарського фестивалю Visions du Reel. Українська прем’єра — того ж року на Одеському міжнародному кінофестивалі. Стрічка отримала нагороду «Кіноколо» та Золоту Дзиґу, як найкращий документальний фільм 2019 року. Також він увійшов до рейтингу «Топ-100 найкращих фільмів в історії українського кіно».

Бюджет стрічки — 1,1 млн грн. Фільм виграв пітчинг Держкіно та отримав підтримку від американського телеканалу Current time. Касові збори — 438 871 грн.

«Велику частину фінансового успіху стрічки забезпечив азійський замовник NHK, який її придбав. Багато хто думає, що успіх стрічки — касові збори. Є ще бюджет на промо, про який мало хто говорить. Тобто ти можеш зібрати мільйон, але якщо ти вклав п’ять — історія провальна. Ще треба розуміти, що половину коштів забирає кінотеатр, а половину другої половини — дистриб’ютор. Тобто правовласник отримує лише 25% прибутку», — пояснює математику Парфан.

Netflix із українськими стрічками

Наприкінці 2019 року дебютна робота Парфан вийшла на широкі екрани.

«Кінотеатри — це підприємства. І вони не дуже охоче йдуть на якісь експерименти. Для них найважливіше — гроші. Якщо у кінотеатру буде вибір: показати голлівудський блокбастер чи українське кіно, вони виберуть перше».

На цій хвилі режисерка задумала створити власний майданчик з українськими стрічками. Прототип онлайн-платформи Takflix побачив світ у грудні 2019 року. Як згадує Парфан, у той час у неї не було досвіду ані в діджитал, ані в IT. Вона взялася розробляти концепцію та бренд. Технічну частину взяв на себе друг Надії Євген Голованевський. Надихалися платформою Mubi.

«Найсмішніше те, що Takflix — робоча назва. Коли настав час запускатися, ми зрозуміли, що у нас немає інших варіантів. Перший логотип нам розробив наш друг Сергій Клепик. Ним стала ніби вінтажна смугаста картинка, яка імітувала ефект старих телевізорів», — посміхається Надія.

Серед проблем — наповнення онлайн-кінотеатру. «Takflix — це маленька незалежна платформа, ми не можемо одразу запропонувати правовласникам великі суми за їхні фільми. Ми повертаємо усі кошти з продажів. Але якщо говорити про дистриб’юторів чи агентів із продажу, то вони дивляться на весь цей процес суто як на бізнес. Грубо кажучи, яка платформа більше запропонує, тій вони й віддадуть фільм. І неважливо підходить стрічка аудиторії чи ні», — розповідає Парфан.

Режисерка Надія Парфан про Takflix, фестиваль 86, українську документалістику

На запуск Takflix Надія та Євген витратили по кілька тисяч доларів зі своєї кишені. «Я думаю, це було до $5000», — згадує Надія. Спершу Takflix був онлайн-кінотеатром. Релізи відбувалися раз на місяць. На початку ціна квитка була 60 грн, зараз — 75. 

Згодом вирішили відійти від цієї фінансової моделі. «Все змінила пандемія. Значно зріс попит на контент онлайн. І ми подумали: люди не можуть дивитися один фільм по колу», — говорить засновниця ресурсу.   

Зараз на платформі доступні близько півсотні українських стрічок. Є також кілька варіантів підписок — виключно для патронів. Окрім цього, нещодавно на платформі з’явилася функція «Кінопаті» — інтерфейс для спільного перегляду фільмів онлайн.

У майбутньому історія про західноукраїнський андеграунд

Зараз у Takflix дві цілі. «Якщо глобально — ми хочемо мати найбільшу і найякіснішу колекцію українського кіно онлайн. Друга ціль — технологічне вдосконалення. Наприклад, у нас немає застосунків для мобільних пристроїв та для плазмових телевізорів. Якщо все буде ок, навесні 2022 року у нас з’явиться застосунок на Android, пізніше — на iOS», — каже Надія.

Наразі Парфан знімає соціальний документальний проєкт про бездомних. Його мета  — зробити цих людей більш видимими й зняти з них стигму.

Серед запланованих кінопроєктів — «То моє море» (Перша назва — «Міс Рок-Європа») та «Благовіщення».

«„То моє море“  — фільм про кінець 80-х — початок 90-х років. Про андеграундну культуру Львова та Новояворівська. Історія розповідатиме про зародження української попкультури», — говорить режисерка.

Найближчим часом Надія Парфан почне працювати над сценарієм «Благовіщення» — її першого ігрового фільму. Режисерка каже, що їй стало тісно у документалістиці. «Все, що я хотіла, я спробувала. Треба рухатися далі». 

Фото: Павло Фішар

Знайшли помилку? Виділіть її і натисніть Ctrl+Enter

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Історії

З ким треба переспати, щоб працювати з «Планетою Кіно»? Відповідає агенція Vertigo

Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
22 Квітня 2020, 09:40 12 хв читання
Історії

What’s Up CMO? Команда, метрики та болі Тараса Маселко, PR-директора !FEST

Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
25 Лютого 2020, 11:26 13 хв читання
Історії

«Украина — это не только зубожіння». Как геймдевелоперы создали комикс, которому не нужна реклама

Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
24 Січня 2020, 11:06 8 хв читання
Історії

«Був чуваком, якому більше за всіх треба». Я запустив стартап після 9 років у Fedoriv

Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
16 Листопада 2019, 12:20 12 хв читання
Історії

Осідлати хвилю. Навіщо Денис Логвиненко й Ілля Голіцин запустили NFT-агенцію

16 Вересня 2021, 10:00
13 хв читання
Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
dmitriy-koshelnik
Дмитро Кошельник Придумую теми, редагую тексти, пишу про компанії і підприємців, чіпляюся до фактів.
Режим читання збільшує текст, прибирає все зайве зі сторінки та дає можливість зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.

У березні 2021-го набрали популярності невзаємозамінні токени або NFT. Вони фіксують право власності на твори мистецтва, цифрові колекційні предмети й навіть реальне майно. Навесні про NFT багато писали як українські та західні медіа, але тема досить швидко вичерпала себе.

Тому новина про запуск українського NFT-агентства CTRL / ART / D виглядала несподівано. До того ж серед його засновників виявився керівний партнер Havas Digital Kyiv Денис Логвиненко. Head of Content Vector Дмитро Кошельник дізнався у Дениса і CEO CTRL / ART / D Іллі Голіцина, навіщо зараз запускати NFT-агенцію, як вона працює і які послуги пропонує. Щоб не обмежуватися теорією, ми залучили до інтерв’ю київського художника Данила Манжоса і розібралися, як можна продати його картини й стріт-арт.

Хто запустив NFT-агенцію

З Іллею і Денисом ми зустрілися на будівельному майданчику за адресою провулок Фізкультури, 30. Там Данило Манжос працював над проєктом з облаштування берега річки Либідь, який відкрили 12 вересня.

Денис і Ілля відповіли на питання, навіщо зараз запускати NFT-агенцію, зі стриманою іронією. Хайп навколо NFT пройшов для медіа, які писали про великі продажі цифрового мистецтва. Сам ринок продовжує активно рости й наближати остаточний перехід людства в онлайн.

Засновники прийшли до цього проєкту з різних сфер. Логвиненко — керівний партнер діджитал-агентства Havas Digital Kyiv. Ще Денис активно пише колонки про інноваційні технології та тренди — від метавсесвітів до реклами в період пандемії.

«Комунікаційний ринок повинен рухатися вперед, слідувати за трендами технологій, маркетингу та інших галузей. Я намагаюся намацати новий напрям, куди можна інтегруватися і рухатися далі. Медіагіганти знімають фільми про новий світ і віртуальну реальність. Ми рухаємося до цифрового та зрозумілішого з точки зору комунікацій життя. Офлайн незабаром стане розкішшю», — пояснює Логвиненко.

NFT можна використовувати для підтвердження і передачі авторського права, а також продажу і перепродажу активів, їхньої прив’язки до певної людини. Це величезний потенційний ринок не тільки для креативної, але й інших галузей.

«Питання в тому, наскільки швидко зорієнтуєтеся в процесі, зробите якісний продукт і зберете команду», — пояснює Денис.

Ілля Голіцин майже п’ять років працював із криптостартапами, маркетингом і з різними приватними проєктами. У CTRL / ART / D Ілля став CEO й ідеологом. Своє бажання працювати з NFT він пояснює швидким зростанням і розвитком галузі.

«Наше завдання — освоїти цю хвилю разом з артистами й медіа, об’єднати аудиторію і розвинути продукт. Зараз розрив великий, нам потрібно швидко наводити мости», — пояснює Ілля.

Чому агенцію запускають саме зараз

Створити NFT-агенцію вирішили, коли зрозуміли, що це не тимчасовий хайп.

«Стало ясно — смартконтракти, довічне роялті, токенізацію активів можна перенести з мистецтва на інший бізнес. Це історія не тільки про арт, спорт, мистецтво, які отримали новий спосіб фінансування або презентування себе. NFT дозволяє обходити стандартний процес продажу своєї творчості й продуктів. Далі вони перейдуть в інші категорії: не тільки бізнесу, а й управління або політики. Ними почнуть користуватися всі», — пояснює Логвиненко.

Він зазначив, що тренд інтеграції людства в віртуальну реальність вже розвивають великі гравці. Наприклад, Facebook оголосив, що перестає бути просто соцмережею і починає створювати метавсесвіт. Це концепція загального віртуального простору, куди увійдуть всі віртуальні світи й доповнена реальність. У такому метавсесвіті людям також знадобиться мистецтво, різні сервіси та послуги. NFT допоможе це забезпечити.

Поточні показники підтверджують потенціал NFT-галузі. За даними Entrepreneur, за перші шість місяців загальна сума продажу NFT досягла $2,5 млрд. Для порівняння, в аналогічний період рік тому цей показник становив лише $13,7 млн. Це зростання на більш ніж 18 000%. Водночас не можна все списати лише на хайп. У липні, наприклад, продажі NFT перевищили $1,2 млрд.

За словами Іллі, індустрія зараз розвивається вже не проривами. Учасники вибудовують чіткі системи. Плюс у галузі працюють відомі представники артринку.

Наприклад, у березні художник Beeple продав свою NFT-роботу Everydays: The First 5000 Days на аукціоні Christie’s за $69,3 млн. Для індустрії тут важлива не ціна, а інші деталі угоди. По-перше, Beeple створював роботу з 2007 року, коли NFT взагалі не було. Тобто реальний художник вирішив продати роботу як NFT. Beeple не з’явився нізвідки: раніше він встиг попрацювати з Apple, Nike, SpaceX, Аріаною Гранде, Джастіном Бібером і іншими знаменитостями. По-друге, NFT-угоду провів лідер світового артринку — аукціонний будинок Christie’s.

За словами Голіцина, є й автори, які поступово розвивалися як учасники саме NFT-ринку. Наприклад, автор під ніком XCOPY випускає NFT-арт приблизно з 2018-го. Спочатку його роботи продавалися приблизно за $50. Зараз їхня вартість досягає і $1,73 млн. Тобто людина кілька років працювала, вбудувалася в ком’юніті й зараз багато заробляє.

Звичайно, хайп теж впливає на ринок, але NFT-галузь явно розвивається і без нього.

Що пропонує агенція

За словами Голіцина, багато людей все ще не розуміють як працює ринок. З точки зору CTRL / ART / D, NFT-маркетплейси — новий простір для митців. Він частково нагадує Instagram. У соцмережах можна запостити одне фото і набрати мільйон підписників (якщо ви вже не знаменитість). Так само на NFT-платформах не вийде виставити роботу і відразу ж продати її за мільйони.

Завдання CTRL / ART / D — спростити клієнту (художнику, музиканту, спортсмену, організації) процес створення продукту, розміщення, продажу та отримання прибутку. Агенція прописує концепцію періодичного випуску робіт, колекцій і сторітеллінга. Артисти займаються виключно творчістю, а всі інші моменти бере на себе CTRL / ART / D, фактично виконуючи роль продюсера.

CTRL / ART / D пропонує комплекс послуг:

  • збирає продукт — оцифровує роботу, створює колаборації з іншим артистом, додає музику або підбирає відповідний формат подачі;
  • аналітику і вибір майданчика — виходячи з особливостей роботи, стану ринку та інших деталей, визначають, на якому NFT-маркетплейсі краще розміститися автору;
  • медійну підтримку — роботи слід висвітлювати в правильних галузевих медіа та ком’юніті;
  • технічну підтримку — від розміщення на платформах до отримання та виведення грошей;
  • юридичну підтримку — правильне оформлення документів, включаючи авторські права й оплату;
  • кібербезпека — консультують, як захиститися від злому гаманця і крадіжки грошей.

За словами Голіцина, регулювання криптовалютної галузі поки не налагоджено. «NFT — один з видів угоди в криптовалюті. Зараз майже неможливо нормально регулювати ці маркери. З таким завданням краще за всіх справляється Естонія. Ми зареєстрували компанію в цій країні, щоб робити все легально і платити податки», — пояснює Голіцин.

Окремо варто розповісти про монетизацію. За словами Дениса Логвиненка, в більшості випадків агенція отримує відсоток із продажу NFT. Конкретні умови промовляють окремо з кожним артистом.

Як переконати артистів випускати NFT

«Найкращий спосіб когось мотивувати — гроші», — вважає Денис Логвиненко. На його думку, NFT дозволяє творцям заробити, не оббиваючи пороги студій та галерей.

Для порівняння, розміщення і продаж роботи в галереї — складний для автора процес. Зазвичай художник ділить заробіток приблизно 80 на 20 не у свою користь. Якщо роботу не купили за пів року, то її прибирають з галереї. Звичайно, художник може звернутися в іншу галерею, але там її, ймовірно, не візьмуть, якщо в минулому не було попиту.

NFT спрощує продаж. Роботу художника ніхто не зніме з маркетплейса. Правда, щоб продати, треба попрацювати над концепцією, розміщенням, просуванням через правильні канали.

NFT можна перетворити в повноцінну систему дистрибуції. До того ж токен дозволяє робити додаткові бонуси для покупців. Наприклад, зашифрувати приховані файли.

Хоча CTRL / ART / D працює лише понад місяць, за словами Голіцина, у неї вже є клієнти. Тепер їхні твори потрібно перетворити в кейси. Зараз агенція в основному працює з українським артистами.

Клієнтів шукають через знайомих і рекомендації. Першим розміщенням NFT стала робота українського художника Валентина Метика «Business woman». 6 вересня вона з’явилася на маркетплейсі Foundation.

«Ми прагнемо на Захід. Хочеться показати криптоколекціонерам, що в Україні є талановиті хлопці. Далі будуть світові колаборації», — пояснює Ілля Голіцин.

Як CTRL / ART / D просуває NFT-роботи

Щоб розібратися, як агенція працює з артистами, ми запропонували Іллі поговорити з Данилом Манжосом. Ось короткий конспект діалогу.

Данило Манжос: Як продати свою роботу у вигляді NFT?

Ілля Голіцин: Токенізувати можна все, що завгодно. Єдине обмеження — фантазія автора. Наприклад, зі стріт-артом можна зробити ролик про те, як ти це робиш. Тут важливо придумати концепцію розміщення роботи й налагодити колаборації з музикантами або кліпмейкерами.

Підготовка до продажу NFT-роботи починається задовго до її розміщення на маркетплейсі. Для початку потрібно розвивати особисті акаунти й сторінки в соцмережах, продумати сторітеллінг, щоб розкрити особистість артиста, його погляди, ідеї й мотивацію.

Данило Манжос: Тут у мене як раз є історія. Либідь — легенда Києва, яку за часів СРСР перетворили в колектор. Своєю роботою я хочу привернути увагу до цієї проблеми.

Ілля Голіцин: Так, тому можна у твоїй роботі передати важливість цієї історії для Києва. У випадку зі стріт-артом я бачу концепцію, пов’язану з відео. Його можна показати на великих екранах. Наприклад, на великих торгових центрах на кшталт Gulliver.

Ще можна використовувати AR. Наприклад, вшити AR-трекер в саму роботу: скануєш його, і запускається AR-фільтр.

Данило Манжос: Таке тут буде найближчим часом.

Ілля Голіцин: Інший варіант — колаборація. Вона допомагає збільшити охоплення, задіяти більшу аудиторію і привернути увагу медіа. Може, у тебе є якийсь улюблений музичний жанр або виконавець, з яким хотілося б співпрацювати?

Данило Манжос: Я б доповнив роботи чимось нейтральним, абстрактно-електронним, але з елементами класики. Ну або панком. Іноді суперестетам не вистачає жорсткого панку.

Ілля Голіцин: Загалом ми розібралися з концепцією і створенням роботи. Наступний крок — просування в ЗМІ й топовими інфлюенсерами. В Україні NFT займається порівняно небагато людей, а тому ми дивимося на Захід. Аудиторія потенційних інвесторів/покупців роботи сидить в Telegram-чатах, Twitter, Discord. Останніми двома у нас майже не користуються. Тому ми допомагаємо з просуванням у цих каналах і з колаборацією з інфлюенсерами.

Далі — розміщення на маркетплейсі. У твоєму випадку я б рекомендував Foundation. На ньому роботи виставляються як в галереї. Аукціон починається, як тільки з’являється попит. Тобто ми виставляємо роботу, вказуючи нижню ціну або взагалі без прив’язки до вартості.

Потім з’являється попит і починається 24-годинний аукціон. Паралельно потрібно проводити активну PR-кампанію, «підігрівати» користувачів в спеціалізованих спільнотах в Twitter, Discord і Telegram. Так ми працюємо з правильною аудиторією і збираємо претендуючих на роботу криптоколекціонеров.

Данило Манжос: А з художниками вже працювали?

Ілля Голіцин: Працювали, але не можу поки розповісти (розмова відбулася до розміщення роботи Валентина Метика, — прим.ред.). Ми підписуємо договір про нерозголошення (NDA), який діє до запуску самої роботи. Наприклад, якби ми з тобою працювали, то підписали б NDA — не повідомляємо деталі запуску, концепції й згенеровані ідеї.

Ще варто згадати про роялті автору з перепродажу роботи. Зазвичай воно становить 10% від вартості роботи. Звичайно, принцип колекціонування передбачає, що власник буде зберігати твір певний час. Водночас воно також буде рости в ціні. Зазвичай під час перепродажі вартість збільшується на 30%.

Це важливий момент за великих тиражів. Наприклад, зробимо 100 колекційних карток, коли ти станеш відомим художником. З ростом твоєї популярності попит і ціна будуть рости. Далі до деяких карток можна прив’язати якусь додаткову можливість взаємодії з тобою — дзвінок, зустріч, відео, бекстейдж роботи.

Ще ми можемо допомогти з керуванням криптогаманцем, перекладом і виведенням коштів. Можемо юридично правильно провести операцію, включаючи оплату податків і комерційне використання роботи.

У кінці розмови художник і підприємець потиснули руки й домовилися поспілкуватися в майбутньому. Чи закінчиться ця зустріч продажем NFT — поки неясно. Але якщо це трапиться, то новина точно з’явиться на Vector.

Фото: Данило Привіт
Арт: Данило Манжос

Знайшли помилку? Виділіть її і натисніть Ctrl+Enter

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Історії Великий брат простежить. Як алгоритми прогнозують злочини, але жертвують правами людини

Великий брат простежить. Як алгоритми прогнозують злочини, але жертвують правами людини

Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
15 Вересня 2021, 09:00 12 хв читання
БІЗНЕС

Поїздка довжиною у шість років. Як українці запустили велошеринг Bikenow

Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
14 Вересня 2021, 10:52 14 хв читання
Історії

Великий брат простежить. Як алгоритми прогнозують злочини, але жертвують правами людини

15 Вересня 2021, 09:00
12 хв читання
Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
daria-chernina
Дар'я Черніна Відкриваю у підприємців надздібності, показую потойбічну силу компаній.
Великий брат простежить. Як алгоритми прогнозують злочини, але жертвують правами людини
Режим читання збільшує текст, прибирає все зайве зі сторінки та дає можливість зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.

Припустімо, у вас немає вищої освіти та постійної роботи. Раптово ви вирішили змінити місце проживання. Якщо випадково опинитеся в районі, де сталося вбивство, то станете потенційним підозрюваним. Так працюють технології передбачення злочинів. А ще вони нагадують сюжет «антиутопій», де безлика система вирішує, чи здатна людина порушити закон.

Редакція Vector розібралася в популярних алгоритмах для прогнозування злочинів у США, а також з’ясувала, як із ними йдуть справи в Україні.

Світ Філіпа Діка в сучасному суспільстві

У кулуарах поліцейської дільниці Нью-Йорка живуть троє буркотливих виродків із величезними головами та атрофованими тілами. Майк, Донна і Джеррі — пророки з аналітичного відділу поліції штату. Навколо них купчиться техніка: приймачі даних, аналізатори, компаратори й інші комп’ютерні механізми. Їхня мета — розшифровувати лепет розумово відсталих провидців. Їхня мова незрозуміла людині. Водночас в будь-якому зі слів або навіть складів цих істот може критися передбачення справжнього злочину.

Відділ, що займається розшифровкою цій какофонії, називається Precrime. Він створений, щоб виявляти й затримувати потенційних зловмисників — тих, хто тільки думав про злочин. У цьому аналітичному відділі працює головний герой оповідання Філіпа Діка «Звіт меншини» Джон Андертон. У систему пророкувань злочинів офіцер поліції вірить непорушно. Адже згідно зі статистикою, Precrime зменшив кількість тяжких злочинів у місті на 99,8%.

Розповідь Діка вперше опублікували 1956 року в журналі наукової фантастики Fantastic Universe. 2002 року Стівен Спілберг екранізував історію про недосконалі злочини в стрічці «Особлива думка».

А тепер перенесемося у 2013 рік, в Остін, район в західній частині Чикаго. В одному з невеликих будинків живе чорношкірий 22-річний Роберт Макденіел. Вранці до нього постукали співробітники поліції. Молодий чоловік із подивом запросив їх до хати. Переступивши поріг, вони повідомили Роберту, що він буде незабаром залучений у стрілянину. Водночас поліцейські не визначили, в якій ролі буде Макденіел — стрілком або жертвою.

Ця інформація базувалася на алгоритмі передбачення злочину, який використовували в поліції Чикаго. Імовірність, що Роберт незабаром постраждає, становила 99,9%. Чоловік не знав, як реагувати на цю інформацію. Його нічого не пов’язувало з криміналом. Одного разу Роберта оштрафували за невелику кількість марихуани, іншим разом — за ігри в кості на вулиці. На цьому список злочинів Роберта закінчувався.

Після цього візиту за чоловіком практично весь час спостерігали поліцейські. Жителі району почали підозрювати, що Роберт в чомусь замішаний.

Коли науково-фантастичний сюжет став реальністю

1994 року комісар поліції Нью-Йорка Вільям Браттон вирішив реорганізувати роботу на своїй ділянці. У правоохоронців були відсутні свіжі бази даних, комунікація між відділами була налагоджена слабо. Наслідком цих проблем стало зростання злочинності в місті.

Так, Браттон вирішив на своїй ділянці створити й впровадити програму Compstat. Вона працювала на базі алгоритму, який аналізував статистику злочинів у певній місцевості. Рапорти поліцейських заносилися в програму. У них — дані про сам злочин, повна інформація про жертв, час і місце. Алгоритм порівнював інформацію і міг встановити зв’язок між суб’єктами злочинів.

Результатом роботи Compstat стала комп’ютерна карта Charts of the Future. Вона ілюструвала, де найчастіше відбувалися розборки в місті. Це допомогло сфокусувати роботу поліції в певних мікрорайонах, які алгоритм вважав потенційно небезпечними. Інформація в Compstat оновлювалася кожні п’ять тижнів.

Через деякий час проєкт показав результат. За три роки загальний рівень злочинності у місті знизився на 27,44%, а вбивств — на 38,66% (на 3000 жертв менше, ніж було з 1990 до 1993). Такі показники зацікавили інші штати. Compstat став важливою частиною роботи правоохоронної системи США.

Вільям Браттон

PredPol: теорія пограбування одного будинку

2012 року з’явився стартап PredPol (Predictive Policing). Його творцями стали доктор антропології Каліфорнійського університету Джефф Брантінгем і математик Джордж Молер. До запуску стартапу вчені публікували дослідження територіальних інстинктів у членів бандитських угруповань.

Вони лягли в основу ПО для запобігання злочинів — PredPol. Воно аналізує історичні дані про злочини в зазначеному районі. Після чого видає поліції дані про найнебезпечніші точки, де ймовірно може статися злочин. Так співробітник поліції може візуалізувати історію злочинів у певному районі в масштабі трьох, семи, 14 або 28 днів.

На відміну від Compstat, PredPol використовує машинне навчання. На виході у програми також утворюється карта з квадратами в приблизно 152 км². Кожному з них відповідає прогнозована ймовірність злочинів. Якщо область відзначається червоним, то вона висока, зеленим — низька.

Модель PredPol включає три аспекти злочинної поведінки:

  • Repeat victimization (повторна віктимізація). Наприклад, якщо ваш будинок зламали сьогодні, то ризик повторного інциденту завтра зростає. Для правопорушників «раціонально» повернутися до місця, де вони раніше досягли успіху.
  • Near-repeat victimization (повторна віктимізація поблизу). Якщо ваш будинок пограбували, зростає небезпека, що це трапиться з житлом сусіда. Методи злому в таких випадках майже завжди схожі.
  • Local search (локальний пошук). За даними PredPol, статистично правопорушники рідко виїжджають далеко від основних місць своєї активності на зразок будинку і роботи. Схожі злочини, як правило, трапляються поруч.

Стартап сумарно залучив $3,7 млн. 2011 року PredPol впровадили в тестовому режимі в районі Лос-Анджелеса під назвою Футхілл (Foothill). На території приблизно 100 км² проживають майже 200 000 осіб. Більшість з них — вихідці з Латинської Америки й Мексики. Через деякий час PredPol допоміг знизити кількість квартирних крадіжок у Лос-Анджелесі на 25%, а в Санта-Крузі (Каліфорнія) — на 19%.

Скріншот мапи PredPol

Palantir: секрети непомітного стеження

Palantir — мабуть, один із наймасштабніших і секретних проєктів зі збору та оброблення даних. Компанію заснували Пітер Тіль, Джо Лонсдейл, Алекс Короп, Стівен Коен і Натан Геттінгс 2003 року. Серед її клієнтів — Credit Suisse, JP Morgan Chase, Airbus, ЦРУ, ФБР і Міноборони США. 2015 року Palantir запатентував систему прогнозування злочинів.

У використанні продукти Palantir схожі на бази даних. Наприклад, журналісти Business Insider вивчали терористичні атаки в Багдаді. Так, вони з’ясували, що програма дозволяє візуалізувати на карті всі атаки за певний період. Також база містить докладні дані про кожну з них. Плюс Palantir дозволяє встановити зв’язок між людьми, причетними до тієї чи іншої події.

З моменту створення Palantir був замішаний мінімум у двох гучних скандалах. Наприклад, 2011 року в мережу витекла презентація стратегії й методів боротьби з Wikileaks. У тому числі Palantir пропонував кібератаки й тиск на журналістів, які підтримують цей проєкт. Після розголосу в Palantir офіційно вибачилися перед усіма причетними.

Також 2018 року The Verge розповіло, що поліція Нового Орлеана шість років використовувала систему прогнозування злочинів від Palantir. Так правоохоронці збирали відомості про жителів міста без їхнього відома. Того ж року поліція Нового Орлеана відмовилася від партнерства з Palantir.

SSL: коли стратегічним об’єктом може стати кожен

«Список стратегічних об’єктів» (ССО) або Strategic Subjects List (SSL) — модель, орієнтована на виявлення потенційних злочинців. Вона стала результатом співпраці Чиказького відділу поліції й Іллінойського технологічного інституту.

Алгоритм SSL ставив акцент не на територіальному аспекті, а на людському. Він ранжує людей за кількістю порушень і присвоює кожному від 0 до 500 балів. Відповідно, 0 означає «низький рівень ризику» того, що людина буде залучена в інцидент зі стріляниною як в ролі злочинця, так і жертви.

Для цього SSL використовує вісім атрибутів для ранжирування та оцінки:

  • кількість разів, коли людина була причетна до перестрілок;
  • вік під час його/її останнього арешту;
  • число разів, коли людина ставала жертвою побоїв або нападів;
  • кількість попередніх арештів за насильницькі злочини;
  • приналежність до банди або інших вуличних організацій;
  • число попередніх арештів за наркотики;
  • тенденцію злочинності в районі, де живе людина;
  • кількість попередніх арештів за незаконне використання зброї.

Також алгоритм аналізує наявність у потенційного злочинця освіти, зв’язків з раніше судимими людьми й часті зміни місця проживання.

Саме цей алгоритм вніс 22-річного Роберта Макденіела в списки потенційно небезпечних людей. Усього в ньому станом на 2013 рік було приблизно 420 імен, до 2017 — 400 000. SSL фінансувалося коштом федерального гранту — приблизно $4 млн. Восени 2019 року він закінчився, і програма припинила роботу.

Роберт МакДеніел. Джерело: The Verge

У чому небезпека подібних алгоритмів?

У сучасних превентивних алгоритмів багато недоробок. Тому опинитися в списках потенційних злочинців може кожен.

Ризик збільшується у випадку з чорношкірими, латиноамериканцями або мігрантами. Оскільки відповідно до зазначених вище алгоритмів, такі люди частіше схильні до правопорушень. На думку американських правозахисників, це посилює нерівність і дискримінацію в суспільстві.

Директор правозахисної організації Electronic Frontier Foundation (EFF) Шахід Буттар вважає, що технології передбачення неминуче упереджені.

«Якщо зігнати в один район більше поліції, там знайдуть більше злочинів. Потім ШІ передбачить, що це дуже криміногенне місце», — каже правозахисник.

На думку професора права юридичного факультету Університету округу Колумбія Ендрю Фергюсона, ефективність подібних інтелектуальних систем все ще не доведена.

«Насправді не було зовнішньої перевірки того, чи працює ця технологія, що вона взагалі означає, з чим її порівнюють. Бракує також досліджень і наукових даних з цього приводу», — каже викладач.

Як підсумок, подібні програми використовуються недобросовісними поліцейськими для набивання статистики роботи. Про це ще 2010 року заявив колишній офіцер поліції Нью-Йорка Адріан Скулкрафт.

Чи використовують методи передбачення злочинів в Україні?

Нині в роботі українських правоохоронців використовуються спеціальні інформаційно-пошукові системи й бази даних. Вони містять величезний обсяг інформації з об’єктів, які служили речовими доказами у кримінальних виробництвах. Серед них:

  • сліди рук з місця події;
  • експертиза зброї;
  • експертиза вкрадених речей;
  • експертиза наркотичних засобів.

Низка баз даних для потреб органів кримінальної юстиції була створена співробітниками Науково-дослідного інституту вивчення проблем злочинності імені академіка В. В. Сташиса Національної академії правових наук України.

Наприклад, один з таких проєктів — «Профіль вбивці» (2016). Це база даних. У неї потрібно ввести мінімум чотири ознаки конкретного кримінального провадження (стать і вік жертви, місце і спосіб вбивства). Після цього програма автоматично формує кілька версій щодо особи вбивці та мотивів скоєного злочину.

2 грудня 2020 року Кабінет міністрів затвердив Концепцію розвитку штучного інтелекту в Україні. В її межах планують впровадити до 2030 року ШІ в галузі освіти, науки, кібербезпеки, оборони й публічного управління.

У документі також зазначається, що ШІ планують підключати для «запобігання суспільно небезпечних явищ шляхом аналізу явних даних». Також концепція передбачає створення «Етичного кодексу ШІ» з урахуванням практики подібних систем в Європі й США.

Як буде працювати подібний механізм в Україні й коли його впровадять — поки невідомо.

Знайшли помилку? Виділіть її і натисніть Ctrl+Enter

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

БІЗНЕС

Поїздка довжиною у шість років. Як українці запустили велошеринг Bikenow

Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
14 Вересня 2021, 10:52 14 хв читання
БІЗНЕС

Поїздка довжиною у шість років. Як українці запустили велошеринг Bikenow

14 Вересня 2021, 10:52
14 хв читання
Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
daria-chernina
Дар'я Черніна Відкриваю у підприємців надздібності, показую потойбічну силу компаній.
Режим читання збільшує текст, прибирає все зайве зі сторінки та дає можливість зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.

Велосипеди та електросамокати стали важливою частиною транспортної інфраструктури великих українських міст. Київ опинився на другому місці світового рейтингу з розвитку і доступності шерингової економіки Sharing Economy Index 2021. У столиці доступні майже 4000 самокатів і 2000 велосипедів. У КМДА кажуть, що це не межа. Уже до кінця року кількість самокатів збільшитися до 7000.

Дивно, але ця галузь почала активно розвиватися в Україні всього шість років тому — з сервісу велопрокату Nextbike. Його створили українці Олексій Кушка й Остап Буденкевич. За цей час Nextbike пройшов через ряд складнощів, включно з залученням інвестицій та запуском у Києві. Редакція Vector розповідає історію створення та розвитку сервісів велопрокату Nextbike та Bikenow (Київ). Для цього ми поговорили з Олексієм Кушкою, а також попрацювали з реєстрами і відкритими джерелами. Крім того, ми намагалися зв’язатися з Bikenow і «Некстбайк Україна», але відповіді від компаній так і не отримали.

Частина 1: Запуск

29 травня 2015 року — в Україні запустився сервіс велопрокату Nextbike. За два роки до цього велолюбитель Олексій Кушка був CEO у своїй компанії veliki.ua. Вона вже чотири роки займалася продажем, ремонтом і прокатом велосипедів в Києві, Харкові, Одесі, Дніпрі, а також у Сумській і Київській областях.

Кушка каже, що часто думав про застарілу систему прокату велосипедів в Україні. «В Європі на них вже їздили скрізь, а в Україні велосипед доводилося купувати або брати на прокат, закладаючи паспорт, чималу суму грошей або золоті зуби», — жартує він.

Тоді він вирішив взяти ініціативу у свої руки. «Я зв’язався з VeloCite — французькою компанією, яка побудувала мережу прокатів велосипедів у Парижі на 20 000 одиниць, а також з німецьким стартапом Nextbike», — каже Кушка.

Паралельно з ним Nextbike вів переговори з підприємцем зі Львова Остапом Буденкевичем. «Нам дали контакти один одного. Цього ж вечора мене набрав Остап», — згадує Кушка. Незабаром вони об’єднали свої зусилля і подали заявку на грант GIZ (Німецького товариства міжнародного співробітництва).

У той час Буденкевич працював і продовжує працювати в комунальному підприємстві «Львівавтодор» на позиції Head of International Project Management Bureau. Також він два роки займався промоушном Львівської обласної державної адміністрації.

Разом із дружиною Уляною вони заснували приватне підприємство «Бостар» (оренда нерухомого майна), ТОВ «БФ Капитал» (торгівля), ТОВ «ТМГ-Консалт» (транспортна розмітка, розташування знаків на дорогах). Також Буденкевич — беніфіціар ТОВ «Трафік Менеджмент Груп» (будівництво доріг і автострад), керівник ТОВ «Енергія-водопостачання» (очищення води). З 2015 року Буденкевич керує ще однією компанією — ТОВ «Трафік Менеджмент». Вона займається обслуговуванням наземного транспорту.

У грудні 2014 року veliki.ua і компанія ТОВ «Трафік Менеджмент» отримали грант від GIZ та Nextbike Gmbh. За попередніми даними його сума склала 750 000 євро (23,9 млн грн за сьогоднішнім курсом).


Остап Буденкевич і Олексій Кушка (у центрі). Фото: Facebook

16 грудня 2014 року в державному реєстрі з’являється компанія «Некстбайк Україна» зі статутним капіталом 3,4 млн грн. Її запустили Кушка і Буденкевич. До 2017 року в число засновників також входив CFO veliki.ua Владислав Савицький.

Перші велосипеди у Львові з’явилися восени 2015 року в межах пілотного проєкту «Львівський муніципальний прокат велосипедів». Грант покривав лише п’ять станцій, 70 паркувальних місць, 55 велосипедів. «Загалом ми плануємо 22 станції. Решту станцій будемо будувати вже в наступного [2016] року. На це зараз шукаємо інвесторів», — розповідав тоді Остап.

Незабаром проєктом зацікавився львівський підприємець Максим Козицький. На той час він розвивав «зелену енергетику» у Львові, очолюючи ТОВ «Еко-Оптіма». За словами Олексія Кушки, Козицький допоміг докупити велосипеди й збільшити кількість станцій. У результаті Максим став співзасновником і співінвестором «Некстбайк Україна».

Частина 2: Розширення мережі Україною

Кушка і Буденкевич планували розширити мережу «Некстбайк Україна» країною. Другим містом стала Вінниця. 2018 року компанія «Некстбайк Україна» отримала грант від Швейцарського бюро співробітництва. Його розмір — від 180 000 швейцарських франків (5,3 млн грн за сьогоднішнім курсом) до 290 000 швейцарських франків (7,5 млн грн). Цієї суми вистачило, щоб запустити мережу на 15 станцій зі 120 велосипедами.

Найбільше проблем виявилося в столиці. За словами Кушки, вони вели переговори з Київською міською державною адміністрацією (КМДА), але сума інвестицій для запуску муніципального велотранспорту виглядала непосильною.

«Вартість однієї станції велопрокату становила майже 15 000 євро, ми планували 300 станцій — 4,5 млн євро. Підрахувавши всі витрати, ми прийшли до суми приблизно 10 млн євро — тільки на запуск», — каже Кушка.

Походи до приватних інвесторів теж не принесли успіху. «Усі знали страшні історії про вандалів і крадіжки, тому запуск муніципальних велосипедів здавався їм ненадійним вкладенням», — згадує Олексій.

У якийсь момент до Кушки звернувся співзасновник компанії «Будпрокат» Олексій Кладов (нинішній член наглядової ради «Некстбайк Україна» і бенефіціар Bikenow). Він запропонував модель дистанційного прокату, яка не вимагає наявності станцій. Велосипеди просто стояли на вулиці на підніжках, а людина могла орендувати його за допомогою мобільного додатку. Така модель, за словами Кушки, в рази економила кошти, адже не вимагала додаткової установки станцій.


Віталій Кличко відкриває станцію Nextbike в Києві. Фото: КМДА

На ній і зупинились. 15 серпня 2018 року мер Києва Віталій Кличко відкрив першу в столиці велосипедну стоянку. Тоді він заявив, що в Києві встановлять 33 стоянки, на яких буде 100 велосипедів. До кінця 2019 року планували збільшити кількість муніципального велотранспорту до 2000 одиниць.

2019 року велосипедів в столиці стало більше лише на сотню. Зате знайшли інвестора. У червні 2019-го стало відомо, що в інвестиційному конкурсі КМДА переміг єдиний учасник — компанія «Некстбайк Київ». Компанію з такою назвою зареєстрували ще в травні 2018 року. Як пояснив це Кушка, регіональні підрозділи «Некстбайк Україна» створювалися, щоб «гроші залишалися в місті».

За умовами інвестиційного конкурсу, орієнтовна вартість мережі байкшеринга — 33,3 млн грн (близько $1,2 млн на той час). Цих грошей мало вистачити на 264 стоянки й 2000 велосипедів у 10 районах міста.

Частина 3: Де брали велосипеди й софт

Стартап Nextbike GmbH запустили в Лейпцигу (Німеччина) 2004 року. З 2016-го в мережі компанії вже було 30 000 велосипедів в 18 країнах світу. Велосипеди, деталі й софт Nextbike GmbH зробили в Німеччині. Оригінальний велосипед Nextbike оснащують:

  • унісекс рамою з виділеним місцем під спонсорську рекламу;
  • міцним кошиком, який витримує до 15 кг;
  • виделкою-адаптером з RFID-чіпом.
Стандартна модель велосипеда Nextbike

Саме такі велосипеди відправили у Львів, у Вінницю, а також представили в Києві 2018 року. У комплекті йшов додаток Nextbike. Ним можна користуватися також в інших країнах, де представлена мережа велопрокату. 2020 року до Києва завезли обіцяну партію з 2000 велосипедів. Ось тільки під іншим брендом, але зі схожим дизайном.

26 червня 2020 року «Некстбайк Київ» оголосила про ребрендинг і відмову від франшизи Nextbike. Її новою назвою стало Bikenow (ТОВ «Байк-Нау»). У коментарі Vector партнер юридичної компанії Legit Company LF Тетяна Соловйова повідомила: «З огляду на те, що зміни не стосуються умов, визначених у конкурсній документації, такий ребрендинг цілком допустимий».

Тоді Олексій Кушка прокоментував ребрендинг у Facebook: «Прийшов час українських брендів». Команда Олексія Кладова з «Будпрокат» додала конкретики в те, що відбувається.

«Розраховуючи на надійних німецьких партнерів Nextbike GmbH, ми планували реалізувати це разом з ними. […] Вартість участі в конкурсі була велика, але піднімна, понад 100 000 євро. Їх перевели в бюджет Києва на розвиток велоінфраструктури. І тут як грім серед ясного неба, німецькі партнери оголосили, що вартість велосипедів зросла на 50%. Ми були шоковані!», — заявили в компанії.

За словами представників «Будпрокат», фінальна пропозиція з німецької сторони виявилося вище закладеної в бізнес-план ціни на 40%. Так, Кладов, Кушка і керівник «Некстбайк Україна» Роман Сав’як вирушили в Китай шукати варіанти подешевше. Як пишуть в заяві, їм вдалося знайти підхожі велосипеди в КНР, але українські підприємці не втрачали надію якось домовитися з німецькою стороною.

Олексій Кладов, Олексій Кушка, Роман Сав’як в Китаї (зліва направо). Фото: Будпрокат

«У результаті, головною метою німецької компанії було зробити так, щоб у нас не залишилося виходу і часу на замовлення велосипедів у Китаї. Паралельно ми займалися питанням програмного забезпечення і розглядали його від китайських, білоруських, українських та латвійських компаній», — зазначено на сайті «Будпрокат».

Олексій Кушка не розголошує різницю у вартості велосипедів. Він зазначив, що китайські виявилися найдешевшими на ринку. «Ціна одного велосипеда з Китаю з доставленням та розмитненням склала $400», — запевнив Кушка.

В підсумку Bikenow отримала 1000 велосипедів з Китаю. Ще 1000 надала компанія Кладова. Як розповів Кушка, вони взяли приклад із білоруського сервісу муніципального велопрокату «Колобайк» — замовили велосипеди на тому ж китайському заводі й придбали у них софт. Про це свідчать ідентичні інтерфейси додатків «Колобайк» і Bikenow.

Щоб краще розібратися в ситуації, розгляньмо запуск «Колобайк». Він почав працювати 2019 року. Як розповів директор сервісу Вадим Осіпчік, він також намагався запустити мережу велосипедів франшизою, але в підсумку створив свою — з китайською продукцією. Серед причин Осіпчік називає ті ж високі ціни. Наприклад, Mobike (китайська мережа муніципальних велосипедів) просила 20% доходу.

«Знайшли компанію, яка вже працювала на експорт і поставляла велосипеди для шерингового сервісу в Норвегії. Зараз в Білорусі якраз такі велосипеди — модель відрізняється зовсім небагато. До велосипедів ми додали тримачі для пляшок і мобільних телефонів, щоб зручно їздити з навігатором. Перш ніж вибрати саме це виробництво, я вирішив подзвонити до норвезької фірми й запитати їх безпосередньо про досвід співпраці. Ті підтвердили, що фабрика — надійна», — пише Осипчук.

Велосипед «Колобайк»

Усього 2020 року в Мінську було 3000 велосипедів. Загальна сума інвестицій в проєкт склала майже $2 млн, з яких приблизно $60 000 пішло на додаток. За словами Вадима Осипчука, в гуртовому замовленні кожен велосипед коштував по 780 білоруських рублів (майже $315), «Можна було взяти й дешевше — аж до $70 за штуку», — пояснив білоруський підприємець.

«Колобайк» не створювала ПО з нуля. «За основу ми взяли софт компанії, що виробляє замки для велосипедів. Ми подумали, що їхня електроніка і програмне забезпечення будуть добре дружити одне з одним. Але насправді ПО, яке нам поставили ще й із затримкою, було з шорсткостями. Ми його переробили більш ніж на 50%, тому можна вважати, що воно наше», — розповідав Вадим Осипчук.

Тут можна порівняти цифри. За умовами інвестконкурсу, Bikenow повинен був створити мережу з 264 стоянок з 2000 велосипедів за близько $1,2 млн. В цю суму також входить покупка необхідного ПО. У Мінську за приблизно $2 млн закупили 3000 велосипедів і практично створили свій додаток. «Колобайк» працює без стоянок.

Велосипед Bikenow

Частина 4: Що відомо про власників сервісу

6 лютого 2020 року Максима Козицького призначили головою Львівської ОДА. За словами Олексія Кушки, після цього Максим продав свою частку батькові — Зіновію Козицькому. 2020 року Зіновій увійшов у топ-100 Forbes найбагатших українців, зайнявши 95 місце. Його статки оцінюють у $95 млн. У портфелі Козицького — велика промислова група «Західнадрасервіс», десять «зелених електростанцій» та сервіс велопрокату «Некстбайк Україна».

Козицький приєднав «Некстбайк Україна» до «Західнадрасервіс». Станом на 2021 рік власників у «Некстбайк Україна» було троє:

  • Олексій Кушка (10%);
  • Остап Буденкевич (10%);
  • Зіновій Козицький (80%).

«Я був CEO в „Некстбайк Україна“ до 2017 року. Після того, як почали надходити додаткові інвестиції в проєкт, Максим Козицький поставив головою свою людину — Романа Сав’яка. Він дотепер залишається генеральним директором „Некстбайк Україна“», — розповів Кушка.

До «Некстбайк Україна» Роман Сав’як працював на позиціях бізнес-менеджера і сейлза в компаніях, що спеціалізуються на машинобудуванні й інженерії. Якщо заглянути в реєстр YouControl, бізнес Романа пов’язаний з сім’єю Козицького. До 2017 року він значився керівником приватного підприємства «Проект-Буд». Компанія на 100% належить Зіновію Козицькому, а очолює її брат Максима — Степан.

Також 2019 року Роман разом зі своїм братом Ростиславом зареєстрували компанію ТОВ «БС-Механіка». Її співвласниками стали Остап Буденкевич і Зіновій Козицький. Серед її творців — «НекстБайк Україна». Крім іншого компанія спеціалізується на ремонті, прокаті та продажу велосипедів.

2018 року Олексій Кушка став CEO «Некстбайк Київ», а після ребрендингу — Bikenow. Серед співвласників цієї компанії також є Зіновій Козицький, Остап Буденкевич і Олексій Кладов. 24 серпня 2020 року Олексій Кушка оголосив, що продає свої 25% Bikenow і залишає компанію.

«У Bikenow була й зворотна сторона — внутрішня кухня, про яку я б не хотів говорити. Якщо коротко, то ми розійшлися в інтересах. Я пішов за власною ініціативою. Фінанси для мене тут зіграли другорядну роль. Я б назвав причиною особисті конфлікти, які сприяли моєму виходу», — прокоментував свій відхід Кушка.

Він залишив собі 10% «Некстбайк Україна» і з жовтня 2020 став співзасновником сервісу прокату електросамокатів KIWI.

Після відходу Кушки новим головою Bikenow став Андрій Смекалов. Незабаром цей пост зайняла Тетяна Лактіонова. В реєстрах Лактіонова досі є керівником компанії, проте судячи з усього в березні 2021-го у Bikenow знову змінився CEO. Ним став Андрій Ломакін.

Сьогодні компанії «Некстбайк Україна» і Bikenow продовжують працювати паралельно. Bikenow надає послугу прокату велосипедів і електросамокатів у Києві, а «Некстбайк Україна» — у Львові, Вінниці, Івано-Франківську та Одесі. До недавнього часу він був доступний і в Харкові, але 2021 року компанія перестала працювати в цьому місті. Водночас анонсували запуск нового сервісу «в іншому форматі й під іншим брендом».

Знайшли помилку? Виділіть її і натисніть Ctrl+Enter

Історії

З геодезиста в програмісти. Як Томас Петерффі придумав електронний трейдинг

13 Вересня 2021, 13:00
12 хв читання
Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
daria-chernina
Дар'я Черніна Відкриваю у підприємців надздібності, показую потойбічну силу компаній.
Из геодезиста в программисты. Как Томас Петерффи придумал электронный трейдинг
Режим читання збільшує текст, прибирає все зайве зі сторінки та дає можливість зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.

Після приїзду в США у Томаса Петерффі було всього $100. Він не знав англійську, не отримав освіти й не уявляв, чим хоче займатися. Потім він захопився програмуванням, почав торгувати на біржі й змінив цю галузь. Зараз Петерффі — на 65 місці в рейтингу Forbes. Його статок оцінюється в $19,7 млрд. Редакція Vector розповідає, як біженцю з Угорщини вдалося створити електронний трейдинг.

Крок 1: Виїхати в США і навчитися програмувати

30 вересня 1944 року радянські війська звільняли Угорщину від окупації. Більшу частину населення Будапешта евакуювали в підвали й бомбосховища. В одному з них (в лікарні) під час бомбардування народився Томас (Тамаш) Петерффі.

Його сім’я не підтримувала політику СРСР. Як запевняв сам Петерффі, комуністи відібрали у його родичів усі землі й багатства, які вони заробляли століттями. Тому сім’я Томаса жила досить бідно. За спогадами мільярдера, у ті роки його мати часто плакала і запевняла: світить їм тільки голодна смерть.

В юному віці хлопчик став зачитуватися забороненими радянською владою романами Гораціо Елджера, які відшукав у бабусиній бібліотеці. Улюбленою темою американського письменника були діти, які самостійно вирвалися зі злиднів. Томаса подібні історії надихали. І вже в 12 років хлопчик спробував заробити на однокласниках.

Одного разу його друг привіз з Австрії жуйку Juicy Fruit і поділився (за іншою версією — продав) з Томасом. Спробувати новинку хотілося багатьом. Петерффі вирішив розрізати кожну пластинку на п’ять шматочків і продати всім охочим. Про цю угоду дізнався директор школи. Хлопчика притягли до кабінету і стали вичитувати. «Де твоя комуністична совість?» — кричав директор. Петерффі мовчав. За його словами, у ті роки він навіть не розумів значення цих слів.

Батько Томаса поїхав до США 1956 року після провалу Угорського повстання. Через дев’ять років до нього емігрував Томас, кинувши навчання на інженера-геодезиста. Для нього не знайшлося місця в будинку батька. Перенк Петерффі дав 21-річному хлопцю стодоларову купюру і побажав «зробити з себе щось». Знайти роботу Томасу допомогла угорська громада. Він влаштувався креслярем в нью-йоркську інженерну фірму, що займалася проєктуванням доріг.

Незабаром компанія купила італійський комп’ютер Olivetti No.1 для оптимізації роботи. Програмувати ніхто не вмів, тому почали шукати добровольця, який хоче навчитися. На пропозицію відгукнувся Томас. Йому здалося, що вивчити мову програмування набагато простіше, ніж англійську. І він не помилився. Незабаром Петерффі перекваліфікувався з геодезиста в програміста.

Томас Петеффі

Крок 2: Знайти покликання

1967 року Петерффі отримав роботу в комп’ютерній консалтинговій фірмі Aranyi Associates. Влаштуватися туди йому теж допомогла громада — на чолі компанії стояв угорський іммігрант Янош Арані (Janos Aranyi). У Aranyi Associates Петерффі працював над програмами фінансового моделювання для компаній з Волл-стріт.

Через кілька років Петерффі влаштувався в фірму з торгівлі сировинними товарами Mocatta Metals. У ній він продовжує розробляти трейдингові й аналітичні технології. Завдяки голові компанії (ще одному угорському іммігранту Генрі Ярекі (Henry Jarecki)), Томас розібрався в тонкощах роботи фінансових ринків.

Одного разу Петерффі доручили розібратися, як правильно оцінювати опціони. Через дев’ять місяців наполегливої праці він представив розв’язання проблеми, схоже на модель Блека-Шоулза. Воно дозволяло визначати теоретичну ціну опціону.

До 1977 року Петерффі накопичив $200 000. Він витратив $36 000 на покупку місця на Американській фондовій біржі (AMEX). У той час хорошим брокером вважалася людина з гучним голосом і сталевими нервами. На його тлі Томас Петерффі виглядав як мінімум дивно.

«Він не відповідав шаблонам», — згадував віцепрезидент з торгівлі опціонами в AMEX Вільям Бродський. «У нього був сильний угорський акцент. Він прийшов на біржу після роботи в IT, а в останні роки був зайнятий на сировинній фірмі. Він був фахівцем із золота і срібла, а не біржовим трейдером».

Сам Петерффі згадує, що щоранку тягнув в AMEX тонни паперів, видрукованих на комп’ютері. Ніхто на біржі не розумів навіщо. «Усі вважали мене абсолютно божевільним», — сміється підприємець.

Петерффі продовжив консультувати Ярекі навіть після відходу з Mocatta Metals. Один з таких випадків стався 1980 року. Тоді мільйонери брати Ханти з США спробували скупити світовий запас срібла. Це дестабілізувало ринок дорогоцінних металів. Представники великих бірж зібралися обговорити доцільність купівлі надлишків срібла і за якою ціною. Петерффі був присутній на зустрічі на прохання Ярекі. Через годину дискусій Томас просто назвав оптимальну ціну.

«Дивно, але він майже точно вказав ціну, за якою срібло продавалося через три або чотири тижні», — згадує близький друг Томаса Ерл Немсер.

Крок 3: Встановити свої правила

1978 року Петерффі заснував компанію TP&Co (Thomas Peterffy and Company). Потім він найняв чотирьох трейдерів, яких навчив свого алгоритму. Від вдалої угоди співробітник отримував 30%. У разі невдачі всі збитки покривала фірма Петерффі.

1982 року він трансформував TP&Co в Timber Hill — фірму, названу на честь двох доріг в улюбленому районі північної частини штату Нью-Йорка. У компанії працювало всього вісім співробітників. Разом з ними підприємець задумав змінити застарілу систему торгів. Петерффі шукав спосіб електронного читання цін опціонів у міру їхнього розміщення, а не пару разів на добу.

«Мені було дуже нудно здійснювати від 20 до 30 угод в день, коли всі говорили про бейсбол або баскетбол», — згадував він в інтерв’ю NYT. «Так що я стояв і фантазував про пристрій, що міг би робити це замість мене».

Так він вклався в виробництво переносних комп’ютерів, які нагадували сучасні планшети. За допомогою них він планував торгувати прямо з ями NYSE і СВОЕ. Обидві біржі інноваційний підхід до торгів сприйняли з побоюванням. Незабаром вони заборонили приносити будь-яку аналітичну техніку в торговельний зал, крім калькуляторів.

«Це випадок, коли люди боялися інновацій. У Тома було своє бачення, і він хотів його реалізувати. Вони боялися, що ця нова технологія дуже сильно змінить їхній звичний світ», — згадував події тих років віцеголова Lehman Brothers Томас Руссо.

Тоді Петерффі придумав, як обійти заборону. Вікна його офісу знаходилися навпроти торгового залу Нью-Йоркської фондової біржі (NYSE). Він встановив на них екрани, які спалахували певними кольорами у в певній послідовності. Кожна дія означала цифру від одного до дев’яти. Так, якийсь час трейдери Петерффі продовжили працювати, отримуючи оновлені дані в реальному часі.

Безперервно миготливі вогні також викликали переполох в торговому залі. Щоб довести, що в такій передачі інформації немає ніякої інсайдерської торгівлі, Timber Hill роздав шифр всім охочим. Незабаром біржа попросила відвернути екрани. Але Петерффі не думав здаватися. Тоді він найняв клерків, які стояли біля вікон і системою знаків передавали цифри трейдерам.

У 1986 Timber Hill уже торгувала на:

  • Американській фондовій біржі (AMEX);
  • фондовій біржі Філадельфії (PSE);
  • ф’ючерсній біржі Нью-Йорка (NYFE);
  • Чиказькій товарній біржі (CME);
  • Чиказькій опціонній біржі (CBOE);
  • Чиказькій торговій палаті (CBT);
  • Тихоокеанській фондовій біржі (PSE);
  • опційному підрозділу Нью-Йоркської фондової біржі (NYSE).

У той рік команда Петерффі переписали торгову систему для роботи на платформах Sun. Завдяки цьому прибутковість капіталу трейдерів фірми склала за рік 430%. До 1987 перевага електронного трейдингу стала очевидною. Біржі поступово стали дозволяти комп’ютери у своїх залах.

Яма біржі СВОЕ

Крок 4: Зламати NASDAQ

Біржа NASDAQ запустилася 1971 року. Вона відрізнялася від наявних тим, що першою впровадила електронну дошку купівлі-продажу активів. Також у ній була відсутня класична біржова яма з кричущими трейдерами. Усі операції проводилися через ручне введення даних.

Команда Timber Hill приєдналася до торгів на NASDAQ 1987 року. Петерффі відразу не сподобалася ідея ручного введення даних. Тому в Timber Hill вирішують зламати термінал біржі. Конкретного опису цього процесу знайти не вдалося. Схоже, фахівці Timber Hill реально розкрили термінал і під’єднали до комп’ютера з програмою для автоматичного трейдингу.

Через якийсь час керівництво біржі помітило, що один із брокерів підозріло швидко обробляє заявки й реагує на зміни котирувань. Як згадував Петерффі, високопоставлена людина з NASDAQ довго нависала над підприємцем, поки не запитала: «Ну скажи, як ти це робиш?». Петерффі пояснив систему.

Топменеджер вислухав і сказав, що перевірить чи дозволяють таке правила біржі. Через якийсь час він повернувся до столу Петерффі. «У зводі правил NASDAQ сказано, що не можна перерізати дроти. Усі замовлення необхідно вводити з клавіатури. У вас є тиждень, щоб це виправити», — повідомив представник біржі.

Як можна без злому терміналу і ручного введення оперативно обробляти інформацію? Незабаром, підприємцю спала на думку геніальна ідея — ця робота під силу роботу.

У підсумку в залі NASDAQ з’явився саморобний робот, що друкує гумовими пальцями. Це був досить гучний, але швидкий апарат. Зате він не порушував правила торгів на NASDAQ. Так команда Томаса придумала першого роботизованого трейдера на Волл-стріт.

Біржа NASDAQ

Крок 5: Утвердитися в епосі цифрових торгів

Кількість працівників Timber Hill збільшилася до 142 у 1992-му і до 284-х у 1997-му. Компанія починає торгувати в Європі на Швейцарській біржі фінансових ф’ючерсів і опціонів (SOFFEX).

1993 року Петерффі розділяє Timber Hill на дві компанії. Timber Hill продовжить розвивати механізми для технологізації ринку. Новостворена Interactive Brokers взяла на себе роль брокера. Обидві компанії увійшли до холдингу Петерффі Interactive Brokers Group (IBKR). 1999 року його покупкою зацікавилися представники одного з найбільших інвестиційних банків США Goldman Sachs. Петерффі відхилив пропозицію. Сума не розголошувалася.

Уже до 2001 року загальні обсяги електронних брокерських операцій і маркет-мейкерської діяльності компанії тепер перевищили 200 000 угод в день. У наступні роки IBKR продовжила випускати різні інструменти для трейдерів.

Наприклад, 2002 року запустили сервіс MobileTrader. Він дозволив клієнтам IBKR торгувати з будь-якої точки світу. Інший приклад — TWS Probability Lab, який запустили 2013 року. Це інноваційний і практичний інструмент для торгівлі опціонами без складних математичних обчислень.

2007 року компанія провела IPO. У ході розміщення вона залучила $1,2 млрд. Паралельно зростав капітал компанії. 2002 року він склав $2 млрд, а у 2020-му — $9 млрд.

Крок 6: Передати досвід наступному поколінню

У 2019 Петерффі оголосив, що покидає посаду CEO в IBKR. Він зберіг пост голови ради директорів. Новим СЕО став Мілан Галік. Зараз в IBKR працює понад 2000 осіб. Чистий прибуток досяг $1,17 млрд 2020 року.

Петерффі каже, що автоматизація зробила світ кращим. Наприклад, здешевила покупку і продаж акцій. Але підприємець вважає, що ця гонитва за швидкістю приносить більше шкоди, ніж користі.

«Ми змагаємося за мілісекунди. І те, чи можете ви заощадити три мілісекунди під час виконання замовлення чи ні — не несе абсолютно ніякої соціальної цінності», — висловив думку мільярдер.

30 вересня Петерффі виповниться 77 років. Він живе у своєму заміському будинку у Флориді, їздить на конях і продовжує задавати тренди в трейдинговому бізнесі. Він уже не створює алгоритми, не пише програми й не бере участь в торгах. Про цей час йому нагадує невелика статуетка «Аліси в країні чудес» Сальвадора Далі. За словами Петерффі, Волл-стріт тих часів часто нагадував перевернутий світ.

«У ньому люди безглуздо й незрозуміло чіпляються за статус-кво, а не приймають інновації здорового глузду. Там я і відчував себе „Алісою в країні чудес“», — сміється мільярдер.

Знайшли помилку? Виділіть її і натисніть Ctrl+Enter

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Історії Як мовний закон регламентує діджитал-рекламу — пояснюють мовний омбудсмен та юристка

Як мовний закон регламентує діджитал-рекламу — пояснюють мовний омбудсмен та юристка

Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
05 Квітня 2021, 08:00 9 хв читання
БІЗНЕС Гіперлуп «Київ – Житомир». Як можна витратити гроші трьох найбагатших людей України

Гіперлуп «Київ – Житомир». Як можна витратити гроші трьох найбагатших людей України

Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
02 Квітня 2021, 08:00 1 хв читання
БІЗНЕС Історія одного CPO. Як я переїхав до Лондона і працюю над продуктом в стартапі bioniq

Історія одного CPO. Як я переїхав до Лондона та працюю над продуктом у стартапі bioniq

Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
29 Березня 2021, 08:00 10 хв читання
Історії

Натхнення на мільярд. Що таке мотиваційна література і чому нам (не)варто її читати?

Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
03 Грудня 2020, 09:30 9 хв читання
Історії

«Даркнет для медіа». Як працюють анонімні Telegram-канали та що з ними робити

06 Вересня 2021, 15:00
12 хв читання
Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
dmitriy-koshelnik
Дмитро Кошельник Придумую теми, редагую тексти, пишу про компанії і підприємців, чіпляюся до фактів.
«Даркнет для медиа». Как работают анонимные Telegram-каналы и что с ними делать
Режим читання збільшує текст, прибирає все зайве зі сторінки та дає можливість зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.

Telegram входить у 10 найпопулярніших застосунків серед українців. Основна аудиторія месенджера — люди віком від 18 до 34 років. Їх приваблює не тільки зручність, але й одна з конкурентних переваг — анонімні Telegram-канали. Це внутрішні медіа, які публікують дуже різний контент — від мемів і порно до політичних і бізнес-інсайдів.

У своїй колонці Head of Content Vector Дмитро Кошельник розібрав історію виникнення цього феномена, особливості роботи каналів і способи регулювання.

Людина в чорному

Розмову про анонімні Telegram-канали варто почати з особистості засновника й історії створення месенджера. Павло Дуров — одночасно найбільш закритий і найбільш цитований російський мільярдер. Він не з’являється на публіці, майже не дає інтерв’ю, а зі своєю аудиторією спілкується виключно через соцмережі й канал в Telegram.

У 2012-му російський журналіст Микола Кононов випустив книгу «Код Дурова». Вона досі залишається єдиною докладною біографією Дурова. У ній підприємець виглядає таким собі анархістом від бізнесу. Він не вірить в майбутнє держав, є прихильником свободи і креативності, а також виступає проти авторитаризму, обмежень і контролю.

Ці риси простежувалися в його першому серйозному проєкті. У 2006-му Дуров разом із В’ячеславом Мірілашвілі й Львом Левієвим запустив соцмережу «ВКонтакте». Технічним директором виступив брат Павла — Микола, якого часто називають геніальним програмістом.

«ВКонтакте» — успішний клон Facebook з відмінностями в плані цензури і модерації. Зокрема Дуров не став боротися з піратським контентом і порно на майданчику.

Підприємець добре розумів користувачів зі Східної Європи й знайшов конкурентну перевагу. Але Дуров не просто дозволив піратський контент і можливість висловлюватися з різних приводів: він прив’язав до цього цінності. Наприклад, вільний обмін інформацією, боротьбу з системою і готовність порушувати правила заради цього.

Звичайно, і за Дурова у «ВКонтакте» була модерація, але час від часу підприємець робив яскраві публічні жести. Наприклад, 2012 року Сергій Лазарєв оголосив про намір подати в суд на «ВКонтакте» через піратство. У відповідь Дуров видалив зі свого майданчика всі пісні виконавця. Рішення пояснили «низькою якістю виконання». Сам Дуров написав у Twitter, що після видалення треків Лазарєва культурна цінність аудіозаписів соцмережі «різко зросла».

Павло Дуров про видалення музики Сергія Лазарєва з ВК

Telegram з’явився після іншої гучної історії. 2011 року Дуров відмовився на вимогу ФСБ закрити п’ять опозиційних груп і дві зустрічі. Потім його викликали на допит в прокуратуру, але Дуров проігнорував повістку. Після цього до квартири підприємця прийшли люди в масках. Він не відкрив двері, і в підсумку його не затримали.

За офіційною версією, після відходу силовиків Дуров вирішив написати своєму братові Миколі й усвідомив, що у нього немає безпечного засобу для спілкування.

Першу версію Telegram запустили в серпні 2013-го. Це був своєрідний аналог WhatsApp. Його конкурентною перевагою стали «секретні чати». Це листування, в яких використовується наскрізне шифрування. Повідомлення зберігаються тільки на пристроях одержувача і відправника.

Немає ніяких гарантій, що ця історія повністю правдива. Зате вона зміцнює образ Дурова як борця з системою. Уже після свого від’їзду з Росії він дав кілька інтерв’ю західним виданням. Схоже, його метою було публічно розповісти про свої погляди й ідеології месенджера. Дуров пояснював свій від’їзд політичними причинами, включаючи наслідки відмови надати спецслужбам дані українських користувачів.

Тоді ж він оголосив, що Telegram повинен підвищити планку людських комунікацій. Дуров говорив, що для цієї мети компанія повинна зберегти незалежність. Тому він сам фінансував проєкт. Зараз Дуров досить часто пише про цифрову свободу. Зокрема він вважає, що Apple і Google їй загрожують.

Для розуміння контексту роботи анонімних каналів у Telegram важливо уточнити, що Дуров і його компанія не б’ються з політичними режимами. Він просто надає комунікаційний інструмент, який можуть використовувати й опозиція, і провладні сили.

Останнє в недавньому документальному фільмі про Дурова підкреслив віцепрезидент Telegram (раніше обіймав цю ж позицію у «ВКонтакте») Ілля Перекопський. Він зазначив, що компанія просто пропонує платформу, на якій люди можуть висловлювати будь-яку думку. Ту ж відмову від блокувань опозиційних груп Дуров пояснював бажанням не допустити відтоку користувачів до конкурентів.

Медіа всередині месенджера

Євангеліст Telegram і друг Дурова Антон Носик стверджував, що на розвиток Telegram-каналів вплинуло поширення порно. За даними видання «Секрет Фирмы», перші 100 000 активних користувачів прийшли переважно з ОАЕ і Саудівської Аравії. До них приєдналися й інші держави Близького Сходу.

У мусульманських країнах контент для дорослих традиційно заборонений. Зате в Telegram користувачі з Саудівської Аравії почали створювати своєрідні порнографічні видання. Ці невеликі збори кількістю приблизно у 200 осіб стали своєрідними аналогами тематичних форумів. Через три роки в Telegram додали можливість створювати повноцінні медіа на базі месенджера — блог-платформу Telegraph.

Носик називав канали новою формою ЗМІ — анонімною, але з брендом. Тобто користувач довіряє не конкретній людині чи редакції, а пабліку. За версією Носика, завдяки анонімним каналам користувачі залишаться вільними від державної пропаганди.

Створення такого медіа коштує дешево, а отже їх легко запускати. В ідеальному світі за анонімними каналами стояли б галузеві інсайдери, експерти та активісти, які не можуть висловлювати свою думку публічно. На практиці ж це обернулося появою мінімедіа, які транслюють вигідні третім особам політичні меседжі, просувають шкідливі для суспільства тренди або атакують конкурентів.

Широке застосування і ніякої відповідальності

В Україні анонімні Telegram-канали вже перетворилися на повноцінний бізнес. На ринку є команди, які розробляють їх під ключ і наповнюють контентом. Теми можуть бути різні — від оборонної промисловості й війни на Донбасі до проблем Києва. Інформаційний порядок будується на «інсайдах від анонімних джерел». Співвідношення правди та фейків становить приблизно 50/50.

Telegram-канали часто працюють сітками. Наприклад, зацікавлена особа діє через три канали — нейтральний, такий, що підтримує певну точку зору, й опозиційний. Так можна диктувати великій аудиторії певний наратив.

Багато анонімних каналів пов’язані між собою через взаємну рекламу, рекомендації, згадки й репости. Це допомагає не тільки наростити аудиторію, але і транслювати потрібні третім сторонам меседжі. Такі канали непогано монетизуються — у топових пост коштує майже $1000.

Раніше видання Liga.net публікувало топ-10 анонімних Telegram-каналів в Україні за 2019-й. Їхнє загальне охоплення перевищило 166 млн переглядів на рік. Всі топ-10 — політичні канали.

Втім, попит на такі пабліки є і в бізнесі. Наприклад, на галузеві канали для критики конкурентів. Працює все за такою схемою — команда запускає Telegram-паблік. У ньому розповідають про проблеми сфери — від поганих кейсів до держрегулювання. За грамотної побудови висловлювань свою частку критики отримують всі учасники ринку. Просто замовника критикують рідше і менш конкретно.

Через Telegram-канали легко маніпулювати громадською думкою і залучати користувачів. Читач навряд чи захоче або зможе відстежити початкове джерело інформації й стане перевіряти її вірогідність.

«Інсайди» швидко переходять в інші соцмережі й платформи. У гонитві за кліками і лайками їх легалізують реальні ЗМІ, лідери думок і звичайні користувачі. Для цього необов’язково підтримувати написане в каналі. Достатньо відреагувати або навіть випустити спростування.

Ще одна проблема — зміна власника. Про продаж або перехід контролю над каналом ніхто не буде оголошувати публічно. Зате контент зміниться, і за умови правильної подачі значна частина аудиторії цього навіть не помітить. Або навпаки — перетече в інший канал від тих же людей, де продовжить споживати «інсайди».

Як держави намагалися блокувати Telegram

Час від часу спливають новини про рішення заблокувати месенджер або окремі канали в певній країні. Наприклад, 24 лютого 2021-го Київський районний суд Харкова вирішив заблокувати чотири проросійські Telegram-канали. У результаті з’ясувалося, що оператори технічно не можуть вибірково блокувати окремі канали.

Крім досвіду РФ, є ще один яскравий приклад спроби блокування Telegram. Це сталося 2018-го в Ірані. Для контексту, в цій країні месенджер дуже популярний. На той час в Telegram було близько 678 000 каналів на перською мовою з 2 млрд відвідувань в день. Месенджер активно використовували й для бізнесу, наприклад, продавали товари.

У грудні 2017-го в Ірані почалися антиурядові протести, які призвели до сутичок з поліцією. У справу втрутився популярний Telegram-канал @amadnews. У ньому протестантів закликали до використання коктейлів Молотова. Міністр із комунікацій та інформаційних технологій Ірану Мохаммад-Джавад Азарі Джахромі звернув увагу Дурова на цей канал. У результаті Telegram заблокував @amadnews і його дзеркала. Офіційна причина — критикувати в Telegram можна, але закликати до насильства не можна.

Далі команда каналу повідомила Telegram, що звільнила людину, яка закликала до збройного повстання. Бан зняли, але це не сподобалося уряду Ірану. У підсумку воно заблокувало Telegram разом із Instagram.

Блокування телеграм в Ірані

Після цього почали набирати популярність неофіційні клієнти месенджера. Плюс значна частина іранців вміє користуватися VPN та іншими інструментами для обходу блокування. Кількість переглядів в новинних каналах впала в середньому на 20%. У решти цей показник знизився приблизно на 50%.

13 січня 2018 року Telegram розблокували, оскільки іранський бізнес зазнав збитків. Утім, 30 квітня його забанили повторно. У результаті Telegram все одно продовжують використовувати в Ірані.

Що з цим робити

Ці ситуації показують, що заблокувати Telegram або окремі канали складно, а обійти урядові обмеження — навпаки. Звичайно, Україна не Іран. У нас користувачі можуть перейти в інші месенджери, як перейшли в Facebook після блокування «ВКонтакте».

Ось тільки Дуров для боротьби з блокуваннями використовує «Цифровое сопротивление». Так називається децентралізований рух на захист цифрових свобод і прогресу. Дуров оголосив про його старт 2018 року після блокування месенджера в Росії. Підприємець виплачує гранти адміністраторам проксі-серверів і VPN. Останні ж допомагають Telegram залишатися доступним аудиторії.

Якби Telegram заблокували в Україні, то Дуров, ймовірно, назвав би це переслідуванням цифрової свободи й політичною цензурою. І «Цифровое сопротивление» почалося б і в Україні.

Символ «Цифрового опору», запропонований Дурова
Символ «Цифровое сопротивление », запропонований Дуровим

До того ж блокування каналів або месенджера не вирішить проблему. Зацікавлені сторони просто знайдуть інший майданчик.

Звичайно, можна спробувати регулювати анонімні канали, але застосувати до них і їхніх власників санкції — проблематично. Навіть якщо їх законодавчо зобов’яжуть розкривати дані про себе, то змусити це робити не вийде.

Інший варіант — боротися з «інсайдами» в інфопросторі. Наприклад, відомства почнуть активно спростовувати фейки від популярних каналів. Це теж не спрацює. По-перше, читачі каналів навряд чи повірять спростуванням, а реакцію влади (навіть якщо це заперечення) сприймуть як підтвердження інформації. По-друге, це приверне додаткову аудиторію на канал, адже про нього дізнаються ще більше людей.

Третій варіант — проблема вирішиться сама собою. Анонімні канали виглядали привабливо, коли їх було мало. Через зростання кількості «інсайди» вже не сприймаються як щось несподіване і важливе.

Ймовірно, аудиторія втомилася від сенсацій. Це не означає, що в підсумку люди перестануть читати й вірити Telegram-каналам, але вони втратять значну частину свого впливу. Правда, для початку медіа, лідерам думок, політикам та іншим помітним учасникам інфопростору варто перестати розповсюджувати їхній контент.

Знайшли помилку? Виділіть її і натисніть Ctrl+Enter

Історії

Vector оновлюється. Візуальний ребрендинг, новий сайт і перехід на українську мову

06 Вересня 2021, 09:45
3 хв читання
Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
Vector оновлюється. Візуальний ребрендинг, новй сайт та перехід на українську мову
Режим читання збільшує текст, прибирає все зайве зі сторінки та дає можливість зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.

Сьогодні, 6 вересня 2021 року, Vector перезапускає сайт. Ми повністю оновили візуальний стиль — змінився логотип видання, шрифти та стиль обкладинок. Українська мова тепер основна на сайті та в соцмережах. Навіщо ми зробили ребрендинг та які глибші зміни за ним стоять — розповідають CEO, COO та артдиректорка Vector.

Даша Зарівна, CEO Vector

Vector запустився влітку 2018 року. Відтоді ми значно виросли: у видання сформувалася чимала щомісячна аудиторія, команда розширилася до 20 людей, з’явилися десятки комерційних клієнтів, а також запустився власний подкаст.

Узимку ми провели стратегічну сесію, щоби краще зрозуміти, в якому напрямі розвивати Vector далі. Оновлений сайт та візуальний стиль — це частина стратегії росту. Ми також переосмислили рубрики та впорядкували їх за чотирма контентними напрямами: бізнес, технології, стартапи та креатив.

Ще одна важлива зміна — це перехід на українську мову на сайті та в соцмережах. Ми й до цього публікували приблизно 30% статей українською, а відтепер це стосуватиметься абсолютно всіх нових матеріалів на Vector. Російськомовна версія також буде доступна на сайті як опція.

Ярослав Каплан, COO Vector

Роботу над новим сайтом ми почали зі спілкування з нашими читачами. Після серії глибинних інтерв’ю ми виявили набір неочевидних, але потрібних функцій. Серед них темна тема, режим читання зі збільшеним розміром шрифту або можливість зберегти статтю в закладки в один клік. Усього в беклозі було понад 100 функцій різного ступеню складності.

Окрему увагу ми приділили дизайну мобільної версії, адже три чверті трафіку на сайт припадає саме на смартфони. Дякуємо команді Facility за створення дизайну, а також Mavericks Agency за верстку та програмування.

Аліна Самолюк, артдиректорка Vector

Від початку існування Vector візуальна складова контенту була для нас не менш важливою, ніж текстова. З новим візуальним стилем ми продовжуємо рухатися в цьому напрямі. Тепер Vector виглядає ще яскравіше та динамічніше, при цьому залишаючися впізнаваним для читача.

Основний колір Vector — оранжевий, однак кожен із чотирьох контентних напрямів на сайті тепер позначено окремим кольором для зручності читачів. Новини та спецпроєкти теж отримали свої кольори.

Під час створення нового візуального стилю стало очевидно, що змін потребує і наш логотип. Ми вирішили максимально його спростити, залишивши лише текстову частину. Написання із малої букви символізує відкритість та максимальну «безпафосність» видання.

Ми також обрали нову шрифтову пару, щоби підкреслити характер візуального стилю та зробити зручнішим читання з будь-якого екрану.

P. S. Сайт ще деякий час працюватиме в beta-режимі. Це означає, що протягом цього періоду ми будемо виправляти помилки та покращувати деталі. Будемо вам вдячні за допомогу — якщо ви помітили помилку, будь ласка, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter. Або ж напишіть нам на feedback@vctr.media.

Знайшли помилку? Виділіть її і натисніть Ctrl+Enter

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Історії Як мовний закон регламентує діджитал-рекламу — пояснюють мовний омбудсмен та юристка

Як мовний закон регламентує діджитал-рекламу — пояснюють мовний омбудсмен та юристка

Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
05 Квітня 2021, 08:00 9 хв читання
БІЗНЕС Історія одного CPO. Як я переїхав до Лондона і працюю над продуктом в стартапі bioniq

Історія одного CPO. Як я переїхав до Лондона та працюю над продуктом у стартапі bioniq

Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
29 Березня 2021, 08:00 10 хв читання
Історії

Натхнення на мільярд. Що таке мотиваційна література і чому нам (не)варто її читати?

Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
03 Грудня 2020, 09:30 9 хв читання
Історії

Дайджест репфакапів #1. Як і чому відомі бренди облажалися у комунікаціях

Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
01 Жовтня 2020, 20:00 9 хв читання
Завантаження...