Режим читання збільшує текст, прибирає все зайве зі сторінки та дає можливість зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.
Режим читання
Режим читання збільшує текст, прибирає все зайве зі сторінки та дає можливість зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.
Завершити
Виконавці k-pop давно перетворилися з «дивних людей в корейських кліпах» на культурний феномен, знаний у всьому світі. За показною легковажністю та грайливістю прихована складна $10-мільярдна індустрія, яка висуває високі вимоги до виконавців та замикає їх у наджорсткі контракти. Розповідаємо, як з’явився k-pop, про особливості підготовки виконавців та хто на них заробляє.
Що таке k-pop та як він виник
K-pop чи кей-поп (скорочено від корейська поп-музика) — повноцінний культурний сегмент, який об’єднує музику (зокрема, електропоп, хіп-хоп, R&B), танці, моду, перфоманс та фан-культуру. Сценічне виконання та акцент на фан-взаємодії вирізняють k-pop серед інших музичних стилів. Визначальний формат — гурти молодих виконавців.
Фактично розвиток k-pop був реакцією на встановлення демократичного ладу після десятиліть диктатури Пак Чон Хі та його наступника Чон Ду Хвана. Як пояснюють у Vox у країні існувало всього дві мережі телерадіомовлення. Вони контролювали те, яку музику слухають південнокорейці. Незалежного музичного виробництва не існувало. «Революційну музику» на кшталт року і R&B забороняли.
1987-го в країні пройшли демократичні президентські вибори. Настала Шоста республіка, яка існує й до нині. Демократизація супроводжувалась послабленням цензури, а це вплинуло телерадіомовлення. Південнокорейці стали частіше чути різноманітну музику з-за кордону, зокрема американську. Виконавці почали експериментувати зі стилями, адаптуючи західні тенденції на власний лад.
При цьому домінування державного телебачення не зникло. На 1992-й національні телемережі охопили близько 99% південнокорейських домівок. Найвищі показники глядацької аудиторії припадали на вихідні, коли показували шоу талантів. В період диктатури такі програми використовували для знайомства аудиторії з виконавцями, які тоді створювали «правильну» музику. За Шостої республіки роль шоу не змінилась, але додалось жанрів. Зокрема, і k-pop.
Точкою відліку цього жанру заведено вважати 11 квітня 1992-го. Тоді гурт Seo Taiji and Boys дебютував на талант-шоу із синглом «Nan Arayo» (I Know). Виступ не приніс гурту перемоги, а судді нагородили колектив найнижчими балами. Проте цей сингл став хітом. Він очолив радіочарти та зберігав позиції упродовж 17 тижнів. Цей результат залишався рекордним упродовж 15 років.
«I Know» стала символом поєднання американської та корейської поп-культур. Seo Taiji and Boys же змінили музикальний та виконавчий ландшафт у Південній Кореї. У матеріалі Vox підкреслюють, що члени гурту були новаторами. Вони кидали виклик нормам музичних стилів, тем пісень, моди і цензури. Зокрема, зачепили тему соціального тиску, що вимагає успіху у виснажливій системі освіти. Гурт розпався вже 1996-го, але задав вектор іншим виконавцям.
Між 1995 та 1998 роками було засновано три музичні студії: SM Entertainment, JYP Entertainment і YG Entertainment. Останню у 1998 році запустив ексучасник Seo Taiji and Boys, Ян Хьон Сок. Саме ці студії створили феномен груп «айдолів» Молодий виконавець чи виконавиця, ідеал і недосяжний предмет любові шанувальників , який набув популярності у наш час.
Першим гуртом, утвореним за таким принципом, став H.O.T у 1996-му. Бенд який складався з п’яти учасників — співаків та танцюристів, які у своїх виступах комбінували спів, реп та хореографію. У 1999 році H.O.T. виступав на благодійному концерті з Майклом Джексоном. Причиною стало те, що учасників гурту вважали здатними стати світовими попзірками. Виглядає так, що вже тоді студії замислювались про просування кей-поп на міжнародному рівні.
Врешті експерименти здобули заслужену винагороду — сьогодні корейські виконавці записують відеокліпи у колабораціях з Леді Гага, Нікі Мінаж, Dua Lipa, Lil Nas X тощо.
Щодо українських слухачів, то більшість познайомилась з жанром у 2012 році. Все завдяки виконавцю PSY з піснею «Gangnam style», що стала світовим хітом.
Як стають кей-поперами
Перша риса, яку помічає глядач, переглядаючи кліпи або виступи кей-поп виконавців — відточена злагодженість команди. Рухи артистів синхронні, а поведінка на сцені чи у кадрі доповнює один одного. Такий успіх досягається завдяки тривалим і виснажливим тренуванням.
Часто вони починаються ще в 10-річному віці. Щоб стати айдолом, потрібно пройти кастинг у музичну чи талант-агенцію або розважальну компанію: показати свої здібності до вокалу, танцю і виступів.
Після успішного проходження відбору з дитиною підписують контракт. Наприклад, колишня трейні В цьому контексті маємо на увазі людину, яка готується стати виконавицею k-pop Euodias розповіла, що за його умовами мала жити та тренуватись в компанії. Якби вона вирішила звільнитися до закінчення контракту, то довелося б відшкодувати повну вартість навчання — це тисячі доларів. Незабаром після підписання контракту компанія передала її іншій. Це нормальна практика, у якій трейні не мають права голосу.
Учасники, які пройшли кастинг, опиняються у «тренувальному таборі». Там вони відточують навички танцю, співу та виступів. Процес навчання також включає формування іміджу — вміння подавати себе аудиторії. Ціль такого навчання перетворити трейні на відточених виконавців, здатних підкорити аудиторію своїм співом, танцями та взагалі присутністю на сцені. У середньому воно триває від двох до чотирьох років. Проте може складати і 7-10 років.
Euodias пригадує, що компанія розділила учасниць на дві групи на умовні команди А та Б. Дівчина потрапила до першої, де було всього 20-30 учасниць. Вважалося, що у них найбільший потенціал. У команді Б було близько 200 учасниць. Деяким навіть довелося платити за свій вступ. Команда А спала в гуртожитках по чотири дівчини в спальні. Інші ж — разом у величезній кімнаті. Їм доводилося задовольнятися матами на дерев’яній підлозі.
Euodias бачила лише одну учасницю з команди Б, яку перевели до А.
Оскільки учасники проходять підготовку здебільшого у шкільному віці, їм доводиться суміщати тренування і навчання у звичайній школі. Як розповідає та ж Euodias, у звичайний день трейні прокидалися о п’ятій ранку для додаткових занять з танців. Далі була школа, заняття у якій починались о восьмій. Коли навчальний день закінчувався, трейні поверталися до компанії. Там на них чекали заняття зі співу і танців. Трейні могли не спати до 11 вечора (іноді й довше), намагаючись справити враження на викладачів.
Коли трейні визнають готовим, то надають можливість дебютувати. Для цього підбирають учасників та формують гурт. Після випускають сингл, виступають на сцені тощо.
Зі зростанням ролі соцмереж стажерам додалося роботи: окрім традиційних тренувань, вони створюють контент та просувають його. Центральний майданчик для кей-поп — TikTok. Якщо відео з тренувань, уривок з пісні або якийсь особистий контент завіруситься, шанси на успіх для гурту зростають. Тому у соцмережах, як і на тренувальному майданчику, артистам треба бути максимально креативними та винахідливими. Серед виконавців, чиїй популярності допоміг TikTok — BlackPink та NewJeans.
Конкуренція у галузі дуже висока, і продюсери не втомлюються нагадувати про це учасникам. У страху поступитися місцем більш юним талантам, виконавці продовжують тренування попри виснаження та погане самопочуття. Ось чому з’являються відео, на яких ідоли раптово непритомніють посеред виступу. Робочий день артистів часто ненормований. «Айдоли» можуть працювати по 20 годин на добу. Особливо це стосується ще не суперпопулярних гуртів.
Певною мірою це можна пояснити працелюбністю корейців, зауважує Юлія Шабала, студентка мовних курсів у Південній Кореї. «Кей-поп — продукт корейської культури, — каже Юлія. — Корейці звикли працювати багато. В мові поширене слово “йольшімхі”, що означає «старанно». Усе потрібно робити максимально «йольшімхі», щоб досягти успіху у житті».
Якщо на Заході вже років з десять як вважається поганим тоном редагувати знімки зірок, змінюючи їх фігуру та форму обличчя (проте далеко не всі перестали, — прим.ред.), у Кореї — це досі поширена практика. Euodias пригадує, що кожна з її «однокурсниць» мала важити не більше 47 кг.
«Стандарти краси у Кореї максимально високі, тож айдолам доводиться не лише сидіти на суворих дієтах, але й робити пластичні операції, — каже Джу, засновниця фансабу Ukvitni (фансаб — неприбутковий проєкт, учасники якого перекладають субтитри). — Айдолів не сприймають за особистості: вони не можуть мати стосунки, бо належать “усім, а не одній людині”. Вони — ідеал, тому їх хейтять, якщо вони курять або роблять щось таке, що не вписується їх сценічний образ».
Хто на цьому заробляє
K-pop індустрію оцінюють в близько $10 млрд. Навіть під час пандемії, що зруйнувала індустрію живих концертів, надпопулярний гурт BTS забезпечив 58% зростання доходів HYBE (раніше називалась Big Hit Entertainment), згідно зі звітами компанії за 2021-й. Того року лейбл заробив 1,3 трлн вон — майже $1 млрд.
Однак навіть якщо гурт знаний у всьому світі, а його сингли розривають чарти, учасники необов’язково дуже заможні. У 2009 році троє виконавців TVXQ Хіро Джеджун, Сіа Джунсу, Міккі Ючон подали судовий позов проти SM Entertainment. Причиною став 13-річний контракт, за умовами якого продюсери на власний розсуд і без врахування запитів виконавців формували розклад репетицій і виступів.
Виконавці також були не задоволені розподілом прибутків. За рік учасникам TVXQ виплатили всього 11 млрд вон (близько $8,33 млн). Виглядає начебто непогано. Проте цю суму потрібно було розділити на п’ятьох. Додамо до цього податки. Таким чином зарплата кожного виконавця становила 200 млн вон (близько $152 000) на рік. Тобто трохи більше $12 000 на місяць. При цьому TVXQ була однією з найпопулярніших бойз-груп свого покоління, яка мала успіх на регіональному та внутрішньому ринках. Лише 2012-го сторони досягли згоди і змогли розірвати контракт.
Умови роботи у k-pop індустрії справді не надто приємні. Існує практика розподіляти прибутки між студією та виконавцями за схемою 90/10 чи 80/20 відповідно.
Тобто 10% прибутку учасники ділять між собою. Таким чином якщо у групі п’ять виконавців, то кожен отримує 2%.
Такий підхід більше нагадує хижацькі позики, ніж інвестиції. Проте його причина проста: компанія інвестувала у виконавців роками під час тренувань, оплачувала всі їх заняття і базові потреби, тож тепер має повернути ці гроші. А оскільки частина трейні із тренувальних таборів покидає індустрію, компанії повинні покрити і ці втрати також. Крім того, компанії також оплачують витрати на випуск кліпів та реліз альбомів, маркетингові стратегії і просування у соцмережах.
Наприклад, у січні 2020-го CEO та cпівзасновник компанії Zanybros Кім Джунхон оцінив дебют виконавиці AleXa в близько $300 000. При цьому очікувані витрати становили приблизно $200 000.
40% коштів пішло на музичне відео, а 30% — на промо і маркетинг. Також сума включала витрати на створення пісні (10%), танці (10%, зокрема навчання хореографії). Плюс враховувались і «не творчі» речі на кшталт проживання, харчування, медичного обслуговування, оренди авто, парковки, бензину. На них пішло 5% від суми.
Утім, якщо гурт дійсно успішний, то може отримати солідні бенефіти від компанії. Наприклад, 2020-го Big Hit Entertainment розподілила між учасниками BTS по 68 385 акцій. В ході IPO компанія підняла 962,55 млрд вон ($822 млн) з оцінкою в 4,8 трлн вон ($4,1 млрд). Цінні папери кожного учасника BTS коштували приблизно $7,9 млн.
Замість висновків
Щоб розповісти про всі нюанси функціонування індустрії k-pop не вистачить одного тексту. Головний меседж, який хотілося б залишити — не недооцінювати зусиль, які вкладають виконавці та компанії у цю роботу. Черговий популярний трек у TikTok чи вірусний кліп став результатом багаторічної праці людини, яка можливо готувалась до цього з дитинства.
І так, все це нагадує гігантський конвеєр, де якщо все зробити правильно і трохи пощастить можна стати суперзіркою. Правда жити доведеться в ідеальному підібраному образі, але хто сказав, що буде легко?
Знайшли помилку? Виділіть її і натисніть Ctrl+Enter
