FOMO OFF

Коротка історія онлайн-порно. Як контент для дорослих створив інтернет, який ми знаємо

11 Жовтня 2023, 09:00
20 хв читання
Матеріал успішно додано в закладки Досягнуто максимальної кількості закладок
Додати в закладки

Будь-яку статтю можна зберегти в закладки на сайті, щоб прочитати її пізніше.

dmitriy-koshelnik
Дмитро Кошельник Придумую теми, редагую тексти, пишу про компанії і підприємців, чіпляюся до фактів.
Режим читання збільшує текст, прибирає все зайве зі сторінки та дає можливість зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.
Режим читання

Режим читання збільшує текст, прибирає все зайве зі сторінки та дає можливість зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.

З появою інтернету суспільство отримало необмежений доступ до величезної кількості інформації, зокрема про сексуальність та еротику. Це розширило уявлення про інтимність, однак викликало важливі дискусії щодо етики, культурних норм та приватності. Разом з цим «контент для дорослих» став драйвером технологічних інновацій в інтернет-маркетингу, наприклад, повпливав на винайдення формату підписок та реклами, що вигулькує.

2019-го письменник Девід Кушнер випустив книгу «Бал гравців: геній, шахрай і таємна історія становлення інтернету». На її основі видання Wired опублікувало статтю про вплив порнографів на розвиток всесвітньої мережі та сучасної цифрової культури. Ми попросили фахівців Бюро перекладів для бізнесу MK: translations перекласти матеріал Wired та публікуємо його в себе.

Молитва проти порно

«Всемогутній Боже, Владико всього живого, ми славимо Тебе за розвиток комп’ютерних комунікацій, якими ми користуємося нині. Однак, на жаль, є й ті, хто засмічує цю інформаційну магістраль вульгарною, непристойною та згубною порнографією».

14 червня 1995 року, зала засідань Сенату у Вашингтоні, округ Колумбія. Джим Ексон, 74-річний сивий демократ в окулярах з Небраски, розпочав своє звернення до колег із молитви, написаної капеланом Сенату спеціально для цієї події. Він мав на меті переконати колег-сенаторів прийняти від нього та сенатора штату Індіана Дена Коутса поправку до Закону «Про пристойність у сфері комунікацій» (Communications Decency Act). Вона б поширила чинні норми щодо протидії непристойності на «інтерактивні комп’ютерні послуги» в епоху бурхливого розвитку інтернету. 

«А тепер вкажи шлях сенаторам, — продовжив свою молитву Ексон, — коли вони розглядатимуть способи обмеження інформаційного забруднення комп’ютерних комунікацій і шляхи збереження одного з наших найбільших ресурсів — розуму наших дітей, майбутню духовну міць нашої Нації. Амінь».

На очах ошелешених сенаторів Ексон підняв синю теку, яка, за його словами, була напхана «збоченою порнографією», доступною в інтернеті «лише за кілька кліків». «Я не можу й не буду показувати ці зображення Сенату, бо не хотів би, щоб вони потрапили в об’єктиви наших камер, — заявив він, — але сподіваюся, що всі мої колеги, кому це цікаво, підійдуть до мого столу й подивляться на ці огидні кадри».

Колегам було цікаво.

Одне за одним вони гортали сторінки «гротескних матеріалів», як висловився Коутс, створених завдяки інноваціям.

Він навів дані, хоча й сумнівні, з дослідження, що виявило понад 450 000 порнографічних зображень в інтернеті, які отримали близько 6,4 млн переглядів за попередній рік.

Основним джерелом були безоплатні новинні групи на кшталт «alt.sex», «alt.bestiality», які залишалися Диким Заходом плоті й бруду. «За старих інтернет-технологій було досить складно шукати та переглядати будь-які графічні зображення на персональному комп’ютері», — невтішно мовив Коутс. «Нові технології в мережі інтернет, зокрема, браузери, спрощують цей процес».

Еротичний технологічний імпульс

Проте якою б критичною не здавалася ситуація сенаторам, таке занепокоєння порнографією та сучасними можливостями не є чимось новим. Джон Тірні, працівник Колумбійського університету, вивчав вплив технологій на культуру та простежив явище, яке назвав «еротичним технологічним імпульсом». Йому щонайменше 27 000 років. Серед найперших знайдених глиняних фігурок того часу були жінки з великими грудьми та сідницями. 

«Іноді еротика є рушійною силою технологічних інновацій, — писав Тірні в газеті The New York Times у 1994 році, — у всі часи, від скульптур кам’яного віку до комп’ютерних дощок оголошень, саме еротика є одним із перших способів використання нового ресурсу».

Такі зображення з’являлися, як і слід було очікувати, з кожним новим технологічним досягненням. До нашого часу збереглися малюнки оголених жінок на стінах печер Ла-Магделен, датовані 15 000 роком до н.е.

Коли шумери винайшли клинопис на глиняних табличках, вони записували на них сонети про вульви. 

Одна з перших книг, надрукованих на друкарському верстаті Гутенберга, була заборонена Папою Римським, — збірка 16-го століття про секс-пози, написана на основі сонетів Аретіно, чоловіка, якого вважають першим порнографом. 

Появі кожного нового медіа відповідає такий паттерн «інновації — порнографія — обурення». Одним з перших комерційних фільмів був «Поцілунок» (The Kiss) 1900 року, випущений Томасом Едісоном, у якому всі 18 секунд кінострічки зайняв поцілунок пари.

«Видовище затяжного облизування губ одне одного доволі дике в натуральну величину на сцені, але збільшене до гігантських розмірів і відтворене тричі — абсолютно огидне», — писав один з критиків. Тоді як Едісон зазначив, що фільм «щоразу зриває овації». 

Перший еротичний фільм, стриптиз «Наречена лягає спати» (Le Coucher de la Mariée), що вийшов у 1896 році, також неабияк розпалював публіку. Завдяки появі 8-міліметрової кіноплівки наприкінці 1950-х років усі охочі мали змогу створювати порнофільми, що й започаткувало сучасну порноіндустрію. Після появи відеомагнітофонів 20 років потому, понад 75% проданих касет становили порнографічні. 

Вважають, що рішення Sony заборонити порнографію на конкурентному форматі Betamax прирекло його на забуття. Порівняно недавно збій телефонної системи Bell у 1984 році спричинив появу 900 номерів для сексу через телефон. Тож не дивно, що зародження інтернету привернуло додаткову увагу до інновацій, запитів і суперечностей, які існували впродовж століть.  

Фурор навколо інтернет-порнографії здійнявся після публікації дослідження «Маркетинг порнографії на інформаційній магістралі» в юридичному віснику The Georgetown Law Journal. Досить переконлива розвідка, проведена студентом університету Карнегі-Меллон Марті Ріммом, містить «огляд 917 410 зображень, описів, коротких історій та анімацій, завантажених 8,5 млн разів користувачами з більш ніж 2000 міст у сорока країнах». Рімм стверджував, що 80% зображень у новинних групах, які є основним місцем збереження зображень в інтернеті, були порнографічними.

Ця приголомшлива цифра привернула увагу журналу Time. 3 липня 1995 року він опублікував статтю, анонсуючи результати дослідження. На обкладинці був зображений хлопчик за комп’ютерною клавіатурою під блакитним світлом із широко розплющеними очима і розкритим від жаху ротом. 

«КІБЕРПОРНО», — кричав заголовок обкладинки, — нове дослідження показує, наскільки поширеним і диким це явище є насправді. Чи можемо ми захистити наших дітей і свободу слова?» Автор писав: «Якщо ви думаєте, що зараз відбувається якесь божевілля, зачекайте, поки політики побачать звіт цього тижня».

І він мав рацію. Попри обурення цивільних лібералів і скептиків («Припущення Рімма, що існує можливість визначити “відсоток усіх порнографічних зображень, доступних в Usenet будь-якого дня”, було чистою фантазією», — так писав журналіст Майк Годвін на HotWired), дослідження Рімма було покладене в основу законопроєкту «Про пристойність у сфері комунікацій».

І, як висловився Ексон під час засідання Сенату, їхня відповідальність була очевидною. Попри незгоду з обмеженням свободи слова, новий Закон був спрямований проти бурхливого зростання кількості розповсюджувачів порнографії в інтернеті — їм тепер загрожувало до двох років ув’язнення за розміщення непристойних матеріалів, доступ до яких могли отримати неповнолітні особи. Результат голосування був однозначним: Сенат, а згодом і Палата представників прийняли Закон.

Однак уже влітку Закон піддався масштабній критиці. Виявилося, що стаття Рімма, пошматована критиками, не проходила рецензування. Це розпалило конспірологічні теорії про змову противників порнографії.  У The New York Times відкинули його дослідження, наповнене «сумнівним аналізом, двозначними визначеннями та бездоказовими висновками». Через цькування в інтернеті Рімм змушений був переховуватися. Однак його місія, як і місія сенаторів, була виконана.

8 лютого 1996 року президент Білл Клінтон підписав Закон «Про пристойність у сфері комунікацій». «Сьогодні, — сказав він, — одним помахом пера наші закони наздоженуть майбутнє». Ексон та інші не могли дочекатися, коли це станеться. «Якщо ми нічого не вдіємо негайно, — звернувся він до колег під час засідання, — виробники порнографії можуть стати головними бенефіціарами інформаційної революції».

Sex.com та «дорослий» бізнес

Одного травневого дня 1996 року в містечку Бока-Ратон у штаті Флорида пролунав цікавий дзвінок. Джордану Левінсону, власнику стартапу AIS Marketing, який займався розміщенням реклами на вебсайтах для дорослих, зателефонував чоловік. Він хотів заробити на активному розвитку темної сторони інформаційної революції. Це був Стівен Коен.

Левінсон, який разом зі своїм батьком керував компанією секс-послуг через телефон, свого часу стикався з багатьма порноаматорами, тому відчув, що «Коен не дуже розумівся у цій сфері». Але у нього було дещо цінніше: домен, який вводив кожен, шукаючи порно, — www.sex.com. Тож йому легко вдалося укласти угоду про купівлю, продаж і збір реклами для створення, за словами Коена, найбільшого інтернет-ресурсу про «смоктання і трахання».

Попри те, що федеральне законодавство регулювало цю сферу, зупинити потік онлайн-порно було просто неможливо. Вже не кажучи про те, щоб встановити чи забезпечити дотримання вікових обмежень для користувачів, яких було більше, ніж будь-коли раніше. 

За даними Бюро перепису населення США, кількість осель з комп’ютерами стрімко зростала — сягнула 36% американських домівок порівняно з 22,8% у 1993 році та лише 8% у 1984-му. Тобто кожен п’ятий американець користувався інтернетом.

Під час опитування більшість користувачів говорили, що використовують інтернет для листування електронною поштою або «пошуку інформації з офіційних джерел, про бізнес, охорону здоров’я чи освіту». 

Хоча не важко здогадатися, що вони насправді шукали, як і всі попередні покоління, отримавши нові медіа. Ба більше, користувачі були готові платити за порно, як дізнався Коен. Навесні 1996 року, коли він запустив Sex.com, злочинці, новатори та підприємці поза законом наввипередки кинулися заробляти на цьому гроші. Але спершу їм потрібно було зробити те, що до них ніхто не робив: з’ясувати, як саме заробляти онлайн.

Коен міг продавати щомісячні підписки на свій сайт для доступу до фотографій та відео. Проте за словами Левінсона, фішка полягала в тому, щоб змусити відвідувачів натиснути на рекламний банер і зайти на ресурс. Клацнувши на банер на одній сторінці, відвідувач міг перейти на іншу. Для рекламодавців цінність полягала в двох аспектах: у «показах» (тобто кількості переглядів банерів відвідувачами) та у «кліках» (кількості натискань на рекламу, яка переводила користувача на сайт). 

«Вони платять за рекламу, — сказав Левінсон, — тобто за те, щоб мати там місце для свого банера». Левінсон був рекламним агентом — він купував, продавав і забирав прибуток, і все це за частку 15%. А скільки отримував Коен? Левінсон вважав, що вартість одного оголошення на такому сайті, як Sex.com, може сягати $30 000.

Щоб заробляти гроші, Коену навіть не потрібно було знімати порно. Він міг отримувати прибуток, просто продаючи рекламу на своєму сайті й направляючи трафік на інші.

Коен точно знав, чого хоче: продати якомога більше банерної реклами й розбагатіти. Усе, що потрібно для цього зробити, — це повідомити новоспеченим порнографам, що він відкритий для співпраці. І найкращим місцем для цього був Лас-Вегас.

Перспективні магнати та шанувальники онлайн-порно збиралися там на щорічний з’їзд AdultDex, проведення якого збіглося з Comdex. Це щорічна комп’ютерна виставка, яка приваблювала 200 000 любителів комп’ютерних технологій з усієї країни. Ще з часів поширення відеомагнітофонів у 1980-х роках порнографія була принадою на виставках електроніки. Але часи змінювалися. 

За два роки до цього учасникам AdultDex заборонили брати участь у виставці Comdex за те, що вони показували занадто багато оголеного тіла — як на компакт-дисках, так і на стендах із ледь одягненими порнозірками. Коли представники порнокомпаній відмовилися піти, організаторам Comdex довелося відключити електропостачання, щоб виставити їх за двері.

 «Це непристойні речі, і вони нам не потрібні», — сказала представниця Comdex в інтерв’ю газеті Las Vegas Sun після з’їзду в 1995 році, — і якщо ми втратимо $500 000 доходу від оренди стендів, то так тому і бути».

Та на радість відвідувачів Comdex, AdultDex відмовився покинути виставку назавжди. У листопаді 1996 року вони просто перенесли свої комп’ютери та стенди через дорогу — до «Сахари», марокканського готелю-казино. Він прославився у 1950-х завдяки гурту Rat Pack. Коен був серед людей, які входили й виходили через прохід під мерехтливим світлом жовтого куполу мінарету.

По інший бік залитого димом залу казино стояли його люди: балакучі магнати з товстими гаманцями та великими мобільними телефонами, стрункі акторки та актори фільмів для дорослих за ігровими автоматами, вражені відвідувачі Comdex з Айови, які хутко перевертали ламіновані бейджі, щоб приховати свої імена. 

На невеликому виставковому майданчику з замурзаним екраном вони демонстрували свої продукти: «Ляльковий дім» (The Dollhouse), «Чоловіки в русі» (Men in Motion), «Незаймані 2» (Virgins 2). 

На іншому стенді компанія показувала Showgirls Live — відеотрансляцію наживо (щоправда, дуже повільну), на якій роздягалася стриптизерка. Таке видовище коштувало $5 за хвилину. Кароока пишногруда блондинка й найпопулярніша зірка еротики Дженна Джеймсон позувала фотографам, вихваляючи чудеса електронної пошти. «Це набагато простіше, ніж паперові листи від фанатів, скажу я вам», — розповіла вона репортерові CNN.

Для Коена це був шанс стати королем. Він твердо вирішив, що буде правителем цього світу, бо має найбажаніший сайт, який стане «першою зупинкою» для жителів Айови та інших користувачів. У нього був Sex.com, і йому вклонялися. Серед клієнтів Коена був Ішай Хібарі, ізраїльський музикант, який став вебмайстром матеріалів для дорослих і хотів розмістити на сайті рекламу. Ходили чутки, що Коен збільшував трафік утричі. 

Серед порнозірок у бікіні та хлопців із прилизаним волоссям він побачив «кумедного пухкенького хлопця з серйозним виразом обличчя», який вигулював маленьку білу чихуахуа з червоною стрічкою на шиї. Коен завжди був балакучим і привітним, друзі ніколи не бачили його в поганому настрої. «Я чув, що ви власник сайту Sex.com», — сказав йому Хібарі.

«Не знаю», — загадково відповів Коен.

Хібарі не міг збагнути, чому той поводився так обережно. «Усе було незрозуміло», — згадував він пізніше. Та згодом дізнався, що така тактика Коена, якою б дивною вона не була, дозволяє тримати людей у напрузі та зберігати над ними вплив. Через кілька тижнів Коен зглянувся й доручив Хібарі зв’язатися з Левінсоном щодо купівлі дорогоцінного місця на його сайті за ціною $50 000 за банер. 

Хібарі бачив, що Sex.com не надто гарний, але те, що Коен використав його як «банерну ферму», стало справжнім переворотом у бізнесі. «Це було геніально», — казав він. Кевін Блатт, менеджер з маркетингу сайтів для дорослих, вважав Коена свого роду провидцем: він побачив цінність трафіку і зрозумів, що найкращий спосіб заробити на цьому — розмістити на своєму сайті якомога більше реклами.

Перемога порно

Успіх швидко затьмарив розум Коена. Він став відомим завдяки тому, що відвідував порно шоу з самовдоволеною посмішкою, а на його футболці-поло був вишитий логотип Sex.com. Навіть серед володарів Дикого Заходу порноіндустрії він скоро здобув погану репутацію — судився з усіма, хто мав слово «sex» у назві домену. Серж Бірбейр, власник сайту Sexia.com, був серед тих, кого, за його словами, «переслідував Стівен Коен». 

Коли Коен подав на нього позов, той не мав достатньо коштів, щоб опиратися «королю трафіку». Натомість вирішив поступитися — передати сайт Sexia.com Коену. «Самозахист коштував мені чималих витрат, а також приніс багато страждань», — сказав власник одного з порносайтів після того, як теж піддався Коену. «Зрештою, я вирішив, що боротьба не варта таких зусиль». Коен насолоджувався владою. Завдяки Sex.com ніхто не міг його зупинити.

Увесь світ спостерігав за бурхливим розквітом онлайн-порнографії. У The Wall Street Journal дивувалися: «Онлайн-порно швидко стає предметом заздрості в інтернеті. У той час, як багато інших мережевих форпостів зазнають поразки, сайти для дорослих приносять мільйони доларів щомісяця. Знайдіть успішний вебресурс, і, швидше за все, він міститиме матеріали такого характеру».

У статті детально описується, що інноватори в порноіндустрії досягли значно більшого, ніж просто розміщення непристойних фотографій в інтернеті. Вони вигадали хитрі прийоми просування у мережі, створили рекламу, яка «вистрибувала» на вебсторінках, і змогли переконати відвідувачів платити гроші за підписку. Також створили нові способи доставки, безпечні платежі кредитними картками та відео в прямому ефірі.

«Інтернет-порнографи застосовують хитру тактику, яку добре було б наслідувати популярним сайтам», — йдеться в статті.

Видавець журналу для дорослих Penthouse Боб Гуччіоне, який був представником секс-імперії колишніх медіа, влучно висловився про це в інтерв’ю для WSJ: «Чимало комп’ютерних ботанів стають королями порно».

І, якщо вже на те пішло, королевами. Жінки були найбільш винахідливими та успішними підприємцями в цьому бізнесі. Донька військового, фанатка перегонів Nascar, безробітна матір-одиначка з Алабами Бет Менсфілд ще жила в будинку на колесах, коли вперше почула, що люди заробляють гроші на порно онлайн. 

Менсфілд не хотіла знімати порно, тому почала вести сторінки з посиланнями на інші сайти. Турботлива матір, вона відмовилася використовувати ненормативну лексику на своїх сторінках. Натомість вставляла зірочки, як от «sh*t» і «f*ck». Утім, найбільшим її нововведенням, мабуть, стала назва сайту «Persian Kitty» («Перська киця») — на честь її кішки. 

Містичність назви та сама ідея того, що сайт створила жінка, стали вірусними, тим більше, що Менсфілд замовчувала своє справжнє ім’я.

Уже незабаром вона почала продавати рекламу в інтернеті вебсайтам, які були готові платити високу ціну за розміщення на її сторінці. У перший рік жінка заробила $3,5 млн.

За кілька миль від особняка Менсфілд в Сіетлі амбітна молода стриптизерка Денні Еш на пляжі читала книгу про програмування HTML. У 1995 році вона запустила фан-сайт Danni’s Hard Drive для розміщення своїх рекламних фотографій в інтернеті. Тоді Еш спала на думку ще більш прибуткова ідея — стягувати плату за членство, що на той час було новинкою. Вона наймала моделей і розміщувала фотографії, аудіоінтерв’ю та відео, згодом стягуючи $15 на місяць за доступ.

 Так її сайт став одним із перших сервісів з підпискою в інтернеті, після WSJ. Останній, до речі, пізніше висвітлив історію Еш на першій шпальті у статті про онлайн-порнографів під назвою «Уроки для мейнстриму» (Lessons for the Mainstream). Дуже скоро Еш уже заробляла $2,5 млн на рік і, за деякими даними, залучала більше трафіку, ніж уся Центральна Америка.

Коли порномагнатам почав заздрити весь інтернет, федеральний уряд якраз посунувся з їхнього шляху. 26 червня 1997 року, після більш ніж року запеклих дебатів про цензуру в інтернеті, Верховний суд США скасував Закон «Про пристойність у сфері комунікацій» як такий, що порушує першу поправку до конституції. 

Це було історичне рішення, яке захистило молоду медіаіндустрію від державного регулювання. Як сказав комік Дейв Баррі через кілька місяців після відвідин AdultDex, «ця динамічна індустрія з мільярдним оборотом, безсумнівно, щоразу буде вигадувати новіші та кращі способи допомогти невдахам мастурбувати». Добре це чи погано, але онлайн-порно залишилося назавжди.

Знайшли помилку? Виділіть її і натисніть Ctrl+Enter

Завантаження...