Хто фінансував Бандеру, Галичину та ОУН-УПА: гроші діаспори, зброя німців, спецслужби США
Режим читання збільшує текст, прибирає всю зайву інформацію зі сторінки і дозволяє зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.
25 років повстанської боротьби не обходяться ентузіазмом і листівками. Повстання потребує кешфлоу, так само як бізнес: припаси, логістика, зарплати, зброя. І не один солідний інвестор. ОУН-УПА під проводом Степана Бандери воювала проти Польщі та срср, з німцями і проти них. Втім, звідки гроші на чверть століття війни? Хто були ангели-інвестори українського підпілля — і що вони хотіли натомість?
З нагоди роковин дня народження Степана Бандери — засновника нашого визвольного руху, — ми вирішили пригадати ці факти.
Журналістка Vector Дарія Прудіус у червоно-чорному прапорі співає «Зродились ми..» та досліджує, хто насправді платив за зброю, конспіративні квартири, друкарні та підпільну армію з 20 000 бійців нашим повстанцям.
Німецькі гроші для ОУН (1939–1944)
Співпраця ОУН із німецькою розвідкою почалася ще у 1920-х, коли Українська військова організація шукала союзників проти Польщі, був спільний ворог, гроші та зброя. Наприкінці 1930-х абвер різко активізував роботу з українським підпіллям напередодні нападу на СРСР.
Найвідоміша цифра німецьких інвестицій — 2,5 млн рейхсмарок, які кожне крило ОУН нібито отримало весною 1941 року для своїх диверсій. Вона походить зі свідчень підполковника абверу Ервіна Штольце від 25 грудня 1945 року. У них лідерів обох крил Андрія Мельника (Consul I) та Степана Бандеру (Consul II) назвали агентами другого відділу абверу.
Однак є проблема: повного тексту допиту Штольце у відкритому доступі немає. До того ж свідчення надала радянська сторона (USSR-231).
Також відомо, що через агента абверу Фабера бандерівське крило щомісяця отримувало гроші в кількох валютах — через роботу ОУН у різних окупованих регіонах. Для масштабу: у Генеральній губернії робітник заробляв 200–300 злотих на місяць, тоді як лише 10 000 злотих означали утримання десятків людей або повноцінну підпільну мережу.
Щоправда, співпраця закінчилася швидко. Вже 30 червня 1941 року, щойно вермахт увійшов до Львова, ОУН(Б) проголосила Акт відновлення Української держави. Берлін такого не замовляв — йому потрібні були диверсанти, а не союзна країна. Тож 4 липня Бандеру заарештували, а до жовтня затримали ще близько 1 500 членів.
Директива поліції безпеки від 25 листопада наказувала знищувати бандерівців «під виглядом грабіжників». Бандеру кинули в «Заксенхаузен» (камера №73 «Целленбауму»), де він просидів до вересня 1944-го. Його брати Олександр і Василь загинули в Аушвіці. Тож «агент абверу» три роки провів у нацистському концтаборі під загрозою страти.
У 1944 році ситуація змінилася. Вермахт відступав, і антирадянська УПА стала для німців тактичним союзником — без ідеології, лише з прагматизм. У березні-липні 1944 року керівництво ОУН(Б) у Галичині провело переговори з СД та СС, де вирішили постачати УПА зброю та боєприпаси. У травні того ж року ОУН(Б) видала інструкцію «повністю переключити боротьбу з німцями на боротьбу з радянцями».
Точні обсяги німецької допомоги невідомі: операції були конспіративними, а документи знищені. Цифри, які іноді наводять (про 10 000 кулеметів, 50 000 автоматів), не підтверджені і, найімовірніше, сильно перебільшені радянською пропагандою, яка всіляко намагалася показати УПА як «німецьких маріонеток».
Так, до слова, за радянськими даними, у боях з УПА 1944–1955 років НКВС/МДБ захопили: 595 мінометів, понад 9 000 кулеметів, близько 26 000 автоматів і 72 000 гвинтівок. УПА ж користувалася багатонаціональною зброєю — німецькою, радянською, чехословацькою, угорською, австрійською — значну частину здобуваючи у боях. Напам’ятаємо: ці дані не підтвердив ніхто, крім росіян — тобто ніхто.
На нараді абверкоманд групи армій «Південь» у Львові 19 квітня 1944 року підполковник Ліндгарт відзначив, що розвідка від УПА була «розлога й переважно придатна для використання». Без неї агентурна робота німців на цих територіях «була б неможлива». Таким чином німці отримували розвідку і партизанський фронт у радянському тилу, а УПА — зброю для боротьби, яка тривала ще десять років після капітуляції Рейху.
42 роки на зарплаті ЦРУ
Коли Німеччина капітулювала, ОУН залишилася без спонсора, але ненадовго. Уже в 1948 році на горизонті з’явився новий партнер зі значно глибшими кишенями: Центральне розвідувальне управління США.
Операція стартувала під кодовою назвою CARTEL, пізніше перейменована на AERODYNAMIC. Головним контактом американців став Микола Лебедь — колишній керівник служби безпеки ОУН(Б), який у 1949 році за сприяння ЦРУ переїхав до Нью-Йорка разом із родиною, а в 1957-му отримав американське громадянство.
Спочатку ЦРУ намагалося закидати агентів безпосередньо в Україну — парашутні десанти, таємні переходи кордону. Більшість операцій провалилася: радянський подвійний агент Кім Філбі, який працював у британській MI6 і мав доступ до спільних планів ЦРУ та британців, зливав інформацію москві. Загалом агентів брали відразу, як ті приземлялися.
Після 1954 року операцію переформатували. Замість диверсій розпочалася активна ідеологічна війна. У Нью-Йорку створили Prolog Research and Publishing Association, яка видавала антирадянську літературу українською. Початкове фінансування — $50 000 від Держдепу, гроші проходили через бюрократично відпрацьовану систему з авансами, рахунком у Chemical Bank і річним аудитом.
Бюджет зростав із амбіціями. Перекази становили сотні тисяч доларів на рік у 1970‑х і досягли близько $1 млн у 1980‑х. Журнал «Сучасність», що виходив на ці гроші, ЦРУ вважало його провідним журналом української еміграції, через який вдавалося «досягати інтелектуальних і культурних еліт Радянської України»; в одному з оглядів його названо «найвпливовішим українським місячником за межами срср».
Операція AERODYNAMIC тривала 42 роки і завершилася лише на початку 1990-х, коли срср розвалювався. Фінальний транш міг становити до $1,5 млн на понад рік, щоб Prolog знайшов приватних донорів, хоча конкретної суми не оприлюднено.
Тож скільки всього ЦРУ витратило на українських націоналістів за чотири десятиліття? Звісно ж, точних цифр ми не знаємо, але якщо взяти лише 1980-ті — 1 млн на рік — за одне десятиліття набігає щонайменше $10 млн. А операція тривала з 1948-го.
Як українська діаспора фінансувала боротьбу
Ще до того, як ОУН почала отримувати гроші від спецслужб, організація мала стабільне джерело фінансування — українську еміграцію в Північній Америці. Масова трудова міграція кінця XIX — початку XX ст. створила в США та Канаді активні українські громади.
Масштаби цієї підтримки були справді великими. За даними польських джерел міжвоєнного періоду, Галичина щорічно отримувала від української еміграції в США від $24 млн до $30 млн. Це загальна сума — не лише на політичну діяльність, а й перекази родичам, пожертви церквам, допомога громадським організаціям. Хоча частина грошей цілеспрямовано йшла на національно-визвольний рух.
Український Національний Союз — одна з найвпливовіших діаспорних організацій — щороку збирав і переказував до Галичини $250 000 на підтримку громадських інституцій. У 1936–1937 роках бюджет «Визвольного фонду» ОУН становив $126 282 — зібрані з членських внесків, пожертв симпатиків і фундаторів‑патріотів; члени та симпатики ОУН щомісячно сплачували 30, згодом 50 польських грошей. Скарбник давав розписку: маленьку картку з тризубом і написом «Бойовий фонд ОУН». Її знищували одразу після отримання.
На шпальтах газети «Сурма» регулярно з’являлися заклики до заокеанських українців: «Ті, що бажають волі Рідному Краєві» — жертвуйте. І жертвували. Для робітника з Пенсільванії чи фермера з Техаса це був спосіб долучитися до боротьби, яку вони не могли вести особисто.
Після Другої світової діаспорне фінансування продовжилося через Закордонні частини ОУН, які очолив Бандера. Але тут уже складно відокремити «чисті» громадські пожертви від грошей ЦРУ — багато еміграційних структур опинилися в орбіті американських спецслужб. Потоки змішалися, і точний розподіл навряд чи вдасться встановити.
Як УПА будувала державу в лісах
Зовнішнє фінансування — це добре, але його ніколи не вистачає. УПА на піку свого розвитку контролювала території, порівнянні з невеликою європейською країною, і мала понад 20 000 людей. Такій структурі потрібна власна економіка, тому повстанці її створили.
Головним фінансовим винаходом стали бофони — скорочення від «бойовий фонд». По суті, це внутрішні грошові документи з національною символікою: тризубом, патріотичними гаслами на кшталт «За Україну, за її волю, за народ». Їх видавали населенню в обмін на гроші, продукти, одяг або інше майно. Свого роду квитанція та облігація одночасно — визнання боргу майбутньої Української держави перед своїми громадянами.
Перші бофони з’явилися в серпні 1941 року у Львові. Німецькі окупанти зафіксували їх уже через місяць — у донесенні айнзацгруп зазначалося, що ОУН продає «віньєтки для збору коштів на військовий фонд». За роки війни і післявоєнного підпілля виготовили близько 500 різновидів бофонів, які використовували на території 12 областей України та Білорусі, а також в Австрії, Німеччині, Польщі, Словаччині, Чехії.
Художнє оформлення найвідоміших зразків створив Ніл Хасевич — графік із Рівненщини, який працював у референтурі пропаганди УПА і фактично сформував її візуальний образ.
Крім бофонів існувала система натурального оподаткування. На Волині у 1943–1944 роках господарства площею понад п’ять гектарів здавали податок: 5 кг м’яса, 2 кг жиру, 10 кг муки та ярини. Бідніших селян не чіпали. Здебільшого люди віддавали добровільно — УПА сприймали як свою армію.
У селах формували «залізні запаси»: 110–150 центнерів зерна, 300–900 центнерів картоплі, по 15–50 голів худоби. Господарський відділ армії вів облік із бухгалтерською точністю. У «Матеріальному звіті» за листопад 1943 року зазначено: 139 стрільців спожили 2937 кг хліба, 306 кг м’яса, 986 кг сухарів. Для 31 коня виділено 2971 кг вівса.
На звільнених територіях УПА скасувала колгоспи, проголосила приватну власність на землю, створила сільські управи й земельні комісії. Працювали млини, молочарні, миловарні, лазні. По суті, такою була спроба не лише воювати, а будувати автономію або й державу зі всіма атрибутами: податками, валютою, адміністрацією.
Точної цифри кільки всього зібрали через бофони немає, але масштаб емісії — 500 різновидів за 15 років — наочно доводить, що українці змогли у підпіллі створити повноцінну фінансову систему.
Скільки коштувала боротьба
Кожного 1 січня українці постять Бандеру в соцмережах, росіяни — кричать про «фашистів на зарплаті». Обидві сторони люблять спрощувати: або герой без плям, або покидьок на німецькі гроші.
Так, ОУН брала рейхсмарки від абверу — а потім її лідер три роки гнив у Заксенхаузені, поки брати вмирали в Аушвіці. А ще отримувала вантажівки зброї від вермахту — і цією ж зброєю воювала проти всіх, включно з німцями. І звісно, ЦРУ 42 роки платило українським націоналістам — і ті друкували журнал «Сучасність», який американці називали найкращим українським виданням у світі.
Варто змиритися: спецслужби всіх імперій фінансували чужі визвольні рухи, коли їм це вигідно. Українці ж виявилися достатньо прагматичними і далекоглядними, щоб брати гроші, а ще достатньо впертими, щоб не зраджувати своїй меті.
Найсмішніше, звісно, обурення. Росіяни, чия держава фінансувала половину терористичних організацій планети від червоних беретів Венесуели до палестинського ХАМАСу, театрально хапаються за серце від того, що ОУН брала німецькі марки. Американці, які платили моджахедам, контрас і ще сотні «борців за свободу», роблять slavic face від здивування, коли дізнаються про угоду ОУНівців із Вермахтом. Усі граються у велику гру, але так щиро шокуються, коли виявляють, що українці теж мають карти.
Визвольні війни не виграють на чистому ідеалізмі:
- Ірландці брали німецькі гроші в Першу світову.
- Ізраїль створювався, а тепер воює на американські долари.
- В’єтнамці перемогли на радянській та китайській зброї.
- Україна сьогодні на фронті з німецькою та польською технікою.
Так працює боротьба: береш ресурси там, де дають, і робиш свою справу, інакше імперії зітруть тебе з історії. ОУН-УПА брали від усіх — і боролися 25 років. Можна скільки завгодно сперечатися про методи, але вони знали, чого хочуть, і не здалися. А скільки це коштувало — точно не знатиме ніхто. Деякі рахунки імперії й досі спалюють відразу.
Більше про це
Як Саудівська Аравія витрачає трильйони на імідж і де бере на це гроші
Будь-яку статтю можна зберегти в закладки на сайті, щоб прочитати її пізніше.
Партнерські матеріали
