Економічне диво на руїнах. Як після війни ФРН перетворили на приклад демократії та капіталізму
Будь-яку статтю можна зберегти в закладки на сайті, щоб прочитати її пізніше.
Режим читання збільшує текст, прибирає все зайве зі сторінки та дає можливість зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.
Після Другої світової війни Німеччина була в жахливому економічному стані: більшість інфраструктури та 20% житлових будинків були зруйновані, інфляція досягала 600% і загальне виробництво сягало лише четвертої частини довоєнного. Більшість працездатного чоловічого населення не повернулося з війни. Приблизно 25% території було втрачено, військова промисловість повністю знищена, країна розділена дві зони: одна під окупацією Західних сил (США, Франція та Велика Британія), а друга — під Радянським союзом. Також стояли питання виплати величезних репарацій союзникам.
Проте ФРН (частина, яка була під західною окупацією) вже наприкінці 50-х зайняла третє місце після США й Англії за обсягом промислового виробництва та продовжувала бурхливо розвиватися, а 1989 року після зруйнування Берлінської стіни й об’єднання з НДР, Німеччина стала третьою найбільшою економікою світу.
Як так сталося?
Архітектор німецького економічного дива
Економічне диво почалося 1948 року та продовжувалося до 1960 року. Це період швидкого економічного росту, зменшення рівня безрозбірності до 1%, контрольованої інфляції та торгових надлишків.
Людвіґ Ергард допоміг своїми реформами відновити німецьку економіку. Він був членом школи економічної думки Soziale Marktwirtschaft, або «Соціальний вільний ринок». Її учасники виступали проти тоталітаризму (ще під час Третього Рейху, що було дуже ризикованим), вірили у вільний ринок із прогресивним податком на доходи та контролем держави над монополіями. Саме ці свої бачення йому вдалося втілити у ФРН.
Спочатку він був міністром економіки Баварії, а в березні 1948 року став директором економічного управління Бізонії (частина Німеччина, яка була під британською й американською окупацією), пізніше всі зони союзників об’єдналися та 1949 року утворили ФРН. Після призначення на посаду директора економічного управління він одразу почав запроваджувати реформи.
Монетарна реформа
Для ведення війни Третій Рейх друкував багато грошей, що призвело до величезної інфляції — понад 600% довоєнного рівня. У країні процвітала бартерна торгівля, подекуди вона досягала 50% усіх торговельних операцій. Тому Людвіг вирішив почати з монетарної реформи.
1948 року він увів в обіг нову валюту — Німецьку марку (дойчмарка). Нею він замінив значно більшу кількість рейхсмарок. Результатом стало скорочення кількості грошей приблизно на 93%.
Кожен німець отримав 40 нових марок, потім до них додали ще 20. Пенсії, зарплата, квартирні платежі перераховувалися за курсом 1:1. Половина готівки та заощаджень, зобов’язання підприємств обмінювалися за курсом 1:10, друга половина тимчасово заморожувалася з подальшим обміном за курсом 1:20. Усі підприємства отримували кошти для виплати першої заробітної плати. Валютна реформа була дуже складною: багато людей суттєво скоротили свої чисті статки.
Ці заходи дали змогу миттєво повернути давно втрачену цінність грошей і різко скоротити величезний обсяг грошової маси.
Контроль цін
Третій Рейх ще до війни 1936 року ввів державний контроль за цінами, щоб його уряд міг купувати військові матеріали за штучно заниженими цінами. А 1938 року ввів політику раціонування, щоб кожен окремий громадянин міг купувати та споживати тільки окрему кількість калорій.
Контроль цін на харчові продукти зробив дефіцит товарів настільки серйозним, що деякі люди почали вирощувати власну їжу, а інші їздили у вихідні дні в сільську місцевість, щоб обмінювати товари на продукти.
Бартер був настільки поширений в операціях між бізнесом, що багато фірм наймали спеціаліста, який обмінював продукцію своєї фірми на необхідні вхідні ресурси. У вересні 1947 року американські військові експерти підрахували, що від третини до половини всіх ділових операцій у бізональній зоні (зони США та Великої Британії) відбувалися у формі бартеру.
Але такий різновид обміну товарами був дуже неефективним у порівнянні з прямою купівлею товарів і послуг за гроші. Німецький економіст Вальтер Ойкен писав, що бартер і самодостатність несумісні із широким поділом праці та що економічна система була «зведена до примітивного стану». Це підтверджують і цифри: у березні 1948 року виробництво в зоні окупації США та Британії становило лише 51% від рівня 1936 року.
Тому Ергард скасував контроль цін і раціонування того ж тижня, якого проводив монетарну реформу. Овочі, фрукти, яйця та майже всі промислові товари були звільнені від контролю. Граничні ціни на багато інших товарів були суттєво підвищені, а багато інших заходів контролю більше не запроваджувалися. Скасування контролю цін дало змогу ринку саморегулюватися попитом і пропозицією. А високі ціни давали продавцям стимул пропонувати ще більше цих товарів.
Податкова реформа
Щоб позбутися репресивного ефекту зависоких податків і стимулювати економіку, — збільшити інвестиції та споживання — Ергард закріплює корпоративний податок на позначці 50%, до цього він коливався між 35–65%. Але індивідуальний податок на щорічний дохід у більш як 250,000 дойчмарок встановився на рівні 95% (за кожну марку, яка перевищує цю суму), до цього, якщо ти заробляв понад 6000 в еквіваленті на німецькі марки, то ти мав заплатити 95% за дохід над цією сумою.
Для німця із середнім рівнем доходу 1950 року з річним доходом менш як 2400 дойчмарок гранична ставка податку становила 18%. Ця ж людина, якби заробила еквівалент рейхсмарки 1948 року, потрапила б у 85% податкову групу.
Результат перших реформ
Майже в одну ніч Західна Німеччина ожила. Магазини відразу заповнилися товарами, коли люди зрозуміли, що нова валюта має цінність. Бартер швидко припинився разом із чорним ринком. У людей знову з’явився стимул працювати.
У травні 1948 року німці пропускали приблизно 9,5 годин роботи на тиждень, витрачаючи час на пошуки їжі й інших необхідних речей. Але в жовтні, усього за кілька тижнів після введення нової валюти та скасування контролю за цінами, ця кількість скоротилася до 4,2 години на тиждень. У червні 1948 року промислове виробництво країни становило приблизно половину рівня 1936 року, а до кінця року воно вже становило приблизно 80%.
Унаслідок Корейської війни 1950–1953 років з’явився глобальний дефіцит товарів, це допомогло подолати постійний опір закупівлі західнонімецьких товарів і збільшити свій експорт. У той час ФРН мала великий запас кваліфікованої робочої сили, частково в результаті міграцій до 16,5 млн німців і «гастарбайтерів» з інших країн. Це допомогло Західній Німеччині більш ніж удвічі збільшити свій експорт під час корейської війни та після неї. Саме продуктивна робоча сила забезпечила важливу основу для підтримки економічного підйому.
План Маршалла
Держсекретар США Джордж Маршалл запропонував $20 млрд на відбудову зруйнованих європейських економік за умови, що Європа досягає консенсусу щодо плану використання цієї допомоги. План Маршалла незабаром був прийнятий західноєвропейськими економіками. Німеччина також отримала цю допомогу. Проте роль плану Маршалла для поствоєнного відновлення ФРН невелика.
По-перше, навіть приймаючи допомогу, вона мала виплачувати репарації переможцям і платити окупаційним військам. По-друге, допомога для ФРН була вже не такою великою, на своєму піку в 1948–1949 роках вона налічувала загалом менше, ніж 5% від загальних доходів країни. По-третє, інші країни, які також отримували допомогу, показали нижчий економічний ріст, ніж Німеччина.
НАТО та ЄС
Для ФРН було важливо знову стати прийнятими міжнародною спільнотою, тому вступ у НАТО та ЄС були важливими чинниками.
Фундамент європейської інтеграції був закладений відразу ж після Другої світової війни. Сер Вінстон Черчилль задав тон у промові в Цюриху 19 вересня 1946 року, де він висловив ідею утворення «Сполучених Штатів Європи». У центрі бачення Європи в Черчилля було примирення між Францією та Німеччиною, країнами, які тричі воювали між 1870 і 1945 роками. Бельгія, Франція, ФРН, Італія, Люксембург і Нідерланди 16 квітня 1951 року утворили Європейську спільноту з вугілля та сталі, з цього почався сучасний Європейський союз. Спільнота усунула торгові бар’єри в цих областях до початку 1953 року, що пришвидшило економічний ріст країн.
1955 року ФРН приєдналася до НАТО. Тоді до альянсу вже входили: Бельгія, Канада, Данія, Франція, Ісландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Велика Британія та США. Цього ж року ФРН дозволили мати війська, яких вони не мали після закінчення Другої світової війни. Контингент мав до півмільйона солдатів, сухопутну армію у складі 12 моторизованих і танкових дивізій та авіацію з 1350 літаків. Цього ж року фактично закінчилася окупація ФРН західними військами. ФРН поступово почали приймати до світової спільноти та прислухатися до неї.
Партнерські матеріали
