Чому б нам просто не надрукувати гроші: емісія, інфляція та криза в Україні
Режим читання збільшує текст, прибирає всю зайву інформацію зі сторінки і дозволяє зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.
Роки повномасштабної війни показали, що попри турбулентність, наша економіка ще непогано тримається. Звісно, у нас є підтримка партнерів. Та чи знали ви, що зараз ми активно друкуємо гроші? Але їх ніхто не роздає на вулицях, цей процес досить тонко відбувається.
Друк готівки — ризикована річ, вона може призвести до інфляції та падіння економіки. Але балансувати в цьому процесі можна. Як друк грошей впливає на стабільність країни та її громадян, які держави через це міряли готівку кілограмами та як Україна зараз балансує між друком на інфляцію. Розбираємося у матеріалі.
Що буде, якщо надрукувати багато готівки
Коли країні потрібна готівка, центральний банк вмикає верстат, друкує її та випускає в обіг. Це явище називається емісія. Наприклад, якщо в країні відчувається нестача готівки або уряд хоче профінансувати якісь витрати, Нацбанк може надрукувати нові купюри.
Чому це може викликати інфляцію
Коли держава друкує гроші безконтрольно, їх стає більше, але цінність кожної купюри падає. Це як розчинити сік водою: кількість збільшується, але смак слабшає.
Кількість товарів і послуг у країні залишається тією ж, але грошей у людей стає більше. Люди починають більше купувати, а пропозиція товарів не встигає зрости. У результаті ціни підіймаються.
Уявімо економіку, де в обігу є 1000 грн і 100 бананів. У такому разі середня ціна одного банана становитиме 10 грн. Якщо ж уряд збільшить грошову масу на 10% — до 1100 грн, але виробництво бананів залишиться незмінним, ціна підніметься до 11 грн за штуку. Саме так проявляється інфляція: гроші знецінюються, адже за ту саму суму тепер можна купити менше.
Проте емісія грошей — не завжди погана річ. Вона може бути корисною, якщо робиться обережно і під правильні цілі.
Коли друк грошей може спрацювати позитивно
- Якщо під час економічної кризи зупиняється бізнес, і люди мало витрачають, помірна емісія може «підживити» економіку. Це підвищує попит і допомагає підприємствам працювати.
- При помірній інфляції. Громадяни та бізнес будуть інвестувати кошти, щоб вони не знецінилися, і це допоможе уникнути спаду.
- Також додаткові гроші допомагають оживити попит і повернути економіку в баланс при дефляції Ситуація, коли впродовж певного періоду часу рівень цін в економіці знижується .
Як контролювати інфляцію при емісії:
- Випускати гроші поступово, а не різко й у великих обсягах.
- Зв’язувати емісію з економічним зростанням: друкувати лише стільки, скільки реально здатна «переварити» економіка (тобто виробництво й торгівля).
- Спрямовувати гроші на інвестиції, наприклад, інфраструктуру, нові підприємства.
- Контролювати монетарними інструментами — підіймати чи знижувати облікову ставку, продавати облігації, щоб забирати надлишок грошей із ринку.
- Стежити за курсом валюти, адже різка девальвація може розігнати ціни.
Знецінення грошей через неконтрольовану емісію першочергово впливає на громадян. Адже знецінюється їхня зарплата, навіть якщо номінально вона залишається такою самою. «Тануть» заощадження, якщо люди зберігають їх у готівці чи на рахунку без відсотків. Також з’являється недовіра до національної валюти, люди намагаються швидко витрачати гроші або переводити їх у долари, євро тощо.
У випадку гіперінфляції (понад 50% на місяць) гроші втрачають цінність майже повністю. Історичні приклади — Німеччина 1920-х, Зімбабве 2000-х, Венесуела останніх років. Там люди носили зарплати в сумках, бо купюри були майже нічого не варті.
Країни, що надрукували гроші й прогоріли
Німеччина після Першої світової війни
Під час війни країна набрала кредитів — 160% від ВВП, з розрахунком на те, що Франція, Британія та імперська росія будуть виплачувати репарації. Але програла Німеччина і репарації доводилося виплачувати їй, разом із кредитами.
Економіка Німеччини впала настільки, що видатки перевищували надходження в тисячу разів. Починаючи з 1918-19 років, Національний банк був вимушений друкувати гроші. Через рік стало ще гірше — репарації в марках більше не приймали. І Нацбанк мусив швидко замінювати надруковані гроші на валюту й віддавати її. Це прискорило гіперінфляцію, що тривала до грудня 1921 року, і становила 21% на день. Ціни подвоювалися майже кожні чотири дні.
До війни долар дорівнював трішки більше, ніж чотири марки, а наприкінці 1923 року — 4,2 трлн марок. А проїзд у трамваї тоді коштував 50 млрд марок.
Отже, причиною такої гіперінфляції були борги, репарації та знищена війною економіка. І як наслідок, щоб впоратися з цим, — безконтрольний друк грошей.
Угорщина 1945-1946 років
Тут теж був післявоєнний обвал економіки та репарації, але вже після Другої світової. До влади в країні прийшли комуністи і замість придушення інфляції вони запустили друкарський станок.
Центробанк наводнив країну грошима, але виробництво товарів не відновлювалося так швидко, тож інфляція переросла у гіперінфляцію — найгіршу в історії. Ціни зростали так швидко, що не було сенсу збирати податки. У 1946-му вони подвоювалися кожні 15 годин, а доходи угорських робітників впали на 80%.
Найбільша купюра, яка тоді була — один квінтильйон (1 і 20 нулів). У 1941 році долар дорівнював п’ятьом пенгів (місцева валюта), а влітку 1946-го — 460 трильйонів. І жарт про те, що люди підпалювали цигарки купюрами був зовсім не жартом.
Венесуела 2018 рік
Як і в Угорщині, гроші у Венесуелі втратили свою функцію через безконтрольну емісію. У 2018 році рівень інфляції сягнув сотень тисяч відсотків, і громадяни мали кілограми готівки.
Економіка Венесуели майже повністю базувалася на експорті нафти. Коли у 2014-2016 роках світові ціни на нафту різко впали, держава втратила основне джерело доходів. І замість реформи влада поповнювала дефіцит бюджету друком грошей.
Ситуацію погіршили санкції від США через нечесні вибори у Венесуелі. Це ускладнило торгівлю і доступ до валюти. Виробництво впало, через кризу підприємства зупинялися, імпорт скоротився, а товари зникали з полиць.
Через гіперінфляцію національна валюта — болівар — втратила довіру. Адже ціни мінялися протягом дня, тож зарплати знецінювалися. Це змусило венесуельців покидати країну. Криза частково стихла, коли у 2020-му зменшили друк грошей, але вона триває і досі.
Аргентина сьогодні
Ця країна час від часу переживала високі темпи інфляції через емісію грошей, зараз одна з таких хвиль. Аргентина має довгу історію бюджетного дефіциту, і уряд все більше покладається на центральний банк для друкування грошей, щоб фінансувати розриви. А не на оподаткування або запозичення на ринках, недоступні через минулі дефолти та високі процентні ставки.
Надмірна грошова маса призвела до одного з найвищих у світі рівнів інфляції і різкого зростання цін: у 2023 році інфляція в Аргентині досягла 211%.
Ще одна проблема — недовіра до песо (місцевої валюти). Громадяни все частіше «втікають» у долари, щоб захистити свої заощадження від знецінення. А це ще більше підсилює падіння песо.
Зараз президент Хав’єр Мілей запровадив антиінфляційний план. За ним заморожують грошову масу, скорочують державні витрати та обмежують можливості центрального банку друкувати гроші. В кінці 2024 року інфляція в країні становила 13%.
Україна початку незалежності. Зупинка друкарського верстата
Україна у 90-х також була прикладом безконтрольного друку грошей. Після виходу з радянського союзу у нас почалася гіперінфляція. Коли у 1992 році відпустили ціни, газ здорожчав у 100 разів, нафта — у 300.
До 1996 року у нас валютою були рублі, а потім карбованці — не найнадійніша валюта. Бо деякі побутові речі коштували мільйони карбованців, а люди тримали їх вдома пачками.
Кризу 90-х потрібно було вирішувати. До 1995 року в країні була безконтрольна емісія. За словами Михайла Кухаря, інфляція у 1993 році становила 13800%. Деякі політики пропонували і далі запускати друкарський верстат. Проте на це не погоджувався тодішній голова Нацбанку Віктор Ющенко.
Він добре знав, як працює монетизація, тому був проти подальшого друку грошей. У 1996 році інфляція впала до 40% завдяки введенню гривні. А також через скорочення дефіциту бюджету коштом кредитів міжнародних фінансових організацій.
«Танець на краю прірви». Що з емісією грошей в Україні під час війни
Національний банк не використовує інструмент прямої емісії для кредитування потреб Уряду з 2022 року.
Коли почалася війна, і перші бомби упали на Гостомель, стало ясно, що банкам не повернеться кожен другий кредит. А втеча вкладників може зруйнувати систему в перші ж дні.
Тодішній голова НБУ Кирило Шевченко розв’язав обидві проблеми: завдяки дозволу знімати готівку в касах на заправках ми подолали «кризу банкоматів» і відтік вкладів припинився.
А з іншого боку, НБУ підняв облікову ставку до неринкового рівня, що блокував будь-яке реальне кредитування і надав банкам можливість депортувати зайві гроші в Нацбанку в Дипсертифікатах НБУ.
Банки третій рік поспіль отримують надприбутки. І їм їх платить не бюджет країни у війні і не споживачі коштом підняття цін. Їм ці гроші платить Нацбанк, зі свого заробітку на сеньйоражі Дохід від емісії грошей .
Умовно ці гроші могли б піти в бюджет як збільшення прибутку Нацбанку, так часто кажуть опоненти. Проте в нашому 4,4-трильйонному бюджеті зайві 100 млрд грн просто «загубилися» б.
А так — банківська система країни працює як годинник вже четвертий рік широкомасштабної війни.
Ринок кредитування, правда, мертвий, існують лише штучні дешеві кредити за програмою 5-7-9%, а інша кредитна активність майже відсутня. Як це відбувається завжди, коли НБУ робить облікову ставку вище 15%. Він пригальмовує (часто майже в нуль) кредитну активність в країні заради зниження інфляції.
Коли Кирила Шевченка змінив у 2023 році Андрій Пишний, він усвідомив мало кому зрозумілу ззовні політику Нацбанку зі створення штучної оази постійної ліквідності. І, я б сказав, гарантованої прибутковості банківської системи коштом дипсертифікатів Нацбанку. І вміло продовжував цю політику останні три роки.
У наш час емісійна політика НБУ є надпрофесійною і навіть здається неможливою: НБУ і у 2024, і у 2025 році друкує та випускає в обіг понад трильйон нових гривень. І за допомогою інструментів абсорбції (в цьому випадку продажу валюти із резервів та розміщення дипсертифікатів) — забирає (абсорбує) ці гроші назад із грошового обігу.
Це нагадує танець на краю прірви: бо якщо не спрацює хоч одна зі сторін цього рівняння, в країні станеться фінансова катастрофа.
Але подивіться на цифри структури емісії за 2024-2025 роки: Нацбанк щороку викуповує 30–40 млрд доларів, що надходять від західних партнерів для фінансування військових потреб бюджету. Під цей викуп він друкує гривню, обсяг якої перевищує трильйон. А трильйон, станом на 2024 рік, — це скільки грошей було випущено в обіг за всі 33 роки незалежності!
Надрукувати та випустити в обіг грошей за рік більше, ніж за всю історію країни — це ризик гіперінфляції.
Але дивіться, що відбувається далі: НБУ абсорбує всю цю гривню назад через продаж валюти приватному сектору, тим же зброярам, які купують імпортні складники. І як додатковий інструмент підстрахування у нього — ринок дипсертифікатів.
Тому я і кажу, що це дуже віртуозне управління, бо щороку ми ризикуємо всім. Але Нацбанк у 2024-2025 роках зводить сальдо емісії майже до нульових значень. І це ознака справжньої майстерності.
Інша річ, як ми будемо виходити після війни з такої віртуозної щорічної над емісії та потреби викупу десятків мільярдів доларів допомоги (що не припиниться). Враховуючи також 800-мільярдний грошовий «навіс» емісії коротких дипсердифікатів НБУ.
Емісія та війна: чи може друк продовжуватися
Через початок повномасштабного вторгнення в Україні розширився дефіцит держбюджету. На це було кілька причин:
- Окупація, руйнування підприємств, порушення логістики зменшили обсяг податкових надходжень.
- Значні витрати бюджету на оборонну промисловість, гуманітарні та соціальні потреби.
- Зменшення податкового навантаження на бізнес.
Для виходу із ситуації уряд почав покладатися на емісію коштів Нацбанком. Але, на думку Кирила Шевченка, голови НБУ 2020-2022 років, це допоможе лише виграти час, але не розв’язати проблеми держбюджету та економіки.
«Емісія НБУ не створює ресурсів в економіці, а лише перерозподіляє наявні через інфляційний податок. Його де-факто сплачують власники й отримувачі гривневих доходів, які зменшуються в реальному вимірі (пенсіонери, отримувачі фіксованих зарплат). Це впливає на рівень бідності», — каже Шевченко.
Більше про це
Скільки коштує бути Бекхемами. Як заробляє британська сім’я мільйонерів
Будь-яку статтю можна зберегти в закладки на сайті, щоб прочитати її пізніше.
Партнерські матеріали
