Neuralink зробила ставку саме на «мозок-курсор» і довела цей підхід до робочого стану. Але поки компанія рухалась у цьому напрямі, конкуренти зосередились на перетворенні мозкових сигналів у слова — і саме цей підхід почав давати більш відчутний результат для користувачів.
Технологія працює, але не там, де очікували. І це ставить під сумнів початкову логіку розвитку продукту. Журналістка The Verge Елісса Велле дослідила, як змінюється ця індустрія і чи не опинилась Neuralink у ролі того, хто наздоганяє.
Матеріал українською мовою підготувало Бюро перекладів для бізнесу MK:translations. Ми публікуємо адаптований та скорочений переклад.
Сфера нейрокомп’ютерних інтерфейсів відходить від керування курсором силою думки й переходить до відновлення мовлення.
Ілон Маск обіцяв, що Neuralink подарує людям надлюдські здібності та об’єднає свідомість із штучним інтелектом. Згодом він сам розігнав ажіотаж навколо своєї технології мозкових імплантів до некерованого рівня, що завершився моторошною статистикою експериментів на мавпах і певними успіхами в дослідженнях за участі людей. Але попри весь ажіотаж, він так само далекий від своєї мети, як і від Марса. І причина проста: його невгамовні амбіції знову впираються в стіну наукової реальності.
Суть проблеми в тому, як нейрокомп’ютерні інтерфейси (BCI) перетворюють думки на практичний результат. Усі продукти Neuralink — це інтерфейси «мозок-курсор», які дають змогу пацієнтам керувати комп’ютерною мишею силою думки. Натомість конкуренти компанії вже вирвалися вперед, розробляючи нові BCI, що перетворюють думки безпосередньо на мовлення. Виявилося, що саме цей напрям має більший потенціал, і цього вистачило, щоб Neuralink почала фінансувати нейрокомп’ютерні інтерфейси, орієнтовані на мовлення.
Маск має стійку репутацію людини, яка обіцяє більше, ніж може виконати. І його найбільшим глухим кутом може стати прагнення створити універсальну технологію гібриду людини та ШІ. У питаннях людського мозку він недооцінив і спростив процес, необхідний для того, щоб перетворити нейрокомп’ютерні інтерфейси на дієвий інструмент для пацієнтів, які їх справді потребують.
Інтерфейси ВСІ подібні між собою, але між ними існує принципова різниця.
Усі нейрокомп’ютерні інтерфейси з’єднують мозок із комп’ютером за допомогою дротів або Bluetooth. Вони відстежують крихітні електричні імпульси, за допомогою яких нейрони «спілкуються» між собою, а потім намагаються їх розшифрувати, щоб передбачити подальші дії людини. Ключова відмінність між такими інтерфейсами полягає в тому, яку саме поведінку вони намагаються відтворити.
Достатньо пацієнту подумати про слово «добре», і система виводить його на екран. Це не читання думок, а фіксація того, що людина намагається сказати.
Моторний нейрокомп’ютерний інтерфейс, подібний до того, який розробляє Neuralink, допомагає користувачам керувати курсором на екрані комп’ютера. На відміну від них, мовленнєві нейрокомп’ютерні інтерфейси перетворюють мозкові сигнали на звуки та невеликі частини слів, так звані фонеми. За п’ять років мовленнєві нейрокомп’ютерні інтерфейси досягли разючих результатів, які вже можна порівняти з досягненнями моторних інтерфейсів, що розвиваються понад два десятиліття.
У дослідженні 2019 року повідомлялося, що мовленнєвий інтерфейс міг передбачити, що саме людина збирається сказати, якщо вибір обмежувався кількома варіантами. А вже до 2024 року 45-річний пацієнт із бічним аміотрофічним склерозом зміг говорити природно з точністю 97%, завдяки своєму мовленнєвому інтерфейсу.
У листопаді 2025 року пацієнт Neuralink Бред Сміт продемонстрував виданню The Verge свій моторний нейрокомп’ютерний інтерфейс. Він подумки намагався поворухнути рукою, якою більше не міг рухати через бічний аміотрофічний склероз, і натомість курсор на екрані починав рухатися. У випадку з мовленнєвими інтерфейсами йдеться вже про слова або їхні частини. Наприклад, пацієнт думає про слово «добре», і воно з’являється на екрані. Це не читання думок, а фіксація того, що людина намагається сказати.
Ось у чому нюанс: обидва варіанти технічно є моторними нейрокомп’ютерними інтерфейсами. В основі лежать ті самі нейробіологічні процеси. Коли ви рухаєте пальцем, мозок надсилає сигнали до м’язів, зокрема до мізинця. Коли ви говорите, мозок передає подібні сигнали до язика та інших м’язів, що формують звуки. Нейрокомп’ютерний інтерфейс визначає, яким саме м’язом користувач подумки намагається рухати, чи то язиком, чи пальцем, і на цій основі прогнозує, що він хоче зробити або сказати.
Зміна курсу
Neuralink тепер коригує свій курс, щоб відповідати загальному напряму розвитку галузі нейрокомп’ютерних інтерфейсів. У травні компанія розпочала набір пацієнтів для клінічного дослідження з відновлення мовлення в лікарні Cleveland Clinic Abu Dhabi в Об’єднаних Арабських Еміратах, а в жовтні запустила аналогічне дослідження у США в University of Texas Southwestern Medical Center. Пацієнти використовуватимуть те саме обладнання, що й нинішні користувачі Neuralink, але з іншою метою: перетворювати свої думки на мовлення, а не на рухи курсора.
Компанія вже заявила про перші успіхи, опублікувавши 24 березня відео в X, де учасник випробування мовленнєвого інтерфейсу, який усе ще може говорити, але через бічний аміотрофічний склероз його мову важко зрозуміти, демонструє роботу системи.
Мовленнєві нейрокомп’ютерні інтерфейси виглядають як майбутнє цієї галузі, однак поки що незрозуміло, чи зможе ця технологія швидко обійти моторні інтерфейси на шляху до ринку, чи стане просто ще одним варіантом для пацієнтів із різними потребами.
Neuralink робить перші кроки, щоб перейти від розробок до комерційного використання. Компанія найняла колишнього керівника підрозділу FDA, який відповідає за медичні пристрої, зокрема нейрокомп’ютерні інтерфейси, очолити медичний напрям. Крім того, 31 грудня Маск заявив у дописі в X, що Neuralink почне «масове виробництво» своїх пристроїв, хоча будь-які прогнози Маска щодо виробництва варто сприймати обережно. У процесі інтеграції в ширший сектор нейрокомп’ютерних інтерфейсів, чи не віддаляється компанія Маска від його ідеї людського вдосконалення, повертаючись до класичної медичної функції? Поки що незрозуміло.
Освоїти космос важко, але мозок — ще важче
Сергій Стависький був одним із керівників дослідження мовленнєвих нейрокомп’ютерних інтерфейсів 2024 року в Університеті Каліфорнії в Девісі, яке встановило високий стандарт точності для цієї технології. Раніше він працював із моторними інтерфейсами, але у 2019 році переключився на мовленнєві, щоб досягти швидшого прогресу в напрямі, який здавався йому особливо перспективним. «Здавалося, що це напрям із нереалізованим потенціалом», — зазначив він. І, за його словами, це підтвердилося на практиці: мовленнєві інтерфейси швидко розширили словниковий запас — від приблизно 50 слів до можливості «вимовляти будь-яке слово зі словника».
«Дехто помилково вважає, що нейроінтерфейси можуть настільки вдосконалитися, що зможуть зчитувати сигнали з мозку швидше, ніж ми здатні їх “закодовувати” через природні дії нашого тіла, наприклад, під час набору тексту чи гри в бейсбол», — каже він.
Водночас він не вважає, що Neuralink зробила хибну ставку, зосередившись на моторних нейрокомп’ютерних інтерфейсах у момент заснування компанії у 2016 році. Він пояснює, що на той час дослідження моторних нейрокомп’ютерних інтерфейсів у науковому середовищі вже досягли рівня, який відкрив шлях для того, щоб увійти в індустрію.
«На той момент керування курсором було настільки добре опрацьоване в академічних дослідженнях, що стало очевидно: за наявності кращого обладнання можна створити справді корисний медичний пристрій», — зазначає він. (Раніше Стависький працював платним консультантом для Neuralink, однак не розкриває деталей через угоду про нерозголошення. Для дослідників у сфері нейрокомп’ютерних інтерфейсів цілком звично співпрацювати з комерційними компаніями. Наразі він також опосередковано співпрацює з конкурентом Neuralink — компанією Paradromics — у межах майбутнього клінічного дослідження через свого колегу з Університету Каліфорнії в Девісі).
Генеральний директор Paradromics Метт Енгл із цим не погоджується. На його думку, Neuralink справді припустилася помилки, зробивши ставку на моторні інтерфейси. Paradromics, заснована роком раніше, у 2015-му, від самого початку зробила пріоритетом мовлення. Як і у випадку зі Ставиським, багато провідних науковців компанії раніше працювали саме в галузі моторних інтерфейсів.
На думку Енгла, мовленнєві нейрокомп’ютерні інтерфейси є кращим першим застосуванням цієї технології, ніж відновлення рухових функцій, адже вони дають «максимальний ефект для якості життя». «Можливість знову розмовляти зі своїми близькими — і це те, що нейрокомп’ютерні інтерфейси вже здатні забезпечити сьогодні», — підкреслює він.
Я запитала Енгла, чому моторний інтерфейс може бути менш цінним для пацієнта, який не може говорити, ніж мовленнєвий, якщо в обох випадках результатом є слова, озвучені комп’ютерною програмою. У листопаді я на власні очі бачила, як пацієнт Neuralink Бред Сміт використовував свій моторний нейрокомп’ютерний інтерфейс для спілкування зі мною та своєю дружиною в реальному часі. Він вводив відповіді на мої запитання літера за літерою, слово за словом, керуючи курсором силою думки. За словами Сміта, Neuralink значно покращила його життя.
Однак, як зазначає Енгл, головним обмеженням моторних інтерфейсів є швидкість (наприклад, Сміт надрукував відповідь із 16 слів за 1 хвилину 17 секунд).
«Якби я втратив здатність спілкуватися та єдиним засобом комунікації для мене був би нейрокомп’ютерний інтерфейс, я б хотів повернути мовлення», — каже він.
Водночас він підкреслює, що існування обох типів інтерфейсів є важливим: «Не наша справа, з позиції спостерігачів, судити про те, чого потребує людина з інвалідністю».
Якщо дивитися ширше, чат-боти на основі штучного інтелекту виглядають очевидним доповненням до мовленнєвих нейрокомп’ютерних інтерфейсів. Ці технології частково перетинаються: нейрокомп’ютерні інтерфейси вже ґрунтуються на алгоритмах, подібних до тих, що лежать в основі великих мовних моделей, а багато людей із порушеннями мовлення користуються програмами прогнозування слів, щоб обирати найбільш ймовірні слова чи фрази (Сміт, наприклад, використовував застосунок для синтезу мовлення Proloquo4Text разом зі своїм інтерфейсом Neuralink).
Мовленнєві нейрокомп’ютерні інтерфейси можуть зробити взаємодію з AI-чат-ботами швидшою та простішою, зменшивши кількість дій для введення запитів і відкривши доступ до можливостей агентів та агентних браузерів, коли вони працюють, для навігації у віртуальному середовищі.
Пацієнтам потрібні всі типи нейрокомп’ютерних інтерфейсів
Колишній користувач нейрокомп’ютерного інтерфейсу Ієн Беркгарт протягом двох тижнів після нещасного випадку під час пірнання у 2010 році не міг ні говорити, ні рухатися через травму спинного мозку. У той період можливість комунікації стала для нього «надзвичайно важливим пріоритетом», навіть важливішим за здатність рухатися. Сьогодні Беркгарт говорить відносно вільно і частково відновив рухливість рук. Водночас він зазначає, що все одно хотів би мати мовленнєвий нейрокомп’ютерний інтерфейс хоча б для того, щоб швидко вводити текст на комп’ютері.
Це показово, зважаючи на те, що Беркгарт є одним із кількох десятків людей у світі, які фактично використовували моторний нейрокомп’ютерний інтерфейс. Він брав участь у клінічному дослідженні в Університеті штату Огайо, яке тривало близько семи років, де керував комп’ютерним курсором і навіть грав у Guitar Hero силою думки. Також він став першою людиною, якій вдалося відновити рух окремих м’язів за допомогою електростимуляторів, керованих сигналами мозку.
Водночас мовленнєві нейрокомп’ютерні інтерфейси не можуть зробити його «повністю функціональним у віртуальному середовищі».
Якщо ж змусити обирати між мовленнєвими та моторними інтерфейсами, пацієнт із бічним аміотрофічним склерозом Сперо Кулурас у письмовому коментарі для The Verge відповів однозначно: «Для мене це моторний, і без варіантів». Колишній програміст і підприємець Кулурас каже, що через понад шість років після встановлення діагнозу бічного аміотрофічного склерозу у 2019 році він є «фактично паралізованим і не може розмовляти». Він повністю спілкується через комп’ютер і проводить значну частину дня, пишучи код і займаючись 3D-дизайном. Саме тому він віддає перевагу керуванню курсором силою думки, а не мовленнєвому нейрокомп’ютерному інтерфейсу.
Водночас, за його словами, обидві технології мають свої недоліки. Мовленнєві інтерфейси не дозволяють йому «бути повністю функціональним у віртуальному середовищі». «Сімейні зустрічі перетворюються на випробування», — каже він, навіть попри використання заздалегідь записаних фраз для участі в розмові. «Неможливість жартувати, підколювати й спілкуватися з друзями та родиною в реальному часі емоційно виснажує… А моторні інтерфейси наразі не забезпечують достатньої швидкості комунікації, щоб бути повноцінним учасником розмови».
За результатами оцінювання у лютому 2025 року Кулурас не потрапив до групи учасників клінічного дослідження моторного нейрокомп’ютерного інтерфейсу Neuralink. Він не знає точної причини, але припускає, що його технологія працює добре, можливо навіть занадто добре. Він використовує пристрій відстеження рухів під назвою Cato, який кріпиться до окулярів і перетворює ледь помітні рухи голови на рухи курсора на екрані. Кулурас є співзасновником компанії Auli.Tech, яка розробила цей пристрій. «Я вважаю, що моя ефективність із поточною технологією могла вплинути на рішення Neuralink.
Як учасник клінічного дослідження я, можливо, не мав би значного потенціалу для покращення, що могло негативно вплинути на результати», — зазначає він. У червні 2025 року Neuralink знову зв’язалася з ним уже щодо дослідження мовленнєвого інтерфейсу, однак через низькі показники дихання йому довелося б погодитися на трахеостомію, від якої він відмовився.
Досвід Кулураса наочно показує, наскільки недоступною залишається технологія нейрокомп’ютерних інтерфейсів для більшості пацієнтів. Потенційні користувачі мають відповідати довгому переліку критеріїв, щоб їх розглянули для участі в клінічних дослідженнях, навіть якщо вони вже відповідають найочевиднішій вимозі, а саме проживають поруч із місцем проведення дослідження.
Громадські організації ALS Association та ALS Network, які й познайомили Сперо з The Verge, публікують інформацію про нейрокомп’ютерні інтерфейси на своїх сайтах або проводять тематичні заходи. Водночас основна частина їхньої роботи зосереджена на більш базових питаннях, таких як відшкодування вартості необхідних засобів, зокрема крісел колісних, оскарження відмов у медичній допомозі та збільшення фінансування досліджень.
«Від курсора, керованого силою думки, до мовлення, безпосередньо відновленого з мозкових сигналів, кожен крок уперед у розвитку нейрокомп’ютерних інтерфейсів означає реальний прогрес для реальних людей», — написала у листі до The Verge президентка та генеральна директорка ALS Network Шері Страл. «Кожне досягнення, чи то відновлення руху, комунікації або автономії, розширює можливості людини жити гідно і покращує якість життя. Усе це має значення і надихає бачити, як багато науковців пропонують різні підходи до досягнення однієї великої людської мети».